Судові витрати

Закон визначає суму судового збору  в залежності від мінімальної  заробітної плати або ціни позову. В Законі України про «Судовий збір» зазначається, що ставка судового збору встановлюється за подання до суду позовної заяви:

1. майнового характеру – 1% ціни позову;
2. немайнового характеру – 10% мінімальної заробітної плати;
3. про розірвання шлюбу – 10 % мінімальної заробітної плати;
4. про поділ майна при розірвання шлюбу - 1% ціни позову;
5. про видачу судового наказу 50% ставки, що визначається з оспорюваної суми
6. у справах окремого провадження – 10% розміру мінімальної заробітної плати
7. про перегляд заочного рішення 10% розміру мінімальної заробітної плати;
8. апеляційної скарги, заяви про приєднання до апеляційної скарги – 50 % ставки що справляється судом 1 інстанції;
9. касаційної скарги, заяви про приєднання до касаційної скарги – 70 % ставки що справляється судом 1 інстанції;
10. про перегляд судового рішення у зв’язку з нововиявленими обставинами - 70 % ставки що справляється судом 1 інстанції;
11. апеляційної скарги на судовий наказ – 50% ставки, що підлягає сплаті за подання заяви про видачу судового наказу в наказному провадженні;
12. про забезпечення доказів або позову – 10% мінімальної заробітної плати;
13. апеляційної і касаційної скарги на ухвалу суду або приєднання до зазначених скарг – 10% мінімальної заробітної плати;
14. заяви про скасування рішення третейського суду – 50% розміру мінімальної заробітної плати;
15. про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду – 20% розміру мінімальної заробітної плати;
16. Про видачу виконавчого документа на підставі рішення іноземного суду – 10% розміру мінімальної заробітної плати.

 

 

2.2 Сплати та повернення  судового збору

Судовий збір можуть сплачувати громадяни України,  іноземці,  
особи без громадянства,  підприємства, установи, організації, інші  
юридичні  особи  (у  тому  числі  іноземні)  та  фізичні  особи  -  
підприємці, які звертаються до суду. Він може сплачуватись як у готівковій, так і у безготівковій валюті. При сплаті судового збору у готівковій валюті, а подання   позовів,  ціна  яких  визначається  в  іноземній  валюті,  судовий  збір  сплачується у   гривнях   з   урахуванням офіційного   курсу   гривні до  іноземної  валюти,  встановленого  Національним банком України на день сплати.

 

Закон України «Про судовий збір» передбачає імперативну вказівку, відповідно до якої судовий збір перераховується виключно  через  установи  банків  чи  відділення  зв'язку.

 

Якщо в ході здійснення цивільного судочинтва  особа скористалася своїм правом на збільшення позовних вимог або пред’явила інші позовні вимоги,  недоплачену суму  судового  збору  необхідно  сплатити  до  звернення  до  суду  з  відповідною  заявою.

У разі  роз'єднання  судом  позовних  вимог   судовий   збір,  сплачений  за подання позову,  не  повертається і перерахунок не  здійснюється.  В такому випадку після роз'єднання судом позовних вимог судовий збір  повторно не сплачується. У разі ж вибуття  із  справи позивача судовий збір сплачується  його правонаступником, якщо збір не був сплачений.  

У разі  якщо  позовну  заяву  подано  після подання заяви про вжиття запобіжних заходів чи заяви про  забезпечення  доказів  або  позову,  розмір судового  збору  зменшується  на  розмір судового  збору,  сплаченого за подання заяви про вжиття запобіжних  заходів чи заяви про забезпечення доказів або позову.

 

 

 

 

 

В деяких випадках судовий збір, сплачений  особою підлягає повернення з передбачених законом підстав. Так сплачена  сума судового збору повертається за ухвалою суду  в разі:

• зменшення розміру позовних  вимог  або  внесення  судового  збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом;
• повернення заяви або скарги;
• відмови у відкритті провадження у справі;
• залишення  заяви  або  скарги без розгляду (крім випадків,  якщо такі заяви або скарги  залишені  без розгляду  у зв'язку  з повторним неприбуттям позивача або за його клопотанням);
• закриття провадження у справі.

      У  зменшення розміру позовних  вимог  або  внесення  судового  збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом,  судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми;  в інших випадках  -  повністю.

Суд або суддя, виходячи з майнового  стану громадянина, вправі звільнити його від сплати державного мита у доход держави.

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ ІІІ. Витрати  пов’язані з розглядом справи

До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать:

• витрати на правову допомогу;
• витрати сторін та їх представників,  що пов'язані з  явкою  до суду;
• витрати,  пов'язані  із залученням свідків,  спеціалістів,  перекладачів та проведенням судових експертиз;
• витрати,  пов'язані з проведенням огляду доказів за місцем  їх  знаходження  та  вчиненням інших дій,   необхідних для розгляду  справи;
• витрати,  пов'язані  з публікацією в пресі оголошення про  виклик  відповідача.

Отже, фактично це витрати, що пов'язані  з розглядом справи в суді і  з виконанням в ній рішення.

За викликаними до суду свідками, експертами та перекладачами зберігається їх середній заробіток за місцем роботи. Якщо зазначені особи не є працівниками підприємств, установ, організацій, їм виплачується винагорода за явку до суду або виконану роботу. При виконанні ними процесуальних обов'язків свідка, експерта, перекладача за межами постійного місця проживання, їм відшкодовуються витрати, понесені у зв'язку з переїздом до місця виклику і назад, наймом житла і добові.  Свідкам виплачується винагорода в розмірі 12 відсотків мінімального розміру заробітної плати на день.

Розмір  винагороди експерта або спеціаліста,  який виконує  свої  функції  не  в  порядку  службового  завдання,  визначається  залежно від його кваліфікації та складності завдання у межах від 3  до 5 відсотків неоподатковуваного  мінімуму  доходів  громадян  за  годину роботи.

     У  разі проведення  судової  експертизи  особливої  складності  розмір винагороди збільшується на 25 відсотків.  

     6. Перекладачам залежно від їх  кваліфікації  та  складності  роботи встановлюються такі розміри винагороди:

     за  письмові  переклади -  від 10  до  15  неоподатковуваних мінімумів  доходів  громадян  за  один  авторський  аркуш (40 тис.  друкованих (рукописних) знаків);

     за  усні  переклади  - від 3 до 5 відсотків неоподатковуваного  мінімуму доходів громадян за годину роботи.

     Переклади з рідкісних мов, з письмовою в'язю, своєю графікою,  ієрогліфами, клинописом, а також з стародавніх мов, так само, як і переклади  на  іноземні мови,  що віднесені до рідкісних мов,  які  мають  писемність  в'язю,  свою  графіку,  написані   ієрогліфами,  
клинописом, оплачуються із збільшенням ставок на 25 відсотків.

За правилом ЦПК кошти, необхідні  на оплату свідків, експертів, а також  на проведення огляду на місці, вносить  наперед сторона, яка порушила відповідне клопотання. Якщо виклик цих осіб або огляд на місці провадиться за клопотанням обох сторін або з ініціативи суду, потрібні для цього кошти вносяться обома сторонами порівну. Перелічені суми не вносяться стороною, звільненою від оплати судових витрат. В таких випадках оплата провадиться з коштів, що відпускаються за кошторисом.

Виплата винагороди свідкам, експертам, перекладачам, а також відшкодування їм витрат у зв'язку з явкою провадиться за ухвалою судді негайно після виконання ними своїх процесуальних обов'язків незалежно від стягнення з сторін сум, необхідних для цього.

Відшкодування витрат військовослужбовців, які викликаються до суду як свідки, законні представники потерпілих, експерти, перекладачі (проїзд, витрати по найму жилого приміщення, добові), провадиться за вимогою військових частин за встановленими нормами. Самим військовослужбовцям ніякі витрати не відшкодовуються.

ЦПК встановлено, що за проведення дій  по виконанню судових рішень плата не стягується. Витрати на зберігання і перевезення майна, на оплату експертів, комісійних, на відрядження і проїзд судового виконавця до місця виконання провадяться за кошторисом суду, при якому перебуває судовий виконавець. Охоронець, якщо ним призначено не боржника або не члена його сім'ї, одержує за зберігання майна винагороду за встановленою таксою і відшкодування фактично зроблених витрат по його зберіганню, за відрахуванням фактично одержаної вигоди від використання цього майна.

Особи, які виселяються з самоуправно  зайнятих жилих приміщень, відшкодовують фактичні витрати, пов'язані з виселенням. Виселення осіб з будинків  (жилих приміщень),  що загрожують обвалом, провадиться за рахунок відповідних житлових органів державної районної адміністрації, виконавчих комітетів місцевих рад, підприємств, установ, організацій.

Зазначені витрати, пов'язані з  виконанням, — за зберігання і перевезення  майна, оплату експертів, комісійних, на відрядження і проїзд судового виконавця стягуються з боржника у доход держави за ухвалою судді незалежно від стягнення з нього майна чи грошових сум.

До витрат, пов'язаних з розглядом  справи, відносяться інші витрати, які  ст. 63 ЦПК не включені до судових  витрат, але по суті є такими. Це, зокрема:

1. витрати заявника у справі окремого провадження про відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника, пов'язані з публікацією в місцевій пресі оголошення про виклик до суду держателя цінного паперу (ст. 279 ЦПК);
2. витрати сторони, пов'язані з оплатою допомоги адвоката, який брав участь у справі (ст. 76 ЦПК), та з оплатою інших осіб, які за чинним законодавством можуть здійснювати в судочинстві у справі цивільне процесуальне представництво; 3) витрати сторони за фактичну втрату робочого часу (ст. 77 ЦПК).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ ІІІ. Юридичні факти в конституційному праві

3.1. Поняття та ознаки  юридичних фактів

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

Отже, інститут конституційно-правових відносин є інститутом загальної частини конституційного права України, що об’єднує конституційно-правові норми, які  виникають,змінюються або припиняються внаслідок діяльності чи поведінки суб’єктів конституційно-правових відносин, або ж незалежно від їх волі, як результат певного стану чи статусу і породжують конституційні права і обов’язки учасників цих відносин.

Інститут конституційно-правових відносин є складним комплексним інститутом загальної частини конституційного права України і містить у своєму складі ряд субінститутів, які можуть класифікуватися за наступними критеріями: за предметом (інститут правовідносин у сфері основ суспільного і державного ладу; інститут правовідносин у сфері прав, свобод і обов’язків людини і громадянина; інститут виборчих правовідносин; інститут парламентських правовідносин тощо); за суб’єктами (інститути, пов’язані з інтересами Українського народу; інститути, пов’язані з інтересами держави; інститути,пов’язані з інтересами суб’єктів місцевого самоврядування); за призначенням у механізмі конституційно-правових відносин (інститут суб’єктів конституційно-правових відносин; інститут об’єктів конституційно-правових відносин; інститут суб’єктивних прав і юридичних обов’язків учасників конституційно-правових відносин; інститут конституційних юридичних фактів) тощо.

Як уже зазначалося, інститут конституційно-правових відносин об’єктивізується в системі чинного законодавства конституційного законодавства України. У нашій державі не існує чіткого нормативного визначення поняття конституційно-правових відносин, а тим більше самостійного закону про конституційне право України. Хоча, ідея створення такого закону заслуговує наувагу. Зокрема, прийняття 22 червня 2005 р. Закону України “Про міжнародне приватне право” дозволило не тільки оптимально нормативно визначити міжнародні приватноправові відносити, а й оптимально визначити ряд інших теоретичних і практичних проблем загальної частини цієї галузі права.

У загальній формі можна сказати, що суб'єктами конституційно-правовихвідносин можуть бути всі, на кого правові норми даної галузі покладають визначені обов'язки та надають права.

В якості суб'єктів конституційно-правових відносин можуть бути в певних випадках і іноземні громадяни та особи без громадянства.

Виникненню конкретного конституційно-правового  відносини на базі правової норми передує юридичний факт. Саме з нього починається реалізація правової норми. Завдяки юридичній факту конкретний суб'єктстає учасником даного правовідносини, власником відповідних прав або обов'язків.

Таким чином, юридичний факт - це подія  або дія, щотягне за собою виникнення, зміну або припинення правовідносин. 

Подія відбувається незалежно від  волі суб'єкта, дія - пов'язано з волевиявленням останнього. Дії, у свою чергу, можуть класифікуватися на юридичні акти та юридичні вчинки. Як правило,розвиток правовідносини, його рух збуджується цілою системою, ланцюгом юридичних фактів.

Отже, конституційно-правове відношення – це нормативно визначені суспільно-політичні відносини, що виникають, змінюються або припиняються внаслідок діяльності чи поведінки суб’єктів конституційно-правових відносин, або ж незалежно від їх волі, як результат певного стану чи статусу і породжують конституційні права і обов’язки учасників цих відносин.

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел

1. Конституція України від 28.06.1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 23.07.1996. - № 30 С. 141. 
2. Данилюк Ю. Поняття та особливості юридичних фактів у конституційному праві України // Право України. - 2008. - N 2. - С. 13-17.
3. Кельман М. С. Загальна теорія держави і права:  підручник /  М.  С.  Кельман,  О. Г. Мурашин. – К.: Кондор, 2006. – 477с.
4. Конституційне право України: академічний курс у 2-х т. / За ред. В.Ф. Погорілко. - К.: Юридична думка 2006.
5. Конституційне право України: Підручник / За ред. Ю. М. Тодики і В. С.Журавського. – К., 2002. – 544 с.
6. Конституційне право України: Підручник / Заред. В. Ф. Погорілка. – К., 2002. – 732с.
7. Кравченко В.В. Конституційне право України. - К.: Атіка 2004. 
8. Погорілко В. Об’єкти конституційного права України: поняття ознаки та види // Право України. - 2004. - N2. - С. 9-16. 
9. Погорілко В. Федоренко В. Суб’єкти конституційно-правових відносин: поняття ознаки види // Право України. - 2002. - №10. - С. 3-9. 
10. Погорілко В., Федоренко В. Конституційно-правові відносини в Україні: поняття,види структура // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2005. - №7. – С.28-47.
11. Совгиря О.В., Шукліна Н.Г. Конституцій право України: Навчальний посібник, - К.: Юрінком Інтер, 2008. - 632 c.
12. Тодик Ю.М. Конституційне право України. - К.: Ін-Юре 2003.
13. Фрицький О.Ф. Конституційне право України: Підручник.–К., 2002. – 536 с.
14. Шляхтун, П. П. Конституційне право України: Підручник. — К.: «Освіта України», КНТ, 2008. - 592 с.