Злочини прот волі особи

Частина п’ята ст. 1231 КК передбачає кримінальну відповідальність за дії, вказані в диспозиції ч. 4 ст. 1231 КК, якщо вони вчинені:

щодо працівника правоохоронного органу чи представника влади;

щодо їх близьких родичів;

за попереднім зговором групою осіб;

особливо небезпечним рецедивістом чи поєднані із заподіянням потерпілому середньої тяжкості чи тяжкого тілесного ушкодження.

Якщо особа вчинила захоплення при нападі на адміністрацію виправно-трудової установи, то її дії слід кваліфікувати за сукупнісню злочинів, передбачених ст. 691 КК та за ч. 4 або ч. 5 ст. 1231 КК або за ст. 1231 КК та ст. 1833 КК, якщо після захоплення заложників винна особа вчинила злісну непокору вимогам адміністрації виправно-трудової установи про їхнє звільнення, якщо ця особа за порушення вимог режиму відбування покарання піддавалася протягом року стягненню у вигляді переведення у приміщення камерного типу (одиночну камеру) або переводилася в тюрму. Таку кваліфікацію діям винної особи необхідно давати відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 березня 1993 року № 2 “Про судову практику в справах про злочини, пов’язані з порушенням режиму відбуваня покарання в місцях позбавлення волі”.

Суб’єктивною стороною даного злочину (ч. 1 та ч. 4 ст. 1231 КК) є прямий умисел, а ч. 2 та ч. 5 ст. 1231 КК суб’єктивна сторона характеризується як умисною, так і подвійною формою вини.

Склад злочину, передбачений диспозиціями злочину (ч. 1 та ч. 4 ст. 1231 КК, формальний, ч. 2 - матеріальний. Склад злочину передбачений ч. 5 ст. 1231 КК, може бути як формальний, так і матеріальний (при наявності вказаних у диспозиції наслідків).

Мета є обов’язковою  ознакою суб’єктивної сторони цього злочину.

Суб’єктом злочину, передбаченого статтею 1231 КК є осудна особа, яка досягла 16-річного віку. Це може бути як громадянин України, так і іноземець чи особа без громадянства.

Чинність частин 1 та 2 цієї статті не поширюється на випадки вчинення такого злочину на території України, коли особа, яка захопила або тримає заложника, перебуває на території України, і ця особа, а також заложник є громадянином України.

Покарання:

за ч. 1 ст. 1231 КК - позбавлення волі на строк до десяти років;

за ч. 2 ст. 1231 КК - позбавлення волі на строк від п’яти до п’ятнадцяти років з конфіскацєю майна або без такої;

за ч. 4 ст. 1231 КК - позбавлення волі до шести років;

за ч. 5 ст. 1231 КК - позбавлення волі на строк від п’яти до п’ятнадцяти років.

В. Незаконне поміщення в психіатричну лікарню (ст. 1232 КК)

З об’єктивної сторони злочин полягає у поміщенні до психіатричної лікарні завідомо психічно здорової людини. Для складу злочину немає значення, до якої саме психіатричної лікарні поміщено потерпілого, до лікарні із звичайним чи посиленим, або  навіть суворим наглядом. Проте ця обставина може бути врахована під час призначення покарання. Злочин вважається закінченим з моменту поміщення потерпілого до психіатричної лікарні.

З суб’єктивної сторони даний злочин скоюється з прямим умислом, за яким винна особа знає, що поміщає до психіатричної лікарні завідомо психічно здорову людину.  Мотиви даного злочину можуть бути різними (намагання одержати матеріальну вигоду, заволодіти житлом потерпілого тощо). і на кваліфікацію злочину не впливають. Вони можуть бути враховані під час визначення покарання.

Суб’єктом злочину може бути будь-яка особа, у тому числі і особа медичного персоналу. Якщо для скоєння цього злочину посадова особа використовує службовий стан, відповідальність настає додатково і за ст. 166 КК - перевищення влади або службових повноважень.

Покарання:

позбавлення волі на строк до двох років або виправні роботи на той самий строк з позбавленням права займати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від одного року до трьох років чи без такого.

Г. Викрадення чужої дитини (ст. 124 КК). Суспільна небезпека даного злочину полягає в тому, що він грубо порушує батьківські права громадян. У відповідності із ст. 68 КпШС України батьки мають право вимагати повернення своїх дітей від будь-якої особи, яка їх утримує у себе не на підставі закону чи судового рішення. Прагнучи захистити права опікунів і піклувальників, ст. 141 КпШС України надає їм право вимагати у суді повернення їм дітей, що перебувають під їх опікою чи піклуванням, від осіб, які утримують у себе дітей без законних підстав. Даний злочин небезпечний і тим, що позбавляє дітей їх законних батьків, опікунів чи піклувальників і може призвести до ненормального розвитку і виховання дитини, а також заподіяти йоому іншої шкоди.

З об’єктивної сторони злочин полягає у викраденні або підміні чужої дитини. Викрадення - це таємне або відкрите заволодіння дитиною без відома або згоди батьків, опікунів або дитячих закладів, які здійснюють виховання або лікування дітей. Викрадення дитини може бути вчинене і шляхом обману або зловживання довір’ям.

Якщо викрадення поєднюється з вчиненням іншого злочину (нариклад, з заподіянням тілесних ушкоджень особі, у якої викрадено дитину), все вчинене кваліфікується за правилами про сукупність злочинів.

Підміна дитини полягає в заміні однієї новонародженої або грудної дитини іншою.

Дитиною треба вважати особу, яка не досягла чотирнадцятирічного віку. Згода такої особи на викрадення не виключає відповідальності винного[5].

Викрадення дітей старше чотирнадцяти років утворює незаконне позбавлення волі і тягне відповідальність за ст. 123 КК. Викрадення батьками власної дитини (наприклад, батьком у матері, яка виховує дитину, безпосередньо з дитячого будинку або іншого місця, в якому тимчасово перебуває дитина) навіть при позбавленні їх судом батьківських прав не утворює розглядуваного злочину. Вказані дії за наявності всіх ознак самоуправства можуть кваліфікуватися за ст. 198 КК.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом (винний усвідомлює, що викрадає або підміняє чужу дитину, і бажає цього), корисливою метою, мотивом помсти або іншим особистим мотивом.

Викрадення дитини при відсутності вказаних в ст. 124 КК мети або мотивів не утворює вказаного злочину (наприклад, викрадення дитини з метою усиновлення або передачі на виховання дитячому закладу, викликане тим, що батьки дитини знущаються над нею, примушують займатися жебрацтвом, крадіжками).

Підміна новонародженої дитини, допущена  з необережності особою медичного персоналу пологового будинку, також не утворює складу злочину передбаченого ст. 124 КК . Такі дії можуть за певних умов розглядатися як халатність (ст. 167 КК) або дисциплінарний проступок.

Суб’єктом цього злочину можу бути особа, яка досягла шістнадцятирічного віку.

Отже, ми розглянули злочини в яких родовим об’єктом є особиста воля людини.

2

ВИСНОВКИ

Подальший розвиток демократії і становлення правової держави передбачає всеохоплюючу охорону політичних, майнових та інших прав і свобод людини.

Кожен громадянин повинен дотримуватися закону, виконувати свої обов’язки, як перед державою так і перед суспільством, поважаючи права та законні інтереси інших людей. Найбільш тяжкі порушення закону є злочинами - суспільно небезпечними діяннями, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України.

Кримінально-правова охорона невід’ємних прав людини від злочинних посягань регулюється в спеціальній главі Особливої частини КК України - “Злочини проти життя, здоров’я, свободи і гідності особи”. Серед цієї групи злочинів виділяють злочини проти волі особи.

Родовий об’єкт цієї групи злочинів - воля особи. З об’єктивної сторони дані злочини характеризуються діями або бездіяльністю, що посягає на свободу особи.

Таким чином, до злочинів проти волі особи належать:

незаконне позбавлення волі;

захоплення заручників;

незаконне поміщення до психіатричної лікарні;

викрадення чужої дитини.

По законодавчій конструкції дані злочини мають формальний і матеріальних склад злочину. З суб’єктивної сторони дані злочини характеризуються умисною виною. Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони в складі злочину є наявність мети і цілі. Суб’єктами даного злочину можуть бути особи, яким на момент вчинення злочину виповнилося 16 років.

Суспільна небезпека цих злочинів полягає в тому, що вони посягають на волю особи, яка оберігається Конституцією,  а якщо подібне діяння здійснюється при обтяжуючих обставинах, то додатково ставить в небезпеку житя і здоров’я людини.

1. Конституція України.

2. Кримінальний кодекс України: (Прийнятий сьомою сесією ВР України 5 квітня 2001 року): Офіційний текст/ Міністерство юстиції України. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 239 с.

3. Закон України Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини від 16 липня 1999р.

4. Закон України Про психіатричну допомогу від 22 лютого 2000р.

5. Закон України Про охорону дитинства від 26 квітня 2001р.

Навчальна література:

1. Коржанський М.Й. Науковий коментар Кримінального кодексу України. – К.: ТОВ "Атіка": Академія: Ельга. – Н., 2001. – 654, [1] с.

2. Кримінальне право України. Особлива частина./ За ред. М.І.Бажанова, В.В.Сташиса, В.Я.Тація. – Київ – Харків: Юрінком Інтер, 2003. – 496 с.

3. Кримінальне право України. Особлива частина./ За ред. М.І.Мельника, В.А.Клименка. – Київ: Юридична думка, 2004. – 656 с.

4. Кримінальне право України. Особлива частина. Підручник за ред. проф. П.С.Матишевського, С.С.Яценка, доц. П.П.Андрушка. – Київ: Юрінком Інтер. – 1999р.

5. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України./ Під заг. Ред. М.О.Потебенька, В.Г.Гончаренка. У двох частинах. Особлива частина. – К.: Форум, 2001 р. – 942 с.

6. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І.Мельника, М.І.Хавронюка. – К.: Каннон, А.С.К., 2003. – 1104 с.

Спеціальна література:

1. Акімов М. Кримінальна відповідальність за захоплення заручників // Право України. – 2002. - № 3. – с.150-155.

2. Аніщук Н. До проблеми работоргівлі жінками // Право України. – 2002. - №9. – с.99-101.

3. Трембач О. Окремі аспекти об'єктивних ознак викрадення чужої дитини // Вісник ЛНУ ім. І.Франка. – Серія юридична. – 2001. – Вип.36. – с. 478-481.

4. Хавронюк М. Кожна особа має право на свободу та особисту недоторканність // юридичний вісник України. – 1998. - №27. – с. 28-32.

1.      Вартилецька І.А., Плутагир В.С. Кримінальне право України. альбом схем: навч. посібник / За заг. ред. В.Я. Горбачовського. – К.: Атіка, 2003. – 208 с.

2.      Коржанський М.Й. Кримінальне право і законодавство України: Частина Загальна: Курс лекцій. – К.: Атіка, 2001. – 432 с.

3.      Коржанський М.Й. Кримінальне право і законодавство України: Частина Особлива: Курс лекцій. – К.: Атіка, 2001. – 544 с.

4.      Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник. (Ю.В. Александров, В.І. Антипов, М.В. Володько та ін.) Вид. 3-тє, переробл. та допов./ За заг. ред. М.І. Мельника, В.А. Клименка. – К.: Юридична думка, 2004. – 352 с.

5.      Кримінальне право України. Особлива частина: Підручник. (Ю.В. Александров, В.І. Антипов, М.В. Володько та ін.) Вид. 3-тє, переробл. та допов./ За заг. ред. М.І. Мельника, В.А. Клименка. – К.: Юридична думка, 2004. – 656 с.

Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студ. юрид. спец. вищ. закладів освіти / За ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – Київ–Харків: Юрінком Ін-тер–Право, 2001. – 416 с

2

2

[1] Володько М.В., Чернишова Н.В., Хазін М.А. Кримінальне правоУкраїни. - К.: Наук. думка, 1995. - С. 263-264.

[2] Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України: за станом законодавства та постанов Пленнуму Верховного Суду України на 1 січня 1997 року. - К.: Юрінком, 1997. - С.

[3] Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних і цивільних справах // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 1995. - № 1. - С. 114-115.

[4] Україна в міжнародно-правових відносинах. Книга 1. Боротьба із злочинністю та взаємна правова допомога. - К.: Юрінком.1996. - С. 321-329.

[5] Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України: за станом законодавства та постанов Пленнуму Верховного Суду України на 1 січня 1997 року. - К.: Юрінком, 1997. - С. 422.