Інструменти грошово-кредитної політики НБУ

   Грошово-кредитна політика Національного банку України грунтується на основних критеріях і макроекономічних показниках загальнодержавної програми економічного і соціального розвитку на певний період. До таких макроекономічних показників належать: обсяг валового внутрішнього продукту, прогнозований рівень інфляції, розмір дефіциту державного бюджету та джерела його покриття, платіжний і торговельний баланси.

  У процесі здійснення  грошово-кредитної  політики НБУ використовує  певний інструментарій, який охоплює:

  — визначення  норм обов'язкових  резервів;

  — процентну політику;

  — рефінансування  комерційних банків;

  — операції з  цінними паперами  на відкритому  ринку;

  — підтримання  курсу національної  валюти;

  — регулювання  імпорту та експорту  капіталу.

  Визначення норм обов'язкових резервів полягає в тому, що НБУ встановлює комерційним банкам та іншим кредитним установам нормативи обов'язкового резервування залучених коштів. Розмір обов'язкових резервів установлюється в процентному відношенні до загальної суми залучених банком коштів. Резерв зберігається на кореспондентському рахунку комерційного банку в Національному банку, проценти на обов'язкові резерви не нараховуються.

  Для різних видів  залучених коштів  можуть установлюватися  різні норми обов'язкового  резервування. Вимоги обов'язкового резервування можуть поширюватися на всі депозити чи на окремі їхні види залежно від тієї ролі, яка відводиться цьому інструментові в монетарній політиці НБУ.

  Якщо НБУ проводить  рестрикційну політику, то він підвищує  норму обов'язкових резервів. Такою самою мірою збільшується сума обов'язкових резервів і зменшується ресурсний потенціал кожного комерційного банку. Ще більшою мірою (на коефіцієнт мультиплікації") знизяться розмір депозитів банківської системи й загальна маса грошей в обігу.

  Якщо НБУ проводить  експансійну політику, то він зменшує  норму обов'язкового  резервування. Відповідно  у кожного комерційного  банку збільшується  ресурсний потенціал,  що зумовлює збільшення  банківських депозитів  і загальної маси  грошей в обігу.

  Визначення норм обов'язкових резервів — досить сильний інструмент грошово-кредитної політики. На грошову масу він впливає не тільки через зміну обсягу ресурсів кожного комерційного банку, а й через зміну грошового мультиплікатора. Крім того, зміна кредитної можливості банків впливає на рівень процентних ставок, що через попит і пропозицію додатково провокує зміни маси грошей в обігу. Тому в країнах з ринковою економікою цей інструмент грошово-кредитної політики використовується з певними обмеженнями і рідко.

  Часті зміни норм обов'язкових резервів негативно впливають на діяльність комерційних банків.

  Процентна політика  як інструмент  грошово-кредитного  регулювання економіки  полягає в тому, що НБУ визначає  рівень процентних  ставок за ломбардними  й обліковими кредитами, які він надає комерційним банкам у порядку рефінансування їхніх активних операцій.

  Якщо НБУ проводить  політику стримування  або скорочення  маси грошей в  обігу, він підвищує  процентні ставки, що зменшує попит  на кредитні гроші.  Скорочення попиту  призводить до скорочення пропозиції. Невикористані для кредитування гроші вкладаються в інші активи (цінні папери держави, місцевих органів влади) або осідають на депозитах комерційних банків у НБУ, як наслідок — відбувається зменшення грошей в обігу.

  У разі протилежної політики, спрямованої на збільшення грошей в обігу, НБУ знижує рівень процентних ставок за своїми активними операціями, що стимулює попит на позички, а отже, й кредитну діяльність комерційних банків. Вони змушені перетворювати свої вторинні резерви (кошти, вкладені в цінні папери або розміщені на депозитах у НБУ) в первинні, внаслідок цього збільшуються залишки грошей на їхніх кореспондентських рахунках у НБУ й загальна маса грошей в обігу.

  Рефінансування комерційних  банків як інструмент  грошово-кредитної політики тісно пов'язане з процентною політикою, але має й певні власні риси. Цей інструмент базується на функції НБУ як «кредитора в останній інстанції». Комерційні банки звертаються до нього за кредитом найчастіше у разі появи тимчасового дефіциту первинних резервів (коштів на кореспондентському рахунку в НБУ). Такі позики банки просять, як правило, на короткий строк і одержують у порядку переобліку комерційних векселів чи під заставу цінних паперів, у тому числі й комерційних векселів. Ці кредити мають назву відповідно обліковий і ломбардний.

  Надаючи названі  кредити, НБУ збільшує  первинні резерви  комерційних банків, а отже, й загальну  суму грошей в  обігу.

  НБУ може кредитувати  комерційні банки  і через операції  РЕПО, які полягають  в обов'язковій купівлі — продажу державних цінних паперів, але головною метою цих операцій є підтримання короткострокової ліквідності системи комерційних банків.

  Регулюючи процес облікового й ломбардного кредитування, НБУ може впливати на загальну масу грошей в обігу. Такий вплив може здійснюватися двома способами: встановленням ліміту кредитування та визначенням рівня процентної ставки.

  Операції з цінними  паперами на відкритому ринку полягають у змінах обсягів купівлі та продажу НБУ цінних паперів: казначейських зобов'язань (депозитних сертифікатів), інших цінних паперів.

  За умов, коли потрібно  стабілізувати чи  зменшити масу  грошей в обігу,  стримати зростання  платоспроможного попиту, знизити інфляцію, НБУ продає цінні папери комерційним банкам. В останніх зменшуються первинні резерви (кошти на коррахунках у НБУ), а внаслідок цього скорочується загальний обсяг грошової маси.

  НБУ може продавати  цінні папери й  іншим суб'єктам (підприємствам, населенню) через систему фондового ринку. У цьому разі в комерційних банків зменшуються їхні первинні резерви, тому що скорочуються залишки грошей на рахунках їхніх клієнтів.

  Якщо потрібно  збільшити грошову  масу, НБУ купує  цінні папери в комерційних банків, підприємств, населення. Внаслідок такої операції в зазначених суб'єктів збільшуються залишки грошей, у тому числі і на їхніх рахунках у банках, і відповідно зростає обсяг грошей в обігу.

  Таким чином, купівля  НБУ цінних паперів  означає емісію грошей, а продаж — вилучення їх із обігу.

  Операції з цінними  паперами на відкритому  ринку вважаються  найгнучкішим інструментом  грошово-кредитної  політики і тому  активно можуть  застосовуватися  в регулятивній  діяльності НБУ.  Ці операції можна  використовувати досить часто, а якщо допущена помилка, її легко виправити, здійснивши операцію протилежного спрямування. Ця риса надає перевагу зазначеним операціям порівняно з іншими інструментами грошово-кредитної політики.

  Політика підтримання  курсу національної валюти охоплює операції НБУ з управління валютними резервами держави. НБУ забезпечує управління валютними резервами, здійснюючи валютні інтервенції шляхом купівлі-продажу іноземної валюти на валютних ринках із метою підтримання курсу національної валюти відносно іноземних валют і впливу на загальний попит і пропозицію грошей у державі.

  Якщо на валютному  ринку попит на  іноземну валюту, яка є базовою  для визначення  курсу національної  валюти, перевищує  пропозицію, це може  призвести до падіння  курсу національної валюти, її девальвації. Щоб цього не допустити, НБУ продає частину свого валютного резерву (якщо це є доцільним на даний час), урівноважуючи попит із пропозицією і відповідно підтримуючи курс національної валюти. Під час продажу частини валютного резерву виникає така сама ситуація з грошовою масою в обігу, як і у разі продажу цінних паперів, тобто вона скорочується, а при купівлі НБУ іноземної валюти відбувається емісія грошей і відповідно збільшення обсягу грошової маси в обігу.

  До купівлі іноземної валюти на валютному ринку НБУ вдається тоді, коли пропозиція на таку валюту перевищує попит і це може призвести до ревальвації національної валюти. І девальвація, і ревальвація національної валюти — це відхилення від сталого економічного процесу, й тому НБУ прагне або зовсім не допускати таких явищ, або регулювати курс національної валюти в межах заздалегідь визначеного валютного коридору.

  Регулювання імпорту  та експорту капіталу  є інструментом  впливу на грошову  масу в обігу,  який застосовується  НБУ через:

  — реєстрацію  імпорту та експорту  капіталу;

  — установлення  максимальних та  мінімальних розмірів  процен

  тних ставок за  іноземними депозитами  в українських  банках;

  — установлення  для осіб, які мають  борги перед нерезидентами,

  обов'язкового безпроцентного вкладення певної частини від суми

  цих боргових зобов'язань  в уповноважених  банках України.

  Експорт та імпорт  капіталу супроводжуються  припливом і відпливом  іноземного капіталу. Відчутно впливають  на стан грошового  обігу в країні  іноземні фінансові інвестиції, що вкладаються в національні цінні папери зі спекулятивними цілями. Особливо це стосується вкладень іноземними інвесторами свого капіталу в боргові зобов'язання держави. Якщо привабливість державних цінних паперів знижується, відбувається відплив іноземного капіталу з країни, що провокує зниження курсу національної валюти. Як наслідок, виникає необхідність вживання з боку НБУ і Мінфіну певних заходів, серед яких — підвищення процентної ставки й рівня дохідності емітованих державою цінних паперів. Одночасно Національний банк України не повинен допускати відпливу за кордон національної валюти, що може виникнути внаслідок відносно заниженої депозитної процентної ставки в країні.

  Отже, грошово-кредитне  регулювання економіки  — це багатобічна  й складна робота, котру здійснює НБУ як центральний банк держави.