Економічна криза в Україні та шляхи її подолання

Економічна криза в Україні та шляхи її подолання

Зміст

                
                Вступ. 4
Розділ 1.Кон’юнктурні коливання економіки та ділові цикли. 6
1.1.Поняття циклічних коливань в економіці 6
1.2.Криза як один з факторів циклічного розвитку. 10
1.3.Регулювання циклічного розвитку або антикризова політика держави. 16
Розділ 2. Аналіз та проблеми вирішення економічної кризи в Україні 18
2.1.Причини та основні фактори виникнення економічної кризи в Україні 18
2.2.Динаміка економічних показників в період розвитку ринкових                відношень  20
2.3.Принципи формування стабілізаційної політики держави 1999-2002 рр. 28
Розділ 3. Шляхи подолання економічної кризи в Україні 32
                 Висновки. 37
                 Список використаної літератури. 39

Вступ

Як відомо, сучасне суспільство прагне до постійного поліпшення рівня й умов життя, які може забезпечити тільки стійкий економічний ріст. Однак спостереження показують, що довгостроковий економічний ріст не є рівномірним, а постійно переривається періодами економічної нестабільності. Підйоми і спади рівнів економічної активності, що ідуть один за одним прийнято називати діловим чи економічним циклом. Термін “цикл” вживається в біології й інших науках для позначення таких подій, що постійно повторюються, але не обов'язково в однаковому ступені. Тому є всі підстави думати, що рух ділового життя суспільства протікає у формі циклів, сутність яких полягає в наявності повторюваної послідовності змін. Діловий цикл припускає рух трьох величин: обсягу зайнятості, обсягу продукції і рівня цін.
В умовах переходу до ринкових відносин в економіці України велике значення грає реформація відносин власності, роздержавлення і поява нових видів власності, що буде сприяти розвитку ринкових відносин, нових видів господарювання, завдяки чому з'явиться можливість перебороти найтяжку економічну кризу, у якій знаходиться Україна.  
Економічні перетворення в Україні повинні бути націленими на вирішення найважливішого завдання - це радикальні зміни в системі управління економікою як на макрорівні, так і на мікрорівні (рівні підприємств і об'єднань). Зміни на мікрорівні полягають в перебудові організаційної структури управління діяльність підприємств, створенні промислово-фінансових груп, холдингових компаній. Необхідність створення і розвитку нових в Україні форм підприємництва об'єктивно обумовлена потребою підприємств у більш гнучких структурних формах, здатних адаптуватися до швидких змін зовнішнього середовища.
Кризові явища в галузях економіки України спричинені недостатнім і несвоєчасним урахуванням змінних умов виробництва, можливостями інтенсифікації, змінами у методах господарювання та іншими причинами. Темпи виробництва почали різко сповільнюватися. А намагання стримати спад виробництва екстенсивними методами не призвело до відповідних результатів, спричинило зменшення фондовіддачі.
Відносно високий рівень розвитку економіки України може забезпечити їй економічну незалежність, але за умови конверсії оборотного потенціалу й незалежної економічної оцінки матеріально-сировинної бази.
Тема економічної кризи на сьогодні є дуже актуальною, тому що не знаючи причин кризи в Україні, неможливо знайти шляхи до її подолання.
Метою курсової роботи є аналіз причин та факторів економічної кризи в Україні та шляхи її подолання.

Розділ 1.Кон’юнктурні коливання економіки та ділові цикли

1.1.Поняття циклічних коливань в економіці

Циклічність як об'єктивна закономірність економічного розвитку за своїм змістом багатоструктурна. Якщо в основу критерію класифікації покласти довготривалість, то вона буде мати: малі цикли (короткострокові коливання ділової активності, які продовжуються 3-4 роки); середні цикли (строком 7-11 років); великі цикли (періодичність яких становить 40-60 років); вікові циклічні коливання, наприклад вікові цикли лідерства.
Проте критерій довготривалості лише один з можливих. Типи циклів розрізняються неоднозначністю матеріальної основи розвитку, характером впливу на економічні процеси. Крім того, різні цикли накладаються один на один, що ускладнює їхню диференціацію.
У структурі циклічного економічного розвитку найрельєфніше виражаються середні промислові цикли. Вони найближче взаємодіють з малими циклами і найдієвіше впливають на розвиток економічних процесів. Саме тому середні цикли визначаються як базові.
Усі кризи різняться між собою, оскільки кожна з них історично неповторна та індивідуальна. Пояснити їхню суть за допомогою лише якоїсь однієї групи факторів неможливо. Проте можна виділити ряд загальних закономірностей, які властиві усім їм.
1. Економічні цикли середньої тривалості мають чотири послідовні фази: кризу, депресію, пожвавлення, піднесення. Визначальними моментами серед цих фаз є криза і піднесення. Перехід від однієї фази циклу до іншої здійснюється автоматично - на основі ринкових саморегуляторів.
2. Середні цикли за своїм змістом відображають циклічність розвитку не лише виробництва, а й обміну, розподілу і споживання. Це зумовлює багатогранність циклічних коливань, показниками яких є: загальні масштаби виробництва, динаміка національного доходу і валового національного продукту, завантаженість виробничих потужностей, зайнятість, реальні доходи населення. Важливим показником циклічності є рух норми прибутку, а також показники, що характеризують економічну ефективність відтворення.
3. Матеріальною основою середніх циклів є фізичне оновлення основних засобів виробництва, насамперед їхньої найактивнішої частини - знарядь праці. Отже, виробництво засобів виробництва виконує в механізмі циклічності базову функцію. У процесі циклічних коливань вони відчувають найбільше навантаження. В країнах, де частка галузей першого підрозділу в економіці менша, циклічність за інших однакових умов виявляється менше.
4. Циклічність, що викликана оновленням основних виробничих фондів, не обов'язково призводить до спаду виробництва. Старіння і фізична заміна зношених засобів виробництва не є безпосередньою причиною кризи. Негативні наслідки цих процесів можна регулювати. Економіці внутрішньо притаманні властивості запобігання таким виробничим спадам. Для цього необхідно розмежувати матеріальні основи середньострокових циклічних коливань і безпосередні причини криз. Останніми є внутрішні суперечності ринкової економіки: функціональна відокремленість її структурних елементів і принципова неможливість у зв'язку з цим цілісного макроекономічного регулювання її.
Довгострокові циклічні коливання в економіці були виявлені вченими-економістами  ще у другій половині XIX ст.
Найважливішою в теорії довгих хвиль є проблема наукового обґрунтування їхньої  матеріальної основи. Матеріальну основу довгих хвиль становить структурне оновлення технологічного  способу виробництва. Здійснюється воно двома шляхами: по-перше, еволюційно, коли  поліпшуються і вдосконалюються існуючі технології; по-друге, революційне, коли  відбуваються якісні зміни в матеріалізації наукових знань. Ці два шляхи доповнюють і замінюють один одного.
Еволюційний шлях дає змогу  використати потенціал існуючих технологій і підготувати умови для стрибка в  їхньому розвитку. Технічні революції означають перехід до нових технологічних  принципів, які потім розповсюджуються еволюційно. Загальнотехнічні революції  стають стрижнем революції в продуктивних силах. Одночасно здійснюються стрибки  і в розвитку людини як головної продуктивної сили, в зростанні ефективності та  продуктивності її праці.
Циклічне оновлення технологічних структур продуктивних сил суспільства  періодично повторюється, але, врешті-решт, циклічний розвиток продуктивних сил  здійснюється під впливом економічних факторів.
Починаючи з першої промислової революції кінця XVIII - першої третини XIX ст.  якісні стрибки у зміні базисних поколінь машин і технологій здійснюються у  часових межах 40-50-60 років. У цих самих межах і під впливом тих самих  матеріально-технічних і економічних факторів здійснюються і довготривалі економічні цикли.
З  часів першої промислової революції і до середини XX ст. було три довгих цикли. З  початком сучасної науково-технічної революції розпочався четвертий цикл, який  триває і тепер. У структурі довготривалих циклів виділяють два етапи розвитку - низхідну і  висхідну хвилі, або фази. Звідси цикл також має дві фази.
Низхідна фаза великого циклу - період зміни базисних технологій і технологічних  структур виробничої системи суспільства - триває 20-25 років. У цей час  відбуваються гострі економічні кризи малих і середніх циклів. Один з них  утворює вихідний пункт для найбільших вкладень у технічні вдосконалення, які  були накопичені попереднім розвитком. Він також бере на себе найбільше  навантаження в перебудові економічної структури суспільства, яка адекватна  технологічному оновленню виробництва.
Висхідна фаза великого циклу - період тривалого піднесення економічного та  науково-технічного розвитку суспільства. Він триває від 25 до 30 років. У цей  час не виключені й циклічні кризи, пов'язані з оновленням виробничих фондів.  Розвиваються вони, як правило, на рівні високої кон'юнктури. Період "високого піднесення" - це період масового розповсюдження нових  технологій, зародження і розвитку нових провідних або навіть базових галузей  економіки. В цій фазі відкриваються додаткові можливості для отримання прибутку,  розширення інвестиційного процесу, залучення у виробництво додаткової робочої  сили, зростання заробітної плати.
У той самий час з просуванням економіки до верхньої точки великого циклу в  народному господарстві починають нагромаджуватися й протидіючі тенденції.  Зростання органічної будови виробництва посилює дію тенденції норми прибутку до  зниження. Зростає напруга на ринку позикового капіталу, підвищуються  відсоткові ставки. Нагромаджуються інші суперечності, які вже неможливо  розв'язати на еволюційній основі технологічного оновлення виробництва.  Починається глибока криза, яка є початком нової, низхідної, фази великого циклу.
Поряд із створенням наукових основ довгострокового прогнозування економічної  структури суспільства теорія довгих хвиль дає змогу виявити також фундаментальні  закономірності розвитку тієї чи іншої економічної системи. Взаємозалежність між  зміною базисних технологій (великих циклів) і глибинною перебудовою виробничих  відносин, наприклад підприємницького виробництва, має такий вигляд: першому  технологічному циклу (довгій хвилі) відповідає домонополістичне підприємництво,  засноване на вільному ринково-конкурентному механізмі; другій довгій хвилі -  монополістичне підприємництво з ринково-конкурентним господарським механізмом,  який монополістичне регулюється; третій хвилі - період  державно-монополістичного підприємництва з державно-монополістичним  конкурентно-ринковим механізмом господарювання.
Великі цикли притаманні як країнам з розвинутою ринковою економікою, так і  країнам командно-адміністративної системи. Глибина кризових потрясінь економіки  колишнього СРСР і східноєвропейських країн, яка припала на другу половину 80-х  - початок 90-х років, зумовлена не тільки деформаціями  командно-адміністративної системи. Ці економічні потрясіння були пов'язані з  необхідністю докорінного технологічного переозброєння виробництва, викликаного  новим етапом науково-технічної революції.
На відміну від промислово розвинутих ринкових країн, де циклічні фактори довгих  хвиль виявилися в середині 70-х - на початку 80-х років, часові межі в країнах  командно-адміністративної системи зсунулися приблизно на десятиліття. Головним  фактором цього відставання став більш низький рівень розвитку техніки і технології.
Отже, існує й об'єктивна зумовленість спільності ряду перетворень  механізмів управління, організаційно-економічних структур і форм власності у  країнах з різним економічним устроєм. Питання не в самій проблемі, а у формах і  методах її розв'язання. Щодо України, то тут глибока економічна криза не є ні циклічною, ні  довгохвильовою. Вона є частиною всеохоплюючої кризи, яка витікає з: по-перше,  структурної трансформації народногосподарських пропорцій у зв'язку з розпадом  колишнього єдиного виробничого простору в рамках СРСР і порушенням колишніх  виробничих зв'язків та не створенням відповідних економічних; по-друге,  трансформації економічної системи в цілому та, по-третє, з практичної  некерованості цими трансформаційними процесами на макрорівні в умовах, коли  національна держава тільки формується.

1.2.Криза як один з факторів циклічного розвитку

Криза є найскладнішою та найсуперечливішою фазою економічного циклу. З нею, з одного боку, пов'язані руйнівні сили: скорочення виробництва, масові банкрутства, безробіття, зниження життєвого рівня, наступ на соціальні завоювання трудящих і демократію, політична напруга, а з другого - криза виконує творчу функцію: циклічні коливання ділової активності є однією з умов економічного зростання, а сама криза - активною складовою частиною творчого процесу. Прискорюючи відмирання застарілих економічних систем, вона одночасно є важливою ланкою, що прискорює технічне і технологічне оновлення виробництва, структурну перебудову економіки.
Звідси випливає висновок про те, що антициклічне регулювання має свої межі, оптимальні норми, а штучне переривання кризи не завжди обґрунтоване.
Основною фазою, що формує і визначає характер і тривалість економічного циклу, найвідчутнішою за своїми соціально-економічними наслідками, є криза (рецесія), стискання, падіння (рис.1).
Вона характеризується:
·        порушенням макроекономічної рівноваги, розбалансуванням взаємодіючих структур;
·        перевиробництвом з наступним падінням обсягів виробництва, нагромадженням товарних мас в оптовій торгівлі;
·        падінням товарних цін;
·        зростанням безробіття, збільшенням незайнятих виробничих потужностей;
·        падінням рівня реальної заробітної плати, інших доходів, прибутків підприємств, життєвого рівня населення;
·        зниженням платоспроможного попиту населення, зменшенням обсягів оптової та роздрібної торгівлі;
·        крахом грошово-кредитних зв'язків;
·        наростанням системи взаємних неплатежів;
·        кредитною напругою, злетом норми позикового відсотка;
·        нестачею грошової маси, високими темпами інфляції;
·        масовим знеціненням капіталу, завмиранням інвестиційних процесів;
·        падінням курсу акцій, біржовою панікою;
·        масовим банкрутством підприємств;
·        зростанням соціальної напруженості у суспільстві тощо.
Рис.1. Фази економічного циклу в їхній послідовності та взаємозв’язку 
Кризові явища продовжують наростати до моменту відновлення макроекономічної рівноваги на її найнижчих рівнях (коли процес падіння припиняється і розпочинається фаза депресії, відрізок В- В,). Двоїста природа кризи виявляється в тому, що, з одного боку, вона є наслідком внутрішніх суперечностей системи, а з іншого - формою їх розв'язання, виконуючи функцію оздоровлення (санації) економічної Системи.
Депресія (застій, стагнація) може бути досить довготривалою, вона характеризується післяшоковою ситуацією. Основними її ознаками є:
·        стабільність виробництва, але на найнижчому рівні;
·        призупиняється падіння цін, вгамовуються інфляційні процеси;
·        зберігається високий рівень безробіття, кількість робочих місць не збільшується, рух капіталу нежвавий, відсутні нові інвестиції, норма позикового відсотка висока;
·        починають відновлюватися господарські зв'язки; стабілізуються і поступово зменшуються товарні запаси.
·        Внаслідок цього помітні поступове поширення реанімаційних процесів, наростання позитивних тенденцій.

Розпочинається фаза пожвавлення. Серед її основних виявів слід назвати:
·        початок оновлення основного капіталу, модернізації виробництва;
·        відновлення інвестиційного процесу; активізацію сукупного попиту;
·        підвищення рівня виробництва, скорочення безробіття;
·        зростання позикового відсотка, товарних цін.
Застій змінюється економічним зростанням, пожвавлення охоплює все більшу кількість підприємств, галузей, сфер економіки, зростають доходи населення, прибутки підприємців. Відновлюється докризовий стан економіки (точка С1 на рис. 3, яка відповідає точці А - піку розвитку попереднього економічного циклу).
Економіка входить у фазу піднесення (експансії, ажіотажного буму) і досягає своєї найвищої точки, піку розвитку (точка А1), параметри якого значно перевищують попередній. Піднесення характеризується масовим оновленням і розширенням основного капіталу, реконструкцією старих виробничих потужностей і новим будівництвом; нарощуванням обсягів національного виробництва, активним інвестиційним процесом, стрімким зростанням прибутків, сукупного попиту; гарячковим зростанням цін; повною зайнятістю, суттєвим підвищенням заробітної плати, наростанням нестачі робочої сили, сировинних ресурсів; розвитком кредитно-фінансових операцій, спекулятивних біржових ігор тощо. Все це призводить до "перегріву" економіки, посилення диспропорційних явищ, зростання передумов майбутнього падіння, нового економічного циклу, наступного витка соціально-економічного розвитку суспільства.
Сучасний економічний цикл має суттєві відмінності. Розглянемо основні з них:
·        дія і вплив фази циклу виходять за національні межі;
·        посилюється державно-монополістичне регулювання циклічних процесів;
·        підвищується роль соціальних аспектів в механізмі антициклічного регулювання;
·        фази пожвавлення і піднесення триваліші та інтенсивніші, фази спаду і депресії менш глибокі та тривалі;
·        науково-технічна революція, структурна перебудова економіки впливають на частоту криз: період їх повторювання скоротився спочатку з 10-14 до 5-7 років, а сьогодні кризові явища повторюються через 1-2 роки;
·        нерегулярність коливань, розмитість меж між фазами, випадіння окремих фаз (після кризи, наприклад, може зразу розпочатись пожвавлення);
·        темпи піднесення невисокі - 2-3 відсотки на рік, в умовах піднесення залишається значна кількість безробітних;
·        основні економічні параметри менш динамічні, соціально-економічні процеси відбуваються повільніше;
·        суперечливе поєднання асинхронності та синхронності соціально-економічних процесів у різних країнах;
·        зниження ролі циклічних факторів у динаміці цін; глибока криза, стагнація виробництва можуть супроводжуватися зростанням цін, посиленням інфляційних процесів;
·        переплетіння циклічних криз з нециклічними, синхронізація і взаємодія економіко-соціальних коливань, кризових явищ і природноекономічних циклів;
·        частішими і серйознішими за своїми наслідками стають нециклічні коливання, сутність яких вивчена недостатньо, а отже, відсутні ефективні методи регулювання їх;
·        кризові явища охоплюють нові сфери і рівні (галузі нематеріального виробництва, індустрію відпочинку тощо).
Особливості сучасного економічного циклу потребують удосконалення механізмів антикризового регулювання, пошуку нових, дієвіших методів і важелів пом'якшення циклічних коливань.
Внаслідок дії різноманітних груп факторів в економічному циклі досить складно виділити всі чотири фази. Відбувається поступове злиття фази кризи з фазою депресії, а фази пожвавлення - з фазою піднесення, і цикл починає функціонувати як двофазний. Для першої фази властиве сходження вниз, для другої - піднімання.
Матеріальною основою малих циклів є процеси, що відбуваються у сфері грошових відносин. Малі цикли розмежовуються грошовими кризами, що повторюються з певними закономірностями. Вони характеризуються особливою гостротою та інтенсивністю - або накладаються на промислові кризи, або мають самостійний розвиток.
Загальні грошові кризи безпосередньо пов'язані з виробничим циклом і є елементом загальних економічних криз.
Специфічні грошові кризи розгортаються на основі суперечностей, внутрішньо притаманних грошовій системі, і утворюють власне джерело її саморозвитку.
Розмежування криз досить відносне. Воно потрібне з точки зору виявлення змістовних характеристик кожної з них.
За змістом грошові кризи виступають як кризи сфери грошового обігу і кризи сфери кредиту. Оскільки грошовий обіг у значній своїй частині функціонує у вигляді кредитних засобів обігу, то грошові кризи фактично є кризами кредитно-грошової системи. Вони частіше зароджуються у фазах пожвавлення і піднесення промислового циклу. Під час масового оновлення виробничих фондів різко зростає попит на кредитно-грошові ресурси. Це викликає розбухання кредитної заборгованості підприємств, призводить до зростання банківського відсотка, збільшення масштабів фіктивного капіталу, посилює інфляцію та спричинює біржові потрясіння. Розпочинається грошова криза. Конкретними формами вияву її є кризи платіжних засобів, позикового капіталу та грошового обігу.
Головними чинниками зміни структури суспільного виробництва під впливом циклічного розвитку процесу відтворення є фази кризи і пожвавлення. У кризовій фазі відбувається скорочення обсягу продукції, яка випускається, зменшуються масштаби капіталовкладень, різко знижується рівень зайнятості. Все це знаходить своє вираження, по-перше, у припиненні функціонування технічно застарілих підприємств та морально зношеного обладнання; по-друге, у погіршенні фінансового стану господарських одиниць, найчастіше тих, що не витримали конкурентної боротьби через низьку технічну оснащеність. Непридатні види та підвиди виробництва у фазі піднесення замінюються на нові, прогресивніші.

1.3.Регулювання циклічного розвитку або антикризова політика держави

Сучасна ринкова економіка функціонує в умовах активного впливу на неї держави. Державний вплив на економіку здатний істотно вплинути на хід економічного циклу, змінюючи характер економічної динаміки: глибину і частоту криз, тривалість фаз циклу і співвідношення між ними. Державне регулювання спрямоване на зм'якшення циклічних коливань, тому воно носить антициклічний характер. Найважливішими методами, за допомогою яких держава впливає на економічний цикл, виступають кредитно-грошові і бюджетно-податкові важелі. Під час кризи державні заходи спрямовані на стимулювання виробництва, а під час підйому — на його стримування. Так, з метою ослаблення «перегріву» економіки держава у фазі підйому сприяє подальшому подорожчанню кредиту, уводить нові податки, підвищує старі, скасовує прискорену амортизацію і податкові пільги на нові інвестиції. В умовах кризи, навпаки, державні заходи спрямовані на здешевлення кредиту, скорочення податків, на прискорену амортизацію і податкові знижки на нові інвестиції.
Таким чином, сучасний механізм самонастроювання ринкової економіки через циклічні кризи змінюється під впливом державного впливу. Відбувається переплетення стихійно-ринкового механізму функціонування економіки у формі циклічних криз зі свідомим державним впливом на відтворювальний процес.
Не можна не відзначити особливості сучасних циклічних криз, що зв'язані з кризою державного регулювання. Останнє одержало вираження в неспроможності антициклічної політики держави, у банкрутстві теорій і практики впливу на циклічний розвиток, у невідповідності офіційно проголошених цілей державної політики фактичним результатам регулювання економіки (замість росту економіки — його падіння, замість повної зайнятості — масове безробіття, замість стабільності цін — хронічна інфляція і т.д.). У результаті економічна діяльність держави стала додатковим фактором нестійкості економіки.
Криза державного регулювання економічного розвитку зажадала від уряду розвинених країн шукати вихід зі сформованої ситуації, але не шляхом відмовлення від державного регулювання циклічного виробництва, а за допомогою перебудови його форм і методів. Антициклічна спрямованість державної політики змінилася антиінфляційною.

Розділ 2. Аналіз та проблеми вирішення економічної кризи в Україні

2.1.Причини та основні фактори виникнення економічної кризи в Україні

Україна останнім часом докладає значних зусиль, щоб подолати кризу, яка має системний характер, позбутися наслідків колоніального минулого і сформувати соціально-економічну модель, засновану на інституті приватної власності. Для цього їй доводиться повністю вибудовувати нову ринкову інфраструктуру.
Україна перебуває під негативним впливом зовнішніх факторів, насамперед економічних процесів, які відбуваються в Росії, через тісну прив'язку до енергопостачання з цієї країни. По суті, в Україні склалася ненормальна, однобока структура постачання енергоносіїв, яку, на жаль, за роки незалежності нам не вдалося змінити.
Економічна криза в Україні спричиняється також повільним та непослідовним проведенням економічних трансформацій. Конкретним механізмом виходу із стану рецесії є проведення курсу жорсткої монетарної політики, підтримуваного Президентом України Л. Кучмою та Національним банком.
Україна дуже дорого заплатила за відсутність власної національної валюти, а також за помилки останніх двох років. Низка несприятливих зовнішніх чинників (фінансовий обвал в Росії, світова фінансова криза, а також девальвація гривні) призвели до знецінення основного капіталу та зростання цін на нафту, бензин, інші енергопродукти. А оскільки Україна вже є складовою світового господарства, то, природно, були порушені цінові пропорції, які пов'язують Україну з цим господарством. Це завдало серйозних збитків економічному розвиткові загалом, порушило процес економічної стабілізації, спричинило до спаду валового національного продукту.
З цієї ситуації Україна зробила такі висновки.
По-перше, у будь-яких умовах і за будь-яких обставин не можна жертвувати національною валютою, слід уникати тотальних процесів девальвації.
По-друге, необхідно будь-що диверсифікувати джерела постачання енергоносіїв. Сьогодні вдалося вирішити проблему альтернативного надходження нафтопродуктів з Азербайджану, Греції. Якщо ми зможемо налагодити систему постачання Каспійської нафти та створити у регіоні Чорного моря ринок нафти, незалежний від Росії, це дозволить ліквідувати в Україні причини рецесії, пов'язані із зовнішніми факторами.
По-третє, Україні потрібна жорстка продумана бюджетна політика. Неприпустиме збільшення бюджетного дефіциту, треба радикально скорочувати державні витрати. Резервами у цьому плані є здійснення адміністративної реформи, ліквідація цілої групи галузевих міністерств та установ, спрощення системи управління і трансформація системи оподаткування.
 Ще один показовий приклад. Рівень споживання в Україні у 1994 році становив 19 % ВВП, а вже в 1997 році аж 26 % ВВП. Тобто - економічна криза поглиблюється, а державні витрати замість скорочення стрімко зростають. Виникає питання: чому у нас відбувається не так, як у всіх інших країнах світу, що в умовах економічної кризи в першу чергу істотно скорочують державні витрати, а заощаджені кошти направляють на соціальні виплати (пенсіонерам, непрацездатним та деяким іншим). І знову ж таки причиною такого безглуздя є наше законодавство. 62 закони України закріплюють становище, коли на виробництві працюють - тобто наповнюють бюджет - лише 15 млн. громадян, а на утриманні бюджету перебуває майже 20 млн. громадян. Саме тому із кожних 100 одиниць сукупного державного прибутку 90 іде на виконання законів і лише 10 одиниць - на відтворення виробництва. Ось тут головні корені наших негараздів.
Подальше зволікання з реформами та зростання економічної нестабільності можуть призвести до різкого падіння валютного курсу гривні, значної інфляції та швидкого зниження життєвого рівня вже наприкінці цього року. Наслідком цього буде загострення політичної нестабільності та перебіг подій, подібний до тих, що були у Болгарії, чи в Індонезії.