Порівняльна характеристика раціоналістичної та еволюційної концепції походження грошей

Провідними чинниками, що визначають сукупний попит на гроші на макроекономічному рівні є: по-перше, зміна обсягів виробництва (національного доходу), зміни абсолютного рівня цін і реального обсягу виробництва, швидкість обігу грошей. Зокрема, чим вища швидкість обігу грошей, тим меншим буде попит на гроші. Але на мікроекономічному рівні фактор швидкості обігу грошей зникає. На його місці з´являється чинник зміни норми відсотка (R). Внаслідок цього попит на гроші складає:

Md = f(R).

Серед інших факторів, що впливають на попит, провідними є чинники інфляції, накопичення багатства, очікуваного погіршення кон´юнктури ринків тощо.

Попит на гроші як засіб збереження вартості (Г") залежить обернено пропорційно від величини номінальної ставки відсотка, тому що володіння готівкою і чековими вкладами, які не приносять відсотків, викликають у власника грошей певні альтернативні втрати у порівнянні з використанням заощаджень у вигляді цінних паперів. Ось чому розподіл фінансових активів на готівку і облігації залежить від величини ставки відсотка: чим вона вища, тим нижчий курс цінних паперів і вищий попит на них, тим нижчий попит на готівку.

Разом з цими узагальненими визначеннями попит характеризується рядом властивостей і кількісних параметрів, з яких перш за все слід виділити об'єм або величину попиту. З позицій кількісного виміру попит на товар, розуміється як об'єм попиту, означає кількість даного товару, яку покупці (споживачі) бажають, готові і мають грошову можливість придбати за деякий період за певними цінами. Іншими словами — попит як об'ємний показник характеризує кількість продукту, яку покупці здатні, мають намір, будуть, купувати по різних можливих цінах.

нецінові характеристики товару 

Але окрім ціни на величину попиту впливає і ряд інших чинників, які іноді називають неціновими. Це перш за все споживчі смаки, мода, величина доходів (купівельна спроможність), величина цін на інші товари, можливість заміщення даного товару іншими.

Механізм саморегуляції обігу повноцінних грошей

Повноцінні гроші – гроші, у яких номінальна вартість (позначена на них) відповідає реальній вартості, тобто вартості матеріалу, з якого вони зроблені. До таких грошей відносять металеві гроші (мідні, срібні, золоті монети), які мали різні форми:

спочатку штучні, потім – вагові. Монети більш пізнього розвитку грошового обігу мали встановлені законом відокремлювальні ознаки (зовнішній вигляд, ваговий вміст). Найбільш зручною для обігу виявилася кругла форма монети, лицьова сторона якої називалася аверс, зворотна – реверс і обріз – гурт. З метою запобігання псуванню монети, гурт почали робити нарізним.

Перші монети з'явилися майже двадцять шість століть тому в Стародавньому Китаї і Лідійській державі. В Київській Русі перші карбовані монети датуються ІХ-Х століттям.

Спочатку в обігу знаходилися водночас і златники (монети з золота), і срібники (монети з срібла). До золотого обігу країни перейшли в другій половині XIX ст. Лідером серед них була Великобританія, яка разом із своїми колоніями і домініонами посідала перше місце по видобутку золота. Причинами переходу до металевого обігу і передусім до золотого стали властивості благородного металу, що робить його найбільш придатним для виконання функцій грошей:

1.                  однорідність за якістю;

2.                  подільність і з'єднуваність без втрати властивостей;

3.                  портативність (концентрація вартості);

4.                  збережність;

5.                  складність видобутку і переробки.

Для повноцінних грошей характерна тривалість знаходження в обігу, що забезпечувалася вільним розміном знаків вартості на золоті монети, вільним карбуванням золотих монет при певному і незмінному золотому вмісті грошової одиниці, вільним переміщенням золота між країнами. Завдяки своїм якостям повноцінні гроші безперешкодно виконували всі свої функції.

Поява знаків вартості при золотому обігу була викликана об'єктивною необхідністю:

по-перше, золотовидобування не встигало за виробництвом товарів і не забезпечувало повну потребу в грошах;

по-друге, золоті гроші високої портативності не могли обслуговувати дрібний за вартістю оборот;

по-третє, золотий обіг не володів властивістю об'єктивної економічної еластичності, тобто не міг швидко розширюватися і звужуватися;

по-четверте, золотий стандарт, в цілому, не стимулював виробництво і товарообіг.

Характерною рисою системи обігу повноцінних грошей був високий рівень стихійної саморегуляції грошового обороту, тобто забезпечення національної економіки необхідною та достатньою масою грошей. В умовах обігу неповноцінних грошей цей механізм перестає діяти і тому виникає потреба в регулюванні грошового обороту з боку дер-
жави;

по-друге, створення спеціального органу державного управ­ління — центрального банку, основним призначенням якого стала не тільки емісія грошових знаків, а й забезпечення регулювання їх обігу;

по-третє, запровадження особливого емісійного механізму (грошово-кредитної політики), який дає можливість узгоджувати емісію грошей зі зміною потреб економіки в платіжних засобах і завдяки якому держава в особі центрального банку має можливість активно впливати не тільки на грошово-кредитну сферу, а й на реальний сектор економіки.

Повернення до золотого стандарту

Повільно, але вірно, він знову став об’єктом ретельного економічного аналізу. Золотий стандарт, від якого уряду відмовилися близько століття тому, схоже, потенційно є “паличкою-виручалочкою” для виходу з фінансової кризи.

На думку ряду ринкових аналітиків, для оздоровлення валютно-фінансової ситуації світове співтовариство сьогодні потребує класичному золотому стандарті, який діяв з 1880 по 1914 роки. Його називають найкориснішою, економічною й елегантною монетарною системою з усіх: механізм регулювання золотого стандарту діяв автоматично і без втручання держави в систему валютних курсів.

Французький економіст Філіп Симон (Philippe Simonnot), зі свого боку, вже тривалий відстоює доцільність повернення до золотого стандарту і, як наслідок, прив’язки національних валют до дорогоцінного металу.

Президент Світового банку Роберт Зеллік в листопаді минулого року висловився за введення оновленої версії золотого стандарту як “міжнародного орієнтира ринкових очікувань щодо інфляції, дефляції і майбутніх валютних курсів”. Зеллік запропонував, зокрема, створити пятівалютную систему, куди увійдуть долар, євро, ієна, фунт і юань, і прив’язати їх до золота, як до нового міжнародного стандарту.

Правда, через якийсь час глава СБ поспішив заявити, що він не вважає за можливе повернення у 19 століття – до системи фіксованих валютних курсів, яка діяла при золотому стандарті.

Що ж, на думку адептів, принесе повернення до монометалічна грошовій системі? Безумовно, більшу стабільність для діючої світової валютно-фінансової системи, яка гостро цього потребує. Так, банки більше не зможуть дозволити собі розкіш йти на не прораховані ризики, оскільки, щоб уникнути банкрутства їм буде необхідно забезпечити валюту золотом. Національні банки, у свою чергу, більше не зможуть друкувати валюту на свій розсуд.

Як стверджують “неометаллісти”: золото має високу внутрішню вартість і тому не знецінюється, подібно до його паперовим дублікатами. Прихильники золотого стандарту відзначають, що його використання робить економіку більш стабільною і менш схильною до інфляції, оскільки при золотому стандарті уряд не може друкувати гроші, не забезпечені золотом.

Про те, що небезпека неконтрольованого друкування усвідомлюють і рядові платники податків підтверджує опитування, проведене у США агентством Bloomberg. Він показав, що більшість респондентів виступають за скасування Федеральної резервної системи (ФРС) як такої і відновлення контролю за друкованим верстатом.

І у самої ФРС, підсадивши світ на доларову “голку”, є серйозний привід для занепокоєння, адже її новим “опікуном” – головою парламентської підкомісії з кредитно-грошової політики всередині країни – став депутат-республіканець Рон Пол (Ron Paul). Він відомий як автор бестселера “Покінчити з ФРС” (Еnd the Fed) і впродовж кількох років домагається проведення аудиту центробанку США.

Золотий стандарт вперше був введений у Великобританії (юридично в кінці 18 століття, фактично з 1821 року). У Франції, Німеччині, Росії, Італії, Японії, США і в інших капіталістичних країнах введення золотого стандарту було завершено в останній чверті 19 століття. У результаті грошові системи окремих країн перетворилися в єдину відносно стійку світову валютну систему. Це значною мірою сприяло зростанню промислового виробництва, внутрішнього товарообігу та міжнародної торгівлі, розширенню і зміцненню кредитної системи.

Золотомонетний стандарт зазнав краху з початком загальної кризи капіталізму, коли спалахнула перша світова війна. Він був замінений бумажноденежним зверненням. Технічним недоліком золотого стандарту було те, що існувала необхідність регулярних перевезень великих обсягів золота між країнами (пред’являти національну валюту за кордоном було найчастіше марно, оскільки вони там не мали цінності), що було витратно і непросто.

В економіці, побудованій на основі золотого стандарту, гарантується, що кожна випущена грошова одиниця може на першу вимогу обмінюватися на відповідну кількість золота. При розрахунках між державами, які використовують золотий стандарт, встановлюють фіксований обмінний курс на основі співвідношення цих валют до одиниці маси золота.

Задача

Грошовий агрегат М3 розраховується як сума грошових агрегатів М2, М1, М0, і коштів за страховими операціями.

M0-обсяг готівкових грошей поза банківською системою

М0=32,5 млрд.грн

М1-М0+кошти економічних суб’єктів на поточних рахунках

М1=32,5+18,2=50,7 млрд.грн.

М2-М1+строкові гривневі вклади+строкові валютні вклади

М2=50,7++20,6+15,5=86,8 млрд.грн.

М3-М2+страхові внески фізичних осіб

М3=86,8+5,3=92,1 млрд.грн

Отже, величина грошового агрегату М3 буде рівна 92,1 млрд.грн.

Список використаних джерел

1.      Алєксєєв І. В., Колісник М.К. Гроші та кредит : навч. посіб. – К. : Знання, 2009. – 253 с.

2.      Івасів Б. С. Гроші та кредит : Підруч. – вид-3-тє, змін. і доп. – Київ/Тернопіль :  Кондор/ Карт-бланщ, 2008 – 528 с.

3.      Коваленко Д. І. Гроші та кредит : теорія і практика : навч. посіб. – 3-тє вид. доповн. і переробл. – К : ЦУЛ, 2011. – 352 с.

4.      Прядко В. В., Сайко М. М. Історія Грошей та кредиту : підручник – К : Кондор, 2009. – 508 с.

5.      Туган –Барановський М. В., Паперові гроші та метал: Дане видання присвячене 100-річчю КНЕУ–, 2004. – 197 с.

6.      Сп

14