Поняття міжнародного митного прав

. Поняття міжнародного митного права

іжнародне економічне співробітництво, насамперед між державами, обумовлює необхідність співпраці й у сфері організації та здійснення митної справи. Цей напрям співробітництва спрямований на вирішення системи економічних, організаційних, правових та інших питань, які забезпечують сприятливі умови для розвитку та захисту економічних інтересів відповідних держав, захисту прав суб’єктів підприємницької діяльності та громадян. Кожна держава здійснює свою митну політику як систему принципів та напрямів її діяльності у сфері забезпечення своїх економічних інтересів та безпеки за допомогою митно-тарифних та нетарифних заходів регулювання, передусім зовнішньої торгівлі. Митна політика лежить в основі організації митної справи як окремого напряму діяльності держави. Під митною справою відповідно до ст. 3 Митного кодексу України (прийнятого Верховною Радою України 11 липня 2002 р.) розуміють порядок переміщення через митний кордон України товарів і транспортних засобів, митне регулювання, пов’язане з установленням та справлянням податків і зборів, процедури митного контролю та оформлення, боротьбу з контрабандою та порушеннями митних правил. У митній справі Україна додержується визнаних у міжнародних відносинах систем класифікації та кодування, єдиної форми декларування, експорту та імпорту товарів, митної інформації, інших міжнародних норм та стандартів. Як зазначається в цій же статті, засади митної справи, у тому числі розміри податків і зборів та умови митного обкладення, спеціальні митні зони і митні режими на території України, перелік товарів, експорт, імпорт та транзит яких через територію України забороняється, визначаються виключно Законом України та митним кодексом України.

  Слід  зазначити, що і в інших державах світу, в основному, так само розуміють зміст митної справи.

  Постійне  переміщення громадян, вантажів, цінностей  через митні кордони держав вимагає  не лише застосування національного законодавства, а й міжнародного права, зокрема міжнародного економічного права, яке регулює відповідні відносини між державами. На сьогодні уже склалася система норм і принципів міжнародного права, які регулюють відносини між державами в процесі їх співробітництва у митних питаннях. У них беруть активну участь і міжнародні організації, наприклад митні союзи, Всесвітня митна організація (раніше називалася Радою митного співробітництва) та ін. Зазначені норми і принципи, закріплені у відповідних міжнародних договорах, а також у спеціальних угодах з митних питань та в інших джерелах, становлять зміст міжнародного митного права.

  Розглядаючи питання про місце міжнародного митного права в системі міжнародного права, слід зазначити, що існують різні  точки зору. Так, окремі вчені, зокрема К. К. Сандровський, В. В. Мицик, міжнародне митне право вважають самостійною галуззю міжнародного права. Зокрема, К. К. Сандровський під міжнародним митним правом розглядає самостійну галузь міжнародного права, яка складається з принципів і норм, що регулюють відносини між суб’єктами міжнародного права в процесі їх співробітництва з митних і пов’язаних з ними питань міжнародних економічних, торговельних, транспортних зв’язків і туризму.  
В. О. Василенко вказує на те, що міжнародне митне право пов’язане з іншими галузями і підгалузями міжнародного права, тобто воно має комплексний характер, хоча й не заперечує, що його слід віднести до міжнародного економічного права. Б. І. Кучер розглядає міжнародне митне право як підгалузь міжнародного економічного права. Є й інші міркування, висловлені у сучасній міжнародно-правовій літературі.

  Аналіз  існуючих точок зору дає можливість зробити висновок про те, що міжнародне митне право слід розглядати як складову міжнародного економічного права у  зв’язку з тим, що абсолютна більшість  його норм і принципів спрямована на регулювання міжнародних економічних відносин. А те, що окремі його норми і принципи можуть входити до міжнародного торговельного, міжнародного транспортного права, права зовнішніх відносин, є скоріше за все винятком із загального правила і вказує на системний взаємозв’язок різних галузей і підгалузей міжнародного  
права. Зазначене явище спостерігається не лише у міжнародному праві, а й у національних правових системах, за умов, коли важко відшукати в чистому «рафінованому» вигляді певні правові галузі. Навіть окремі міжнародні економічні договори складно відмежувати від їх галузевої належності, наприклад, договір про торгівлю і мореплавство. До речі, у цих договорах нерідко вирішуються і митні питання. Виникає питання: норми і принципи цього договору належать до міжнародного торговельного права, міжнародного транспортного права чи міжнародного митного права? Безперечно, що їх слід віднести до міжнародного торговельного права, враховуючи, що вони становлять основу подібного роду договору, а інші норми тут мають «допоміжний» характер і створюють умови для успішної реалізації відповідних норм і принципів міжнародного торговельного права.

  Таким чином, під міжнародним митним правом слід розуміти підгалузь міжнародного економічного права, яка включає в себе систему норм і принципів, що регулюють відносини між державами з митних та пов’язаних з ними інших питань міжнародного економічного співробітництва.

2. Джерела міжнародного митного права

        Як уже зазначалося, норми і принципи будь-якої галузі, підгалузі міжнародного права та їх інститутів знаходять своє юридичне вираження і закріплення у відповідних формах (міжнародних договорах, актах міжнародних організацій, судових і арбітражних прецедентах, міжнародних звичаях тощо). Для всіх галузей міжнародного права, як і для міжнародного права в цілому, одним із найважливіших джерел є міжнародний договір. Не є винятком у цьому і міжнародне митне право.

  Розглядаючи міжнародні договори як джерела міжнародного митного права, слід зауважити, що вони можуть мати як універсальний, так і регіональний характер. До універсальних багатосторонніх міжнародних договорів слід віднести Конвенцію про створення Ради митного співробітництва від 15 грудня 1950 р. (Брюссель), Конвенцію про номенклатуру для класифікації товарів у митних тарифах від 15 грудня 1950 р. (Брюссель), Митну конвенцію про ввезення комерційних автотранспортів на обмежений строк від 18 травня 1956 р. (Женева), Митну конвенцію відносно матеріалу життєзабезпечення мореплавців від 1 грудня 1964 р. (Брюссель), Міжнародну конвенцію про спрощення і гармонізацію митних процедур від 18 травня 1973 р., відому ще як Конвенція Кіото, Митну конвенцію про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки МТД від 14 листопада 1975 р. (Женева), Міжнародну конвенцію щодо взаємної адміністративної допомоги, у відверненні, розслідуванні та припиненні порушення митного законодавства від 9 червня 1977 р. (Конвенція Найробі), Конвенцію ООН про міжнародні змішані перевезення вантажів від 27 травня 1980 р., Міжнародну конвенцію про гармонізовану систему описання і кодування товарів від 1 червня 1983 р. (Брюссель), Конвенцію про тимчасове вивезення від 26 червня 1990 р. (Стамбул) та ін.

  Зазначені Конвенції є різними за змістом, обсягом і регулюють різні питання. Так, наприклад, Міжнародна конвенція про спрощення і гармонізацію митних процедур складається із преамбули, п’яти глав, у яких закріплено 19 статей. У преамбулі відзначається, що відмінності між національними митними процедурами можуть ускладнити міжнародну торгівлю й інші міжнародні обміни, а тому інтересам усіх держав відповідає спрощення, гармонізація митних процедур, що сприятиме ефективному розвитку торгівлі й іншим міжнародним обмінам.

  Глава 1 цієї Конвенції називається «Визначення». У її ст. 1 дається визначення терміна «Рада» (мається на увазі Рада Митного Співробітництва).

  Глава 2 «Сфера застосування Конвенції і  структура додатків (ст. 2—5)». Зазначається, що Конвенція застосовується сторонами договору. Разом з тим зазначається, що Положення даної Конвенції не перешкоджають застосуванню заборон і обмежень, які встановлені відповідно до національного законодавства. У цьому ж розділі визначається зміст додатків, які повинні включати вступ, визначення основних митних термінів, що використовуються в них, зміст стандартів та рекомендованої практики і зауважень до них.

  Глава 3 «Роль Ради і Постійного технічного комітету» (ст. 6—7) визначає правовий статус Ради митного співробітництва та Постійного технічного комітету. Так, Рада згідно з Положеннями Конвенції стежить за здійсненням і розвитком Конвенції, зокрема приймає рішення щодо включення до неї нових Додатків. Раді підпорядкований Постійний технічний комітет, на який теж покладені відповідні функції.

  Глава 4 «Різні Положення» (ст. 8—9) зазначає, що будь-який Додаток обов’язковий для держав-учасниць і є складовою Конвенції. Тут же говориться про те, що якщо сторони створюють Митний або Економічний союз, то вони повинні повідомити Генерального секретаря Ради, що їх територія буде розглядатися як єдина територія.

  Глава 5 «Заключні Положення» (ст. 10—19) присвячується питанням розгляду спорів між Сторонами Договору, порядку участі будь-якої держави у цій Конвенції, порядку набуття нею чинності та ін.

  Серед джерел міжнародного митного права  є також багатосторонні угоди, які укладаються на регіональному рівні між відповідними країнами. Прикладом може бути Угода про співробітництво і взаємодопомогу у митних справах від 15 квітня 1994 р., яка укладена в рамках СНД.

  Немало  укладається між державами і  двосторонніх угод, що стосуються митної справи. З участю України укладено понад 30 угод та договорів з окремих питань митної справи. Так, з республікою Грузією укладені 13 квітня 1993 р. такі угоди: Угода про процедуру митного оформлення транзитних вантажів і взаємодію митних органів України і Республіки Грузія під час такого оформлення; Угода про митне оформлення транзитних вантажів і багажу громадян; Угода про взаємне визнання митних документів і митних забезпечень; Угода про співробітництво в боротьбі з контрабандою та порушення митних правил та ін. Подібного роду угоди укладено нашою державою з Азербайджанською Республікою, Республікою Білорусь, Республікою Казахстан, Литовською Республікою, Республікою Молдова, Російською Федерацією та іншими країнами як близького, так і далекого зарубіжжя.

  Міжнародні  організації, що діють у сфері митної справи, приймають акти, які є джерелами міжнародного митного права. Так, Всесвітня митна організація розробляє рекомендації, що забезпечують одноманітне тлумачення і застосування Конвенцій, укладених як за результатами роботи Ради, так і стосовно номенклатури для класифікації товарів у митних тарифах і оцінки товарів у митних цілях. Ці рекомендації підготовлені Групою з вивчення можливості створення Європейського митного союзу. Крім того, розробляються рекомендації щодо примирення під час розгляду спорів з тлумачення і застосування Конвенцій. Сторони спору можуть раніше домовитися, вважати для себе рекомендації Ради обов’язковими (ст. 3 п. 4—5 Конвенції про створення Ради митного співробітництва).

  Ще  раніше Радою митного співробітництва (8 червня 1971 р.) були прийняті рекомендації «Про спрощення митного контролю авіапасажирів на основі двоканальної системи». Мова йде про зелений і червоний канали, які сьогодні називають зеленим і червоним митними коридорами. Відповідно до цих рекомендацій по зеленому каналу (коридору) проходять без митного огляду пасажири, які не мають при собі товарів або мають лише товари, що можуть завозитися без сплати імпортного мита і податків, і на завезення яких не поширюються заборони й обмеження. А по червоному каналу (коридору) проходять усі інші пасажири, які повинні виконати необхідні митні формальності.

  Нинішня практика митного контролю передбачає і так званий третій канал. Так, у країнах — членах Європейського Союзу на підставі відповідних угод для їхніх громадян в аеропортах введено окремий третій канал, де вони проходять митне оформлення.

  До  міжнародних організацій, які поряд  з виконанням інших функцій, займаються і митними питаннями, слід включити Світову організацію торгівлі, Конференцію ООН з торгівлі і розвитку (ЮНКТАД), регіональні організації (наприклад, Європейські Співтовариства, СНД, Євразійське економічне співтовариство) та ін., які також приймають відповідні акти, що можуть розглядатися джерелами міжнародного митного права. Так, важливу роль у розробленні митних кодексів держав — учасниць СНД відіграли Основи митних законодавств держав — учасниць Співдружності Незалежних Держав, які були затверджені рішенням Ради глав держав СНД від 10 лютого 1995 р. У цьому документі визначені принципи правового, економічного та організаційного регулювання митної справи у державах — членах Співдружності. До речі, зазначені Основи використовувалися і під час підготовки Митного кодексу України та Митних кодексів держав — членів СНД.