Для економічної оцінки фінансової діяльності, використовують відповідні показники  за даними балансу та звіту про фінансові результати та їх використання. На основі наданої звітності, розраховуються такі показники, як :

• показники платоспроможності;
• показники фінансової стійкості;
• показники “солідності” підприємства.

   Успіх кредитної операції значною мірою  залежить від правильно встановленого терміну кредитування. Строк кредитування визначається з врахуванням технологічного періоду переробки продукції, а також терміну виконання умов позичальника з постачальниками і покупцями.

   Сума  позики повинна бути в межах вартості витрат, що кредитуються.

   Від структури і якості кредитного портфеля банку в значній мірі залежить стабільність, репутація та фінансовий успіх. Тому банку необхідно аналізувати  якість позичок, проводити незалежні  експертизи крупних кредитних проектів і заходів, виявляти випадки відхилення від кредитної політики. Потрібно спрямувати зусилля на виявлення в складі кредитного портфеля великих та крупних кредитів, а також проблемних позичок, що потребують підвищеної уваги. Контроль за крупними і проблемними позичками може складатися з повторної перевірки бухгалтерської та фінансової звітності, перевірки документації, якості застави та ін. При контрольній перевірці знову ж таки розглядається питання про відповідність даної позики кредитній політиці банку, оцінюється кредитоспроможність та фінансовий стан позичальника.

    Досить  активно при наданні позик  застосовується застава товарів в обігу. Вартість заставленого майна в цьому випадку може в кілька разів перевищувати суму позики і вимагає постійного контролю з боку банку. Тому найкраще застосовувати заставу товарів в обігу для клієнтів, що зарекомендували себе,  як добросовісні позичальники і є першокласними клієнтами банку.

    Резервування на  випадок неповернення  кредиту.

    З метою підвищення надійності  та стабільності банківської системи, захисту кредиторів і вкладників комерційних банків та відповідно до статті 24 Закону України “Про банки і банківську діяльність” Національний банк України встановлює порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків. [1]

  Формування  такого резерву відбувається в обов’язковому  порядку за всіма наданих кредитів у національній та іноземній валютах, установам, підприємствам, організаціям та фізичним особам, а також за міжбанківськими кредитами здійснюється тільки у період до повного формування комерційним банком суми резерву.

  Резерв  використовується тільки для покриття непогашеної кредитної заборгованості за основним боргом. Не здійснюється нарахування  за бюджетними кредитами, а також за кредитами та депозитами між установами в системі одного банку. З метою нарахування резерву комерційні банки здійснють класифікацію виданих кредитів та оцінку кредитних ризиків з урахуванням таких критеріїв

• оцінки фінансового стану позичальника;
• погашення позичальником кредитної заборгованості за основним боргом та відсотків за нею.

   Відповідно до критеріїв кредитний портфель банку класифікується за такими  групами :

• Стандартні кредити – кредити, незалежно від виду забезпечення, строк погашення яких не настав, за якими своєчасно і в повному обсязі погашується основний борг, включаючи кредити пролонговані у встановленому порядку але не більше двох разів із загальним строком пролонгації не більше 180 днів.
• Кредити під контролем – пролонговані більше ніж 2 рази, або з загальним строком пролонгації більше 180 днів; прострочені до 60 днів забезпечені кредити, а також прострочені до 30 днів недостатньо забезпечені кредити.
• Субстандартні – прострочені до 30 днів незабезпечені кредити; прострочені від 60 до 60 дів недостатньо забезпечені кредити, а також прострочені кредити від 60 до 180 днів забезпечені кредити.
• Сумнівні – прострочені від 30 до 60 днів незабезпечені; прострочені від 60 до 180 недостатньо забезпечені; а також прострочені понад 180 днів забезпечені кредити.
• Безнадійні – прострочені від 60 до 180 днів незабезпечені кредити і недостатньо забезпечені кредити, прострочені понад 180 днів.

      На підставі класифікації позик  комерційний банк створює резерв  щодо кожної групи кредитів. Визначивши  загальну суму заборгованості за кожною групою та відповідну суму зменшення, тобто різницю множать на процент ризику за кожною групою кредитів. Цей процент встановлюється НБУ. (таблиця 3.2).

                                                                                                     Таблиця 3.2.

    З огляду на вище перераховані труднощі визначення ризиків неповернення кредитів для комерційних банків, набувають першочерговості гарантії забезпечення повернення наданих кредитів. Ознайомлення із законодавчою базою України та практичними формами забезпечення дозволило проаналізувати стан справ в даній сфері і зробити певні застереження щодо законодавчої нормативної нерозробленості гарантування повернення позик, у зв’язку з чим значно підвищується ризикованість кредитування малих та середніх підприємств. Основними напрямками забезпечення серед вітчизняних банків залишається застава чи її різновид – заклад та страхування. Але кожен з цих видів має свої суб’єктивні недоліки, які в сукупності можуть повністю зашкодити роботі комерційних банків.

    Наприклад, нерозвиненість страхового бізнесу  в Україні, недостатній капітал  страховиків, стримує використання страхування кредитних ризиків. Аналіз методів захисту від кредитних ризиків показує їх спрямованість на попередження імовірності настання випадку неповернення кредиту до його фактичного надання. Принципу забезпеченості надається дуже велике значення, тому що найкращим показником оцінки ризикованості надання кредиту є розмір забезпечення кредиту, оскільки при виникненні негативних явищ, єдиним  джерелом повернення кредиту для банку є реалізація заставного майна.

    Недостатньо кваліфікована оцінка реальної вартості заставного майна , як в теперішньому так і в майбутньому , теж негативно впливає на діяльність банків. Через це банк не може реалізувати заставлене майно, якщо стався випадок неповернення кредиту, або в кращому випадку реалізувати його за ціною, меншою від наданого кредиту. Це змушує банки застосовувати крім застави паралельно і додаткові гарантії, які при інших умовах дають можливість зменшити кредитний ризик

    До  таких форм належать  -  гарантія і поручительство. Але і вони мають свої недоліки, тому що потрібно постійно перевіряти використання кредиту, а також фінансовий стан гарантів та поручителів. Банківську гарантію приймають в якості забезпечення кредиту значно охотніше, ніж страхові поліси першокласних страхових компаній.

    Використання комерційними банками системи резервування втрат від наданих позик сприяє стабілізації фінансового стану банків та попереджає настання загальної банківської кризи в результаті банкрутства одного чи кількох банків пов’язаних між собою. 
 
 
 
 
 

4. Література. 

1. ЗУ  «Про банки та банківську діяльність»  - м.  Київ, 7 грудня 2000 р.;

2. Закон  України «Про заставу»,  ВР  України від 2.10.92р. зі змінами і доповненнями ;

3. Колодізєв О. Становлення банківської системи України: минуле, світовий досвід, проблеми реформування. // Банківська справа. К. 2000. №2, с.28-29.;

4. Аджевітін С. У переддень десятирічного ювілею: штрихи до історії розвитку вітчизняної банківської системи. // Вісник НБУ. К. 2000, №2, с. 41-45.;

5.Александрова  М.М., Маслова С.О. Гроші, фінанси, кредит. - К., 2002.

6. Гриньова В.М., Проскура О.Ю. Гроші і кредит: Навч. посіб. — Харків: ВД "ШЖЕК", 2003. - 207 с.

7. Артус М.М. Гроші та кредит: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. — К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2004. — 162 с.