Операції Центрального банку на відкритому ринку

Останніми десятиріччями  центральні банки країн із розвинутою ринковою економікою надають перевагу такому інструменту грошово-кредитної  політики, як проведення операцій із цінними  паперами на відкритому ринку, що відповідає загальній тенденції переважного  використання ринкових інструментів регулювання  економіки.

Такий метод грошово-кредитного регулювання вперше застосували  у 20-х роках у США, а у 30-х  роках і в Англії, що було зумовлено  високим рівнем розвитку ринку цінних паперів у цих країнах. І досі у промислово розвинутих країнах  операції на відкритому ринку вважаються найбільш гнучким інструментом стимулювання скорочення або розширення кредитних  вкладень в економіку, оскільки обсяги операцій можуть змінюватись практично  щоденно (відповідно до напряму політики центрального банку).

Політика відкритого ринку  є найбільш гнучкою і дієвою у  застосуванні, і, навіть якщо центральним  банком була допущена помилка, то її можна  оперативно виправити шляхом проведення зворотної операції. Крім цього, перевагою  даного інструменту є простота застосування та можливість достатньо точного  прогнозування наслідків впливу на грошовий обіг.

Метою дослідження є обґрунтування теоретичних засад проведення центральним банком операцій відкритого ринку та визначення їх впливу на курс національної валюти – гривні.

Об’єктом дослідження є операції на відкритому ринку центрального банку як інструмента грошово-кредитно політики та їх вплив на грошовий ринок.

Предметом дослідження є теоретичні засади та практика реалізації Національним банком України операцій відкритого ринку в сучасних економічних умовах.

Теоретичні аспекти операцій відкритого ринку, їх роль серед інших  грошово-кредитних інструментів впливу на грошовий ринок, здійснення операції з цінними паперами центральним  банком з метою управління грошовою пропозицією виступають об’єктом дослідження українських вчених О. Білоус [2], О.Данилишина [4], Л.Воронової [3], А. Мороза [3], М. Савлука [3].

Проведене дослідження засвідчило, що в Україні чітко визначена  законодавча база проведення НБУ  операцій відкритого ринку, яка включає  Закон України «Про Національний банк України», Закон України «Про банки і банківську діяльність», Закон України «Про цінні папери та фондову ринок», Положення про регулювання Національним банком України ліквідності банків України, затвердженого постановою Правління НБУ від 30.04.2009 р.№259та ін.

У Законі "Про Національний банк України" (ст. 29) визначено, що "... операціями відкритого ринку Національного банку є купівля-продаж казначейських зобов'язань, власних зобов'язань Національного банку (депозитних сертифікатів), а також визначених Правлінням Національного банку комерційних векселів, інших цінних паперів та боргових зобов'язань". [1]

Суть цього інструменту  полягає в тому, що центробанк купує  цінні папери на відкритому ринку  і тим самим спрямовує в  обіг певну суму грошових коштів, збільшуючи загальний обсяг грошової маси (при  цьому спочатку він збільшує банківські резерви). При продажу цінних паперів  він вилучає частину банківських  резервів, а тим самим зменшує  кількість грошей в обігу. Тобто  кінцевою метою операцій на відкритому ринку є збільшення чи зменшення  кількості грошей в обігу, їх пропозиції.

Об'єктом операцій центральних  банків на відкритому ринку здебільшого  є цінні папери, що мають високу ліквідність і користуються попитом  за незначних коливань ринкової вартості. Традиційно вони проводять політику відкритого ринку переважно з  державними цінними паперами на вторинному ринку. До операцій відкритого ринку  не належить купівля центральним  банком цінних паперів на первинному ринку, тобто безпосередньо в  емітента. Такі операції по суті є формою кредитування центральним банком уряду. У багатьох країнах вони заборонені або обмежені законом. Крім того, до операцій відкритого ринку не належать угоди з купівлі та продажу цінних паперів, які центральний банк здійснює не за свій рахунок, а за дорученням казначейства (міністерства фінансів) з метою підтримання певного курсу державних цінних паперів.

Операції на відкритому ринку  передбачають різні напрями регулюючого  впливу на параметри грошової маси, а саме [5]:

• захисні, спрямовані на захист сталої пропозиції грошей;
• динамічні, що впливають на зміну грошової маси через зміну обсягів резервів;
• коригуючі, які змінюють параметри пропозиції грошей відповідно до визначених тактичних цілей.

У світовій практиці пріоритетність використання певних операцій на відкритому ринку у залежить від того, до якого типу відноситься фінансова  система відповідної держави  – орієнтованої на фондовий ринок  чи банкоцентричної.

У країнах, фінансові системи  яких орієнтовані на фондовий ринок (США, Канада, Японія, Великобританія), грошово-кредитне регулювання центральними банками здійснюється, в основному, шляхом проведення прямих операцій. Основну частину активів центральних банків становлять боргові цінні папери: у США – 88%, Канаді – 85%, Японії – 60%. Центральні банки країн з банкоцентричною фінансовою системою (країни єврозони, Ісландія, Норвегія, Швеція, Швейцарія) пропозицію грошей регулюють, переважно, шляхом проведення операцій рефінансування банків. У цих країнах основна частина активів ЦБ – це кредити фінансовим установам: в Ісландії – 83%, Швеції – 62%, Швейцарії – 84%, країнах еврозони – 77%. Пряма купівля або продаж цінних паперів на ринку центральними банками цих країн здійснюється досить рідко, як правило, у надзвичайних ситуаціях. Наприклад, Європейський центральний банк востаннє використовував їх у вересні 2001 року після терактів у США.

Протягом  всього періоду, що досліджувався, операції відкритого ринку не були основним каналом насичення національної економіки грошовою масою.[2]

Купівлю-продаж державних  цінних паперів (далі – ДЦП) на вторинному ринку НБУ здійснював протягом 1996-2002 рр. З метою зміни ліквідності  банківської системи, управління грошовою пропозицією, активізації проведення міжбанківських операцій з ДЦП НБУ  встановив режим двостороннього котирування облігацій внутрішньої  державної позики (далі – ОВДП).

З 2003 року припинилася практика двостороннього котирування, а також  з моменту погашення Міністерством  фінансів України ОВДП (у 2005 році), які  знаходилися у власності НБУ  на загальну суму 2,2 млрд. грн., НБУ перестав бути монополістом на ринку ДЦП, що унеможливило проведення операцій відкритого ринку за допомогою купівлі-продажу  ДЦП. Про це також свідчила незначна частка ОВДП в активі балансу НБУ: протягом 01.01.2001 – 01.01.2007 їх частка знизилася  з 23,4% до 0,3%. Поряд з цим, обсяг  торгів державними облігаціями на ПФТС скоротився та у 2007 р. склав лише 8,9%.

У 2003-2007 рр. прямі операції на відкритому ринку не проводилися, а основними каналами випуску  в обіг платіжних засобів були операції на валютному ринку та рефінансування банків через різні механізми. операції з купівлі-продажу державних облігацій  Національним банком України не здійснювалися.

У 2008 році НБУ поновив  операції на відкритому ринку шляхом придбання ОВДП, емітованих Міністерством  фінансів України, в українських  банків з метою регулювання їх ліквідності. Це пов’язано з падіння  національного банківського сектора  в умовах світової фінансової кризи. Результати виявилися вражаючими. (Мал.1. – Мал. 2.)

 

 

 

Мал.1. Обсяги розміщення ОВДП на первинному ринку

та  їх середньозважена дохідність в періоді 2007-2010рр.

 

Джерело: http://rurik.com.ua

 

Мал.2. Динаміка суми ОВДП, що знаходяться в обігу

в періоді 2007-2010рр.

Джерело: http://rurik.com.ua

Мал.3. Обсяги залучених коштів до бюджету від розміщення ОВДП на первинному ринкута їх середньозважена дохідність в періоді 2007-2010рр.

Джерело: http://rurik.com.ua

 

Мал.4. Обсяги залучених коштів до бюджету від розміщення ОВДП на первинному ринку за строком обігу ОВДП в періоді 2007-2010рр.

Джерело: http://rurik.com.ua

 

У процесі проведення дослідження  важливим виявилося значення фондового  каналу для безготівкової емісії.

Фондовий ринок країни залишається надзвичайно закритим: приблизно 90% усіх операцій на ньому  здійснюються в так званому приватному режимі; дефіцит цінних паперів, що вільно обертаються на ринку, та операцій з ними перешкоджає встановленню об’єктивної вартості та дохідності вітчизняних цінних паперів.

Вищезазначене унеможливлює активне використання цінних паперів  як поширеного інструменту ліквідної  застави, звужуючи можливості Національного  банку України під час рефінансування банків та здійснення операцій на відкритому ринку. Наведене, між іншим, пояснює  невисоку чутливість грошової маси та реальної економіки до змін відсоткових  ставок. Йдеться про неспроможність сучасного фінансового ринку  забезпечити ефективний механізм передачі імпульсів від короткострокових ставок до довгострокових та від останніх – до широкого спектру економічних  та фінансових показників розвитку економіки. Адже лише добре розвинений та потужний фінансовий ринок забезпечує еластичну  реакцію суб’єктів економіки  на операції на відкритому ринку шляхом переливання капіталів між сегментами фінансового ринку і таким  чином забезпечує адекватну реакцію  реального сектору економіки  на монетарні рішення та ефективність дії трансмісійного механізму грошово-кредитної  політики щодо досягнення намічених  цілей.

Це пов’язано з тим, що операції відкритого ринку центрального банку позначається на процентних ставках  грошового ринку та дохідності фінансових активів. Відповідно, суб’єкти економіки  з урахуванням дохідності різних фінансових та реальних активів (грошей, цінних паперів, нерухомості) приймають  рішення щодо інвестицій та споживання, що в свою чергу впливає на рівень виробництва, зайнятості та інфляції в  країні. Відсутність в Україні  адекватного потребам економічних суб’єктів ринку цінних паперів зменшує можливості альтернативного розміщення та перерозподілу вільних ресурсів, обмежуючи їх лише депозитним, валютним та ринком нерухомості, зумовлюючи доларизацію, неадекватне зростання цін на житло, землю та структурні порушення у розвитку галузей економіки.

Отже, потенціал операцій на відкритому ринку як інструменту регулювання монетарної сфери української економіки не реалізується в достатній мірі, що пояснюється цілою низкою причин,  визначальними з-поміж яких є [6]:

• відсутність фондового ринку державних цінних паперів;
• нерозвиненість вторинного ринку цінних паперів;
• відсутність у банків необхідних коштів для проведення  операцій в потрібних розмірах.

 

 

Список використаних джерел:

1. Закон України «Про Національний банк України», N 679-XIV, від 20.05.1999.
2. Білоус, О.А. Операції відкритого ринку центрального банку та їх вплив на грошову пропозицію: автореф. дис... канд. екон. наук: 08.00.08 [Електронний ресурс] / Олена Анатоліївна Білоус; Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. – К., 2008. –20 с.
3. Воронова, Л. Національний банк України [Текст] / Л. Воронова, А.Мороз, М. Ф. Пуховкіна, М. Савлук // Вісник Національного банку України. –2001. – № 5. – C.6-10
4. Данилишин, О.А. Сучасні інструменти грошово-кредитної політики як важливий чинник забезпечення економічного зростання в Україні [Текст] / О. А. Данилишин // Регіональна економіка. – 2008. – № 2. – C.151-159
5. Лапчук Я. С. та ін. Непрямі методи грошово-кредитного регулювання економіки, [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://intkonf.org/lapchuk-yas-ivanchenko-gv-gomonay-iv-nepryami-metodi-groshovo-kreditnogo-regulyuvannya-ekonomiki
6. Марчук О.О. Операції на відкритому ринку як активний інструмент грошово-кредитної політики, [Електронний ресурс]. - Режим доступу  http://www.sworld.com.ua/index.php/ru/economy/economic-theory-and-history/2988-marchuk-o-o
7. Національне рейтингове агентство «Рюрік», [Електронний ресурс]. - Режим доступу:

 http://rurik.com.ua/documents/research/bonds_review_2010.pdf