Злочиннiсть у мiсцях позбавлення волii та ii попередження

1. 2. Криміногенні  чинники злочинності у місцях  позбавлення волі

    Криміногенні  явища, які детермінують злочинність  засуджених у місцях позбавлення  волі, пов'язані з низкою чинників.

     1. Соціально-економічні та ідеологічні  чинники. Несприятливі соціально-економічні  й морально-психологічні обставини  в Україні й близькому зарубіжжі,  докорінне й часом болюче реформування  всіх сфер життя викликають  у республіці економічну нестабільність, зміну на рівні державної політики  ідеологічних настанов щодо власності,  засобів виробництва, особистості,  відкриті й занадто корисливі  спонукання значної частини новоявлених  бізнесменів і навіть приватновласницький  екстремізм багатьох з них.  Сформувалася значна група багатих  людей, чиї прибутки мають аж  ніяк не законне походження. Обмеженість  матеріальних ресурсів і намір  отримати доступ до них навіть  ціною життя інших стають рішучою  домінантою користолюбства, насильства, жорстокості. Різко змінився склад  злочинців, погіршилися їх основні  кримінологічні риси. За даними "Огляду  стану боротьби зі злочинністю  в СІЗО (слідчі ізолятори) МВС  України за 1997 p. " (K., 1998. - С. 43) на рівень злочинності суттєво впливає криміногенний склад спецконтингенту, серед якого на 1 січня 1998 р. утримувалися: 4 засуджених і 1 заарештований, які вважають себе "злодіями у законі"; 17 авторитетів злочинного середовища; 24 лідери злочинних угруповань; 118 осіб, які притягаються до кримінальної відповідальності за бандитизм; 17 найманих убивць; 2465 учасників 607-ми організованих злочинних угруповань, у тому числі 167 рекетирів. І вся ця маса "загартова-

них", найнебезпечніших, жорстоких і лютих  злочинців потрапляє в місця  позбавлення волі, створюючи в  них на довгі роки тяжкий криміногенний  клімат, провокуючи засуджених на вчинення злочинів.

     До  своєрідних, так би мовити, "ідеологічних" чинників, які відіграють значну, а  іноді й рішучу роль у причинному комплексі злочинності в місцях позбавлення волі, належать кримінальні  традиції й звичаї. За дослідженнями  деяких учених (О. І. Гурова, B. I. Бистрих, В. М. Анісімкова та ін. ) у місцях позбавлення волі кримінальна субкультура - неписані норми злочинного світу, які регулюють відносини як у цілому, так і в невеликих групах засуджених. Переважна більшість в'язнів об'єднуються в малі неформальні групи за різними критеріями. При цьому в'язні не тільки підтримують злочинні традиції, а й зацікавлені в розширенні своїх лав. Тому живучість кримінально-злодійських традицій і звичаїв - об'єктивне явище, обумовлене відповідною реакцією антисуспільних елементів на законні вимоги правоохоронних органів і суспільства взагалі. У виправно-трудових установах і тюрмах засуджені попадають під вплив професійних злочинців, внаслідок чого багато з них засвоюють певні моделі поведінки, включаються до груп з антисуспільною орієнтацією, налагоджують зв'язки з досвідченими злочинцями, які часто підтримують і після звільнення з місць позбавлення волі. Головна небезпека кримінально-злодійських традицій на сучасному етапі полягає в постійному їх впливі на свідомість в'язнів, що активізує процес стабілізації антисуспільних настановок із випливаючими з цього наслідками, у посиленні її імперативності, тобто в придбанні кримінальною субкультурою рис обов'язковості для багатьох категорій злочинців, у проникненні її елементів у побут людей і суспільне життя. Отже, кримінальна субкультура,безумовно, є могутнім негативним чинником, який сприяє вчиненню багатьох злочинів у місцях позбавлення волі.

    2. Соціально-правові чинники. Суть  покарання у вигляді позбавлення  волі полягає в ізоляції особи  від суспільства, у примусовому  переміщенні в одностатеві колективи,  в наявності певних обмежень. Засуджений зазнає певних втрат  і страждань, пе-

редбачених  чинним кримінальним і виправно-трудовим законодавством, що виражаються в  обмеженні життєвого простору, вільного спілкування з іншими членами  суспільства і взагалі свободи  поведінки. Оточуюче середовище в місцях позбавлення волі дуже поглиблює  фізичні й моральні страждання особистості. Покарання у вигляді позбавлення  волі, з одного боку, незрідка виступає необхідним "поштовхом" ("каталізатором") для значної частини засуджених, який спонукає особу до правильного  сприйняття заходів виправно-трудового  впливу, до самовиховання, спокутування вини. А з іншого - воно (особливо тривале й неодноразове), на жаль, відіграє роль засобу відчуження від  суспільства, у багатьох випадках травмує  особистість, руйнує соціальні, в тому числі важливі для особи сімейні  й родинні зв'язки, що викликає фрустраційні настрої, песимістичне ставлення до життя, відчай, але в той же час  формує і живить криміногенні риси особи й випливаючі з них форми  поведінки - агресивність, примітивність  потреб і способів їх задоволення, відверте неприйняття покарання, вимог адміністрації  і взагалі знехтування соціальних цінностей.

    Примусове одностатеве скупчення на обмеженому просторі великої кількості не кращих представників суспільства (будь-то чоловіки чи жінки), нав'язування небажаних  стосунків, усталене підґрунтя для  виникнення конфліктних ситуацій, відчуття незахищеності, ворожнече середовище, прояв стадних інстинктів, потурання  примітивним бажанням, постійне очікування образи, глуму, нападу, насильства з  боку тих, хто й до арешту вирішував  свої проблеми за допомогою сили, а  також наявність можливості майже  безкарно (що добре знають ув'язнені) здійснити ті чи інші форми насильства — все це штовхає засуджених до вчинення різних за мотивами й цілями злочинів. Як бачимо, насильство є постійним, обов'язковим супутником такої системи  виконання покарання.

    Зрозуміло, що фізичні й духовні обмеження  по-різному впливають на засуджених. Це залежить, насамперед, від особистих  рис людини. Найгостріше втрату волі переживають ув'язнені віком до 30-ти років, а також ті, які мають  сім'ю та дітей. Дослідженнями встановлено, що існує щільна залежність між рівнем пе-

реживання засудженим втрати волі й тривалістю строків покарання: чим довший строк  покарання, тим значніші психологічні переживання її втрати. Це закономірно, оскільки довготривалість строків  позбавлення волі значною мірою  перекреслює життєву перспективу  особи.

    Певним  чином впливають на поведінку  деяких засуджених і матеріально-побутові обмеження, що може викликати підвищене  бажання покращати своє матеріально-побутове становище шляхом конфлікту або  нанесення собі тілесних ушкоджень (ковтання різноманітних предметів, ламання кінцівок тощо).

    Очевидно, що багато негативних наслідків позбавлення  волі залежить і від системи відбування цього покарання, яка далека ще до відповідності таким міжнародним  актам, як "Загальна декларація прав людини" (1948 p. ), "Мінімальні стандартні правила поводження із в'язнями" (1955 p. ), Конвенція ООН "Проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження й покарання" (1984 p. ). Приміром, у ст. 3 Додатку до рекомендації № 87/3 Європейських тюремних правил від 1987 р. проголошено, що метою нормального поводження з ув'язненими особами є підтримання їхнього здоров'я і почуття особистої гідності, а також (наскільки це дозволяє призначений вироком строк позбавлення волі) розвиток у них почуття відповідальності й тих здібностей, які допоможуть їм повернутися до суспільства, жити з повагою до закону й самостійно заробляти собі на життя після звільнення.

    Між змістом переживання ув'язненими покарання в перший період перебування  у виправно-трудових установах та їх антигромадською поведінкою існує  певний зв'язок. У цей період у  засуджених частіше виникає емоційно нестабільний стан, прагнення діяти  під впливом першого спонукання, постійне відчуття тривоги, напруженості, пригніченості, нестриманість, агресивність, підозріле ставлення до оточуючих  та ін. У науковій літературі різних років неодноразово підкреслювалося, що засуджені в першу третину  відбуття покарання за самими незначними приводами вчинюють порушення режиму утримання, злочини тощо. Особливо такі неадекватні реакції характерні для в'язнів, які мають дефекти  психіки.

    3. Організаційно-управлінські чинники.  Вони пов'язані з широким колом  недоліків і вад усієї системи  відбування покарання у вигляді  позбавлення волі. Наукові дослідження  і практика службових розслідувань  свідчать, що основними причинами  й умовами вчинення злочинів  засудженими є суттєві упущення  в організації режиму, нагляду  та контролю за в'язнями, роботи  адміністрації установ виконання  покарань стосовно належної охорони,  конвоювання, проведення обшуків,  халатне ставлення працівників  цих установ до службових обов'язків  по нагляду за засудженими.  До зазначених чинників належать  також: а) переповнення місць  позбавлення волі ув'язненими  понад ліміт (за останні 5 років  кількість засуджених у місцях  позбавлення волі зростає щорічно  на 11 %, що, зрозуміло, загострює питання  їх розміщення); б) неукомплектованість  адміністрації ваправно-трудових  установ кадрами; в) низький  рівень професіоналізму працівників  цих установ; г) слабкість оперативно-розшукової  й попереджувальної діяльності  відповідних підрозділів місць  позбавлення волі; г) порушення  законності при умовно-достроковому  звільненні від покарання й  під час переводу до інших  виправних установ. Всупереч "Інструкції  з організації нагляду за засудженими,  які відбувають покарання у  виправно-трудових колоніях МВС  України" від 29 грудня 1997 р.  не вжито вичерпних заходів  щодо надійної ізоляції засуджених, повного перекриття каналів для  придбання ними заборонених предметів  та профілактики упередження  заборонених стосунків працівників  цих установ з ув'язненими. Останні  продовжують отримувати заборонені  предмети, а канали надходження  останніх у багатьох випадках  залишаються невідомими. Наприклад,  за 1997 р. працівниками місць позбавлення  волі вилучено: грошей - понад 50 тис.  грн., наркотичних речовин - понад  20 кг, колючо-ріжучих предметів - 966 одиниць, іноземної валюти - понад  20 тис. доларів США та майже  10 млн. російських крб. Для доставки  в установи виконання покарань  подібних предметів засуджені  часто залучають військовослужбовців  та працівників установ. Так,  у 1997 р. виявлено 314 випадків недозволених  стосунків, що на 13% більше, аніж  у 1996 р., в тому числі: начальницьким складом - 92 випадки,

вільнонайманими працівниками - 105, військовослужбовцями — 117 ("Огляд про стан злочинності  у ВТК МВС України за 1997 р. ").

    Технічна  недосконалість охоронної сигналізації, інженерно-технічного устаткування, систем цілодобового нагляду за засудженими, відсутність необхідної апаратури  для перевірки посилок і передач, для огляду автотранспорту, потягів - усе це також сприяє правопорушенням  і вчиненню злочинів засудженими.

    Існують й інші чинники, які обумовлюють  злочинність у місцях позбавлення  волі. Взаємозв'язок і взаємодія  всіх перелічених чинників породжують пенітенціарну злочинність.

1. 3. Попередження  злочинності в місцях позбавлення  волі

    Злочинність у місцях позбавлення волі - хоча й специфічна, але ж частина  всієї злочинності. Тому її попередження також повинно здійснюватися  на двох рівнях - загальносоціальному  й спеціально-кримінологічному.

    Загальносоціальне попередження злочинності в місцях позбавлення волі - це, насамперед, комплекс перспективних соціально-економічних, організаційно-управлінських, ідеологічних, культурно-виховних та інших заходів, спрямованих на вирішення й згладжування гострих соціальних проблем і  негараздів у країні, які в місцях позбавлення волі проявляються вже  в деформованому вигляді. Гострота соціальних протиріч відбивається перш за все на тих людях, які утримуються  в установах виконання покарань, на поширенні кримінальної субкультури, агресивності й насильства. Зменшення  суспільних суперечностей внаслідок  проведення гнучкої й розумної соціальної політики (що неодноразово доведено світовою історією) істотно знижує рівень і  тяжкість насильницьких і корисливо-насильницьких  проявів у людському середовищі, в тому числі й у місцях позбавлення  волі, поступово витискує криміногенні явища. Саме загальносоціальне попередження злочинності спроможне вирішити такі складні проблеми, як праця, освіта, життєві умови, дозвілля в'язнів  у виправно-трудових установах і  після звільнення з них, що мають  бути спрямовані на позитивну перспективу  ресоціалізації особи (модернізація підприємств  у місцях позбавлення волі, навчання необхідним професіям,

що  можливо лише за підвищення рівня  освіти й загальної культури, сприятливих  життєвих умов, осмисленості дозвілля, підвищення духовності тощо). Отже, загальносоціальне  попередження злочинності, у кінцевому  підсумку, змінює уявлення про роль і місце виправно-трудової системи  в боротьбі зі злочинністю.

    Цілком  справедливо відзначається в  літературі, що виправно-трудовим установам  слід повертати суспільству повноцінну особу, а не остаточно калічити її. Тим більше, що відповідно до ст. 3 Конституції  України практична діяльність держави, її органів і посадових осіб повинна  гарантувати, затверджувати й забезпечувати  права та свободи людини.

    Що  стосується спеціально-кримінологічного попередження злочинності в місцях позбавлення волі, то його напрями  й заходи досить різноманітні, мають  як загальний, так і конкретний, цілеспрямованіш  характер і спираються на багатий  вітчизняний і світовий досвід. Частина  з них знаходить відбиття в  програмах боротьби зі злочинністю (наприклад, Комплексна цільова програма боротьби зі злочинністю на 1996-2000 роки, розділи VIII - "Удосконалення кримінально-виконавчої системи").

    Кримінологічна  профілактика. Цей напрямок попередження злочинності у виправно-трудових установах може включати заходи по втручанню в кризові ситуації, зменшення практичних можливостей  учинення злочинів, боротьбу з кримінальною субкультурою, залучення громадськості до профілактичної роботи, надання допомоги жертвам злочинів тощо.

    Відомо, що втручання в кризові ситуації являє собою комплекс різноманітних  заходів по стриманню злочинних  проявів, що припускає нейтралізацію  й розв'язання міжособистих (групових) конфліктів засуджених за допомогою  специфічних для місць позбавлення  волі методів роботи суб'єктів попереджувальної діяльності. До них можна віднести такі заходи:

    1) здійснення постійного оперативного (в тому числі й за допомогою  технічних засобів) контролю за  криміногенними зонами у виправно-трудових  установах, де найчастіше й  у певний період виникають  типові серйозні (й у той же  час специфічні для кожної  окремо установи) негативні явища,  що сприяють виникненню

й розвитку напружених міжособистих (групових) конфліктів або особливого психічного стану  засуджених, що погрожує вчиненням  злочинів. Наприклад, у результаті неналежного  нагляду за ув'язненими, низької  якості обшукової роботи, недоліків  у виховній роботі протягом 1997 р. вчинено 3 умисних убивства, зареєстровано 18 випадків заподіяння умисних тяжких тілесних ушкоджень, 6 втеч з-під варти, 112 втеч з колоній-поселень та ін. З  метою посилення нагляду та ізоляції засуджених у місцях позбавлення  волі в 1997 р. створено службу нагляду  та безпеки. До складу Головного управління виконання покарань було направлено понад 7, 5 тис. військовослужбовців, передано значну частину озброєння, спецзасобів, інвентарю. Наказом МВС України  № 908 від 29 грудня 1997 р. затверджено  Інструкцію по організації нагляду  за засудженими, які відбувають покарання  у виправно-трудових колоніях МВС  України;