Природа та сутність грошей

Татаро-монгольська  навала ХІІІ століття значною мірою  зруйнувала політичний та економічний  потенціал князівств Східної  Європи. Гостра нестача розмінної  монети, яка почала відчуватись ще з ХІІ століття, значно посилилась в ХІІІ – ХІV століттях. У “безмонетний період” ХІІ – ХІV ст. засобами розмінного платежу та обміну часто є різноманітні товаро-гроші. Гривні – зливки срібла – обслуговують найвищі сфери грошових операцій, стають основним засобом виплати данини.

На межі ХІІІ – ХІV ст. у Східній Європі для зливків срібла починає застосовуватись термін “рубль”. Існує кілька версій про походження цього терміну. Але абсолютна більшість дослідників пов’язують його з дієсловом “рубить”, зі зменшенням, поділом гривні-зливка.

У 1349 році Галицька Русь увійшла до складу Польщі, але як окреме автономне утворення з правом карбування власної монети. Галицькі срібні монети, карбовані з початку 50 років ХІV ст. і до 1414 – 1415 років, дослідники пов’язують зі згадуваними в тогочасних писемних джерелах “загальновживаними грошима”, “грошами руської лічби”, “гривні львівської доби”, “польські гривні”.

Утвердження терміну  “гріш” на українських землях часто  пов’язується з Польщею та її грошовими  засобами. Але сама назва “гріш” мала загальноєвропейське походження, а в Україні первинно пов’язувалась з празькими, а не польськими грошами. Назва “гріш” (латинське “grossus” - великий) використовувалось в загальноєвропейському масштабі, дала назву цілому періоду – “періоду гроша” в європейському монетному карбуванні. Нові, більші срібні монети – гроші прийшли на зміну знеціненим дрібним денаріям ХІ – ХІІІ століть, поступово перейняли на себе основне навантаження, як лічильні одиниці.[28, c.121]

Першими реальними  “грошовими монетами”, з якими познайомилося населення західноукраїнських земель у першій половині ХІV століття, були празькі гроші Вацлава ІІ (1300 – 1305 роки) та Яна Люксембурзького (1310 – 1346 роки). Ці повноцінні монети швидко пристосувались і до місцевої лічби.

Заходи, здійснювані  за князя Вітовта (1392 – 1430 роки) та наступних володарів сприяють утвердженню загальнодержавної литовсько-руської грошової системи на українських землях. Розповсюдження набувають лічильний литовський рубль, а розмінними номіналами виступають гріш та денарій.

Таким чином, абсолютна більшість монет з грошового обігу України ХІV – ХV століть відносились до номіналів грошового порядку: гріш, напівгріш та денарій. Всі вони спирались на відповідні гривні (краківську, галицьку, празьку, литовську, київську). Отже, найбільш прийнятим терміном з розмінних обігових монет, відповідно до цього періоду, може бути гріш.

В 1526 – 1528 роки в Польщі провадились грошова  реформа, спрямована на перехід до більш  сучасної, прогресивної системи лічби. В результаті реформи у Польщі була введена злотова грошова система, але номінали, виражені в польських злотих, ще не карбувались.

На Україні  найбільш вживані номінали отримували свої назви та звучання. Соліди звались  шелягами (лат. “солід” – польське “шеляг”), гроші – осьмаками (бо дорівнювали колись 8 литовським денаріям). Новим номіналом, введеним у 1614 році були півтораки (1,5 гроша). Півтораки стали чи не найбільш вживаним номіналом в Україні в ХVІІ столітті.

Входження значної  частини Чернігово-Сіверщини в 1503 – 1618 роках до складу Московської держави обумовлювало використання тут російських монет уже з початку ХVІ століття.

Головним засобом обігу  серед російських монет були копійки, саме вони становлять абсолютну більшість  серед українських знахідок ХVІІ – початку ХVІІІ століть.

Поява самого терміну “копійка” пов’язується з грошовою реформою, яка проводилась у московській державі в 1535 – 1538 роках, згідно з вимогами утвореної централізованої держави. За грошовою реформою 1535 – 1538 років грошова московської держави система прийняла наступний вигляд:

рубль = 100 копійкам     гривня – 10 копійкам

полтина – 50 копійкам     алтин – 3 копійкам

напівполтина – 25 копійкам    копійка – 2 денгам

денга – 2 полушкам.

Грошові одиниці від рубля  до алтини були тільки лічильними. Реально  ж карбували копійки, денги і полушки.[28, c.124]

Реально перебудувати російську  грошову систему вдалося лише Петру І (1700 – 1718 роки), нові основні  номінали стали конкурентоспроможними  до західноєвропейських. В обіг поступово  були введені срібні полтина, напівполтина, гривня, десять денег, алтин; мідні – денга, полушка, напівполушка, золотий червонець. У 1704 році були викарбувані основні номінали нової системи – срібний карбованець і мідна копійка. Починаючи з ХVІІІ століття і протягом наступних сторіч , елементи російської грошової системи: рублі (карбованці) та копійки, їх фракції стають широковживаними грошовими засобами в Україні.

   Проголосивши своїм Третім універсалом 18 липня 1917 року утворення Української Народної Республіки, Центральна Рада запровадила в Україні нову національну валюту. Первісно такою валютою було визначено український карбованець. Ухвалою Центральної Ради від 19 грудня 1917 року було видрукувано перший грошовий знак Української Народної Республіки — купюру вартістю у 100 карбованців.  Напис «100 карбованців» подавався на купюрі мовами чотирьох найчисленніших націй, що живуть на території України, — українською, російською, польською та єврейською (івритом).

   З випуском стокарбованцевої купюри пов'язаний вибір тризуба як державного герба України.

   Після введення  купюри в обіг майже одразу ж було зафіксовано випадки її фальшування. З огляду на те, а також на деякі політичні причини (так, УНР, яка за Третім універсалом визначалася як складова частина федеративної Росії, проголошувалася за Четвертим універсалом 22 січня 1918 року «самостійною, ні від кого не залежною державою») Центральна Рада 1 березня 1918 року прийняла закон про запровадження нової грошової одиниці — гривні.[28, c.126]

Протягом 1918 року в Берліні було видрукувано грошові  знаки у 2, 10, 100, 500, 1000 та 2000 гривень (проекти  двох останніх було виконано вже після  проголошення гетьманату на чолі з  Павлом Скоропадським).

Гетьман Павло  Скоропадський, прийшовши до влади  в Україні у квітні 1918 року, відновив як основну грошову одиницю Української Держави карбованець.

Після переходу влади в Україні у грудні 1918 року до рук Директорії на чолі з  Володимиром Винниченком та Симоном  Петлюрою основною грошовою одиницею відновленої УНР знову було проголошено гривню.

Проголошена у  Львові 1918 року Західноукраїнська Народна  Республіка не мала власних емісій, в обігу перебували австрійські  крони та їх розмінні номінали гелери (1/100 крони), які звались сотиками.

Пізніше «Більшовицькі тисячки» запровадив Раднаркомом на землях Радянської України. Це становище спричинилося до проведення у 1922—1924 роках грошової реформи, наслідком якої стало введення в обіг радянського червонця. 1924 року було встановлено курс нового радянського карбованця, який дорівнював 1/10 червонця. Ця подія стала моментом остаточного утвердження радянської валюти.

Акт проголошення незалежності України відкрив дорогу для запровадження в нашій  молодій державі повноцінної  національної валюти. Такою валютою  мала стати, згідно з традиціями як доби Київської Русі, так і періоду визвольних змагань 1917—1920 років, гривня.

Щодо назви  розмінної монети, то для неї пропонувалися  назви «сотий», «резана», але врешті було віддано перевагу звичній уже  «копійці». 1992 року перші зразки української національної валюти було виготовлено в Канаді за ескізами В.І.Лопати.

7 листопада 1992р. Президент України  підписав Указ “Про реформу  грошової системи України”, за  яким з 12.11.1992 р. було впроваджено у сферу безготівкового обігу купоно-карбованець. Функції рубля в грошовому обігу на території України припинилися. Із введенням у безготівковий обіг український купоно-карбованець отримав статус тимчасової національної валюти. Він став єдиним на території республіки офіційним засобом платежу. Так завершився в Україні перший етап грошової реформи.

Політика фінансово-грошової стабілізації, розпочата у жовтні 1994 року, створила необхідні передумови для  проведення другого етапу грошової реформи. Її відкритий і безконфіскаційний  характер забезпечив зростання довіри не тільки до національної грошової одиниці, а й до усієї системи органів державної влади України.

Посилення у 1995 році і першій половині 1996, року стабілізаційних  процесів в економіці, зокрема значне зниження темпів інфляції, суттєве призупинення спаду виробництва, стабілізація курсу українського карбованця до іноземних валют, зростання доходів населення, створили належні умови для запровадження гривні, яка згідно з Конституцією України є грошовою одиницею нашої держави.

25 серпня 1996 року в засобах масової інформації було оголошено Указ Президента України Леоніда Кучми «Про грошову реформу в Україні».

Відповідно  до Указу Президента України грошова  реформа в нашій державі проводилася  від 2 до 16 вересня 1996 року. У перший же день реформи за встановленим курсом було перераховано у гривні ціни, тарифи, оклади заробітної плати, стипендії, пенсії, кошти на рахунках підприємств, установ та організацій, а також вклади громадян. Карбованцеві вклади населення було перераховано у гривні за курсом 100000 карбованців за одну гривню без будь-яких обмежень і конфіскацій із вільним їх використанням у гривнях.

Протягом 15 днів — від 2 до 16 вересня 1996 року — в  готівковому обігу одночасно  вільно використовувалися як гривні, так і карбованці з поступовим вилученням останніх. Після 16 вересня 1996 року приймання карбованців в усі види платежів було припинено і єдиним законним засобом платежу на території України з цього моменту стала гривня.

З початку реформи  всі видачі готівки з кас банків (у тому числі для виплати заробітної плати, пенсій та інших доходів), безготівкові розрахунки здійснювались тільки у новій національній валюті.

Грошова реформа, яка відбулась в Україні у  вересні 1996 року, завершила становлення української грошової одиниці: національна грошова одиниця віднині називатиметься гривнею, а розмінні її номінали – копійками.[28, c.128]

Грошова реформа  в Україні стала надзвичайною подією для нашої держави, в результаті якої було створено один з невід'ємних  атрибутів державності — національні гроші. Зарубіжні аналітики вітали здійснення грошової реформи у нашій державі, розглядаючи введення української валюти — гривні — як свідчення початку стабілізації української економіки та початку її повноцінного розвитку.

 

 

Розділ 2.Концептуальні засади дослідження сутності грошей

2.1.Абстрактна  теорія грошей

Багато вчених  шукають відповіді на питання, пов'язані  з внутрішньою природою грошей: що таке гроші; чому вони з'явилися та існують  у суспільстві; як вони розвиваються і чому набували тієї чи іншої форми; у чому полягає і як формується вартість грошей тощо. Для цього напряму в теорії грошей характерне явне перебільшення уваги до внутрішніх аспектів явища грошей і недооцінка їх зовнішніх аспектів, що проявляються у впливі грошей на економічні процеси. Цей підхід щодо вивчення природи грошей можна назвати абстрактною теорією грошей. Найбільш відомими проявами такого підходу є номіналістична теорія, металістична теорія, державна теорія, функціональна теорія та ін.[3, c.320]

Визначенням раціоналістичного й еволюційного напрямків у розвитку економічної думки стосовно походження грошей не можна обмежити теоретичні підходи до з’ясування ролі грошового феномену в суспільному виробництві. Необхідно зупинитись на металістичній та номіналістичній теоріях грошей. З’ясування суті цих теорій, їхнього зв’язку з тим чи іншим станом розвитку суспільного виробництва відкриває шлях до чіткого розуміння сучасних теорій грошей.

Металістична  теорія грошей з’являється на межі XVI—ХVII ст. Суть цієї теорії полягає в тому, що гроші — це благородні метали: золото і срібло. Ці метали вже самі по собі є гроші. Золото, яке у вигляді самородка лежить у землі — це вже гроші по своїй суті. Її розвивали Н.Орем, В.Стаффорд, Т.Мен та ін.

Металістична теорія грошей виникла як складова частина меркантилізму, першої системної політекономічної теорії, суть якої зводилась до такого: багатство нації полягає в золоті та сріблі, а для його збільшення необхідно розвивати зовнішню торгівлю, при цьому більше експортувати, ніж імпортувати, що збільшить потік золота і срібла в країну.

 

Меркантилізм  як теорія відображав певний етап у  розвитку суспільного виробництва, а саме процес первинного нагромадження  капіталу. Цей процес суттєво вплинув  і на розвиток теорії грошей. Гроші  були метою нагромадження, і тому не дивно, що меркантилісти надавали благородним металам властивість бути грішми вже за самою їх природою.[11, c.236]

Найбільш відомим  представником цієї школи був  англійський меркантиліст Томас  Мен (1571—1641 pp.). Як і інші представники цього напрямку в розвитку політичної економії, він акцентував увагу переважно на таких функціях грошей, як міра вартості, засіб нагромадження і світові гроші.

Металістична  теорія грошей не є науковою, бо вона ототожнює гроші, їхні властивості  з природними властивостями золота і срібла як шляхетних металів. Повністю ігнорується той факт, що гроші — це наслідок розвитку товарного виробництва і, за своєю глибинною сутністю цей загальний еквівалент відображає виробничі відносини, які виникають між людьми в умовах наявності товарного виробництва. Проте ця теорія, як і меркантилізм у цілому, відіграла позитивну роль, сприяючи процесові первинного нагромадження капіталу.