Принципи Базеля

Вступ

Активізація глобалізацій них процесів створює об’єктивну необхідність регулювання банківської  діяльності на міжнародному рівні. Глобалізація фінансових ринків у світових масштабах  передбачає уніфікацію правил для всіх учасників, найактивнішими з яких залишаються банки. У зв’язку з тим, що діяльність банків із кожним роком виходить за межі окремо взятої країни і набуває глобального характеру, виникає потреба уніфікації норм, положень і нормативних актів з метою створення підтримання єдиних правил ведення бізнесу для всіх учасників світового ринку.

Адже слабка банківська система або фінансова нестабільність однієї країни може негативно впливати на фінансовий стан інших держав. Оскільки банківська система об’єднує всі  галузі економіки, вона має працювати прозоро та бути передбачуваною в контексті забезпечення стабільності розвитку економічних процесів. Ці завдання вирішуються за допомогою системи банківського регулювання та нагляду, яка ґрунтується на закріплених на міжнародному рівні і стандартах і принципах.

Основні завдання, які розглядаються в  цьому рефераті:

1. Передумови для ефективного  банківського нагляду;

2. Характеристика Базель І і Базель ІІ;

3. Основні принципи та напрями діяльності Базельського комітету.

Ефективна система банківського нагляду повинна базуватися на ряді зовнішніх елементів або передумовах. Хоча ці передумови у своїй більшості знаходяться за межами прямої юрисдикції органів нагляду, вони безпосередньо впливають на ефективність нагляду на практиці. Там, де існують недоліки, органи нагляду повинні доводити до відома уряду інформацію про ці недоліки, а також про фактичні або потенційні негативні наслідки для цілей, що поставлені перед наглядовими органами.

Наглядові органи мають також вживати  заходів, що є частиною їх звичайної  діяльності.

Ці зовнішні елементи включають:

• добре розвинуту  державну інфраструктуру;

• ефективну ринкову  дисципліну;

• механізми для забезпечення відповідного рівня системного захисту (або державу систему захисту).

Надійні макроекономічні  принципи мають стати основою стабільної фінансової системи.

Це питання не належить до компетенції органів банківського нагляду. Однак, органи нагляду повинні  реагувати, якщо вони розуміють, що існуючі  принципи підривають безпеку та надійність банківської системи.

Добре розвинута державна інфраструктура потребує включення таких елементів, які, якщо їх не забезпечити належним чином, можуть сприяти послабленню фінансових систем та ринків або заважати їх подальшому розвитку:

• систему торгового  права, включаючи закони про акціонерні товариства, банкрутство, договірні відносини, захист прав споживача та приватну власність, яка послідовно застосовується та забезпечує механізм для справедливого врегулювання спорів;

• всебічні та добре визначені  принципи та правила бухгалтерського обліку, які визнаються міжнародною спільнотою;

• систему незалежних аудиторських перевірок для значних  за розміром компаній з метою забезпечення можливості для користувачів фінансових звітів, включаючи банки, незалежного  підтвердження того, що звіти містять достовірну і точну інформацію про фінансовий стан компанії і підготовлені відповідно до встановлених принципів бухгалтерського обліку аудиторами, які несуть відповідальність за свою роботу;

• ефективну та незалежну  судову систему, а також добре відрегульовані облік, аудит та право;

• чітко визначені  основні правила та належний нагляд за іншими фінансовими ринками, а  також у випадках, коли це потрібно, за їх учасниками;

• та надійну і ефективну  платіжну та розрахункову системи для  проведення фінансових операцій, якими контролюються ризики контрагента.

Ефективна ринкова дисципліна залежить частково від достатніх  потоків інформації учасникам ринку, відповідних фінансових стимулів для  винагороди установ з належним менеджментом, а також передбачення механізмів відповідальності інвесторів за наслідки прийнятих ними рішень. Серед питань, що потребують вирішення, стоять питання корпоративного управління та питання забезпечення отримання інвесторами і кредиторами точної, важливої, прозорої та вчасної інформації від позичальників. Якщо влада задля досягнення цілей державної політики намагатиметься впливати або втручатися у прийняття комерційних рішень, особливо рішень про кредитування, ринкові сигнали можуть бути викривлені, а дисципліна підірвана. За таких обставин важливо, щоб у разі надання гарантій щодо такого кредитування, інформація щодо них розкривалась і передбачались заходи для здійснення компенсацій фінансовим установам у випадку, якщо такі кредити стають недіючими.

В цілому, прийняття на відповідному рівні рішення щодо системного захисту є політичним питанням відповідних органів влади (включаючи центральний банк), особливо у випадках, коли це може призвести до зобов’язань щодо виділення державних коштів. Органи нагляду мають виконувати у цьому відповідну роль через те, що вони володіють повною інформацією щодо установ, залучених до цього процесу. Важливо зробити чітке розмежування між такою роллю системного захисту (або мережею захисту) та щоденним наглядом за платоспроможними установами. У процесі вирішення системних питань необхідно розглядати, з одного боку, питання ризиків у відношенні довіри до фінансової системи та можливого поширення проблем на інші, за відсутності такого ризику надійні установи, і, з другого боку, питання необхідності мінімізувати викривлення ринкових сигналів та дисципліни. У багатьох країнах структура системного захисту включає систему страхування депозитів. За умови, що така система чітко спроектована на зменшення моральної небезпеки, вона може зробити свій внесок у довіру громадськості до цієї системи, і, таким чином, обмежити можливий негативний вплив від банків, що знаходяться у важкому фінансовому стані.

Діяльність міжнародних  організацій, які займаються розробленням міжнародних стандартів у сфері  регулювання фінансового сектору, дає змогу зробити банківські системи окремих країн порівнянними, сумісними та конкурентоспроможними. Це завдання вирішується за допомогою системи банківського нагляду, яка ґрунтується на стандартах і принципах, розроблених Базельським комітетом із банківського нагляду. Комітет з банківського нагляду було створено 1974 р., при Банку міжнародних розрахунків у місті Базелі, Швейцарія. До Комітету з банківського нагляду спочатку входили представники десяти країн, так звана «Група десяти», - США, Канади, Японії, Великобританії, Німеччини, Франції, Італії, Нідерландів, Бельгії, Швейцарії. Згодом до них приєдналися Люксембург, Швеція та Іспанія.

Першим вагомим кроком на шляху до міжнародної гармонізації банківського регулювання стало прийняте у 1988 р. «Міжнародне наближення розрахунку капіталу і стандартів капіталу», відоме також як Угода про капітал, або Базельська угода. Пізніше цей документ отримав назву – Базель І.

Базель І містив три  основні складові:

• у будь-який момент часу співвідношення між капіталом банку та його активами, зваженими на коефіцієнт кредитного ризику, не повинно бути менше 8%;
• капітал банку складається з основного і додаткового;
• банки повинні підтримувати капітал на достатньому рівні та використовувати для покриття кредитного ризику, який було запропоновано оцінювати за допомогою вагових коефіцієнтів ризику.

Відносна простота і  доступність її методик і підходів спричинилися до того, що до 2004 року Базель І тією чи іншою мірою було запроваджено у майже 130 країнах світу, в тому числі в Україні, причому щодо всіх банків – об’єктів нагляду незалежно  від їх «міжнародної активності».

У червні 1999 р. Базельський  комітет із банківського нагляду  запропонував для обговорення нову угоду з достатності капіталу, яка мала замінити чинну угоду 1988 р. Нову угоду було спрямовано на внесення значних змін у роботу фінансових установ усіх країн Європи та посилення впливу на діяльність національних банків, які є невід’ємною частиною світової банківської сфери. Після майже 5 річного обговорення у червні 2004 р., Базельський комітет з банківського нагляду прийняв переглянуту концептуальну основу «Угоди про капітал», а у листопаді 2005 р. оприлюднив виправлену та доповнену версію угоди, яка отримала назву «Базель ІІ».

Разом з нею було представлено виправлену та доповнену версію «Поправки та врахування ринкових ризиків».

Основні відмінності  угоди Базель ІІ порівняно з попередньою  угодою про капітал полягають  у формуванні нових підходів до:

• намагання укладачів документа відійти від підходу універсалізації та замінити його підходом індивідуалізації;
• прозорості діяльності банку через уточнення обсягу інформації, яку банки мають надавати наглядовим органам та ринку;
• оцінювання кредитного, ринкового та операційного ризиків, що дають змогу підвищити чутливість банку до ризиків, пропонуючи альтернативні методи оцінювання ризиків та надаючи право банкам і наглядовим органам обирати прийнятний метод залежно від рівня розвитку банківської діяльності та інфраструктури фінансового ринку.

Передусім слід зазначити, що Базель ІІ не замінює попередні редакції «Угоди про капітал», а лише доповнює їх, тому з формального погляду Базель ІІ є швидше черговою поправкою до угоди, аніж новим самостійним документом. Тому він не містить ні порядку розрахунку регулятивного капіталу, ні вказівок щодо мінімального необхідного значення адекватності капіталу – ці вимоги лишаються незмінними з попередніх версій документа. До того ж у Базелі ІІ практично не згадуються ринкові ризики, що створило у декого хибне враження про скасування «Поправки на врахування ринкових ризиків» 1996 р. Водночас у Базелі ІІ викристалізовується новий концептуальний підхід до нагляду взагалі та до поняття адекватності капіталу зокрема. У світовій практиці цей підхід отримав назву «нагляд на основі оцінюванні ризиків». Таким чином, у 2005 році Базельським комітетом прийнято документ, який на тривалий час стане дороговказом для банківських наглядових органів усього світу.

Угода Базель ІІ складається  із 3 компонентів: мінімальні вимоги до величини власного капіталу, процедура наглядового аналізу і ринкова дисципліна (розкриття інформації перед громадськістю) та передбачає три рівні регулювання достатності капіталу (рис. 1). По-перше, це нові методики розрахунку коефіцієнта достатності капіталу. По-друге, це система нагляду за достатністю капіталу, яка передбачає можливість регулятивних органів вимагати від банків підтримання вищого за мінімально встановлений рівня коефіцієнта достатності капіталу, незалежного оцінювання достатності капіталу конкретного банку під час його перевірки, аналізу чинної в банку системи оцінювання ризиків, а також втручатися у справи банку з метою запобігти небезпечному падінню капіталу банку. І, по-третє, це ринкова дисципліна, тобто розкриття банком повної інформації про склад капіталу і прийняті ризики, на підставі якої клієнти банку та експерти могли б сформувати власну думку про достатність капіталу та його рівень захищеності.

Рисунок 1 – Три компоненти Базель ІІ

Основні принципи ефективного  банківського нагляду, розроблені Базельським комітетом з питань банківського нагляду, включають в себе 25 принципів, необхідних для того, щоб система нагляду була ефективною. Ці принципи стосуються наступних речей:

Принцип 1. Цілі, незалежність, повноваження, прозорість та співробітництво: Ефективна система банківського нагляду повинна мати чітко визначені обов`язки і цілі для кожного органу, задіяного у нагляді за діяльністю банків. Кожен такий орган повинен мати операційну незалежність, прозорі процеси, надійне управління і адекватні ресурси та бути зобов’язаним звітуватися за виконання своїх обов’язків. Також необхідною є відповідна законодавча база для здійснення банківського нагляду, включаючи положення щодо надання дозволу на діяльність банківських установ і здійснення постійного нагляду за ними; повноваження вирішувати питання дотримання законів, а також проблеми безпеки і надійності та правового захисту працівників нагляду. Мають бути запроваджені засоби обміну інформацією між органами нагляду та захисту конфіденційності такої інформації.

Принцип 2. Дозволені види діяльності: Дозволені види діяльності установ, які підлягають ліцензуванню і нагляду як банки, мають бути чітко визначені, а вживання слова “банк” у назвах має контролюватися якомога ширше.

Принцип 3. Критерії ліцензування: Орган, що здійснює ліцензування, повинен мати повноваження встановлювати критерії і відхиляти заяви від установ, які не відповідають встановленим стандартам. Процес ліцензування, як мінімум, має складатися з оцінки структури власності і управління банку та його розширеної групи, включаючи придатність і відповідність директорів і вищого керівництва, оцінки стратегічного і операційного плану банку, внутрішнього контролю і управління ризиками, а також прогнозованого фінансового стану, у тому числі капітальної бази. У разі, якщо пропонованим власником або материнською організацією є іноземний банк, необхідно отримати попередню згоду від органу нагляду країни походження банку.

Принцип 4. Передача часток істотної участі: Орган нагляду має повноваження розглядати і відхиляти будь-які пропозиції щодо передачі іншим сторонам часток істотної участі або контрольних пакетів акцій в існуючих банках, які знаходяться в прямому або опосередкованому володінні.

Принцип 5. Основні придбання: Орган нагляду повинен мати повноваження перевіряти за встановленими критеріями основні придбання чи вкладення банку, у тому числі організацію транскордонних операцій, підтверджуючи, що корпоративні утворення чи структури не наражають банки на небажані ризики або не перешкоджають ефективному нагляду.