Походження та сутність грошових відносин

 

Зміст

 

 

Вступ

Актуальність теми дослідження. Одним з найважливіших чинників ефективного функціонування ринкової економіки є високий рівень розвитку грошово-кредитних відносин у суспільстві. Багатовіковий досвід розвитку світової економіки переконливо довів, що ринкові стимулятори суспільного виробництва найбільш ефективно діють в умовах, коли домінуючою формою економічних відносин є грошово-кредитна, за якої гроші втратили свою внутрішню (трудову) вартість і стали виключно кредитними. Водночас кредит став переважно грошовим і охопив майже всі економічні відносини. В цих умовах істотно розширились стимулюючі та регулюючі можливості таких ринкових важелів, як платоспроможний попит, ціна, фінансовий ринок, банківський кредит, державний кредит, процент, валютний курс. В умовах високорозвинутих грошово-кредитних відносин у розпорядженні держави з'явився такий могутній інструмент регулювання економічного і соціального розвитку, як монетарна політика.

В українській літературі багато уваги  приділяється окремим аспектам розвитку грошово-кредитних відносин у наукових працях А. Гальчинського, В. Гейця, О. Дзюблюка, Т. Ковальчука, С. Корабліна, В. Матвієнка, І. Мітюкова, А. Мороза, М. Савлука, В. Стельмаха, А. Чухно.

Мета дослідження визначена на основі вивчення і узагальнення теоретичних розробок у сфері грошово-кредитних відносин, аналізу практики грошового обігу. Вона полягає в розробці науково-обґрунтованих принципів і напрямків розвитку грошово-кредитних відносин, визначення шляхів підвищення ефективності монетарної політики. Для досягнення вказаної мети поставлені наступні завдання:

- розкрити сутність та роль  грошових відносин в ринковій  економіці й обґрунтувати пріоритетність  їх розвитку при формуванні ринкової системи України;

- визначити сутність грошей та альтернативні теорії їх походження;

- дослідити функції грошей;

- проаналізувати види грошових систем та їх еволюція;

- оцінити становлення та розвиток грошової системи України;

- розкрити роль грошової реформи в Україні;

- визначити сутність та види грошових реформ.

Об'єктом дослідження є грошові відносини в умовах трансформаційної економіки.

Предметом дослідження є поняття та виникнення грошей та грошових відносин.

Методи дослідження ґрунтуються на системному аналізі економічних явищ і узагальненні їх результатів. На основі діалектичного методу пізнання проведено вивчення та визначені напрямки вдосконалення грошово-кредитної системи.

 

1. Походження та сутність грошових відносин

1.1. Виникнення і розвиток грошових відносин

Гроші посідають значне місце у  ринковій економіці. Вони забезпечують життєдіяльність кожної з ринкових структур, сприяють подальшому розвитку процесу суспільного відтворення  матеріальних та нематеріальних благ, їх виробництву, обміну, розподілу та споживанню. Грошові відносини є найскладнішим елементом ринку. Вивчення сутності грошей, функцій, що виконують гроші, аналіз їхнього розвитку та, впливу грошей і грошової політики на стан економіки здійснює грошова (монетарна) теорія, яка є складовою загальної економічної теорії. Економічна ж теорія, як наука, виникла завдяки аналізу грошових відносин.

У монетарній теорії є багато течій  і напрямків, що з'явилися в процесі  розвитку цієї науки. Вони формуються на різних, часто протилежних, засадах, але все це розмаїття шкіл можна згрупувати в декілька напрямків, залежно від того, що ми візьмемо за основний принцип класифікації. Якщо в основу класифікації покласти якісні аспекти грошової теорії, тобто природу грошей, їхню сутність, вартість та купівельну спроможність, то усі існуючі теорії грошей можна розділити на такі чотири: металістична теорія грошей, номіналістична, кількісна та марксистська.

Фінанси, кредит, гроші виступають основними регулювальниками як економіки, так і суспільних відносин взагалі. Ці регулювальники і забезпечують постійний розвиток суспільства. Безпосередні умови для виникнення фінансових відносин створюють грошові відносини. Але поява грошей не означала появу фінансів - фінанси є певна частина грошових відносин. Наявність фінансів передбачає обов'язкове існування грошей. Виконуючи функцію засобу звертання гроші за певний період стають капіталом, тобто тією самовозрастною вартістю, що забезпечує отримання додаткового приросту в ході реалізації продукту - додаткової вартості.

Грошові відносини перетворилися  в фінанси коли рух грошей придбав  відому самостійність. Внаслідок виробництва  товарів і їх реалізації формуються грошові прибутки, формуються фінансові  ресурси підприємства у вигляді  різноманітних фондів. З'являється самостійна сфера діяльності кожного підприємства, що виходить за рамки його виробничих функцій, але представляюча собою частину виробничих відносин, суть якої полягає в певній системі організації грошових потоків. Ця частина і є фінанси.

Фінанси підприємства являють собою систему грошових відносин, що виражають формування і використання грошових фондів в процесі кругообігу ресурсів підприємства, формування його грошових прибутків та накопичень[16, c. 25-26].

Фінанси підприємств забезпечують кругообіг основного та оборотного капіталу, взаємовідношення з державними органами, податковою системою, бюджетами, банками і іншими кредитними установами, страховими компаніями і так далі. У кожній державі будь-яка державна система включає фінансову систему. Вона складається з двох підсистем:

- загальнодержавні фінанси; 

- фінанси господарюючих суб'єктів. 

Форми вияву фінансів підприємств:

Відносини з іншими господарюючими суб'єктами в процесі формування і розподілу виручки (нематеріальні  відносини):

- штрафи, пені, неустойки;

- відносини оренди;

- випуск і реалізація цінних  паперів; 

- спільна діяльність;

- комерційне кредитування;

- відносини з працівниками по  виплаті заробітної плати. У  цей час доцільно виділяти  самостійну групу фінансових  відносин, які складаються у підприємства зі своїми працівниками з приводу розподілу прибутку: виплати дивідендів, виплати за паї в статутному капіталі.

Фінансові відносини з власними структурними підрозділами. Сюди ж  відносяться відношення всередині  виробничих об'єднань і відносини підприємства зі своїми дочірніми структурами.

Відносини з податковою службою.

Значна частина відносин - відносини  з банківською системою. Це не просто система розрахунків і кредитування, адже з'явилися нові форми відносин: факторинг, траст, застави і так далі.

Відносини з різними страховими компаніями по всіх видах страхування.

Відносини з органами державного управління (митниця, Міністерство зовнішніх відносин, різні бюджети, позабюджетні фонди  і так далі).

Фінанси - зустрічні потоки грошових коштів, послуг, різні форми вияву інтересів підприємства з одного боку і рушення платіжних коштів з іншою[21, c. 78-79].

1.2. Сутність грошей. Альтернативні теорії їх походження

В сучасній економічній літературі сутність грошей, як правило, визначається через їх функції. Функція являє собою конкретний прояв економічного явища, виражає основне призначення економічних законів, які діють в певній сфері економічних відносин.

По відношенню до сутності грошей в економічній літературі існують  наступні підходи:

- прагматичне тлумачення,

- концепція представницької вартості,

- гіпотеза власної вартості  неметалевих грошей. Прибічники  прагматичного тлумачення вважають, що оскільки неречові, нерозмінні  на благородний метал гроші  фактично виступають в ролі  виняткової о грошової о антипода, що протистоїть товарному світу, а процес ціноутворення здійснюється в цих грошах, то це доводить, що вони служать реальною мірою вартості товару. Таке тлумачення є достатнім для вирішення обмежених аналітичних задач, але не дає можливості проникнути в глибину сутності явищ.

Представники концепції представницької  вартості розглядають паперові гроші  в якості представників вартості товарів. Вони трактують сучасні  неречові кредитні гроші в якості представників сумарної вартості всіх товарів на ринку, що втілюють суспільне необхідну працю, витрачену на виробництво цих товарів. В даній концепції відсутнє пояснення того, яким чином фіксується вартість, яка утримується окремою грошовою одиницею.

Гіпотеза власної вартості неметалевих  грошей ґрунтується на тому, що нерозмінні на золото гроші є в сучасних умовах не представниками, а носіями власної внутрішньої вартості. Прибічники даної теорії припускають, що вартість грошей формується ніби в два етапи. Підставою її є праця, що витрачається при виробництві грошей і їхнє функціонування, що забезпечує вартість. Ця вартість знаходить свій вираз в ринковій ціні грошового матеріалу. Однак вона трансформується в деяку мінову вартість, на базі якої гроші виступають в ролі загального вартісного еквіваленту.

З загального вартісного еквіваленту, тобто міри вартостей товарів, гроші  перетворюються в посередника при  обміні товарами. Вони стають універсальним  вимірником, технічним інструментом для порівняння вартостей різноманітних  товарів. В даному механізмі гроші виконують роль лічильних грошей. При такому підході припускається збереження грошей в якості необхідного елементу господарського механізму. Гроші, що отримують від держави статус законного платіжного засобу, набувають безумовних прав на товари і послуги. Вони продовжують опосередковувати ринковий обмін товарів, однак при цьому в поняття гроші вкладається інший, більш полегшений зміст[20, c. 52-54].

Нерозробленість теорії сутності кредитних  паперових грошей не заважає їм в  країнах з розвинутою ринковою економікою виконувати відповідні завдання.

Розділ 2. Виникнення грошових відносин.  
Еволюція і типи грошей

2.1. Виникнення грошової форми вартості. Еволюція і типи грошей

Виникнення загальної, чи грошової, форми вартості. Гроші є категорією товарного господарства, і історія їх появи нерозривно пов’язана з товарообміном. На ранніх етапах розвитку людського суспільства, коли суспільний поділ праці тільки започатковувався, відбувався безпосередній обмін товару на товар. Спочатку це був випадковий і епізодичний обмін, коли в різних груп людей унаслідок певного збігу обставин з’являлись надлишки окремих продуктів за нестачі інших, що і зумовило виникнення потреби в обміні. Такий обмін може бути виражений формулою: х товару А = у товару Б. У цьому випадку певна кількість одного товару обмінюється на відповідну кількість іншого. В основі обміну лежить вартість як внутрішня суспільна властивість товару, що проявляється в кількісній визначеності мінових пропорцій.

Далі, для спрощення аналізу, будемо вважати, що вартість товару створюється лише працею, а остання, як вважає К. Маркс, в умовах товарного виробництва виступає водночас як конкретна і абстрактна праця.

У процесі обміну товари відіграють неоднакову роль. Перший (у нашому прикладі товар А) виконує активну функцію, виражаючи свою вартість в іншому (товарі Б), який є лише засобом для вираження вартості першого товару, відіграючи пасивну роль. Відповідно до цього розрізняють форми вартості, в яких перебувають товари А і Б. Товар, який виражає свою вартість в іншому, перебуває у відносній формі вартості. Товар же, який слугує засобом для вираження вартості іншого, перебуває в її еквівалентній формі. Відносна та еквівалентна форми вартості є єдністю протилежностей, які взаємно передбачають і взаємно виключають одна одну. Взаємно передбачають, оскільки відносна форма вартості є такою тільки стосовно еквівалентної, і навпаки. Взаємно виключають, тому що коли товар перебуває у відносній формі вартості, то він не може одночасно перебувати в еквівалентній, і навпаки.

Еквівалентна форма вартості має певні особливості. Перша полягає в тому, що корисність (споживна вартість) товару-еквівалента безпосередньо виражає свою протилежність — вартість. Власна корисність того товару, який перебуває в еквівалентній формі (товар Б) не має значення, оскільки цей товар лише виражає вартість іншого товару (товару А). Друга особливість еквівалентної форми вартості полягає в тому, що конкретна праця, втілена у товарі-еквіваленті (товар Б), виражає свою протилежність — абстрактну працю, затрачену на виробництво іншого товару (товару А), тобто корисність товару-еквівалента, створена конкретною працею, стає формою вияву абстрактної праці, яка була затрачена на виробництво іншого товару.

Оскільки на початковому  етапі розвитку суспільства обмін мав епізодичний і нерегулярний характер, а ні товари, які обмінюються, ні самі пропорції обміну ще не були усталеними, то відповідна форма вартості (х товару А = у товару Б) отримала назву простої, одиничної, чи випадкової, де одному товару, що перебуває у відносній формі вартості, відповідає тільки один інший товар, що перебуває в еквівалентній формі вартості. При цьому, якщо поміняти товари А і Б місцями, суть простої форми вартості не зміниться, зміняться лише ролі товарів[15, c. 54-56].

Подальше поглиблення суспільного поділу праці, зокрема, поява спочатку ремісників, а потім і купців, сприяло розвитку товарних відносин. Відбувся перехід від випадкового, епізодичного обміну до регулярного. Він знаменував також перехід від простої, одиничної чи випадкової форми вартості до повної, або розгорнутої. Її формулу можна виразити так:

х товару А = у товару Б = z товару В = q товару Г = w товару Д.

Отже, на відміну від простої  форми вартості при її розгорнутій  формі еквівалентами вартості окремого товару (товару А) в обміні виступає велика кількість інших товарів, а мінові пропорції вже отримують усталений характер, що пов’язано зі зростанням регулярності обміну.

Повна, або розгорнута, форма вартості — це така форма, за якої одному товару, що перебуває у відносній формі вартості, відповідає безліч інших товарів, що перебувають у еквівалентній формі вартості.

Проте розгорнута форма вартості має  суттєві недоліки, які взагалі властиві догрошовому обміну і створюють відповідні труднощі у відносинах між товаровиробниками. До них належать, по-перше, незавершеність еквівалентної форми вартості, через яку кількість товарів-еквівалентів з розвитком обміну могла нескінченно зростати. По-друге, велика кількість таких еквівалентів зумовлювала велику кількість різних мінових пропорцій, що ускладнювало проведення обмінних операцій. По-третє — неможливість у багатьох випадках безпосереднього обміну товарів внаслідок існування невідповідності між попитом і пропонуванням окремих товарів на конкретному ринку. По-четверте — зумовленість пропорцій обміну значною мірою споживчими властивостями товарів. Наприклад, можна обміняти наявний товар на будь-яку міру зерна, але не можна обміняти його на половину горщика чи чверть сокири через відсутність в останніх довільної подільності.