Механізм впливу на пропозицію грошей окремих економічних суб’єктів

Міністерство освіти і науки України

Київський національний університет імені Вадима Гетьмана

Реферат

з дисципліни

Гроші та кредит

На тему:

Механізм впливу на пропозицію грошей окремих економічних суб’єктів

Виконала студентка

3-го курсу,спеціальності 6507,8 групи

Лук’яненко Аліна Олександрівна

Київ 2011

Зміст

Вступ………………………………………………………………………………………….

1. Фактори, що впливають на пропорцію грошей економічних суб’єктів……………….

2. Специфіка цілей окремих економічних суб’єктів в процесі формування пропозиції на       гроші…………………………………………………………………………………………..6.

3. Методи та інструменти впливу на пропозицію грошей економічних суб’єктів………8.

Висновки……………………………………………………………………………………..10.

Перелік літератури              11.

Вступ

У сучасній ринковій економіці існує багато соціально - економічних проблем, непідвладних  ринку  і  що вимагають  державного втручання. Строго кажучи, поняття "Ринкова  економіка"  або  "ринкова система" абстрактні, вони представляють спрощену картину  дійсності, у якій багато її сторін відсутні. Ні зараз,  ні  коли-небудь  раніше немає і не було жодної країни, економіка якої функціонувала б  тільки за допомогою  ринкового  механізму.  Разом з  ринковим  механізмом  завжди використовувався  і  використовується  зараз  ще  більшою мірою   механізм державного регулювання економіки.

Ринок - це  не  економічна  система  в цілому,  а  лише  один  з механізмів координації економічних  суб'єктів.  Цей  механізм ніколи, навіть за часів А. Смита, не був єдиним. У всі часи  він використовувався разом з механізмом державного регулювання.  Мінялася і міняється тільки  пропорція  їх використання.  При цьому  обидва  механізми спираються на традиції, звичаї цього  суспільства.  І  якщо  вже  використати прийняту зараз термінологію, то ніяких інших економічних  систем,  окрім змішаних, не існує.

1. Фактори, що впливають на пропорцію грошей економічних суб’єктів

Формування грошово-кредитної політики в перехідній економіці  України обумовлено взаємодією  двох  груп  чинників :  по-перше,  специфікою особливого етапу  розвитку,  а саме  здійсненням  переходу  від  планово - централізованої економічної системи до  сучасної  змішаної  економіки ринкового  типу,  і,  по-друге,  конкретними  соціально-економічними   і політичними умовами, в яких здійснюється цей перехід.

Особливості економічної політики  держави  в  перехідний  період пов'язані з тим, що ще не сформована  стійка  економічна  система, що має властивість саморегуляції і саморозвитку. У сучасній  змішаній економіці державне регулювання разом з ринковим  утворює  єдиний механізм і, доповнюючи один одного,  забезпечує  функціонування  цілісної системи [1].

Перехідна економіка - це що не відтворюється  на  своїй  основі економічна  система. Старі   стосунки   поступово   змінюються, а створювані нові інститути, норми  і  правила  не  можуть  швидко  замінити колишні. Існування протилежних механізмів регулювання призводить  до зіткнення економічних інтересів, загостренню соціально-економічних  і політичних стосунків. Боротьба нового і старого обумовлює  мінливість і нестійкість економіки  в  перехідний  період. Забезпечення  рівноваги неможливо без активної підтримки держави. В той же час  перехідна економіка для своєї  стабілізації  вимагає  особливої  схеми  стосунків  між державою і економічними агентами. Поведінка економічних  агентів  в перехідний  період  будується  в умовах  невідомої важко передбачуваної економічної ситуації. Не сформовані довгострокові орієнтири економічній   діяльності,   не   склалися   стійкі   економічні взаємозв'язки.  У  перехідній  економіці  держава   не   може   безпосередньо використати механізми  і  інструменти  макроекономічного  регулювання, що дали позитивний ефект в системі змішаної економіки, що склалася.  Це повною мірою відноситься  і  до  грошово-кредитної  політики,  яка  буде безуспішною, якщо не існує адекватної реакції економічних агентів на імпульси, що створюються грошовими  інструментами.  Така  реакція  пов'язана  з формуванням ринкових механізмів і  відповідних  ринкових  інститутів.

Тому в період їх  становлення  грошово-кредитна  політика  ускладнюється, регулювання  грошової  маси,  процентних  ставок,  що впливають  на  рівень інвестицій, грошових потоків в економіці  не  може  обмежуватися  тільки методами, використовуваними в економічних системах, що вже склалися [2].

Вплив другої групи чинників на грошово-кредитну політику пов'язаний з початковими соціально-економічними і  політичними  умовами,  в  яких здійснюється перехід до нової економічної системи. Перехідні процеси в економіці України супроводжуються спадом виробництва, безробіттям, розривом господарських зв'язків. Економічна дестабілізація проявляється в дисбалансі сукупного  попиту  і   пропозиції,   інфляції,   значному   дефіциті державного бюджету.

Таким чином, заходи  по  створенню  нового, ефективнішого механізму  господарювання  вимушено  ув'язувалися   із   стабілізаційними заходами. Результатом економічної  політики, що проводиться, повинно  було  стати відновлення  макроекономічної  рівноваги  в  короткостроковому  періоді, поліпшення інвестиційного

2. Специфіка цілей окремих економічних суб’єктів в процесі формування пропозиції на гроші

Не менш  важливою  і  складною   проблемою   для   більшості   країн, що здійснюють перехід до нової  економічної  системи,  має  визначення цілей грошово-кредитної політики і правильний вибір  інструментів  грошово - кредитного регулювання.

Практично для усіх  таких  країн  грошово-кредитна  політика  має антиінфляційну спрямованість, що обумовлено  економічною  ситуацією.

Антиінфляційна  політика,  як правило,  складає   основу   програми стабілізації  на  перших  етапах  ринкових   перетворень.   Стабілізація досягається двома шляхами.

По-перше, існують різні механізми інфляції і відповідно до них використовуються  різні  методи  і  інструменти  грошового   регулювання[7].

Перехідна  економіка  ще  нездатна  розвиватися  за  законами  розвиненого господарства. Тому механізми  і  причини  процесів,  що зовні  проявляються однаково в усіх  країнах,  в  економіках, що трансформуються, можуть  бути глибоко специфічними. Так наприклад, для  характеристики  інфляції  в  Україні навряд чи можна обмежитися тільки  поняттями  інфляції  попиту  і  інфляції витрат. Очевидно, що причини української інфляції слід шукати також  і у  структурній  недосконалості  економіки  і  дезінтеграційних  процесах.

Формування грошово-кредитної політики  повинне  грунтуватися  на  глибокому розумінні  механізму  інфляції, що розвивається, і  обережному  використанні наявних важелів. Численні дискусії початку про  специфіку інфляції в нашій країні практично не сформували чіткого представлення про реальне протікання процесів.

По-друге,  висуваючи   боротьбу   з   високою   інфляцією   в   якості первинної мети, уряди і центральні банки розглядають її як найважливішу передумову для  швидкого  виходу  з  економічної  кризи [8].

Проте  в  перехідній  економіці  сама  по  собі  фінансова  стабілізація, виражена в уповільненні  темпу  зростання  цін,  не  забезпечить автоматичного начала економічного зростання. Вона повинна підкріплюватися  реальними  реформами податковою  і  кредитно-грошовою  систем,  створенням   інститутів   ринкової економіки, налагодженням механізмів роботи сучасної змішаної  економіки.

Якщо держава займається  тільки  питаннями  фінансової  стабілізації  у вузькому сенсі, уявні успіхи можуть виявитися  уявними  і  цілі  не  будуть досягнуті.

У подібному положенні опинилася Україна у 2008 р. Виходячи з досвіду багатьох країн, який свідчив про те, що при інфляції понад 14  %  в  рік інвестиції  в  економіку  неможливі,  урядові  круги,  по суті, висунули тезу про самодостатність  пригнічення  інфляції  для  переходу  до економічного зростання і піднесли її як головну мету  макроекономічної політики. Цей  рік,  здавалося б,  підтвердив  правильність вибраної політики і  принципово  змінив  ситуацію:  закінчився  період довгого економічного  спаду.  В той же час  на фоні таких  веселкових перспектив продовжували наростати неплатежі в економіці. У 2008 р. зростання  усіх видів  заборгованості  підприємств  складало  40%.  Доля  довгострокових  позик комерційних банків не  перевищувала  3,3  %  усі  видані  кредити.  Число збиткових підприємств до початку листопада складало  27,5  %, в  регіонах  60  % обороту складав внутрішній оборот. Банки продовжували  активно  кредитувати уряд. Доходність  на  фінансовому  ринку  за  світовими  мірками  була величезною - 13,2 % річних в 2008 р. в доларовому  вираженні. Розорення державних фінансів тривало  шляхом  операцій  з  державними цінними  паперами,  які  представляли собою   унікальний   фінансовий інструмент, бо одночасно були самими прибутковими, ліквідними і надійними [9].

Таким чином, в  перехідній  економіці,  обтяженій  численними економічними, соціальними і  політичними  проблемами,  стабілізаційна політика не може бути простою, прямолінійною і однозначною, тим більше що не завжди початі процеси уряд здатний тримати під контролем.

4. Методи та інструменти впливу на пропозицію грошей економічних суб’єктів

Слабкість грошово-кредитної політики України проявилася також у виборі методів і інструментів  грошового  регулювання.  У  розпорядженні національного банку є як прямі, так і  непрямі  методи.  Розвинені країни здійснили перехід до переважно непрямих  методів  в  70-80-і рр. нинішнього століття у рамках загального  процесу  лібералізації  фінансових ринків.

У країнах з перехідною економікою у відсутність  ринкових, що склалися  інститутів і механізмів грошового  регулювання  центральні  банки  можуть використати   на   перших   етапах    переважно    методи    прямої адміністративної  дії,  наприклад   фіксацію   процентних   ставок, обмеження розмірів видаваного кредиту, цільове  кредитування.  При цьому ефективність   досягається   при   одночасному   використанні   системи інструментів  і   організації   контролю   за   дотриманням   встановлених нормативів.

В Україні в якості  прямого  інструменту використовувалося  в основному цільове кредитування. Національний банк України  визначив  круг  спеціальних (уповноважених) банків,  які  кредитували  ряд  пріоритетних  галузей народного господарства по процентних ставках значно нижче  ринкових,  а  в цілях компенсації надавав їм певні  пільги.  Такі  банки,  як правило,  обслуговували  бюджетні  рахунки,  а також  були   провідниками централізованих  кредитів  економіки.  За відсутності  належного  контролю подібні  кредити  використовувалися  в основному  на  підтримку  збиткових  і нерентабельних  підприємств,  порушувалися  ринкові  принципи  кредитування, банки несли додаткові риски. В той же час доступ  до  централізованих кредитам і участь в цільових  програмах  сприяли  тому,  що  банки звикли до дешевих державних ресурсів, а їх  конкурентоспроможність  у вирішальній мірі залежала від заступництва держсектора.

Кредитні аукціони сприяли розвитку  ринку  міжбанківських кредитів,  дозволяли   підтримати   ліквідність   комерційних   банків   і регулювати бажаний об'єм кредитів.

Відмова  від  прямого  кредитування  пріоритетних  галузей  економіки  і перехід до використання широкої грошової бази як операційної  мети дозволили Національному банку  України  з  2006  р.  здійснювати  перехід до непрямих  методів  грошового  регулювання  при  використанні   ринкових інструментів.  Проте  можливості  ефективного   регулювання   грошово - кредитної сфери за допомогою цих інструментів в економіках, що трансформуються обмежені.  На перших порах основним  інструментом   виступає   норма обов'язкових резервів. Але якщо в розвинених країнах до її зміни, як  було відмічено раніше, центральні банки прибігають украй рідко, щоб не порушити конкурентної рівноваги, що склалася, на фінансових  ринках,  то  в  Україні зміна   резервних   вимог   виступає,   по суті,    оперативним інструментом. У зв'язку з цим  в умовах  інфляції  норма  обов'язкових резервів досить висока, що позначається на ресурсній базі  комерційних банків. Крім того, вона часто  піддається  коригуванню,  і  це  робить політику Національного    банку    малопередбачуваною, а часом і непослідовною.

Ще  один  інструмент  непрямого регулювання  -   облікова   ставка Національного банку, або ставка рефінансування. Особливості  використання її в Україні  пов'язані  з  тим,  що  вона  ніколи  не  відбивала  взаємозв'язку реального і грошового  секторів  економіки.  Здійснювати  рефінансування комерційних банків через облік і переоблік  векселів  промислових  компаній Національний банк України вважав недоцільним через низьку якість цих цінних паперів, оскільки не склалися ще кредитні історії великих позичальників, існувала слабка правова база вексельного звернення,  не  сформувався його механізм. Тому  ставка  рефінансування  мала  швидше  віртуальний характер, була  деяким  маяком,  що вказує  напрям  грошово-кредитної політики,  чинячи  більше  психологічну   дію   на   поведінку кредитних інститутів. У  перехідній  економіці  найчастіше простежується слабка залежність  між  рівнем  облікової  ставки  Національного  банку  і ринковими ставками комерційних  банків.