Злочини проти громадського порядку

ПЛАН

 

Вступ

1.Поняття та загальна характеристика  насильницьких злочинів

2.Злочини проти волі особи. Їх види, кримінально-правова характеристика.

Висновки

Список використаних джерел

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Подальший розвиток демократизації суспільства, зміцнення правової основи держави  і суспільного життя, передбачає всеохоплюючу охорону політичних, майнових, та інших особистих прав і свобод людини. Така охорона повинна здійснюватися  на основі законності та правопорядку.

Конституція України закріплює  основні права, свободи і обов’язки  громадян, встановлює ефективну систему  гарантій їх здійснення. Норми Основного  Закону, забезпечують недоторканість особи, її житла, таємницю особистого життя, її листування, телефонних розмов і  т. п. В ст. 3 Конституції України  сказано, що людина , її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Будь-яке порушення прав і свобод громадян України є недопустиме, в разі порушення прав і свобод людини, громадянин має право звертатися до суду для захисту своїх прав.

Кожний громадянин повинен дотримуватися  закону, виконувати свої обов’язки  як перед суспільством так і перед  державою, поважати права і законні  інтереси інших людей. Найбільш тяжкі  порушення закону є злочинами - суспільно  небезпечними діяннями, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України.

Серед злочинів особливе місце займають посягання, направлені проти особистості, тобто життя, здоров’я, свободи і  гідності людини. Кримінально-правова  охорона цих невід’ємних прав людини від злочинних посягань регулюється  в спеціальній главі Особливої частини КК України - в главі III “Злочини проти життя, здоров’я, свободи і гідності особи”.

В даній роботі, проаналізовано тільки один вид злочинів спрямованих проти  особи, це злочини проти волі особи, об’єктом яких є особиста свобода людини.

 

 

 

1. Поняття та загальна  характеристика насильницьких злочинів

   Значну частину насильницьких  злочинів становлять умисні вбивства, умисне заподіяння шкоди здоров'ю,  катування, зґвалтування, розбої, грабежі  та поєднане з насильством  хуліганство, їхній рівень, структура  й динаміка характеризують насильницьку  злочинність загалом.

   Основою об'єднання цих  злочинних діянь у кримінологічно  значущу групу є такі критерії:

   - спосіб дій злочинця - фізичне  насилля над особою, спроба чи  погроза його застосування;

   - форма вини - умисел;

   - об'єкт посягання - фізична  особа.

   Починаючи з 1988 р. по 1995 р. фіксується зростання кількості  насильницьких злочинів. Кількість  умисних убивств та умисних  тяжких тілесних ушкоджень за  період з 1987 р. до 1995 р. збільшилася,  відповідно, в 3,5 і 3,3 рази, грабежів  і розбоїв - у 6 і 7 разів. Протягом  наступних років показники реєстрації  умисних убивств, умисних тяжких  тілесних ушкоджень, грабежів  і розбоїв свідчать про зменшення  їхньої кількості.

   Для порівняння: в 1995 і  2004 рр., відповідно, було зареєстровано  4896 і 3788 умисних вбивств, 8800 і 5855 умисних тяжких тілесних ушкоджень.

   Аналіз структурних змін  насильницької злочинності свідчить  про підвищення ступеня суспільної  небезпечності деяких категорій  насильницьких злочинів. Зросла  тяжкість заподіюваних ними наслідків.  Збільшується частка організованих,  заздалегідь підготовлених злочинів, які вирізняються особливою зухвалістю, витонченістю, жорстокістю.

   Протягом тривалого часу  приблизно дві третини вбивств  і тяжких тілесних ушкоджень  відбувалися у сфері побутових  відносин на ґрунті міжособистісних  конфліктів. До початку 90-х рр. частка умисних убивств, учинених  на побутовому ґрунті, знизилася  до 40 % за рахунок зростання вбивств  з корисливих або інших мотивів.  Набули поширення замовні вбивства. Найчастіше жертвами таких злочинів стають підприємці й інші представники бізнесу (46 %), лідери кримінальних угруповань (38 %).

   У сферах дозвілля та  побуту поширені насильницькі  злочини з хуліганських мотивів.  Хуліганські спонукання проявляються  в прагненні відкрито протиставити  свою поведінку суспільному порядкові,  продемонструвати грубу силу, помститися  за справедливо зроблене зауваження  та ін. На сьогодні з хуліганських  спонукань учиняється близько  20 % умисних вбивств і близько  30 % випадків умисного заподіяння  тяжкої шкоди здоров'ю.

   Серед насильницьких злочинців  збільшується частка рецидивістів. У 2004 р. питома вага рецидивістів, які вчинили умисні вбивства, становила 17 %, з них у складі  групи - 24,4 %; розбої -28,9 %; грабежі  - 20, 3 %; умисні тяжкі тілесні ушкодження -14,6 %.

   Відзначається збільшення  частки злочинців, які мають  патологічні відхилення в психіці,  що не виключають осудності  (дебільність, органічні захворювання  центральної нервової системи,  психопатії, сексуальні відхилення). Це значною мірою пов'язано  з процесами поширення алкоголізму  та наркоманії.

   Більшість осіб, які вчиняють  насильницькі злочини й хуліганські  дії, - чоловіки (90-93 %). Це пояснюється  соціальними ролями, характерними  для чоловіків і жінок, психофізичними  особливостями статі. Для поведінки  чоловіків під час дозвілля  більш характерні випадкові компанії, зловживання алкоголем, що часто  створює конфліктні ситуації, які  переростають у бійки.

   Існують розбіжності в  мотивації насильницьких злочинів, учинених чоловіками та жінками.  В останніх переважають мотиви  ревнощів, помсти, заздрощів, прагнення  звільнитися від потерпілого  тощо. Багато насильницьких злочинів  учиняються жінками на ґрунті  віктимної поведінки потерпілого.  В останні роки реєструється  зростання частки жінок при  вчиненні таких злочинів, як убивства  з хуліганських або корисливих  спонукань, у ході розбійних нападів та ін., зростає кількість учинених жінками злочинів з особливою жорстокістю.

   Основний контингент насильницьких  злочинців і хуліганів становлять  особи молодого й середнього  віку (до 40 років). Найбільш висока  кримінальна активність характерна  для представників вікової групи  25-29 років. Далі за ступенем  кримінальної активності посідають  місця вікові групи 18-24 років, 30-39,16-17 років.

   Порівняно з дорослими,  підлітки та молодь, зазвичай, мають  менш розвинуту волю, підвищену  вразливість до негативних упливів,  імпульсивність, сугестивність, вони  легше піддаються шкідливому  впливові з боку антигромадських  елементів, зокрема й у формі  наслідування, підбурювання тощо.

 

2. Злочини проти волі особи. Їх види, кримінально-правова характеристика.

Свобода особи, її права і законні  інтереси забезпечуються системою суспільних відносин, які склалися в Україні.

У статті 55 Конституції України  вказується, що громадяни України  мають право на судовий захист від посягань на честь, гідність, життя і здоров’я, на особисту свободу. Глава III Кримінального кодексу України присвячена захистові життя, здоров’я, волі і гідності особи від злочинних посягань. Крім даної глави в КК є ряд норм спрямованих на охорону цих благ. При посяганні на ці блага шкода завдається особі.

Особою є тільки людина як розумна  істота, наділена здатністю передавати або сприймати думки і здійснювати  історично сформовану сукупність інших  психофізичних процесів. Однак під особою, як об’єктом кримінально-правової охорони слід розуміти не тільки людини, наділену перерахованими властивостями, але і взагалі, живу людину як вищу ступінь живих організмів на Землі. Так кримінальний закон України оберігає життя, здоров’я та інші права людини, яка в силу малолітства або недоумства незбатна виконувати соціальні функції.

Залежно від безпосереднього об’єкта  посягання злочини глави поділяються  на такі групи:

а) злочини проти життя (ст. 93 - 100 КК);

б) злочини проти здоров’я ( ст. 101 - 107, ч. 2 і 3 ст. 108, 1081, ч. 2 ст. 1082, ст. 1083 КК);

в) злочини які ставлять під загрозу життя і здоров’я (ст. 109 - 116 КК);

г) статеві злочини (ст. 118 - 122 КК);

д) злочини що посягають на особисту свободу (ст. 123 - 124 КК);

е) злочини проти гідності особи (ст. 125-126 КК)[1].

Всі ці діяння, що називаються злочинами проти особи, мають своїм родовим об’єктом особу, а безпосередніми життя, здоров’я, свободу і гідність людини. Виходячи з поставленої мети, ми зупинимось на кримінально-правовій характеристиці злочинів проти волі особи. Суспільна небезпека цих злочинів полягає в тому, що вони посягають на волю особи, яка оберігається Конституцією, а якщо подібне діяння здійснюється при обтяжуючих обставинах, то додатково ставить в небезпеку житя і здоров’я людини.

Родовий об’єкт цієї групи злочинів - воля особи. З об’єктивної сторони дані злочини характеризуються діями або бездіяльністю, що посягає на свободу особи.

Таким чином, до злочинів проти волі особи належать:

• незаконне позбавлення волі;
• захоплення заручників;
• незаконне поміщення до психіатричної лікарні;
• викрадення чужої дитини.

Здебільшого, по формі посягання  на свободу особи, склади злочинів здійснюються шляхом дії. Це пояснюється не тільки тим, що дія є більш ефективною формою поведінкою, але і тим, що людина може вчинити опір при посяганні на її свободу. Вказаний опір неможливо перебороти шляхом бездіяньності зловмисника. Однак, позбавлення волі може здійснюватись і шляхом бездіяльності, наприклад, особа знаходиться в закритому приміщенні за власною згодою, бездіяльність проявляється в небажанні здійснити дії по її звільненню.

По законодавчій конструкції дані злочини мають формальний і матеріальних склад злочину. З суб’єктивної сторони дані злочини характеризуються умисною виною. Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони в складі злочину є наявність мети і цілі. Суб’єктами даного злочину можуть бути особи, яким на момент вчинення злочину виповнилося 16 років.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

Подальший розвиток демократії і становлення  правової держави передбачає всеохоплюючу охорону політичних, майнових та інших  прав і свобод людини.

Кожен громадянин повинен дотримуватися  закону, виконувати свої обов’язки, як перед державою так і перед  суспільством, поважаючи права та законні інтереси інших людей. Найбільш тяжкі порушення закону є злочинами - суспільно небезпечними діяннями, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України.

Кримінально-правова охорона невід’ємних  прав людини від злочинних посягань регулюється в спеціальній главі Особливої частини КК України - “Злочини проти життя, здоров’я, свободи і гідності особи”. Серед цієї групи злочинів виділяють злочини проти волі особи.

Родовий об’єкт цієї групи злочинів - воля особи. З об’єктивної сторони дані злочини характеризуються діями або бездіяльністю, що посягає на свободу особи.

Таким чином, до злочинів проти волі особи належать:

• незаконне позбавлення волі;
• захоплення заручників;
• незаконне поміщення до психіатричної лікарні;
• викрадення чужої дитини.

По законодавчій конструкції дані злочини мають формальний і матеріальних склад злочину. З суб’єктивної сторони дані злочини характеризуються умисною виною. Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони в складі злочину є наявність мети і цілі. Суб’єктами даного злочину можуть бути особи, яким на момент вчинення злочину виповнилося 16 років.

Суспільна небезпека цих злочинів полягає в тому, що вони посягають на волю особи, яка оберігається Конституцією, а якщо подібне діяння здійснюється при обтяжуючих обставинах, то додатково ставить в небезпеку житя і здоров’я людини.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Бажанов М.И. Уголовная ответственность  за преступления против личности. - К., 1977.

2. Володько М.В., Чернишова Н.В., Хазін М.А. Кримінальне правоУкраїни. - К.: Наук. думка, 1995.

3. Сташис В.В., Бажанов М.И. Преступления  против личности в УК УССР  и судебной практике. - Х.: Вищ.  шк., 1987.

4. Науково-практичний коментар  Кримінального кодексу України:  за станом законодавства та  постанов Пленнуму Верховного Суду України на 1 січня 1997 року. - К.: Юрінком, 1997. - С.38.

5. Кримінальний кодекс України:  Нормативні акти кримінально-правового  значення (станом на 1.I.1997 року). - К.: А.С.К., 1997.

6. Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних і цивільних справах // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 1995. - № 1. - С. 114-115.