Характеристика ринку капіталів

Вступ

Гарантія незалежності держави  – ефективна національна економіка, яка вимагає комплексних програм  економічних реформ, реальних гарантій невідхильності переходу від адміністративно-господарських  методів керівництва до ринкової економіки.

 Говорячи про капітал, потрібно  відзначити, що в будь-який момент  часу існують одні юридичні  і фізичні особи, у яких є  деякий надлишок фінансових коштів, і інші - у яких їх не вистачає. Для нормального розвитку економіки  постійно потрібні мобілізація,  розподіл і перерозподіл фінансових  коштів між її сферами і  секторами. Отже, значна роль в економічних реформах належить ефективній фінансовій та грошово-кредитній політиці.

У підприємств усіх форм власності  все частіше виникає потреба  залучення позикових засобів  для здійснення своєї діяльності отримання прибутку. Найбільш розповсюдженою формою залучення засобів є одержання  банківської позички. Характерною  ознакою ринкової економіки є  високорозвинута і розгалужена  фінансова банківська система. Через  неї здійснюється процес акумуляції фінансових ресурсів суспільства і  забезпечується їх найефективніше і  раціональне використання. Звідси походить і провідна роль різноманітних фінансових інститутів (насамперед, банків) у суспільстві.

1. Сутність ринку капіталів

Ринок капіталів – це частина  фінансового ринку, де формуються попит і пропозиція в основному на середньо- і довгостроковий позиковий капітал, специфічна сфера ринкових відносин, де об'єктом угоди є наданий у позику грошовий капітал і де формуються попит і пропозиція на нього.

Позиковий капітал - це кошти, віддані  в позику під певний відсоток за умови повернення. Формою руху позикового капіталу є кредит. Основним його джерелом служать кошти, що вивільняються в процесі відтворення: амортизаційні фонди підприємств, частина оборотного капіталу в грошовій формі, прибуток, що йде на відновлення і розширення виробництва, грошові доходи і заощадження всіх верств населення. На ринку капіталів кредити надаються на термін понад рік.

Ринок капіталів сприяє зростанню  виробництва і збільшенню товарообігу, руху капіталів усередині країни, трансформації грошових заощаджень у капіталовкладення, відновленню  основного капіталу. Економічна роль цього ринку полягає в його спроможності об'єднати дрібні, розрізнені кошти й у такий спосіб активно  впливати на концентрацію і централізацію  виробництва та капіталу. З функціональної точки зору ринок капіталів —  це система ринкових відносин, що забезпечує акумуляцію і перерозподіл грошових капіталів з метою забезпечення процесу відтворення; з інституційної  точки зору цей сегмент фінансового  ринку виступає як сукупність кредитно-фінансових установ, фондових бірж, через які  рухається позиковий і акціонерний  капітал.

Таким чином, ринок капіталів —  це складова частина фінансового  ринку, що розпадається на ринок цінних паперів термін обертання яких перевищує 1 рік (фондовий ринок) і ринок середньо- і довгострокових банківських кредитів. Ринок капіталів є також найважливішим  джерелом довгострокових інвестиційних  ресурсів для уряду, корпорацій і  банків. Якщо грошовий ринок надає  високоліквідні кошти в основному  для задоволення короткострокових потреб, то ринок капіталів забезпечує довгострокові потреби у фінансових ресурсах. Він охоплює оборот позикового і банківського капіталів, комерційного і банківського кредитів, а також  функціонування кредитних аукціонів. Таким чином, ринок капіталу забезпечує платоспроможність фінансової системи, максимальне узгодження загальногосподарських  процесів нагромадження та інвестування як за обсягом, так і структурно.

З точки зору джерел залучення коштів ринок капіталу включає:

• боргові ринки, або ринки кредиту. За допомогою фінансових інструментів суб'єкти господарювання беруть гроші  в борг і використовують їх на свої потреби. Основними фінансовими  інструментами на цих ринках є  облігації, закладні та векселі термін обігу яких перевищує 1 рік;

• ринки акціонерного капіталу. За допомогою акцій інвестори мають  можливість об'єднати гроші, вкласти  їх у певний проект, а прибутки розподіляти  пропорційно до вкладених коштів.

Виділяють також національний і  міжнародний ринки капіталу. На міжнародному ринку процеси купівлі-продажу  товарів фінансового ринку регламентуються  законами і нормативними актами з  міжнародної торгівлі. Відповідальність за дотримання цих правил несе держава, суб'єкти якої виходять на світовий ринок.

Ринок капіталу можна поділити на первинний і вторинний. Первинний  ринок виникає при емісії та первинному розміщенні цінних паперів, і на ньому  мобілізуються фінансові ресурси. На вторинному ринку ці ресурси перерозподіляються, тобто на вторинному ринку вони опиняються після того, як були вже продані  на первинному. У свою чергу, вторинний  ринок поділяється на біржовий і  позабіржовий. Біржовий ринок представлений  фондовою біржею як особливим інституційно-організованим  ринком. На ньому обертаються цінні  папери найвищого ґатунку і виконуються  операції професійними учасниками. Фондова  біржа виступає як торговельне, професійне, нормативне, технологічне ядро ринку  цінних паперів та фінансового ринку. На позабіржовому ринку здійснюються операції з цінними паперами позабіржової торгівлі. У цьому разі об'єктом  купівлі-продажу стають цінні папери, які з будь-яких причин не включені до котирувальних листів на біржі.

Ринок капіталів пройшов еволюцію від зародження на ринку простого товарного виробництва у формі  обігу лихварського капіталу до широкого розвитку ринку позикових капіталів  на загальному ринку (об'єкт угоди  — наданий у позику грошовий капітал  на основі співвідношення попиту і  пропозиції на цей товар і ставки позикового (кредитного) відсотка).

Ринок капіталів — це один із сегментів  фінансового ринку, особлива сфера  фінансових відносин, пов'язаних із процесом забезпечення кругообігу позикового капіталу.

Основними учасниками цього ринку  виступають:

• первинні інвестори, тобто власники вільних фінансових ресурсів, які  мобілізовані банками і перетворені  у позиковий капітал;

• спеціалізовані посередники —  кредитно-фінансові організації, що здійснюють безпосереднє залучення (акумуляцію) коштів, перетворення їх у позиковий  капітал і подальшу тимчасову  передачу його позичальникам на зворотній  основі за плату у формі відсотків;

• позичальники — юридичні і фізичні  особи, а також держава, що відчувають нестачу у фінансових ресурсах і  готові заплатити спеціалізованому посереднику за право тимчасового  користування ними.

2. Складові ринку капіталів

2.1 Фондовий ринок

Фондовий ринок або ринок  довгострокових цінних паперів, який можна  розглядати як ринок довгострокових боргових цінних паперів та цінних паперів, що є титулами прав власності, відображає всі риси притаманні ринковому  середовищу, з усіма його позитивними  й негативними якостями, хоча без  сумніву йому притаманні й власні специфічні риси. Фондовий ринок (ринок цінних паперів) – сукупність учасників фондового ринку та правовідносин між ними щодо розміщення, обігу та обліку цінних паперів і похідних (деривативів). Учасниками фондового ринку є емітенти, інвестори, саморегулівні організації та професійні учасники фондового ринку. Емітент - юридична особа, Автономна Республіка Крим або міські ради, а також держава в особі уповноважених нею органів державної влади, яка від свого імені розміщує емісійні цінні папери та бере на себе зобов'язання щодо них перед їх власниками. Інвестори в цінні папери - фізичні та юридичні особи, резиденти і нерезиденти, які набули права власності на цінні папери з метою отримання доходу від вкладених коштів та/або набуття відповідних прав, що надаються власнику цінних паперів відповідно до законодавства. Інституційними інвесторами є інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди), інвестиційні фонди, взаємні фонди інвестиційних компаній, недержавні пенсійні фонди, страхові компанії, інші фінансові установи, які здійснюють операції з фінансовими активами в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - також за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Саморегулівна організація професійних учасників фондового ринку - неприбуткове об'єднання учасників фондового ринку, що провадять професійну діяльність на фондовому ринку з торгівлі цінними паперами, управління активами інституційних інвесторів, депозитарну діяльність (діяльність реєстраторів та зберігачів), утворене відповідно до критеріїв та вимог, установлених Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Професійні учасники фондового ринку - юридичні особи, які на підставі ліцензії, виданої Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, провадять на фондовому ринку професійну діяльність, види якої визначені законами України. Інструментами фондового ринку є цінні папери – це грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам. Відповідно до діючого законодавства в Україні можуть випускатися та обертатися на фондовому ринку такі види цінних паперів: 1. Основні (боргові та права власності): • акції; • облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик; • облігації місцевих позик; • облігації підприємств; • казначейські зобов'язання республіки; • ощадні сертифікати; • інвестиційні сертифікати; • векселі . 2. Похідні цінні папери (деривативи): • форвардні (ф'ючерсні) контракти; • опціони (варанти); • депозитарні розписки (свідоцтва).Класичними інструментами фондового ринку виступають облігації та акції.Облігація — борговий цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу у передбачений у ньому строк із виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску). Облігації усіх видів розповсюджуються серед підприємств і громадян на добровільних засадах. Акція – іменний цінний папір, який посвідчує майнові права його власника (акціонера), що стосуються акціонерного товариства, включаючи право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та право на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, право на управління акціонерним товариством, а також немайнові права, передбачені Цивільним кодексом України та законом, що регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств, і законодавством про інститути спільного інвестування.

Облігація й акція належать до різних видів цінних паперів: акція —  це право на власність, а облігація  — право на позику. Власник акції  бере участь в управлінні акціонерним  товариством, а власник облігації  — ні. Проте останньому гарантується стабільний дохід (у вигляді твердої  відсоткової винагороди), тоді як дивіденди  з акцій можуть бути як великими, так і малими, і навіть певний час взагалі не виплачуватися  акціонеру. Акції зв’язані з підвищеним ризиком, але і з надією отримати максимально великий прибуток. Облігації, натомість, гарантують хоч і не дуже великий, але стабільний дохід, що завжди приваблює небагатого інвестора, котрий не любить ризикувати. Відтак кожний інвестор може вибрати такий спосіб капіталовкладень, котрий йому більше «до душі».

2.2 Кредитний ринок

Кредитний ринок як історично, так  і за його значущістю та вагою є  основною складовою фінансового  ринку. По-перше, він забезпечує найшвидший доступ до ресурсів. Випуск в обіг цінних паперів і мобілізація з їх допомогою ресурсів потребує певного  часу, тоді як кредит можна отримати у досить стислі терміни — протягом кількох днів. Така перевага дуже важлива  як з погляду фінансового забезпечення потреб окремих суб’єктів, так і  з позицій функціонування усієї  фінансової системи. По-друге, переваги кредитного ринку випливають із функціонального  потенціалу основних суб’єктів цього  ринку — комерційних банків, які  не тільки опосередковують рух фінансових ресурсів, а й певною мірою продукують їх.

Комерційні банки відіграють провідну роль у концентрації і забезпеченні раціонального використання фінансових ресурсів. Якраз у них розміщується переважна частина фінансових ресурсів суспільства. По-перше, це власні кредитні ресурси банків, по-друге, залучені на позиковій основі ресурси і, по-третє, це розміщені у них кошти підприємств  і держави. Тому саме комерційні банки  відіграють провідну роль у забезпеченні потреб економіки у фінансових ресурсах. При цьому їх роль не обмежується  тільки кількісними параметрами, хоча вони і забезпечують концентрацію значних  розрізнених коштів (подібні функції  виконують також інвестиційні фонди  і компанії). Головною перевагою  банків є їх унікальні можливості у трансформації звичайних грошових коштів, що перебувають на рахунках підприємств, організацій та установ, бюджету і цільових фондів, у кредитні ресурси, які спрямовуються на розвиток економіки. Жодна фінансова інституція не має подібних функцій.

Кредитна система в умовах ринкової економіки є провідною ланкою фінансової системи в цілому. Це пояснюється тим, що кредитування є  основною формою фінансового забезпечення діяльності суб’єктів господарювання, а також відіграє важливу роль у діяльності держави і фізичних осіб. Кредит як форма фінансових відносин відображає перерозподільні відносини  з приводу використання на поворотній і платній основі тимчасово вільних  фінансових ресурсів. Він поділяється  на комерційний і банківський.

Комерційний кредит відображає відносини  купівлі-продажу між суб’єктами господарювання з відстрочкою платежу. Він оформляється борговим зобов’язанням  — векселем. Надання комерційного кредиту не передбачає руху грошових потоків, вони виникають тільки при  сплаті заборгованості у встановлені  строки. Розрізняють два види векселів — прості й переказні. Простий  вексель відображає двосторонні  відносини між платником, який є  боржником, і отримувачем коштів, який виступає в ролі кредитора. Переказний вексель відображає тристоронні  відносини — між боржником, кредитором і отримувачем коштів, тобто він  складається тоді, коли заборгованість погашається не кредитору, а вказаній ним третій особі. Комерційні векселі (існують також фінансові, якими  оформляються позикові угоди, у тому числі казначейські) можуть передаватись від однієї особи до іншої з допомогою передавального надпису — індосаменту. Завдяки цьому векселі можуть виконувати роль платіжних засобів.

Банківський кредит являє собою  форму взаємовідносин між позичальниками і спеціалізованими кредитними установами, сукупність яких становить кредитну систему. Остання охоплює банківську систему та сукупність небанківських  кредитних установ (квазібанки —  майже банки). Банки виконують  широкий спектр операцій, забезпечуючи рух грошових потоків і функціонування грошового ринку та ринку грошей. Квазібанки поділяються на дві групи. Першу складають фінансові інституції банківського профілю з обмеженим колом банківських операцій (лізингові й факторингові компанії, кредитні спілки і товариства, ломбарди, товариства взаємного кредитування, розрахункові (клірингові) центри). До другої групи належать фінансові інституції небанківського спрямування, які, маючи певні фінансові ресурси, здійснюють кредитні операції (страхові компанії, інвестиційні компанії і фонди, пенсійні фонди, фінансові компанії).

Ефективність позикових операцій банку визначається його кредитною  політикою. Кредитна політика формує основні  напрями позик. Кредитні вклади для  банку повинні бути надійними  і рентабельними. Ступінь кредитного ризику визначається можливо допустимим максимальним розміром ризику на одного позичальника. Завдання банку полягає  в досягненні оптимального співвідношений ризиковості та прибутковості своїх  кредитних операцій.

Кредитні операції несуть у собі найбільшу загрозу для банків — ризик неповернення позик. Тому банки при наданні кредитів повинні  вживати заходів щодо запобігання  кредитним ризикам і ретельно перевіряти кредитоспроможність позичальника; вимагати забезпечення позики чи гарантії її повернення, створювати резервні фонди  тощо. Високодохідним та менш ризиковим  об'єктом банківських вкладень є  цінні папери. Вони дають банкам можливість забезпечити підвищення дохідності (оскільки деякі види цінних паперів мають значно вищий рівень доходу, ніж позики) , підвищення ліквідності (деякі цінні папери мають високу ліквідність і в банківському портфелі виконують роль вторинного резерву), диверсифікацію ризиків (банки  можуть тримати в своїх портфелях  багато цінних паперів різних емітентів), проникнення в капітал інших  корпорацій, у тому числі банків.