Гарантійні послуги банків

— назву та місцезнаходження бенефіціара;

— назву та місцезнаходження банку бенефіціара, SWIFT-код (ВІС kod);

— вид, умови та строк дії гарантії;

— для гарантій за вимогою — посилання на Уніфіковані правила Міжнародної торгової палати (публікація МТП № 458) або інші міжнародні документи;

— відбиток печатки та підписи відповідальних осіб принципала, а в разі подання заяви в електронній формі за допомогою систем "клієнт — банк", "клієнт — Інтернет — банк", "телефонний банкінг" — електронні цифрові підписи відповідальних осіб, які підписують їх на паперовому носії.

Крім того, у заяві про надання гарантії принципал може доручити банку-гаранту:

— списати кошти з поточного рахунку принципала для резервування грошового забезпечення гарантії;

— надати гарантію за рахунок банківського кредиту або в межах визначеного вільного ліміту взяття ризику, відкритого на банк-контргарант;

— утримати з належних йому коштів комісійну винагороду та відшкодувати витрати банку-гаранта та інших банків, що беруть участь у наданні гарантії.

2. Вирішенню питання про надання гарантії передує аналіз фінансово-господарської діяльності потенційного принципала, визначення його кредито- і платоспроможності. Для цього при зверненні до банку-гаранта разом із заявою про надання гарантії принципал подає такі документи:

— копію договору, в якому передбачено надання гарантії, або копію тендерної документації про проведення тендера, які залишаються у справі за гарантією, яку формує банк-гарант;

— копію реєстраційного свідоцтва НБУ про реєстрацію договору про залучення кредиту чи позики в іноземних валютах від кредитора-нерезидента;

— копії установчих документів;

— фінансові звіти за останні звітні періоди та інші документи відповідно до внутрішніх положень банку-гаранта про надання гарантій.

3. Банк-гарант розглядає подані документи, перевіряє їх достовірність, рівень забезпечення гарантії та приймає рішення про надання гарантії або про відмову в її наданні.

4. Оригінал гарантії разом із супровідним листом спрямовується безпосередньо представнику бенефіціара або принципалу для передання її бенефіціару (через банк бенефіціара, авізуючий банк, банки-кореспонденти).

Гарантія обов'язково має містити такі реквізити:

— назву документа — "Гарантія", номер, дату та місце його складання;

— назву принципала, бенефіціара, банку-гаранта та їх місцезнаходження;

— суму гарантії, назву валюти платежу та валюти, в якій надається гарантія;

— дату, номер і назву договору чи іншого документа про надання гарантії;

— назву банку бенефіціара, його адресу, в SWIFT-код (ВІС кой) тощо;

— строк дії гарантії чи обставини, за яких він вважається закінченим;

— умови, на яких надається право вимоги платежу;

— умови щодо зміни суми гарантії або окремих її положень;

— підпис і відбиток печатки банку-гаранта або електронні цифрові підписи в разі надання гарантії за допомогою систем "клієнт — банк", "клієнт — Інтернет — банк", "телефонний банкінг".

Гарантія вважається чинною з дати її видачі, якою вважають день надіслання повідомлення або передачі копії гарантії представнику бенефіціара чи принципала. Облік гарантій здійснюється в день набрання ними чинності на відповідних позабалансових рахунках.

Після того, як гарантія набрала чинності, банк-гарант у правовому значенні стає боржником, а бенефіціар — кредитором.

Видаючи гарантію, банки повинні переконатися у кредитоспроможності клієнта, оскільки видача гарантій, по суті, має кредитний характер. Фактично банки беруть на себе зобов'язання при несплаті клієнтом у строк належних платежів здійснити їх за рахунок власних коштів. Якщо кредитоспроможність клієнта банку невідома або викликає сумніви, то банківська гарантія може надаватися під відповідне забезпечення, тобто супроводжується заставою майна. Розмір гарантій, що їх надає банк, регулюється нормативними документами Національного банку України.

Для грошового забезпечення гарантії банк-гарант перераховує кошти з рахунку, на якому обліковувалися кошти принципала.

Якщо валюта грошового забезпечення гарантії відрізняється від виду валюти, в якій надана гарантія, то сума коштів грошового забезпечення за гарантією на вимогу банку-гаранта/контргаранта може бути збільшена на суму можливих ризиків від зміни курсів іноземних валют за умови, якщо це передбачено в заяві про надання гарантії або в договорі, укладеному між принципалом і банком-гарантом.

Якщо коштів грошового забезпечення недостатньо для виконання зобов'язань, забезпечених гарантією, то в разі зростання курсу іноземної валюти в договорі, укладеному між банком-гарантом і принципалом, може бути передбачено право банку-гаранта списати з рахунку принципала додаткову суму коштів для здійснення операції з купівлі іноземної валюти на міжбанківському валютному ринкові з метою забезпечення виконання зобов'язання за гарантією у повному обсязі.

3. Оплата гарантійних фінансових послуг

Відповідно до характеристики фінансових послуг надання гарантії стає фінансовою послугою лише в разі сплати принципалом банку-гаранту певної суми коштів за надання гарантії. Тому банки-гаранти при наданні гарантій утримують комісійну винагороду та відшкодування витрат з принципала або бенефіціара згідно з умовами гарантії та на підставі договору про надання гарантії, в якому передбачено умови утримання комісійної винагороди та відшкодування витрат. При цьому комісійна винагорода від резидентів утримується лише в національній валюті.

Вартість гарантійних фінансових послуг залежить від:

— рівня їх ризиковості;

— платоспроможності та надійності боржника;

— терміну дії гарантії;

— витрат на супроводження зобов'язальної послуги;

— забезпеченості заставою майна тощо.

На практиці сума комісійних банку-гаранту за надання гарантії подібна до тарифів страхування фінансових ризиків і може встановлюватися як фіксована сума на певну вартість гарантованого зобов'язання (залежно від виду операції за гарантією) або може коливатися в межах від 3 до 6 % від вартості гарантованого зобов'язання.

Порядок сплати коштів у разі настання гарантійного випадку у разі настання гарантійного випадку відповідно до умов гарантії банк-гарант приймає від бенефіціара або банку бенефіціара вимогу (повідомлення) про сплату необхідної суми коштів, перевіряє її достовірність і надсилає копію принципалу. Одержана вимога є умовою для банку-гаранта, щоб сплатити відповідну суму коштів бенефіціару.

Сплата коштів за гарантією на вимогу бенефіціара здійснюється банком-гарантом у валюті гарантії на умовах і в строки, передбачені умовами гарантії.

Після отримання від банку-гаранта визначеної в гарантії суми відшкодування банк-резидент зараховує одержані кошти на поточний чи розподільний рахунок бенефіціара або перераховує їх за реквізитами, вказаними бенефіціаром, і списує гарантію з відповідного позабалансового рахунку.

Дія гарантії припиняється із закінченням забезпеченого ними зобов'язання, в тому числі в разі виконання зобов'язання позичальником чи іншим учасником гарантійної угоди, а саме у випадку:

— сплати бенефіціару суми, зазначеної в гарантії;

— закінчення терміну дії гарантії;

— відмовлення бенефіціара від своїх прав у гарантії шляхом письмової заяви про звільнення гаранта від його зобов'язань;

—     повернення оригіналу гарантійного листа.

Висновок

У роботі розкрита суть та види гарантійних послуг, подані  схеми їх роботи.

Отже, у наш час у нашій країні найбільш кращою й доступною формою гарантії своєчасного й повного погашення кредиту служить одержання гарантій, хоча й воно сполучено з певними труднощами. Для неформального застосування станового права необхідні відповідні передумови. Головною передумовою є розвиток відносин власності, що обумовлюють виникнення майнових прав й обов'язків підприємств й організацій. В умовах, коли більша частина власності є державної, що діяло донедавна станове право носило формальний характер.

Список використаних джерел

1.                             Стойко О. Я. Банківські операції: Підручник за ред. О. Я. Стойко. - К.: КУНЕС, 2002 р.

2.                             Єпіфанов А.О. Операції комерційних банків : навчальний посібник / А.О. Єпіфанов, Н.Г. Маслак, І.В. Сало. - Суми: ВТД "Університетська книга", 2007. - 523 с.

3.                             Васюренко О.В. Банківські операції: Навчальний посібник. – «Знання». – 2000, с. 243.

4.                             Банківські операції: Підручник / A. M. Мороз, M. І. Савлук, M. Ф. Пуховкіна та ін.; За ред. д-ра екон. наук, проф. А. М. Мороза. - 2-ге вид., випр. і доп. - К.: КНЕУ, 2002. - 476 с.

5.                             Коцовська Р.Р., Павлишин О.П., Хміль Л.М. Банківські операції. - Навч. посібник - К: УБС НБУ: Знання. - 2010. - 390 с.