Контрольная работа по "Деньгам, кредитам, банкам"

1. Поняття неповноцінних грошей та характеристика їх різновидів - паперових  і кредитних грошей. Роль держави у творенні кредитних грошей.

Неповноцінними  є гроші, які набувають своєї  вартості виключно в обігу. При цьому  вона може істотно відхилятися від  вартості того матеріалу, з якого  виготовлені. Основними формами  є:

   Білонна монета - вона призначена для забезпечення нормального виконання грошових функцій основною (валютною) монетою. Головна відмінність її полягає в тому, що вона карбується не з дорогоцінного металу, отже є неповноцінною. Причому такою розмінна монета стала не відразу, а на певному етапі розвитку грошового обігу. Карбування поряд з повноцінною монетою неповноцінної було першою реакцією грошей на нову вимогу обігу - вимогу економічності, що ставала дедалі відчутнішою у міру розвитку товарно-грошових відносин. Розмінна монета найактивніше використовується в обігу і тому найшвидше стирається. Більше того, висока вартість дорогоцінного металу обумовлює необхідність карбування розмірної монети надто малих розмірів. Така монета була незручною у користуванні і легко губилася, що призводило до додаткових витрат дорогоцінного металу. Виготовлення її із звичайного дешевого металу було об'єктивною необхідністю, а успішне функціонування поряд з повноцінною монетою сприяло пошукам альтернативи повноцінним грошам і заміні їх неповноцінними.

   Переваги білонної монети (дешевизна, тривале функціонування) допомогли їй залишитися в обігу і після того, коли повноцінна монета як форма грошей "зійшла зі сцени". І сьогодні вона широко використовується в усіх країнах, навіть у тих, які досягли великих успіхів у розвитку безготівкових розрахунків та електронізації грошового обігу.

Кредитні  гроші – неповноцінні гроші, які  виникли на основі розвитку кредитних  відносин і емітуються відповідно до потреб обороту в грошах. Основні форми кредитних грошей є паперові гроші, монета, депозитні гроші, електронні гроші. Залежно від статуса емітента виділяють казначейські та банківські гроші. Паперові – це нерозмінні на метал знаки вартості, що випускаються державою для покриття своїх (бюджетних) витрат і наділяються нею примусовим курсом, визнаються законодавчо обов’язковими до приймання у всі види платежів. Банківські гроші – неповноцінні знаки вартості, які емітуються банками на основі кредитування реальної економіки.

Випуск кредитних грошей пов’язується з потребами обороту причому забезпечується їх вилучення і підтримується стабільна вартість. Депозитні гроші – різновид банківських грошей, які існують у вигляді певних сум, записаних на рахунках економічних суб’єктів в банках. Використовуються для платежів у безготівковій формі. Приводяться в рух за допомогою чеків, платіжних доручень, пластикових карток тощо. Електронні гроші – різновид депозитних грошей коли переказування грошових сум по рахунках у банках здійснюється автоматично з допомогою комп’ютерних систем за безпосередніми розпорядженнями власників поточних рахунків. Носієм електронних грошей є пластикова картка – іменний грошовий документ, що видається банкам власнику поточного рахунку і дає можливість йому оплатити через комп’ютерні мережі свої покупки і погасити борги переказом грошей без застосування готівки. Квазі-гроші – специфічні грошові форми, в яких грошова суть істотно послаблена і істотно відхиляється від стандартних форм. Формами є чек та вексель. 
 
 
 
 
 
 
 

2. Сутність, призначення та основні елементи грошової системи.

Грошова система – сукупність елементів необхідних для організації грошового обігу країни. ГС функціонує у відповідності із законод к-ни, нормативними документами ЦБ. ГС кожної к-ни створилась історично і складається з таких елементів: 1) найменування грошової одиниці; 2) масштаб цін (являє собою величину грошової одиниці даної країни.); 3) види та купюрність грошових знаків, які мають статус законного платіжного засобу (Їх визначає вищий законодавчий орган – ЦБ надає їм статусу законного платіжного засобу); 4) регламентація безготівкових грошових розрахунків; 5)регламентація готівкового грошового обороту; 6) регламентація режиму валютного курсу та операцій з валютними цінностями (використовується для захисту і забезпечення сталості національної валюти) ;7) регламентація режиму банківського проценту (забезпечує регулювання ціни грошей на грошовому ринку, з метою впливу на їх масу в обороті, а отже – на сталість грошей ) ;8) державні органи, які здійснюють регулювання грошового обороту та контроль за дотриманням чинного законодавства (НБУ, Кабмін, Мінекономіки, Мінфін) .

Найменування  грошової одиниці, як правило, пов'язується з історією країни. Коли молоді держави  створюють нові грошові системи, назви для своїх грошових одиниць (національних валют) вони шукають у  своїй історії чи в історії  корінної нації відповідної країни.

   Масштаб цін являє собою величину грошової одиниці даної країни. В епоху, коли гроші мали натурально-речову форму, зокрема золота та срібла, масштаб цін установлювався державою шляхом визначення вагового вмісту металу в грошовій одиниці. Визначена таким чином величина грошової одиниці була важливим елементом системи ціноутворення. Адже купівельна спроможність таких грошей не могла істотно відхилятися від вартості їх офіційного металевого вмісту. Тому, змінюючи величину останнього, держава могла змінювати загальний рівень цін.

   Види та купюрність грошових знаків визначає вищий законодавчий орган, який надає їм статус законного платіжного засобу, тобто покладає на державу відповідальність за їх забезпечення. Усі інші платіжні засоби такого статусу не мають. Органи державного контролю ретельно стежать за тим, щоб не допустити використання грошових сурогатів чи фальшивих грошових знаків. Забороняється також використання у межах країни іноземних грошових знаків як платіжних засобів, оскільки це ускладнює забезпечення національних грошей.

   Готівковий  грошовий оборот. З огляду на те, що готівка обертається поза банками, це робить її дуже зручною для обслуговування незаконних, антисуспільних операцій та видів діяльності. Мова йде про обслуговування наркобізнесу, грального бізнесу, сексбізнесу, ухилення від сплати податків, контрабанду тощо. В усіх цих випадках гроші використовуються тільки в готівковій формі. Грошові знаки піддаються також підробці. Фальшування сьогодні загрожує багатьом валютам світу, стало чи не найприбутковішим видом підпільного бізнесу, що тісно переплітається з іншими його сферами і набуває міжнародного характеру.

   У сфері безготівкового обороту гроші рухаються по рахунках у банках, не виходячи за межі банківської системи. Це створює можливість контролювати його, а отже впливати на відносини відповідних економічних суб'єктів не тільки їм самим, а й третім особам - банкам. Визначаючи законодавче права та обов'язки банків щодо здійснення такого контролю, держава може впливати на весь безготівковий грошовий оборот, а відтак і на процес суспільного відтворення в цілому. У цьому головна перевага безготівкового обороту над готівковим, тому в міру завершення перехідного до ринкової економіки періоду, забезпечення правової бази розвитку її приватного сектора розширюватиметься сфера безготівкового обороту і звужуватиметься готівкова.

   Важливим інструментом грошово-кредитної політики центрального банку є регламентація режиму банківського процента. Вона забезпечує регулювання ціни грошей на грошовому ринку з метою впливу на їх масу в обороті, а отже - на сталість грошей.

Організація обороту грошей звичайно покладається чинним законодавством на банки. Це одна з важливих функцій банків, яку вони виконують у процесі розрахунково-касового обслуговування клієнтів. Проте важлива роль грошового обороту, переплетіння в ньому інтересів окремих економічних суб'єктів та суспільства в цілому вимагають державного нагляду і контролю за виконанням банками вказаної функції. Кожна держава покладає це з авдання на спеціальні органи регулювання грошового обороту та контролю за дотриманням законодавства з монетарних питань. В Україні таким органом є Національний банк України, що передбачено Конституцією та Законом "Про Національний банк України".

   Інші  органи державного управління економікою - Кабінет Міністрів, Міністерство економіки, Міністерство фінансів, реалізуючи свої заходи економічної та фінансової політики, теж впливають на грошовий оборот. Проте свої регулятивні дії в монетарній сфері вони повинні координувати з НБУ. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

3. Активні операції комерційних банків.

Активні операції банків полягають у діяльності, пов’язаній з розміщенням і викор. власн. капіталу, залучених і позичених коштів для одержання прибутку при раціональному розподілі ризиків за окремими видами операцій і підтримані ліквідності. Акт. опер. поділяються: кредитні та інвестиційні.

Кредитні: проведення комплексу дій, пов’язаних з наданням і погашенням банк. позичок, здійснюється відповідно до принципів строковості, цільового хар-ру, забезпеченості та платності кредиту. Рішення про надання кредиту приймається колегіально.

Кредити надаються в межах наявних ресурсів з урахуванням кредитоспроможності, фінансової стабільності, рентаб-ті, ліквідності позичальника. Заг. розмір кредитів не може перевищувати 8-микратного розміру власних коштів банку.

Для одерж. кредиту позичальник зверт. до банку з кредитною заявкою, що входить до складу певного пакету документів.

Кредити надаються на підставі укладеної між банком i позичальником кредитним договором. У кредитному договорі передбач.: мета, сума, строк, порядок, форма видачі і погашення кредиту, процентна ставка, порядок і форма сплати процентів і основного боргу, права, зобов’язання, відповідальність сторін щодо надання і погашення кредитів тощо.

Банківське кредитування здійснюється із застосуванням таких позичкових рахунків: простий (на ньому може бути тільки активне сальдо), спеціальний (застосовується в окремих випадках: при кредитув. позичальника під заставу векселів; він є формою обліку позичок до запитання), контокорентний (це активно-пасивний рах., на якому обліковуються всі операції банку з клієнтом).

Основна передумова поверн. банківської позички - одержання цільових грошових надходжень, доходу, прибуток від реаліз. об’єкта, що прокредитований. У банк. практиці викор. 2 види джерел погаш. позичок - первинні і вторинні. Використовуються такі форми забезпечення позичок: застава, гарантія, перевідступлення на користь банку вимог і рахунків до третьої особи, іпотека, страхова угода (поліс).

Інвестиційні означають вкладення коштів у цінні папери підпр. на відносно тривалий період часу. Інвестиційні цінні папери - боргові зобов’язання у вигляді акцій, облігацій, векселів, сертифікатів тощо.

Ф-ції банківських інвестицій полягають у створ. вторинних резервів для задовол. потреби у коштах. Здійснюючи інвест. опер., банки мають на меті: додержання безпеки грош. коштів, забезп. їх диверсифікації, доходу та ліквідності.

Виділ. 3 фактори ризику: кредитний (фінансові можливості емітента зменшуються на стільки, що він буде не в змозі виконувати свої фін. зобов’язання), фінансовий (у зв’язку з непередбаченими змінами на ринку цінних паперів привабливість деяких цінних паперів може бути частково втрачена), процентний (пов’яз. з фіксацією процента за облігаціями в момент їх випуску: чим > часу до погаш. облігацій, тим вищий ризик).

Одним з методів зменш. ризику - формув. інвестиційного портфеля за рах. багатьох видів цінних паперів, що мають різний рівень якості та різні строки погашення.