Походження грошей

    Стабільність  вартості грошей у будь-якій економіці  залежить, крім усього іншого, і від  наявної кількості (маси) грошей в  обігу, тобто змінної величини, на яку справляє важливий вплив центральний банк. Чим більше держава випускає грошей, тим вартість грошової одиниці стає меншою. В умовах загальної інфляції держава штучно оподатковує купівельну спроможність грошей. Різке знецінення грошей може призвести до того, що гроші перестають виконувати функцію міри вартості.

    Отже, сучасні грошові знаки є грошима  для “рахунку”, які представляють  вартість сукупної товарної маси, що обертається  в даний момент на ринку. За їх допомогою  можна надати кількісного виразу всім економічним процесам і явищам на мікро- і макрорівнях, на всіх стадіях процесу суспільного відтворення, без чого неможлива їх організація й управління. Тому суспільна роль грошей як міри вартості виходить далеко за межі надання всім товарам однакової форми ціни. Так, за допомогою рахункових грошей підприємство може заздалегідь визначити свої витрати на виробництво і доходи від реалізації продукції, рівень прибутковості виробництва, без чого неможливо виробити правильну підприємницьку тактику і стратегію.

    На  макроекономічному рівні за допомогою рахункових грошей визначаються такі важливі показники розвитку економіки, як обсяг валового національного продукту, національного доходу, інвестицій, фінансових і кредитних ресурсів тощо, без яких неможливе свідоме регулювання економічного життя суспільства.

    Засіб обігу ¾ це функція, в якій гроші  виступають як посередник в обміні товарів і заабезпечеють їх обіг.

    Функція грошей як засіб обігу завжди поєднується  із попередньою функцією як міра вартості. Тільки в єдності вони дають абстрактну визначеність категорії грошей. Це обумовлено тим, що мінова вартість товару отримує загальне визнання (товарні ціни реалізуються) тільки в результаті обміну товару на гроші. Передумовою товарного обміну є ціна. Але якщо цінова оцінка вартості товару визначається на основі функції міри вартості ще до обміну товарів, то ціна товару безпосередньо реалізується у сфері обміну.

    Суть  грошей у функціії засобу обігу полягає  у тому, що гроші виступають посередником при обміні товарів.

Процес  товарного обміну виражається формулою:  

Т ¾  Г ¾ Т.  

    Товаровиробник  обмінює свій товар спочатку на гроші, а потім гроші ¾ на інший  необхідний йому товар. Отже, у кругообігу (Т¾Г¾Т) функціонування грошей як засіб  обіігу представляє ланцюг безперервних актів: Т¾Г і Г¾Т тобто продажа здійснюється заради купівлі. Тут відбувається одночасне переміщення грошей іі товарів у протележних напрямках: гроші передаються продавцю, товари ¾ покупцю. Товарний і грошовий обіг виступають тут як похідні від товарного обміну. Участь грошей в товарному обміні надає йому нову якість порівняно з бартером. Завдяки функції грошей як засіб обігу товарообмін став набагато зручнішим і більш ефективним.

    Гроші є ідеальним засобом товарного  обміну. Це означає, що за гроші можна  будь-коли придбати любий із усього набору товарів, що поступають на ринок. Наприклад, якщо ви працюєте, ви обмінюєте результати вашої праці на гроші. Якщо ви купуєте товари, ви обмінюєте ваші гроші на товари. Безпосереднє споживання грошей немає сенсу. Особливість споживної вартості грошей ¾ це їх здатність обмінюватись на будь-який товар. Якщо ми бажаємо мати гроші, то тільки для того, щоб задовільнити свої потреби тобто придбати певні товари або послуги.

    Для того, щоб бути засобом обігу, гроші  повинні користуватися загальним  визнанням з боку суб¢єктів ринку. Йдеться про суспільне визнання здатності грошей виконувати функцію посередника обміну товарів. Слід урахувати, що суспільне визнання можливе лише за умови, коли гроші здатні представляти вартість, а точніше ¾ виступати у функції збереження вартості. Гроші успішно виконують цю функцію до тих пір, поки їх вартість (купівельна спроможність) залишається відносно стабільною. Суб¢єкти ринку приймають гроші в обмін на товари чи послуги оскільки переконані, що вони в будь-який момент зиожуть обміняти гроші на еквівалентні матеріальні блага. Навпаки, знецінення грошей викликає у суб¢єктів ринку недовіру до їх купівельної спроможності та бажання швидше їх обміняти на товари, що стимулює ажіотажний попит. Водночас учасники бізнесу вважають доцільним перехід до бартерного обміну, ніж продати свої товари за гроші, які мають тенденцію до різкого знецінення.

    У функції засобу обігу гроші виступають реально як втілення мінової вартості: продавець віддає свій товар покупцеві  і взамін одержує гроші. У цій функції гроші у кінцевому підсумку реалізують ціну товарів; їх внутрішня субстанція вже не має реального значення, важливо лише їх кількість. При цьому зовсім не иає значення в якій формі вони виступають (металеві чи паперові). Важливо лише те, що гроші як засіб обігу забезпечують переміщення товарів від виробника до споживача, після чого, товари покидають сферу обігу і переходять у сферу споживання. Проте самі гроші залишаються в обігу, переходячи від одного суб¢єкта до іншого. Ця особливість визначає характер зв¢язку обігу грошей і товарів. Так в обігу завжди знаходиться відповідна маса грошей, яка протистоїть товарній масі, що підлягає реалізації. У цій функції гроші протистоять товарній масі як реальний образ їх вартості. Вони завжди знаходяться у безпосередньому зв¢язку з товарами, а тому гроші не втрачають своєї якості. 

Засіб нагромадження ¾ це функція, що пов¢язана  із здатністю грошей бити засобом  збереження вартості, представником  абстрактної форми багатства.

    Можливість  і необхідність цієї функції витікає із функції грошей як засіб обігу, завдяки розподілу товарного обміну (Т-Г-Т) на два самостійно відокремлених акти: (Т-Г і Г-Т) продаж і купівлю. У даному випадку продаж (Т-Г) здійснюється не заради купівлі, а заради самих грошей. У цій функції гроші не є посередником в обміні, а стають метою продажі. У даній якості гроші виходять з обігу, отримують самостійне існування (буття). Це і визначає особливості функціональної ролі грошей порівняно з функцією засобу обігу, де гроші виконують миттєву роль, що обумовлює можливість заміни повноцінних грошей паперовими грошима. Інша справа в функції грошей як засіб нагромадження. Тут гроші виступають як представник абстрактної форми багатства, як засіб нагромадження і збереження вартості. Тому функцію нагромадження у формі скарбу ідеально виконують повноцінні гроші (золото і срібло), які мають власну вартість.

    Нагромадження грошей має таке призначення: збереження вартості; створення резерву платіжних  засобів; розширення виробництва і  одержання додаткового прибутку. Спочатку нагромадження грошей має лише одну визначену ціль ¾ збереження вартості. Для цього достатньо було вречевити вартість в звичайних кусках, чи зливках дорогоцінного металу і добре зберігати їх на випадок різних соціально-економічних потрясінь. У такій формі нагромаджувалося абстрактне, загальне багатство, що називалося скарбом.

    Згодом  сформувалася ще одна ціль нагромадження  скарбу ¾ створення резерву платіжних  засобів, що надало йому відтворювального характеру і зорієнтувало на забезпечення прибутку. Така ціль визначалась ускладнення самих умов та потреб виробництва і реалізації товарів. Без такого резерву товаровиробник не міг підтримати безперервність та забезпечити розширення свого виробництва. Виникнення нової цілі нагромадження скарбу докорінно змінило його характер. Скарб уже не міг довго лишатися без руху і став активно забезпечувати потреби суспільного відтворення, перетворившись у резерв для привідних і відвідних каналів регулювання грошового обігу. В умовах золотого монетного стандарту скарб виконував роль стихійного регулятора грошового обігу. Якщо масштаби виробництва і товарного обігу розширялись, монети із скарбу поступали на ринок для купівлі товарів, тобто виконували функцію засобу обігу. Якщо виробництво і обіг товарів скорочувалось, то частка грошей залишала канали обігу і перетворювалась у скарб. Тому при золотомонетному стандарті в обігу завжди знаходилась маса грошей, необхідна для реалізації товарів.

    Крім  того, товаровиробники нагромаджували скарб безпосередньо заради розширення виробництва й одержання додаткового прибутку. Вони передавали свої скарби в борг, розміщувалм в банках на депозитах, вкладали в цінні папери, що приносило їм прибуток у вигляді позичкового процента і девідендів. Тим самим, скарб поступово перетворився в цілеспрямоване нагромадження грошей як збереження вартості для розширеного відтворення. Це означоло більш високий рівень розвитку даної функції грошей. На відміну від функції нагромадження скарбу її стали називати функцією нагромадження вартості. З розвитком функції нагромадження вартості змінювалися вимоги до форми грошей. Спочатку послабла, а потім зовсім зникла залежність функціонального призначення нагромадження грошей від їх субстанціональної вартості. Оскільки нагромадження втратило свою абстрактність багатства взагалі, зникла й потреба тримати їх у вигляді запасу золота чи срібла. Їх нову роль, яка передбачає конкретизацію цілей і строків нагромадження вартості, стали успішно виконувати знаки грошей ¾ паперові, депозитні, електронні.

    Сучасні кредитні гроші не виконують функцію засобу утворення скарбів тому, що не мають власної вартості. Вони можуть виконувати лише функцію нагромадження, яка виникла на базі функції утворення скарбів. Нагромадження розглядається як необхідна умова розвитку товарного виробництва. Для того, щоб придбати засоби і предмети праці, капіталізувати прибуток для розширеного виробництва підприємець повинен нагромаджувати частину прибутку у вигляді грошей. Нагромаджують гроші і населення для покупки необхідних товарів та послуг. Йдеться про трансакційний залишок грошей. Необхідною умовою для цього є відповідність кількості грошей вимогам закону грошового обігу.

    Функцію нагромадження виконують реальні  гроші, які тимчасово знаходяться  поза процесом обігу. Однак, виходячи за межі сфери обігу, гроші не втрачають зв¢язку з товарним світом. Кредитні гроші можуть виконувати цю функцію коли вони знаходяться у постійній готовності до реального обігу, а тому поза цим зв¢язком недоцільне ніяке нагромадження грошей. Логічно, якщо гроші функціонують як засіб обміну, то вони повинні функціонувати як засіб збереження вартості. Адже, коли гроші не можуть бути використані для здійснення покупок у майбутньому, то і сьогодні ніхто не захоче продавати свої товари за гроші. Тому отримані після продажу товарів і послуг, гроші мають гарантувати їхньому власникові збереження у майбутньому своєї купівельної спроможності. Вона має не лише акумулювати в собі протягом певного часу вартість проданих товарів, а й виступати у ролі представника абстрактної форми багатства, яку можна в будь-який час отримати за гроші. Це означає, що реалізувати себе у ролі засобу нагромадження сучасні гроші можуть лише за умови, коли вони є стійкими та стабільними. В умовах чутливої інфляції гроші як засіб нагромадження втрачають свою привабливість недивлячись на їх високу ліквідність. У тих країнах, де має місце гіперінфляція, національна валюта може частково не використовуватись як засіб нагромадження і як міра вартості.

    Аналогічно, кредитні гроші слугують також мірою  відкладених платежів при умові, коли настане термін погашення боргу, платежі будуть здійснені в грошовій формі в розмірі, еквівалентній вартості. Йдеться про те, що кредитні гроші можуть бути використані як засіб платежу лише тоді, коли вони зберігають притаманну їм високу ліквідність ¾ можливість використання певного активу в ролі засобу платежу і водночас як здатність цього активу зберігати свою номінальну вартість незмінною. Отже, поєднання функцій нагромадження і засобу обігу та платежу визначає одну з принципово важливих ознак грошей ¾ їхню абсолютну ліквідність. Кредитні гроші справили позитивнийй вплив на розвиток самої функції засобу нагромадження і грошових відносин взагалі. По-перше, виникла можливість вивести обсяги нагромадження за межі, що визначалися фізичними обсягами видобутку благородних металів. По-друге, можливість знецінення грошових знаків підштовхнула власників нагромадження швидше їх капіталізувати , що сприяло розвитку організованих нагромаджень, банківської справи, ринку цінних паперів тощо. Саме нагромадження грошей перетворилося по суті в нагромадження позичкового капіталу. По-третє, капіталізація грошових нагромаджень, у свою чергу, сприяла розв¢язанню суперечності між збереженням вартості “в спокої” у межах індивідуального капіталу і необхідністю прискорення обігу її у масштабах суспільного відтворення. 
 

Висновок 

    Розглядаючи сутність грошей ми можемо прийти до висновку, що гроші, як економічна категорія, обслуговують всі сфери ринкових відносин, що базуються на еквівалентному товарному  обміні, виконуючи при цьому чотири функції.

    Сучасні гроші є засобом обміну й мірилом  вартості, а також засобом збереження вартості і законним платіжним засобом. Цю останню властивість грошам надає  держава, яка через своє законодавство  та спеціальні інститути взагалі  керує грошовим обігом країни.

    Гроші можуть мати свою власну цінність (товарні  або металеві) і цінність похідну  від функцій, що їх вони виконують  ¾ кредитні гроші. Функцію нагромадження  гроші можуть успішно виконувати тільки при збереженні їх вартості тобто при незмінному загальному рівні цін.

    Гроші мають свою специфічну форму прояву. Тому в господарській практиці назву  грошей можуть носити: національні  грошові знаки; іноземна валюта; запаси на банківських рахунках (депозитні  та електронні гроші); кошти витраченні на придбання цінних паперів; боргові зобов¢язання, які використовуються для платежів тощо. Аналіз функцій грошей вимагає розгляду не тільки кожної функції зокрема, але і їх разом як єдиного цілого. У сукупності вони забезпечують реальний рух грошей тобто функціонування грошової маси.