Деньги и кредит

          До сутності економічного явища тісно примикає і його природа, трактуємо як уроджені властивості, природний стан, приналежність кредиту до якогось визначеного роду, у даному випадку - до вартості. У широкому змісті природа кредиту - це не якийсь його окремий вид, а всі кредитні відносини у різноманітті їх форм. Природа кредиту — це, отже, не тільки його сутність, але і форма існування.

          Сутність  кредиту тісно зв'язана з його необхідністю і причинами, але і тут немає тотожності. Причина виражає зв'язок кредиту з різноманітними економічними процесами. Причина може викликати різні наслідки, викликати до життя поряд із кредитом і інші економічні явища, тому вона не дає вичерпної характеристики сутності даної економічної категорії.

          При виявленні  сутності кредиту, як і сутності інших  економічних категорій, важливо  дотримувати наступних методологічних принципів. Їх можна звести до наступного.

          Усі різновиди  кредиту повинні відбивати його сутність незалежно від тієї форми, у якій він виступає. Наприклад, позичка може обслуговувати різноманітні довгострокові і короткострокові потреби (витрати на придбання сировини, матеріалів, устаткування). Кредит може функціонувати у внутрішньому і зовнішньому економічних оборотах, у грошовій і товарній формах. Однак незалежно від потреб, що обслуговує кредит, його суть не міняється, кредит продовжує виражати характерні для нього риси.

          • Питання про сутність кредиту треба розглядати стосовно сукупності кредитних угод. Якщо в одній із кредитних угод позичальник не повертає позичку, то це ще не означає, що одне з властивостей - зворотність стає не обов'язковим для кредиту як економічної категорії. Втрата одного з якостей у тієї чи іншій конкретній кредитній угоді не означає, що кредит утрачає свою визначеність і відокремлюваність. 

          2.2. Принципи кредитування 

            Для того щоб можливість кредиту стала реальністю, потрібні визначені умови:

          учасники  кредитної угоди — кредитор і  позичальник — повинні виступати  як юридично самостійні суб'єкти, що матеріально  гарантують виконання зобов'язань, що випливають з економічних зв'язків;

      Для того щоб кредитна угода відбулася, потрібно, щоб її учасники взаємно  виявили цікавість до кредиту, що володіє визначеними якостями. Ці інтереси не є щось суб'єктивне, регульоване в кінцевому рахунку волею учасників виробничих відносин. Всякий інтерес, що породжує дія, обумовлений насамперед об'єктивними процесами, конкретною ситуацією, що робить неминучої виникаючу взаємну зацікавленість.

          На практиці, наприклад, підприємство як суб'єкт кредиту в силу кругообігу засобів може відчувати потребу в залученні додаткових ресурсів з метою забезпечення безперервності виробництва. Однак потреба в додаткових ресурсах у позичальника не є абсолютно обов'язковий фактор, що обумовлює видачу кредиту кредитором.

          Банки як колективні кредитори зобов'язані проаналізувати можливості видачі позички позичальнику, визначати його реальну кредитоспроможність  відповідно до вимог повернення засобів  і змістом кредитного договору.

          Умови кредитної  угоди визначаються для кожного  позичальника індивідуально, при цьому  ступінь ризику кредитуємого заходу повинен бути мінімальним. У разі, якщо кредит надається не під заставу  майна, нерухомості та цінностей, що мають реальну ринкову вартість, розмір власних коштів позичальника, як правило, не повинен бути нижчим 30% його потреби в кредитних коштах.

          Економічною основою строковості кредиту, що надається позичальнику на цілі основної виробничої діяльності, є тривалість кругообігу оборотного капіталу. Граничний  термін кредитування позичальника на такі цілі не більше 12 місяців, тобто  формування обігового капіталу підприємств здійснюється за допомогою короткострокового кредиту.

           Кредити  на нове будівництво, технічне  переозброєння та розширення  діючих підприємств і їх реконструкцію,  тобто на створення та відтворення  основного капіталу, надається в  строки, що обумовлені нормативними  строками будівництва, освоєння  та окупності об’єктів. Ці строки, як правило, перевищують 12 місяців.  Іншими словами, формування основного  капіталу підприємства здійснюється  за допомогою середньострокових  та довгострокових кредитів.

          Для надання  кредиту важливе значення має  оцінка платоспроможності. Вона проводиться перед укладанням кредитної угоди, тобто перевіряється здатність своєчасно повернути кредит, вивчаються фактори, що можуть вплинути на цей процес.

        Аналіз фінансового  стану позичальника грунтується  на основі розгляду кредитоспроможності  позичальника, який виконується за допомогою коефіцієнтів, аналізу  грошового потоку та, як результуюча  інформація, виводиться рейтингова оцінка фінансової сталості позичальника.

        Для економічної  оцінки фінансової діяльності, використовують відповідні показники за даними балансу  та звіту про фінансові результати та їх використання. На основі наданої  звітності, розраховуються такі показники, як : показники платоспроможності, показники фінансової стійкості, показники “солідності” підприємства та ін.[2] 
 
 
 
 
 
 
 
 

          2.3. Функції кредиту 

          Питання про  функції кредиту є найбільш дискусійними в теорії кредиту. Численність думок  з приводу функцій кредиту  та їх суті обумовлені відсутністю  єдності у визначенні методологічних підходів до їх аналізу. Багато економістів підміняють дослідження функцій кредиту як економічної категорії аналізом функцій одного з елементів кредитних систем. Найбільш часто це ототожнення відбувається з окремими банківськими функціями або з окремими формами кредитних відносин.

          Так, ряд  економістів виділяють контрольну функцію кредиту як основну, змішуючи по суті функцію кредиту з функцією кредитора. Інші дослідники, спираючись на те, що контрольна функція однобічна - тільки з боку кредитора, взагалі  відкидають її. Проте є підстави вважати її наявність навіть як однобічної дії.

          Крім того, виділяються й ряд інших функцій  кредиту, число яких у різних авторів  різне. Виходячи з ролі кредиту в  процесі відтворення, в першу  чергу дослідники звертають увагу  на його перерозподільчу функцію. При  цьому концентрується увага саме на участі кредиту в розподільчих процесах. А це означає, що при допомозі кредиту, за рахунок тимчасово вільних  коштів одних юридичних і фізичних осіб, задовольняються тимчасові  потреби в коштах інших учасників  відтворювального процесу. Це підкреслює, що кредит охоплює тільки тимчасово  вільні фінансові ресурси.

          В залежності від погляду на суть кредиту визначається і зміст перерозподільчої функції. Так, існує думка, що з допомогою  кредиту перерозподіляється не вартість, а грошові кошти, тобто, кредитор передає в позику тільки грошові  знаки, які не мають власної вартості, а є тільки грошима за формою. Тому сам процес перерозподілу вартості реально проходить у позичальника, тобто, на етапі використання кредиту.

          Ряд економістів  вважає, що перерозподіл включає обов'язкову акумуляцію коштів і послідуюче їх розміщення в позики як самостійні процеси, які відносяться до кредиту. Інші, визнаючи взаємозв'язок акумуляції коштів з кредитними відносинами, особливо з банківськими позиками, як кредитний  процес, тобто суть кредиту розглядають лише з точки зору розміщення коштів, що визначається як створення кредитних ресурсів.

          Існує також  погляд, що перерахування коштів на банківські рахунки є процесом перерозподілу  наявних кредитних ресурсів, а  акумуляція їх має місце тільки в  тому випадку, коли кошти вступають  в обіг за рахунок новоствореної  вартості або новоемітованих грошових знаків. Але це питання більш стосується визначення шляхів поповнення кредитних ресурсів, ніж функцій кредиту.

          Крім тимчасовості виділяються і такі особливості  кредитного перерозподілу як форми та способи надання кредитів (прямий або посередній), залежність від характеру угод, сфери використання (територіальний, галузевий та міжгалузевий перерозподіл) тощо.

          Особливістю кредитних відносин в сучасних умовах є перехід від централізованого до ринкового механізму, який пов'язаний з розширенням сфери застосування кредиту. Тому в сучасних умовах і  функції кредиту суттєво змінюються. Крім контрольної та перерозподільчої функцій він виконує одну з найважливіших функцій, пов'язаних з грошовим обігом. Це заміщення готівки кредитними операціями. Ця функція випливає з самої суті кредитних відносин.

          Відомо, що основна частина розрахунків  і надання позик здійснюється через банки. Зберігаючи гроші в  банках, клієнти тим самим вступають  з ними в кредитні відносини і  крім того створюють умови для  заміни готівкової форми грошей в обігу кредитними операціями у вигляді записів по банківських рахунках. Тому стає

          Крім того, внесені гроші, які по суті для банку є позичкою і створюють в ньому постійний залишок коштів, які в свою чергу використовуються банком для надання позичок клієнтам. Цим самим створюється фіктивний капітал, який обертається поряд з дійсним. Тут здійснюються не тільки кредитні відносини, але й грошово-емісійні, так як випущені боргові зобов'язання функціонують як засіб платежу, тобто як гроші. В цьому розумінні можна вести мову про специфічну функцію кредитних відносин - грошово-емісійну.

          Специфіка цієї функції полягає в тому, що термін дії відповідної форми грошей обмежений терміном дії відповідного боргового зобов'язання і по закінченню дії останнього кількість платіжних засобів в обігу відповідно зменшується. Така емісія діє в авторегулюючому режимі, збільшуючи тимчасово в обігу кількість платіжних засобів при нестачі грошей і зменшуючи їх при закінчені кредитних операцій.

          Водночас  на сучасному етапі кредит виступає одним з факторів централізації  капіталу, сприяючи перетворенню приватного капіталу в акціонерний шляхом запровадження  акціонерних відносин та концентруючи капітали на окремих напрямках, включаючи  видачу консорціальних кредитів. А  крім того через ринкові механізми  кредит сприяє економічному розвитку всіх підприємницьких структур, в тому числі окремих галузей та форм господарювання, виконуючи цим самим інвестиційну функцію.[3;2] 

         3.1. Форми кредиту 

         Будь-яка економічна система є результатом економічного розвитку, то кредитні системи мають історично визначені форми, для яких характерні особливості як в будові, так і в способах функціонування. Проте ці форми мають і спільні риси, притаманні будь-якій кредитній системі. Основними з них є:

             • власне кредитні відносини та їх форми;

             •  кредитні інструменти, як засоби  здійснення кредитних відносини;

             •  кредитний механізм як організаційна  основа здійснення кредитних   відносин;

             • кредитна інфраструктура як організаційні форми відповідних інститутів, за допомогою яких здійснюються кредитні відносини.

           Форми кредиту тісно зв'язані з його структурою і деякою мірою із сутністю кредитних відносин. Структура кредиту включає кредитора, позичальника, і позичену вартість, тому форми кредиту можна розглядати в залежності від характеру:

• позиченої вартості;
• кредитора і позичальника;
• цільових потреб позичальника.

          Розрізняють такі форми кредиту:

• Комерційний;
• Банківський;
• Споживчий;
• Державний;
• Міжнародний.

          Комерційний кредит має товарну форму і надається одним суб'єктом господарювання (підприємством) іншому у вигляді продажу товарів з відстрочкою платежу. Комерційний кредит оформляється векселем.Векселі поділяються на прості та переказні. Простий вексель— це вексельне зобов'язання, що надається позичальником на ім'я кредитора, яке містить у собі зазначення місця і часу видання боргового зобов'язання, суми останнього, місця і часу платежу. Переказний вексель, або тратта, являє собою письмовий наказ однієї особи (кредитора) іншій (позичальнику) про сплату певної суми третій особі або пред'явнику. Особа, що надає переказний вексель, іменується трассантом; особа, яка зобов'язана здійснити платіж, трассатом, а особа, якій передається право на одержання грошей, ремітентом. Об'єктом переказного векселя є товарний капітал.