Банківські операції у стародавній Греції

4. Укладання контрактів 

     У класичний період банкіри завжди турбувалися про контракти своїх  клієнтів. В еллінську епоху було досягнуто нового рівня. Банкіри  почали укладати контракти від імені  своїх клієнтів. У І ст. н. е. в  Єгипті з'явився діаграф (diagraphe). Цей документ, що готувався банком, засвідчував, що хтось здійснював платіж (діаграф) від імені одного із своїх клієнтів на користь третьої особи, але він також створив пункти конвенції, що народили платежі: продаж, позика тощо. Цей банківський документ укладався водночас і як доказ платежу, і як контракт. Фактично він прирівнювався до нотаріального акта. 

Висновки  

     1.  Перші монети були вироблені  в Лідії (територія нинішньої  Туреччини) в VII ст. до н. е.  Вони карбувалися з електру (природного сплаву золота і срібла), важили 13,93 – 14,29 г, мали овальну форму і на одному боці містили тавро, яке гарантувало вагу і чистоту металу. Згодом кожен грецький поліс мав свою монету. 

     2.  Основними грошовими одиницями  Стародавньої Греції були статер, драхма, обол, халк і лепта. Ваговий і лічильний рахунок проводився на міни і таланти. Від того, який метал (електр чи срібло) лежав в основі монетної системи, залежало провідне місце статера і драхми у ній. 

     3.  На золоті або електрі були побудовані мілетська, фокейська та перська монетні системи. Найбільш відомими випущеними за цими системами монетами були електрові кізикіни, золоті дарики і срібні сикли. Срібло лежало в основі егінської, евбейської, аттичної та коринфської монетних систем. 

     4.  Найбільш розвиненою монетною  системою Стародавньої Греції  була аттична. Завдяки високому  вмісту срібла її монети цінувалися  серед населення. Золотий аттичний  статер дорівнював 20 срібним драхмам,  що відповідало тодішньому відношенню  золота до срібла. 

     5.  Грецькі монети були дуже гарними  за оформленням, що дозволило  їм стати шедеврами античного  мистецтва. Вони не містили  позначень номіналів, а розрізнялися  за вагою, розміром і зображенням.  На монетах викарбовувалися емблеми  відповідних полісів, їх боги-покровителі, герої античних міфів. 

     6.  Банкіри Стародавньої Греції  називалися трапезитами. Більшість  з них за походженням були  іноземцями і рабами, які ставали  вільновідпущениками, а згодом  і громадянами. Характерною особливістю  ведення банківських операцій був низький розвиток їх юридичного оформлення. В суді багато важили репутація та слово банкіра, а також зізнання свідків. 

     7.  Трапезити обмінювали монети, приймали  вклади (процентні і безпроцентні), проводили безготівкові розрахунки, надавали кредити під заставу рухомого і нерухомого майна. Найбільш ризикованими, але найбільш прибутковими, були морські позики. Середній процент за кредитами становив 10-20%. 

     8.  Держава не втручалася в діяльність  трапез, майже не регулювала розмір  процентів та не обслуговувалася в приватних банкірів. Державними банками були храми. Вони залучали вклади, які потім не могли використовуватися в обороті, надавали довгострокові кредити, проводили операції з державними коштами. 

     Історичні дані свідчать, що перші банківські операції з обміну грошей існували ще за дві тисячі років до нашої ери у Стародавній Греції (IV ст. до н.е.), у Стародавньому Вавилоні (VI ст. до н.е.), у Стародавньому Єгипті та Римі.  

     Певний  інтерес становить етимологія слова  “банк”. Термін “банк” походить від італійського “banco” й означає “конторка”, “стіл”, за яким здійснювався обмін грошей. Французьке слово “bangue” означає “скриня”, тобто вказує на функцію збереження чогось цінного.  

     Багатьма  мовами світу слово “банк” завдяки  його єдиним кореням має аналогічне значення: bank (англ., нім.), banco (італ., ісп.), bangue (фр.). В українській мові це слово почало вживатися давно за посередництвом французької мови.  

     За  свідченням істориків, перші кредитні операції здійснювалися у Стародавньому  Вавилоні, де не тільки обмінювались, гроші однієї держави на гроші іншої, а й практикувалося прийняття вкладів та видання по них певних відсотків. Зародилася і подальшого розвитку банківська справа набула в Стародавній Греції (Елладі), де організацію банківської справи було закладено понад дві з половиною тисячі років тому у давньогрецьких містах на узбережжях Середземного, Егейського і Чорного морів. Починаючи з VI ст. до н.е., кілька сотень грецьких міст та їхніх колоній карбували власні монети, вели жваву торгівлю, розвивали грошово-кредитні відносини. Однак інтенсивна торгівля, що велася з використанням різних монет, які карбувалися як державами, так і містами, зумовила виникнення таких учасників торгових операцій, які б розбиралися у монетах, що були в обігу. За цих умов виникла така професія, як міняйли, які розкладали монети на спеціальному столі (від грец. “trapeza” — трапедза) і перевіряли їх якість. Звідси грецька назва — міняйли-трапедзити. Спочатку трапедзити займалися обміном грошей однієї монетно-вагової системи на іншу й перевіряли їх якість, а пізніше здійснювали інші грошові операції. До трапедзи можна було внести коротко-або довгостроковий вклад. Трапедзит здійснював грошові пе­рекази в інші міста, позичав гроші під відсотки, за певну платню зберігав цінності й документи, укладав різноманітні угоди від імені свого клієнта. На кінець V ст. до н.е. трапедза — лавка міняйли, де працювали кілька осіб, перетворилася на прототип сучасного банку.  

     Як  свідчать деякі джерела, винахідцями  перших банківських операцій були не тільки окремі особи (трапедзити), а й деякі церковні установи, де нагромаджувалися значні кошти. Надійним місцем для зберігання цінностей були храми. Злодії ставилися з повагою до вівтарів і не грабували їх. Завдя­ки вкладам, недоторканність яких гарантувалася поважним ставленням до релігії, грецькі храми (Дельфійський, Делоський, Самоський і Ефеський) перетворилися в своєрідні банківські установи.  

     Грошовий  обіг античного світу, торговельні  угоди між полісами Греції та Босфору, діяльність трапедз і трапедзитів поширилась і на південні землі сучасної України завдяки жвавій торгівлі Афін із Босфорським царством, яке розташувалося на Керченському та Таманському півостровах (Північне Причорномор’я). 

Список  використаної літератури 

     1.  Андреев В.Н. Демосфен в “банке” Пасиона: интерпретация // Вестник древней истории. – 1979. – №1. 

     2.  Глускина Л.М. О некоторых аспектах  кредитно-денежных отношений в  Аттике IV в. до н.э. // Вестник древней  истории. – 1970. – №3-4. 

     3.  Зварич В., Шуст Р. Нумізматика: Довідник. – Т., 1998. 

     4.  Исократ. Банкирская речь // Вестник  древней истории. – 1968. – №4. 

     5.  Малькова Т.Н. Древняя бухгалтерия:  какой она была?. – М., 1995. 

     6.  Михалевский В.М. Очерки истории  денег и денежного обращения.  – М., 1948. – Т.1. 

7. Шелов Д.Б. Монеты. Древняя Греция. – М., 1956.
8. Західноєвропейський банківський бізнес - Кравець В.М.