Центробанк

  Фінансові компанії мають ту характерну особливість, що мобілізовані звичайним для інвестиційних посередників шляхом (через продаж своїх цінних паперів) кошти направляють у позички фізичним та юридичним особам для придбання товарів виробничого чи споживчого призначення. Такі компанії спеціалізуються на видачі кредитів населенню для роздрібної купівлі товарів народного споживання; на кредитуванні купівлі товарів певних видів у певних виробників чи торговельних компаній, наприклад автомобілів у компанії «Форд», меблів у магазинах конкретної торгової фірми тощо; на кредитуванні торговельних організацій під продаж ними товарів з відстрочкою платежу та ін. До групи фінансових компаній можна віднести також лізингові та факторингові компанії, оскільки вони певною мірою кредитують платіжні потреби своїх клієнтів.

  Кредити фінансових компаній переважно є  короткостроковими і невеликими за розмірами. Тому активи їх досить диверсифіковані, що сприяє послабленню кредитних ризиків і захисту інтересів їхніх вкладників. Платіжне спрямування кредитів цих компаній сприяє прискоренню реалізації товарів та послуг, що позитивно впливає на економічне зростання. Тому послуги фінансових компаній користуються сталим попитом у країнах з розвиненими ринковими економіками. Там ці компанії активно конкурують із банками, особливо у сфері споживчого кредиту.

  В Україні фінансові компанії не набули розвитку з тих же причин, що й інвестиційні фонди. Особливо відчутно впала довіра до них після краху в 1993—1994 рр. ряду трастових компаній, що завдав великих збитків населенню.

  Кредитні  кооперативи (товариства, спілки) — це посередники, що працюють на кооперативних засадах і спеціалізуються на задоволенні потреб у кредиті своїх членів, переважно підприємств малого і середнього бізнесу будь-якої форми власності, фермерських та домашніх господарств, фізичних осіб. Ресурси їх формуються шляхом продажу паїв своїм членам, стягування з них спеціальних внесків, одержання позичок у банках, одержання доходів від поточної діяльності. В окремих країнах таким кооперативам дозволено відкривати для своїх членів ощадні, депозитні та інші спеціальні рахунки, кошти на яких теж формують їх ресурсну базу.

  Мобілізовані  кошти розміщуються передусім у  коротко- та середньострокові позички  своїм членам — під проценти, нижчі від банківських. Не розміщені  в позички кошти товариства можуть зберігати на дохідних депозитах у банках чи інвестувати в короткострокові цінні папери з високою ліквідністю.

  Крім  позичок, кредитні кооперативи можуть надавати своїм членам інші послуги  — консультаційні, брокерські, випускати кредитні картки, установлювати касові автомати тощо. Коло послуг, які надають кредитні товариства, поступово розширюється, наближаючись до кола послуг, які надають комерційні банки. Проте набір базових банківських операцій вони не можуть виконувати і тому на них не поширюються норми банківського законодавства.

  В Україні кредитні кооперативи (товариства) розвинуті слабо, перебувають на стадії зародження. Це пояснюється відсутністю економічної та правової бази для розвитку кредитної кооперації. Переважна частина населення України перебуває в «пролетаризованому» стані, має мізерні і нестабільні доходи, не може вести самостійну господарську діяльність і тому не може стати суб’єктом кредитних відносин. Навіть мережа кас взаємодопомоги, яка функціонувала при профспілках за часів радянської влади і була досить широкою, зараз істотно скоротилася.

  Поштовх до прискореного формування кредитної  кооперації в Україні може дати прискорення  розвитку малого і середнього бізнесу, приватизація землі, розвиток приватного та орендного сільськогосподарського виробництва, кооперації в інших сферах економіки — споживчої, житлової, збутової тощо.

• Вузька спеціалізація, різноманітність інструментів, умов та методів мобілізації і розміщення грошових коштів роблять сферу функціонування небанківських фінансових посередників дуже сприятливою для фінансових новацій, для розроблення, випробування і запровадження нових фінансових інструментів. Досить сказати, що багато з розглянутих вище структур виникли і набули широкого розмаху лише в ХХ ст. І цей процес не закінчився. Динамічний розвиток економіки, грошового ринку і фінансового менеджменту зумовить появу нових фінансових інструментів та посередників. Процес розвитку традиційних фінансових посередників і поява нових неминуче зачепить і Україну.

 
ВИСНОВКИ

  1. Фінансове посередництво — це специфічний вид діяльності на грошовому ринку, що полягає в акумуляції його суб’єктами в обмін на свої зобов’язання вільних грошових капіталів і розміщення їх від свого імені в дохідні активи. Унаслідок цієї діяльності

• на ринку з’являються нові фінансові інструменти і загальний асортимент їх значно розширюється, що посилює стимули до формування вільних грошових капіталів;
• урізноманітнюється трансформація грошового капіталу, що сприяє кращій адаптації його руху до потреб розширеного від- 
  творення;
• скорочуються витрати економічних суб’єктів на забезпечення руху свого грошового капіталу;
• зменшуються ризики економічних суб’єктів, пов’язані з використанням свого грошового капіталу.

  2. Суб’єкти грошового ринку, які займаються фінансовим посередництвом, називаються фінансовими посередниками. Вони поділяються на дві великі групи:

• банки;
• небанківські фінансові посередники.

  Економічна  відмінність між ними полягає  в тому, що суб’єкти другої групи  є чистими посередниками, вони не можуть розмістити в активи більше коштів, ніж самі акумулювали. Банки  ж є не тільки звичайними посередниками, а й творцями кредиту, оскільки виконують емісійну функцію. Тому правомірно розглядати банки не тільки як простих посередників, а й як підприємства кредитної сфери.

  3. Указана економічна відмінність між банками і небанківськими фінансовими посередниками вимагає чіткого визначення сутності банку. Без цього законодавство не зможе забезпечити ефективне регулювання банківської діяльності.

  Банк  в економічному розумінні — це фінансовий посередник, що виконує  комплекс базових операцій, які в сукупності становлять закінчений процес посередництва:

• акумуляцію грошових коштів економічних суб’єктів з правом вільного розпорядження ними;
• вільне розміщення їх у дохідні активи від свого імені і під свою відповідальність;
• безумовне виконання розпоряджень власників акумульованих коштів щодо їх використання — повернути власникові готівкою, перерахувати на рахунки третіх осіб чи на власні рахунки інших видів у цьому чи іншому банках.

  4. Банківська система — це не проста сукупність окремих банків, а свідомо побудована на законодавчій основі їх єдність з чітким визначенням місця, субординації та взаємозв’язків окремих її елементів та ланок. Вона виконує свої специфічні функції і роль в економіці, які хоч і пов’язані з функціями і роллю окремих банків, проте не повторюють їх і не зводяться до них, а мають самостійне значення.

  5. Банківська система має багато спільних рис з іншими економічними системами, що ставить її в один ряд з найвищими ієрархічними структурами цілісної економічної системи країни. Проте вона має і свої специфічні риси, які виділяють її з ряду інших систем і надають їй статусу самостійного економічного явища.

  6. Україна досягла значних успіхів у формуванні своєї банківської системи, особливо в інституційному та функціональному аспектах. Підтвердженням цього є прийняття в 1999 р. Закону «Про Національний банк України» та у 2000 р. Закону «Про банки і банківську діяльність», які замінили Закон 1991 р. «Про банки і банківську діяльність», що переважно вичерпав себе і не відповідав новій економічній ситуації в країні.

  7. Небанківські фінансові посередники — об’єктивно необхідне явище у ринковій економіці. Вони не тільки є потужними конкурентами банків у боротьбі за вільні грошові капітали, що саме по собі має позитивне значення, а й надають економічним суб’єктам такі фінансові послуги, виконання яких не вигідно чи законодавчо заборонено банкам. Тому всілякий розвиток небанківського посередництва є важливим економічним завданням уряду та центрального банку.

  8. В Україні небанківські фінансові посередники набули ще меншого розвитку, ніж банки. Причини гальмування їх розвитку криються теж у недостатньому поступові економіки, у повільній її ринковій трансформації, у низькому життєвому рівні населення та незначних грошових заощадженнях.

 
 
Запитання для самоконтролю

   1. Чи всіх посередників грошового ринку можна назвати фінансовими? Чим характерна діяльність фінансових посередників?

   2. У чому полягають економічне призначення та переваги фінансового посередництва?

   3. Яка з наведених класифікацій фінансових посередників найбільш повно характеризує їх склад:

• центральний банк, комерційні банки, фінансові компанії;
• комерційні банки, небанківські фінансові посередники;
• банківські фінансові посередники, небанківські фінансові посе- 
  редники.

   4. Яка з наведених характеристик банку є правильною і чому:

• банк — це фінансовий посередник грошового ринку;
• банк — це підприємство, що продукує і поставляє на ринок кредит;
• банк — це і фінансовий посередник, і кредитне підприємство.

   5. Чи всі види банків виконують посередницьку функцію на грошовому ринку?

   6. Що таке базові операції банку і чому банківське законодавство не дозволяє їх виконувати небанківським фінансовим посередникам і одночасно дозволяє банкам виконувати небазові операції.

   7. Як можна відрізнити спеціалізований банк від небанківської фінансово-кредитної установи?

   8. Що таке банківська система? Чи відрізняються функції і призначення банківської системи від функцій і призначення окремих банків?

   9. Назвіть родові ознаки банківської системи, які властиві й іншим подібним системам?

  10. Назвіть специфічні ознаки банківської системи, які відрізняють її від інших подібних систем?

  11. Визначте рису, властиву банківській системі України:

• це монобанк;
• це дворівнева система;
• це трирівнева система.

  12. Чи в усіх країнах усі банки другого рівня називаються комерційними банками? Якщо ні, то якими ще можуть бути банки другого рівня? Що значить вираз «ділові банки»?

  13. Чи зберігають комерційні банки економічну самостійність у строго централізованій банківській системі?

  14. Визначте, на яких фінансових посередників поширюється вимога обов’язкового резервування:

• на центральні банки;
• на інвестиційні банки та страхові компанії;
• на комерційні банки;
• на універсальні банки;
• на банки другого рівня;
• на всі банки.

  І чому?

  15. Визначте, до яких класифікаційних груп можна віднести таких небанківських фінансових посередників:

• кредитні товариства;
• інвестиційні фонди, інвестиційні банки;
• компанії страхування життя;
• ломбарди;
• лізингові компанії.

  16. До якої категорії слід відносити інвестиційні банки — до банків чи до небанківських фінансових посередників і чому?

  17. Чому для практики так важливо правильно визначити, що таке банк?

  18. У чому проявляється незавершеність формування банківської системи України?

  19. У чому полягає функціональна відмінність інвестиційних фондів від фінансових компаній?

  20. Що стримує розвиток кредитної кооперації (спілок, товариств) в Україні?