Ціновий моніторинг і цінова політика

     Основні повноваження у сфері ціноутворення  надано місцевим органам виконавчої влади, що дає їм змогу оперативно з урахуванням місцевих особливостей проводити в життя цінову політику держави. Їхнє управління з питань цінової  політики відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)» мають право встановлювати (регулювати) ціни на паливно-енергетичні ресурси (вугілля, вугільні брикети, скраплений газ, торф паливний, газ освітлювальний), що відпускаються населенню для побутових потреб; тарифи на теплову енергію, послуги водопостачання та водовідведення, що надаються населенню і всім іншим споживачам, незалежно від форм власності; тарифи на послуги вивезення та знешкодження побутових відходів; граничні розміри плати за проживання в гуртожитках робітників і службовців; граничні рівні рентабельності та торговельні надбавки на дитяче харчування; тарифи на платні послуги, що надають лікувально-профілактичні та санітарно-профілактичні державні і комунальні заклади охорони здоров’я; граничні рівні торговельних надбавок на вітчизняні та імпортні лікарські засоби і вироби медичного призначення (за переліком Міністерства охорони здоров’я); тарифи на перевезення пасажирів і вартість проїзних квитків у міському транспорті (метрополітен, автобус, трамвай, тролейбус), який працює у звичайному режимі руху.

     Певну роботу в галузі ціноутворення проводять  відомчі органи, до яких належать міністерства і відомства. Установлюючи ціни, вони, як правило, погоджують свої рішення з Міністерством економіки та деякими іншими державними організаціями (Національним банком, Пенсійним фондом, Міністерством фінансів). Так, Міністерство транспорту встановлює тарифи на перевезення вантажів та пасажирів залізничним транспортом, автобусами міжміських і міжобласних маршрутів, а також аеронавігаційні та аеропортові збори за обслуговування повітряних суден. Міністерство зв’язку встановлює тарифи на основні послуги зв’язку як у межах України, так і міжнародні; Національна комісія регулювання електроенергетики - тарифи на електроенергію, що відпускається населенню для побутових потреб, граничний рівень оптових цін підприємств та роздрібні ціни на природний газ, тарифи на транспортування магістральними трубопроводами природного газу, нафти, нафтопродуктів, аміаку та етиленових речовин; Міністерство освіти і науки, Міністерство охорони здоров’я та інші міністерства, до сфери управління яких належать навчальні заклади - граничний розмір плати за проживання в студентських гуртожитках. У цілому перелік продукції та послуг, ціни (тарифи) на які підлягають державному регулюванню, постійно зменшується, що свідчить про відповідну дерегуляцію цієї сфери економіки.

     Здійснення  державної цінової політики неможливе без ефективного контролю за додержанням дисципліни цін. Контроль за додержанням дисципліни цін здійснюється системою спеціальних органів, зокрема, Державною інспекцією з контролю за цінами Міністерства економіки України і підпорядкованими їй державними інспекціями Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської місцевих державних адміністрацій. Головним завданням Держінспекції є здійснення контролю за додержанням центральними та місцевими органами влади, підприємствами та організаціями вимог щодо формування, установлення та застосування цін і тарифів.

     У разі виявлення фактів неправильного  встановлення цін і тарифів державні інспекції з контролю за цінами застосовують до порушників штрафні санкції. Уся  сума виручки одержана в результаті порушення державної дисципліни цін підлягає вилученню до відповідного бюджету. Крім того, з порушника стягується штраф у двократному розмірі незаконно одержаної суми виручки. Контроль за цінами із застосуванням економічних санкцій поширюється на всіх суб’єктів господарювання, які перебувають на території України та здійснюють виробничу, торгову та комерційну діяльність.

     Крім  державних інспекції, право контролю за дотриманням порядку застосування цін і тарифів мають також  інші установи: податкові, фінансові та антимонопольні служби, комітет захисту прав споживачів. Права зазначених органів вужчі, ніж права інспекцій з контролю за цінами. Якщо державні інспекції цін мають право самостійно приймати рішення щодо застосування фінансових санкцій і стягнення штрафів через податкові органи, то інші служби можуть тільки передати органам контролю за цінами матеріали та акти перевірок для подальшого їхнього розгляду. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Список  використаної літератури: 

     1) Положення про Державну інспекцію з контролю за цінами: Постанова Кабінету Міністрів України від 13 груд. 2000 р. // Зібрання законодавства України. - К., 2001, № 2. - ст. 67. 

     2) Міхасюк І., Мельник А., Крупка М., Залога З. Державне регулювання економіки. Підручник. К., «Атіка», 2000. 

     3) Управління зовнішньоекономічною діяльністю / За ред. А. І. Кредісова  - К.: ВІРА-Р, 2000. - 448 с.