Умисне вбивство при пом’якшуючих обставинах (ст.ст. 116-118 КК України)

Для дослідження питання  про умисне вбивство при перевищення  меж необхідної оборони, як одного із видів злочинів, що мають привілейований склад, необхідним є охарактеризувати усі злочини, що мають такий склад, їх об'єктивні і суб'єктивні ознаки.

Зокрема, об'єктом усіх злочинів, окрім умисного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони  або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, є життя особи. Об'єктивна сторона кожного з них характеризується активними діями -- посягання на життя іншої людини, наслідками у вигляді смерті потерпілого, причиновим зв'язком між ними і певною обстановкою. Об'єктом ст.124 КК є здоров'я потерпілої особи, а об'єктивною стороною - дії, наслідок у вигляді тяжких тілесних ушкоджень, певна обстановка. Суб'єктом злочинів, передбачених ст.ст. 116, 117 КК є особа, яка досягла 14 років. Ст. ст. 118, 119, 124 КК - загальний суб'єкт (тобто, особа, яка досягла 16 років). Суб'єктивна сторона цих злочинів характеризується прямим умислом. Окрім ст. 119 КК. Тут має місце необережна форма вини: злочинна самовпевненість або злочинна недбалість.

Також варто розглянути саме поняття необхідної оборони  та умови її правомірності. Необхідною обороною є правомірна поведінка особи, що полягає у захисті прав і законних інтересів та у заподіянні шкоди особі, яка посягає. При цьому, шкода повинна відповідати даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання. Обов'язковою є наявність умов необхідної оборони: дії, вчинені з метою захисту прав та інтересів особи, яка захищається, інших осіб, суспільства або держави; оборона може здійснюватися лише від суспільно небезпечного посягання; вона повинна бути своєчасною;реальність посягання;шкода заподіюється лише тій особі, яка посягає;шкода є необхідною і достатньою у даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання.

Перевищенням меж необхідної оборони є умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. Важливим є відмежування умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця від суміжних злочинів (умисне вбивство, умисне вбивство, вчинене у стані сильного душевного хвилювання, умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця).

На практиці виникає  проблематичність при кваліфікації за ст. 115 КК за діяння, вчинені при перевищенні меж необхідної оборони. Щоб уникнути таких помилок, необхідно встановити чи є наявними ознаки необхідної оборони і ознаки перевищення її меж. Відмежовуючи ст. 118 КК від ст. 116 КК, треба відзначити, що в останньому випадку обов'язковими є сильне душевне хвилювання винного, протизаконне насильство, систематичне знущання або тяжка образа щодо винної особи з боку потерпілого. Слід відрізняти стан необхідної оборони від стану психологічного афекту, тобто стану сильного душевного хвилювання. Афект страху є реакцією самозахисту. Він виникає від небезпеки посягання, що сприймається як загроза найбільш важливим благам, наприклад, життя.

Оцінка небезпеки може бути перебільшеної, тобто помилкової. У цьому випадку особа не підлягає кримінальній відповідальності і допущене перевищення меж необхідної оборони не може вважатися навмисним (ч. 4 ст. 36 КК України). Наприклад, убивство, вчинене у стані сильного душевного хвилювання під впливом вчиненого насильства, може бути кваліфіковане як убивство, вчинене у стані сильного душевного хвилювання (ст. 116 КК України).Відмінністю ст. 118 КК від ст. 124 КК є об'єкт злочину - життя (об'єктом ст. 124 КК - здоров'я) та наслідок - смерть потерпілого.

 Якщо смерть особи  настає в результаті тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони або при перевищенні заходів, необхідних для затримання злочинця, діяння кваліфікується за ст. 119 КК.

Неправильне розуміння  та застосування закону про необхідну  оборону та про умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, призводить до судових помилок. Це, у свою чергу, обмежує право громадян на захист своїх законних прав та інтересів і сприяє створенню обстановки безкарності хуліганів, грабіжників та інших антигромадських елементів. З іншого боку, така ж реакція правоохоронних органів може мати наслідком безкарність злочинців, які спираються на необхідність оборони при вчиненні ними неправомірних діянь.

      Література

1. Аниянц М.К. Ответственность за преступления против жизни. – М., 1964.
2. Бажанов М.И. Уголовная ответственность за преступления против личности. – К., 1977.
3. Баулін Ю.В. Особа під охороною кримінального закону // Вісник Академії правових наук україни. – 1997. – Вип. 2. – С. 185.
4. Борисов В.И., Куц В.Н. Преступления против жизни и здоровья: вопросы квалификации. – Х.: НПКФ «Консум», 1995.
5. Бородин С.В. Квалификация убийства по действующему законодательству. – М., 1966.
6. Бородин С.В. Квалификация преступлений против жизни. – М., 1977.
7. Гороховська О.В. Відповідальність за вбивство з необережності // Науковий вісник Юридичної академії МВС України. – Дніпропетровськ. – 2000. – Вип. 3 (4). – С. 78-84.
8. Гороховська О.В. Вбивство, вчинене через необережність: мотив та мета // Держава та регіон. Серія: Право. – 2001. - № 3. – С. 76-80.
9. Грищук В.К. Юридичний аналіз основного складу умисного вбивства за Кримінальним кодексом України 2001 року // Вісник Львівського національного університету ім. Івана Франка. – Серія юридична. – 2002. – Вип. 37. – С. 407-416.
10. Грищук В.К. Загальний, родовий та безпосередні основні об’єкти злочинів проти життя і здоров'я людини // Вісник Львівського національного університету ім. Івана Франка. – 2002. – Вип. 1 (16). – С. 77-89.
11. Загородников Н.И. Преступления против жизни по советскому уголовному праву. – М., 1961.
12. Загородников Н.И., Игнатов А.Н. Преступления против личности. – М.,1962.
13. Зуева Л.Е., Алексеева Л.Н. К вопросу о разграничении умышленного убийства и тяжкого телесного повреждения // Актуальні проблеми держави та права / Одеська національна юридична академія. – О. – 1996. – Вип. 3. – С. 165-168.
14. Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів: Навч. посібник. – К.: Атіка, 2002.
15. Короленко М.П. Об’єкт злочинів проти життя людини //Економіка. Фінанси. Право. – 2001. - № 4. – С. 29-31.
16. Кузнецов А.В. Уголовное право и личность. – М., 1977.
17. Литвин О.П. Злочини проти життя: Навч. посібник. – К.: Вид-во Європейського університету, 2002.
18. Мамчур В. Проблеми визначення поняття вбивства в кримінальному праві України // Право України. – 1999. - № 3. – С. 71-73.
19. Навроцький В.О. Злочини проти особи: Лекції для студ. юрид. фак. ЛДУ ім. І.Франка. – Л., 1997.
20. Остапенко Л.А. Умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини // Вісник Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Серія: Юридичні науки. – 2002. – Вип. 46. – С. 149-153.

Нормативний матеріал

1. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 2 від 07.02.2003 р. «Про судову практику у справах про злочини проти життя та здоров'я особи».
2. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 1 від 26.04.2002 р. «Про судову практику у справах про необхідну оборону».