Банківський капітал: сутність, значення, класифікація, функції та структура ”

За  формою власності банківський капітал поділяється на: приватний, заснований на власності фізичної особи; колективний, заснований на власності колективу, різних видів господарських товариств і підприємств; державний, який на правах власності належить державі. Ця класифікаційна ознака переважно використовується в процесі формування такої складової власного банківського капіталу, як статутний капітал.

Залежно від організаційно-правової форми залучення  банківського капіталу розрізняють акціонерний та пайовий капітал. Акціонерний банківський капітал формується банками, створеними у вигляді акціонерних товариств відкритого та закритого типів. Такі банки мають широкі можливості залучення коштів для формування капіталу із зовнішніх джерел. Пайовий банківський капітал формується банками, створеними у формі кооперативних банків і товариств з обмеженою відповідальністю.

За  формою залучення  банківського капіталу виокремлюють такі його види: капітал у грошовій формі; капітал у матеріально-речовій формі; капітал у формі фінансових активів; капітал у формі нематеріальних активів. У вітчизняній банківській практиці формування банківського капіталу передбачено переважно у грошовій формі, причому формування та збільшення статутного капіталу може здійснюватися виключно шляхом грошових внесків. Зазначимо також, що банківський капітал у грошовій формі формується в національній та іноземній валюті.

Джерела формування банківського капіталу відображаються у правій частині балансового звіту, тобто його пасиві. За своїм економічним змістом статті пасиву балансу банку не однорідні, розміщуються згори донизу в міру збільшення строків зобов’язань. Пасиви балансу банку складаються з власного капіталу та зобов’язань банку перед вкладниками і кредиторами. Власний капітал банків складається зі статутного капіталу, створюваних у процесі подальшої банківської діяльності резервного капіталу, фондів і резервів згідно з чинним законодавством країни. До власного капіталу прирівнюється нерозподілений прибуток, що знаходиться в обороті банку до його цільового використання. Отже, власний капітал належить засновникам, учасникам та акціонерам банку, а зобов’язання — це чужі кошти, тимчасово надані їх власниками в розпорядження банку. Зобов’язання банку не однорідні, умовно їх можна об’єднати у такі види: заборгованість перед Національним банком України та бюджетними установами; заборгованість перед іншими банками; заборгованість перед клієнтами, тобто юридичними і фізичними особами; цінні папери власного боргу; інші зобов’язання.

Найпоширенішою  є класифікація банківського капіталу за джерелом утворення. Розрізняють власний, залучений та позичений банківський капітал. Про власний капітал вже йшлося. Залучений капітал банку — це грошові кошти юридичних і фізичних осіб, залучені банком на вклади. Операції, пов’язані з таким залученням коштів, називаються депозитними, а саме залучення — депозитним. Запозичення коштів на міжбанківському ринку, у центральному банку або шляхом продажу власних боргових зобов’язань на грошовому ринку називається недепозитним, а отриманий у такий спосіб банківський капітал — позиченим або позичковим. Спільним для залученого та позичкового банківського капіталу є те, що це — чужі для банку кошти, його зобов’язання перед вкладниками і кредиторами. Разом з тим, залучений та позичений капітал різняться між собою. По-перше, у формуванні позиченого капіталу ініціатива належить банку, його роль активна, тоді як у формуванні залученого капіталу роль банку пасивна, ініціатива належить вкладникам. Однак це не означає, що банки погодилися з цим, вони розробляють і впроваджують в практику різноманітні способи та прийоми заохочення клієнтів вносити кошти на вклади. По-друге, коли йдеться про позичення коштів, банк самостійно визначає, скільки йому потрібно коштів і на який строк, а у разі залучення вкладів їх сума та строки переважно визначаються вкладниками з огляду на власні потреби та інтереси. По-третє, позичений банківський капітал має неперсональний характер, тобто не асоціюється безпосередньо з конкретним клієнтом банку. По-четверте, недепозитним запозиченням користуються переважно великі, фінансово стійкі банки, що мають вільний доступ до грошового ринку, користуються відповідною довірою кредиторів. Потреба в додатковому капіталі у них пов’язана здебільшого з розширенням активних операцій та регулюванням платоспроможності. І нарешті, депозитне залучення коштів потребує від банку значних витрат на маркетинг та інфраструктуру. Це не дає змогу банку за необхідності оперативно залучити потрібну йому суму коштів.

Комерційні  банки становлять основу банківської  системи країни. Від них великою  мірою залежить подальший поступ економіки країни. Вони повинні бути ефективним інструментом реалізації політики економічного зростання. Найсуттєвішою рисою сучасного банківського сектору України є його незначна питома вага в народному господарстві, ізольованість від реального сектору економіки. [2].

     Банківський капітал виконує три основні функції: захисну, оперативну та 
регулюючу. Крім того, капітал дає можливість банку залучати на ринку 
додаткові фінансові ресурси, забезпечувати ліквідність та знижувати 
ризики. 
      Захисна функція капіталу банку полягає в збереженні платоспроможності 
банку та забезпеченні інтересів акціонерів і вкладників у разі 
ліквідації банку. Хоча більша частина збитків банку покривається за 
рахунок поточних доходів банку, а не за рахунок капіталу, капітал таки 
відіграє роль захисної "подушки". Він дає можливість банку зберегти 
платоспроможність та продовжити свою діяльність навіть тоді, коли банк 
зазнав значних втрат, які не можуть покрити поточні доходи. 
     Оперативна функція капіталу має велике значення на початковому етапі 
функціонування банку, коли за рахунок власного капіталу здійснюється 
придбання приміщень, обладнання тощо. В подальшій діяльності банку 
оперативна функція капіталу не має такого визначального значення, як 
захисна чи регулююча.

      Регулююча функція капіталу є уособленням державної політики в сфері 
банківської діяльності, яка в першу чергу направлена на захист інтересів 
вкладників та забезпечення стабільності банківської системи в цілому. 
     Капітал банку є достатнім, якщо він забезпечує надійність, фінансову 
стійкість банку та дає можливість поглинути ризики і зберегти 
платоспроможність у складній ситуації. Банк, що вкладає кошти в більш 
ризикові активи, повинен мати більший розмір власного капіталу, щоб у 
разі потреби поглинути відповідні ризики. Оскільки різні банки приймають 
на себе різні за рівнем ризики, достатній для успішної діяльності розмір 
власного капіталу має визначатись з огляду на ризиковість активних та 
позабалансових операцій банку. Саме адекватний якості активів капітал 
може забезпечити банку вчасне виконання зобов'язань перед вкладниками, 
кредиторами та акціонерами. [2].

3.Структура  банківського капіталу

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                                           Висновки: 

       Розглянувши дану тему “Банківський капітал: сутність, значення, класифікація, функції та структура” можна зробити наступні висновки:

      Для визначення сутності капіталу використовуються різні терміни, зокрема «запас», «сукупність речей», «фактор виробництва», «ресурси», «сума грошей» тощо. Однак, незважаючи на термінологічні відмінності, поняття «капітал» трактується дослідниками як економічна категорія, тобто така, що реалізується у сфері економічної діяльності та економічних відносин. Складність і багатогранність категорії «капітал» суттєво вплинули на трактування сутності банківського капіталу. У вітчизняній і зарубіжній економічній літературі та практиці термін «банківський капітал» уживається досить часто, і залежно від контексту в це поняття вкладається різний зміст. Так, деякі економісти під банківським капіталом розуміють «сукупність грошових капіталів (власних і залучених коштів), якими оперують банки. Будучи вкладеними в банківську справу, вони приносять власнику банківський прибуток» Банківський капітал — це грошові кошти та виражена у грошовій формі частка матеріальних, нематеріальних і фінансових активів, що перебувають у розпорядженні банків і використовуються ними для здійснення операцій з розміщення коштів і надання послуг з метою одержання прибутку Класифікувати банківський капітал можна за різними ознаками залежно від цілі та завдань, які при цьому ставляться. Класифікують за місцем мобілізації, за можливістю прогнозування величини банківського капіталу, за терміном знаходження у розпорядженні банку, Виходячи з резидентності, за формою власності, залежно від організаційно-правової форми залучення банківського капіталу, за формою залучення банківського капіталу, за економічним змістом та за джерелом утворення. Необхідно мати на увазі, що, мобілізуючи вільні грошові кошти одних суб’єктів ринку і передаючи їх в різні способи іншим суб’єктам, банки завжди переслідують головну мету своєї діяльності — одержання прибутку.    Банківський капітал виконує три основні функції: захисну, оперативну та регулюючу. Банківський капітал складається з основного (капітал першого рівня) і додаткового (капітал другого рівня). На підставі показників основного і додаткового капіталу визначають регуляторний капітал банку. Основний капітал є найстабільнішою частиною власного капіталу банку і включає фактично сплачений зареєстрований статутний капітал та розкриті резерви, створені або збільшені за рахунок нерозподіленого прибутку (резерви, оприлюднені банком у фінансовій звітності). Додатковий капітал є менш постійною частиною капіталу, вартість якої може змінюватися. Регуляторний капітал визначається як сума основного і додаткового капіталу. 
 

                         Список використаної літератури

1. Про банки і банківську діяльність: Закон України від 07.12.2000р. №2121 – ІІІ зі змінами

2. Алексеєнко М. Д. - Капітал банку: питання теорії і практики: Монографія. — К.: КНЕУ, 2002. — 276 с.

3. Волкова  І.А. – Бухгалтерський облік  у банках: навчальний посібник/ І.А.  Волкова. – К.: центр учбової  літератури, 2009р. – 520с.

4. Герасимович А.М. , Парасій-Вергуненко І. М. та ін. - Аналіз банківської діяльності: Підручник – К.:КНЕУ, 2004

5. Герасимович  А.М., Кіндрацька Л.М., Кривов’яз Т.В., та ін. – К.:КНЕУ, 2004 – 531с.