КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ. ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

    ЕКОНОМІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:

    «ПОЗИЧКОВИЙ ПРОЦЕНТ» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

          КИЇВ 2011

 

    Зміст 

 

Вступ 

   Відсоткові  ставки як один із фундаментальних  економічних індикаторів постійно є об'єктом економічного аналізу  як основоположників сучасних економічних  шкіл, так і українських економістів. Проте широта постановки питань, пов'язаних із грошових обігом загалом і формуванням відсоткових ставок зокрема, ставить за вимогу більш чітке окреслення їх сутності та видової класифікації, яка визначає взаємозв'язки в межах єдиної системи відсоткових ставок, що і стало метою до написання цієї роботи.

    Позичковий  процент існував не завжди. Він  виник тоді, коли товарне виробництво  уже досягло певного ступеня розвитку, на якому склався регулярний грошовий обіг та виникли більш-менш розвинуті кредитні відносини. Процент взагалі неможливий без існування кредиту, хоч останній іноді, як виняток, може надаватись на безпроцентній основі. Проте це не означає, що він не є економічною категорією, як це стверджують деякі економісти. Очевидно, така думка склалась через нерозуміння ієрархії економічних категорій, які певним чином ранжировані: категорією першого порядку є гроші, другого — такі грошові категорії, як ціна, фінанси, кредит тощо, які також без грошей не існують, третього — податки, позичковий процент і т. п.

    В умовах ринкової економіки  сутність позичкового проценту полягає в тому, що позичковий процент є платою за користування позичковим капіталом, його ціною. При цьому між кредитором і позичальником відносно величини процента, строків і методів його сплати виникають певні економічні відносини, тому процент є економічною категорією.

 

Економічна  сутність проценту

 

    Економічна  природа позичкового процента обумовлена існуванням товарного виробництва  та пов’язаних з ним кредитних  відносин. За призначенням позичковий процент, з одного боку, відображає ефективність використання позичкового капіталу; з іншого боку, він повинен забезпечувати доходи банку, компенсувати його витрати. В умовах ринкової економіки суть його розглядається більшістю економістів як ціна капіталу, взятого у кредит. Логіка такого визначення проста: оскільки позичальник-підприємець виступає покупцем капіталу-товару, то й процент, виплачуваний ним кредиторові, представляє ціну цього капіталу. Безперечно, тут не слід розуміти ціну капіталу як вираз вартості. Позичковий процент є не що інше, як частина середнього прибутку, котру підприємець платить власнику капіталу за користування споживною вартістю позиченого капіталу. У даному випадку сплата процента характеризує передачу певної частини вартості без одержання еквівалента. Вартість процента повністю переходить від позичальника до кредитора.

    В економічній теорії мають місце  й інші підходи до визначеня природи  позичкового процента. Наприклад, Дж. Кейнс розглядав суть процента як “плату за розставання з ліквідністю”. В теорії Дж. Кейнса формування процента регулюється дією провідного психологічного закону, за яким люди віддають перевагу грошам як найбільш ліквідній формі багатства. Величина позичкового процента, за Кейнсом, залежить від двох чинників, вона:

    1) прямо пропорційна “перевагам ліквідності”;

    2) обернено пропорційна кількості грошей, що знаходяться в обігу

    Джерелом  сплати позичкового процента є прибуток, що його одержує підприємець у  процесі продуктивного використання позичкового капіталу. Прибуток розподіляється між суб’єктами кредитних відносин:

    кредитор  отримує прибуток у вигляді процента за кредит;

    позичальник отримує підприємницький доход  у вигляді прибутку  на позичковий капітал, який використовується в підприємницькій діяльності.

    Величина  позичкового процента характеризується його нормою у вигляді процентної ставки. Норма процента визначається як відношення річного доходу, одержаного на позичковий капітал, до суми наданого кредиту, помножене на сто. 

    річний  доход на позичковий капітал

    % = ¾¾¾¾¾¾¾¾¾¾¾¾¾¾¾¾  x  100

    сума  наданого кредиту 

    Норма процента знаходиться у певній залежності від норми прибутку. Вважається, що норма процента може коливатись від нуля (мінімальна межа) до середньої  норми прибутку (максимальна межа). Мінімальну межу норми процента точно визначити не можливо, але вона не повинна дорівнювати нулю бо інакше надання кредиту втрачає всякий сенс для кредитора.

    Слід  розрізняти ринкову норму процента, котра безпосередньо формується на монетарному ринку, і середню норму, тобто норму процента за певний період. Ринкова норма процента, перш за все, залежить від кон’юнктури ринку тобто співвідношення попиту та пропозиції позичкового капіталу. Свого максимального рівня вона досягає в період найбільшого загострення економічної кризи, саме тоді, коли норма прибутку падає да мінімуму. Адже в даній ситуації вкладники, щоб уберегти свої заощадження чи грошові капітали від знецінення, намагаються їх отоварити. Це веде до відносного зменшення депозитів. Разом з тим, під час кризи виникає масова гонитва за грішми як засобами платежу і значно зростає попит на позичковий капітал, для погашення боргових зобов’язань.

    У період депресії, коли відбувається масове вивільнення з виробничої сфери  грошового капіталу та його нагромадження у формі позичкового капіталу, знижується середня норма прибутку і норма процента теж знижується. Для періодів пожвавлення та промислового піднесення характерним є те, що різко зростає попит на кредит при недостатніх обсягах позичкового капіталу, а тому підвищується норма процента. Така динаміка дає підставу для висновку стосовно того, що взаємозалежність змін норми процента та норми прибутку має розглядатися в межах відповідних фаз промислового циклу.

    Крім  норми прибутку на рівень позичкового  процента впливають інфляційні процеси, прискорення яких викликає підвищення процентних ставок, що слугує захистом від знецінення позичкового капіталу. Особливо актуальним збереження позичкового капіталу стає в період гіперінфляції, коли на момент повернення кредиту реальна вартість позичкового капіталу значно нижча від тієї, що була на момент надання. А тому розрізняють номінальну і реальну (тобто з урахуванням індексу інфляції) процентні ставки. Темпи зростання процентів повинні випереджати темпи інфляції. В інший спосіб інфляція породжує процентний ризик ¾ небезпеку втрат: у кредиторів ¾ внаслідок зниження реальних ставок за кредити відносно темпів інфляції, у боржників ¾ при їх підвищенні.

    Процентні ставки бувають:

-постійні (фіксовані) ¾ не змінюються протягом всього періоду кредитування;

   -перемінні (плаваючі) ¾ можуть змінюватися в процесі кредитування.        Щоб запобігти втратам або хоч зменшити ризик банки, особливо в період інфляції, застосовують плаваючі процентні ставки за кредит, котрі періодично переглядаються.

   Чинники, що впливають на розмір процентної ставки за кредити, логічно розділити  на макроекономічні та мікроекономічні.

   Розмір  процентної ставки на макрорівні залежить від:

    а) попиту та пропозиції, які склалися на кредитному ринку. Загалом підвищений попит на кредити викликає підвищення процентної ставки. Проте в умовах конкурентної боротьби між кредитними установами за розширення ринків банківських послуг це правило не завжди спрацьовує. Банки не можуть безмежно підвищувати розмір процентної ставки при зростанні попиту на кредит, керуючись тим, що нижчі процентні ставки дають можливість розраховувати на залучення більшої кількості клієнтів та завоювання конкурентних можливостей. У результаті міжбанківської конкоренції процентні ставки нівеліруються;

    б) стабільності грошового ринку в країні. Чим вищий темп інфляції, тим дорожчою повинна бути плата за кредит, оскільки у банка підвищується ризик втрат. Дешеві гроші (у порівнянні з іншими видами ресурсів) стимулюють ажіотажний попит на кредити, створюють умови для зловживань у банківському середовищі та розбалансування економіки;

    в) рівня облікової ставки центрального банку. Комерційні банки самі встановлюють розміри процентних ставок і визначають їх у кредитному договорі, укладеному з позичальником. При визначенні розміру процентної ставки вони за основу беруть облікову ставку центрального банку з прибавкою “маржі”.

    Маржа (від фран.marge ¾ край) ¾ різниця між процентною ставкою, за якою банк нараховує проценти за наданий кредит, і ставкою, за якою банк сплачує проценти за залучені (куплені) ресурси. За умов комерційної діяльності розмір маржі для банків, як правило, не регламентується. Проте, інколи центральний банк може обмежувати розмір маржі. Для комерційних банків, наприклад, на кредити, що надаються за рахунок ресурсів центрального банку. Окрім того, нині комерційні банки України зобов’язані в обов’язковому порядку коригувати розмір процентних ставок за наданими кредитами при кожній зміні облікової ставки НБУ на кратність її зміни. Основним фактором, який впливає на розмір облікової ставки, є рівень інфляції.

    Серед мікроекономічних чинників впливу на розмір процентної ставки виділяються  такі:

• мета кредиту. Процентні ставки за кредити, які надаються на поточне фінансування виробничих потреб, як правило, найнижчі, що зумовлене короткостроковим характером їх використання. Кредити, які надаються торгово-посередницьким фірмам, що будують свій бізнес за принципом “купівлі-продажу”, повинні бути найдорожчими, оскільки прибуток від цього виду діяльності носить спекулятивний характер, а для самих операцій притаманний підвищений рівень ризику;
• розмір кредиту. Як правило, розмір процентної ставки за великі кредити повинен бути нижчим, ніж за користування дрібними кредитами, оскільки витрати, пов’язані з кредитною послугою, безпосередньо не залежать від розміру кредиту, а тому при наданні великих кредитів банки несуть відносно менші витрати. Крім того, великі кредити надаються надійним позичальникам, імовірність банкрутства яких, як правило, нижча. Проте з цього правила можуть бути винятки. Банк може не знижувати процентну ставку з великі кредити, якщо, на його думку, це призводить до підвищення ризику у зв’язку з погіршенням структури кредитного портфеля за порушення правила диверсифікації активів.
• термін користування кредитом;

    Чим довший термін, тим вища процентна  ставка за кредит. По-перше, при триваліших термінах вищий ризик втрати від  неповернення кредиту та від знецінення позичених коштів внаслідок інфляції, притаманної ринковій економіці. По-друге, вкладення коштів довгострокового характеру, як правило, мають відносно вищу віддачу.

• рівень ризику;

    При наданні позик комерційні банки  мають справу з двома основними  видами ризику ¾ кредитним і процентним. Кредитний ризик пов’язаний із втратами від неповернення основної суми боргу у зв’язку із збанкрутінням позичальника, а процентний ¾ із втратами від несплати відсотків за користування позикою. Рівень цих ризиків залежить від видів наданих позик та від порядку стягнення відсотків. Позики з вищим рівнем ризику повинні надаватися під вищий процент, щоб компенсувати кредитору видатки від ризикованого розміщення коштів.

    Отже, динаміка норми позичкового процента визначається стихійним ринковим механізмом і певною мірою залежить від державного грошово-кредитного регулювання економіки

 

Висновок

 

      Процент сприяє й більш ефективному використанню суб’єктами господарювання своїх власних грошових коштів. Тримаючи їх у банку на поточному чи депозитному рахунку, вони мають можливість отримати додаткові доходи. Певною мірою це полегшує для них можливість користування банківськими кредитами, а часто ще й на пільгових умовах, бо кожен комерційний банк заінтересований у клієнтах, які забезпечують його грошовими ресурсами.

      Велику  роль відіграє процент у стимулюванні населення вкладати свої заощадження в банки. По-перше, отриманий процент захищає ці заощадження від знецінення внаслідок інфляції. По-друге, процент на вклади є додатковим доходом населення. Вища процентна ставка за строковими вкладами стимулює вкладників розміщувати свої заощадження в банках на тривалі строки, відповідно зростають можливості банків надавати більше середньо- та довгострокових кредитів на розвиток економіки чи на підвищення життєвого рівня населення.

 

Список використаних джерел

 

1.Гальчинський А. С. Теорія грошей. — К.: Основи. — 2001.

2.Долан Э. Дж., Кэмпбэлл К. Л., Кэмпбэлл Г. Дж. Деньги, банковское дело и денежно-кредитная политика. — М.; Л., 1991.