Необхідність та суть грошей

       2. Функції грошей. 

      Серед сучасних економістів існує декілька думок з питання про кількість та тлумаченні функцій грошей. Всі економісти одностайно визнають три функції грошей: 

      1) Функція грошей як міри і вартості.  
З допомогою обраної грошової одиниці вимірюється відносна вартість усіх товарів і послуг. Єдина грошова одиниця значно полегшує порівняння вартостей різних товарів і встановлення еквівалентних відносин між ними.  
Формою прояву вартості товару є його ціна. Однак вартість товару перетворює мінові відносини в можливість кількісних оцінок за допомогою грошей. На стадії формування товарних відносин гроші зіграли роль засобу, що прирівнює до грошей інші товари, вони зробили їх порівнянними не просто як продукти людської праці, а як частини одного і того ж грошового матеріалу - золота і срібла. У результаті товари стали співвідноситися один з одним в постійній пропорції, тобто виник масштаб цін як певну вагу золота або срібла, прийнятий державою за грошову одиницю. Наприклад, в США Актом про золотий стандарт за долар в 1900р. було прийнято 1,50463 г чистого золота, але при подальших девальваціях долара вміст у ньому золота знижувалося тричі: у 1934р. - До 0,889 г, у грудні 1971р. - До 0,818 г і в лютому 1973р. - До 0,737 р. 

      Ямайська валютна система, введена в 1976 - 1978 рр.., Скасувала офіційну ціну на золото, а також золоті паритети, у зв'язку з чим втратив своє значення офіційний масштаб цін. В даний час він замінений фактичним масштабом цін, який складається стихійно в процесі ринкового обміну.  
Гроші як міра вартості не виконують свою функцію в період швидкої інфляції. Адже вимір цінності блага здійснюється через "ціну", тобто через кількість грошових знаків, що виражає економічну цінність даного блага. А так як ціни в ринковій економіці знаходяться в постійному русі, то для вимірювання вартості блага доводиться розрізняти "номінальну" і "реальну" ціни.  
Номінальна ціна - це кількість грошей, які потрібні для оплати даного блага по склалася на даний момент ринковою ціною. Реальна ціна - це кількість грошей, що треба було для оплати того ж блага за цінами базового періоду.  
Таким чином, у період швидкої інфляції росте номінальна ціна, а гроші знецінюються і перестають виконувати функцію міри вартості. В умовах гіперінфляції, такою, яка була в Ізраїлі у 70-х роках або в Болівії у 80-х, роль міри вартості починає грати стійка іноземна валюта, наприклад, долар США, по відношенню до якої визначається курс національної валюти. У той час як національна валюта знецінюється, вартість товарів, виражена в іноземній валюті, залишається постійною. На неї зазвичай і орієнтуються підприємства і торговці. Між грошима і цінами на товари існує зворотна залежність. Тобто коли купівельна спроможність грошей падає, ціни ростуть, і навпаки, коли купівельна спроможність грошей зростає, ціни - падають. 

      2) Функція грошей як засобу обігу.  
Сама звична і зрозуміла для нас функція грошей - це використання їх для оплати товарів і послуг. Іншими словами, гроші є засобом обігу, тобто товаром особливого роду, що володіє загальної купівельною спроможністю.  
У процесі обігу товарів гроші обов'язково повинні бути в наявності, бо при здійсненні купівлі-продажу товарів або послуг їхній ціна повинна бути звернена в гроші. У цьому процесі гроші виконують функцію засобу обігу. 

      Особливість функції грошей як засобу обігу полягає в тому, що цю функцію виконують, по-перше, реальні або готівкові гроші, а по-друге, знаки вартості - паперові та кредитні гроші. Як засіб оплати товарів, гроші використовуються короткочасно. Одні й ті ж грошові знаки можуть застосовуватися багаторазово в різних угодах, переміщаючись від одних учасників угод до інших. Тут велике значення набуває швидкість обігу грошей: чим швидше здійснюється оборот, тим менше потрібно грошей для обігу товарів. Відповідно швидкість обігу грошей важлива для регулювання маси грошей, необхідних для звернення. 

      У участю грошей як засобу обігу закладені  можливості впливу на економічні відносини між продавцями і покупцями. Так, покупець товару попередньо повинен переконатися в тому, що споживча вартість пропонованого товару відповідає висунутим вимогам. Без дотримання цієї вимоги реалізація не здійснюється. Покупець піддає також контролю ціну пропонованого товару. При цьому враховується рівень цін, співвідношення попиту і пропозиції по товару, наміченим до реалізації, а також рівень цін на товари, які можуть замінити запропонований товар. Розмір оплати придбаного товару може регулюватися сторонами, що беруть участь в реалізації (продавцем і покупцем) і відхилятися від спочатку запропонованої ціни. Зі свого боку продавець повинен переконатися в наявність коштів у покупця. 

      Все це означає, що у функції засобу обігу  гроші можуть використовуватися  як інструмент взаємного контролю учасників  угоди по реалізації товару. 

      3) Функція грошей як засобу накопичення (заощадження).  
Якщо товаровиробник, продавши свій товар, протягом досить тривалого часу не купує інші товари, то гроші, вилучені з обігу, починають виконувати функцію засобу накопичення. До складу грошових накопичень входять залишки готівкових грошей, що зберігаються в окремих громадян, а також залишки грошей на рахунках у банках. Утворення грошових накопичень окремих громадян обумовлено: перевищенням їхніх доходів над витратами, необхідністю створення резерву для майбутніх великих і сезонних витрат. 

      Наявність грошових накопичень дозволяє населенню  використовувати їх у майбутні періоди  для оплати товарів і погашення  різних зобов'язань. Гроші у функції  засобу накопичення складаються, окрім  того, із залишків, що накопичуються підприємствами та організаціями на їх рахунках у банках.  
Виконання грошима функції засобу накопичення є важливою передумовою розвитку кредитних відносин, за допомогою яких стає можливим використання тимчасово вільних коштів, що утворюються в різних ланках господарства і у населення для надання їх у борг підприємствам і організаціям інших ланок господарства і окремим громадянам. 

      Володіння грошима за рідкісним винятком не приносить грошового доходу, який витягується при зберіганні багатства, наприклад, у формі нерухомого майна (власності) або цінних паперів (акцій, облігацій і т.д.). З грошима як засобом накопичення можна здійснювати наступні операції:  
- Покупка дорогоцінних металів або каміння (ювелірних виробів);  
- Купівля майна і речей, які мають невеликий, але постійний попит;  
- Купівля боргових зобов'язань;  
- Купівля цінних паперів, що мають постійний попит;  
- Купівля іноземної валюти;  
- Зберігання місцевої валюти будинку у вигляді готівкових грошових накопичень;  
- Зберігання місцевої валюти в банку у вигляді безготівкових грошових коштів.  
Гроші у функції засобу накопичення стихійно регулюють грошовий обіг. Так, при зменшенні виробництва товарів і скороченні товарообігу частина грошей йде з обігу і перетворюється на скарби. Коли ж виробництво розширюється і товарообіг зростає, ці гроші знову вступають в обіг. 

      Таким чином, грошове накопичення - життєво  необхідна для ринкової економіки  функція грошей, тому що без цього неможливе економічне зростання. Але для реалізації цієї функції, гроші повинні зберігати вихідний рівень купівельної спроможності протягом тривалого періоду. Тільки за цієї умови гроші зможуть стійко представляти частку суспільного багатства, що відповідає розміру накопичених грошових знаків. Іншими словами, накопичуються гроші - це тимчасове вилучення з процесу обігу засобів обігу. 

      Незважаючи  на досконалу ліквідність, гроші  як засіб накопичення все ж  мають певні недоліки:  
- Готівкові гроші не приносять їх власнику доходу, на відміну від банківських вкладів, акцій, облігацій та ін;  
- У період швидкої інфляції гроші не можуть служити як засіб накопичення, так як вони постійно знецінюються. У таких ситуаціях люди вважають за краще зберігати гроші тільки протягом короткого періоду, і задовго до настання інфляції набувають на них нерухомість або інші активи, які хоч і не є досить ліквідними, але не втрачають своєї вартості як гроші. В умовах гіперінфляції національні гроші міняють на більш стійку іноземну валюту. 

      Ряд економістів називають ще дві  функції грошей: 

      1) Функція грошей як засобу платежу.  
Таку функцію гроші виконують при наданні і погашенні грошових позичок, при грошових взаєминах з фінансовими органами (податкові платежі, отримання коштів від фінансових органів), а також при погашенні заборгованості по заробітній платі та ін 

      Функцію засобу платежу виконують і готівка, головним чином у взаєминах, в яких беруть участь фізичні особи. Лише невелика частина платежів юридичних осіб (в основному на не дуже великі суми) проводиться готівкою. Проте переважна частина грошового обороту, в якому гроші виступають як засіб платежу, доводиться на безготівкові грошові розрахунки між юридичними особами і в певній частині в розрахунках фізичних осіб (перерахування коштів з вкладу в банку на сплату за комунальні послуги та ін). 

      При вчиненні деякої частини грошових оборотів у функції засобу платежу, на відміну від оборотів у функції засобу обігу допускається застосування, крім російської валюти (рублів) іноземної валюти. Це відбувається, наприклад, при внеску громадянами готівкової інвалюти у вклади в банки і наступному одержанні з банку вкладених коштів. Порівняно часто здійснюються розрахунки в інвалюті при проведенні платежів по експортних і імпортних операціях, у випадку виникнення та погашення заборгованості у взаєминах з іноземними фірмами та державами.  
Переважна маса платежів здійснюється при проведенні безготівкових розрахунків, в яких рух готівкових грошей замінюється кредитними операціями, що здійснюються в грошових одиницях.  
Виконання грошима функції засобу платежу як у готівково-грошовому обороті, так і в безготівкових розрахунках не можна зводити до переміщення грошових коштів. Невіддільним елементом платежів є їх використання для регулювання відносин учасників таких операцій. 

      2) Світові гроші.  
Світові гроші - це загальний еквівалент не тільки по своєму поняттю, як гроші у внутрішньому обігу окремих країн, де вони обмінюються тільки на товари, вироблені в цій країні, а й за своїм реальним існування, оскільки тут вони дійсно протистоять всьому товарному світу. У той же час світові гроші виконують і свої власні, специфічні функції. Характеризуючи ці функції, К. Маркс писав: "Світові гроші функціонують як загальний засіб платежу, загальний купівельний засіб і абсолютно суспільна матеріалізація багатства взагалі. Функція засобу платежу, засобу, що служить для розрахунків по міжнародним балансам переважає". [1]  
Реалізація функції світових грошей передбачає встановлення певного поєднання альтернативних ситуацій у трьох ключових областях. 

      По-перше, існує дилема матеріального, речового загального грошового еквівалента, з одного боку, і символічних, знакових, декретивном ("хартальних") грошей - з іншого. 

      По-друге, в процесі функціонування світових грошей відбувається взаємодія двох рівнів господарської діяльності - мікро-та макроекономічного. 

      По-третє, встановлюється те чи інше співвідношення між двома полюсами дихотомной зв'язки "правила - дискреції". Мається на увазі ступінь автономності поведінки, свободи дій у сфері міжнародних платіжних відносин як приватних суб'єктів, так і державних органів. 

      Функція світових грошей виявляється у взаєминах  між країнами або між юридичними і фізичними особами, які у різних країнах. У таких взаєминах гроші використовуються для оплати товарів, при здійсненні кредитних і деяких інших операцій. При застосуванні різними країнами повноцінних грошей, які мали власної вартістю, не виникали скільки-небудь серйозні ускладнення з їх використанням у міжнародних відносинах. Тут гроші окремих країн могли застосовуватися для розрахунків з іншими країнами, виходячи з дійсної вартості грошової одиниці кожної країни. 

      Коли  ж був здійснений перехід до неповноцінних  грошей, колишня практика виявилася  недостатньо прийнятною. У нових умовах розрахунки між країнами стали проводитися за допомогою вільно конвертованих валют (долари США, ієни, євро і ін) або в таких міжнародних одиницях як ЕКЮ (European Currency Union). 

      Якщо  ж платник, що знаходиться в Росії, має в своєму розпорядженні неконвертованій валютою, він може її обміняти на вільно конвертовану валюту за курсом, і при наявності дозволів здійснити перерахування в інші країни. Навпаки, при надходженні з-за кордону вільно конвертованої валюти вона зараховується на транзитний рахунок. З цього рахунку може бути проведена реалізація частини надійшла конвертованої валюти на місцеву валюту за курсом,, а при наявності дозволу можна використовувати частину валюти для розрахунків із закордонними кореспондентами. Це означає, що функцію світових грошей можуть виконувати грошові одиниці вільно конвертованих валют. Неконвертовані грошові одиниці таку функцію виконувати не можуть.