Пропозиції від ПОДВ

     Відповідно  до примітки 2 під уразливим станом особи слід розуміти зумовлений фізичними чи психічними властивостями або зовнішніми обставинами стан особи, який позбавляє або обмежує її здатність усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними, приймати за своєю волею самостійні рішення, чинити опір насильницьким чи іншим незаконним діям, збіг тяжких особистих, сімейних чи інших обставин. Відповідно до наведеного визначення, уразливий стан може бути викликаний не лише фізичними чи психічними властивостями, а і певними зовнішніми обставинами, зокрема, збігом тяжких особистих, сімейних чи інших обставин. На наш погляд, в даному випадку, мова йде про дії винної особи, спрямовані на використання такого становища людини, якій "немає чого втрачати" для отримання згоди на її подальшу експлуатацію. Так, наприклад, на семінарі присвяченому питанням протидії торгівлі людьми, що проводився 16-17 лютого 2006 року, представниками Департаменту боротьби зі злочинами, пов'язаними із торгівлею людьми наводився приклад, коли злочинцями було завербовано для сексуальної експлуатації за кордоном жінку, котра не мала засобів для існування  та мешкала в будинку, який був у вкрай аварійному стані, де були відключені газ, вода та електроживлення.

     Суб'єктивна  сторона торгівлі людьми характеризується виною у формі прямого умислу.

     Мета  вчинення цього злочину є обов'язковою  ознакою суб'єктивної сторони лише для останніх чотирьох форм цього  злочину. Такою метою є експлуатація. Поняття експлуатації наводиться у  примітці 1 до ст. 149 КК України. Його розкрито більш повно ніж у старій статті та ніж у Протоколі. Крім того, перелік  видів експлуатації не є вичерпним, що дозволятиме застосовувати цю норму при виникненні нових форм експлуатації. Оскільки для перших двох форм злочину мета не є обов'язковою  ознакою – торгівля чи інша незаконна  угода є закінченими з моменту  їх вчинення, без необхідності її доведення.

     Суб'єктом злочину є фізична осудна особа, яка досягла 16 річного віку на момент вчинення злочину. Відповідно до нової редакції статті, суб'єктом є як особа, що передає людину так і особа, що її одержує.

     Кваліфікованими видами розглянутого злочину є вчинення дій, передбачених ч. 1 ст. 149 КК України:

     1) щодо неповнолітнього;

     2) щодо кількох осіб;

     3) повторно;

     4) за попередньою змовою групою  осіб;

     5) службовою особою з використанням  службового становища; 

     6) особою від якої потерпілий  був у матеріальній або іншій  залежності;

     7) у поєднанні з насильством,  яке не є небезпечним для  життя чи здоров'я потерпілого  чи його близьких або з погрозою  застосування такого насильства.

     Особливо  кваліфікованими  видами розглянутого злочину є вчинення дій, передбачених частиною першою або другою ст. 149 КК України:

     1) щодо малолітнього;

     2) організованою групою;

     3) поєднані з насильством, небезпечним  для життя або здоров'я потерпілого  чи його близьких або з погрозою  застосування такого насильства

     4) якщо вони спричинили тяжкі  наслідки.

     Розглянемо  інші законодавчі акти, що діють  у різних напрямах протидії торгівлі людьми.     

     У напрямі запобігання торгівлі людьми працює Комплексна програма протидії торгівлі людьми на 2002 – 2005 роки, затверджена  постановою Кабінету Міністрів України  від 5 червня 2002 року N766. Відповідно до цієї програми протидія торгівлі людьми проводиться у трьох основних напрямах: запобігання торгівлі людьми; переслідування торгівців людьми; захист потерпілих та їх реінтеграція. На виконання  цієї програми постановою Кабінету Міністрів  України від 27 червня 2003 року N987 було затверджено Типове положення про  центр реабілітації для осіб, які  постраждали від торгівлі людьми, а постановою Кабінету Міністрів  України від 25 грудня 2002 року N1961 утворена Міжвідомча координаційна рада з  питань протидії торгівлі людьми.

     У напрямі протидії заволодінню особою (викраденню або вербуванню людей) працюють декілька нормативних актів. По-перше, це Конституція України. У ній  статтею 29 проголошується право на свободу та особисту недоторканність  кожної людини. По-друге, це Кримінальний кодекс України: стаття 146 Кодексу передбачає кримінальну відповідальність за незаконне  позбавлення волі або викрадення людини, стаття 447 – відповідальність за вербування найманців, а ст. 303 –  відповідальність за примушування до заняття проституцією чи сутенерство.

     У напрямі протидії незаконному переміщенню  людей (незаконній міграції) працює Закон  України "Про порядок виїзду з  України і в'їзду в Україну  громадян України" від 21 січня 1994 року. Статті 2 та 10 цього Закону регламентують  необхідні для виїзду громадянина  за кордон документи та необхідні  у певних випадках дозволи. Стаття 332 Кримінального кодексу України  передбачає відповідальність за організацію  незаконного переправлення осіб через державний кордон України.

     У напрямі протидії незаконному використанню людей також діє ряд нормативних  актів. Це статті 28 та 52 Конституції  України, що передбачають заборону тортур, жорстокого, нелюдського та такого, що принижує гідність людини, поводження чи покарання, а також заборону насильства та експлуатації дитини.

     Торгівля  людьми з метою трансплантації органів  і тканин по праву вважається найбільш суспільно небезпечною з усіх видів торгівлі людьми. Основи законодавства  про охорону здоров'я від 19 листопада 1992 року (статті 46, 47) та Закон України "Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини" від 16 липня 1999 року розкривають умови  та порядок застосування трансплантації органів, а також інші питання, пов'язані  із трансплантацією. Але в цілому законодавство в цій сфері  не можна назвати досконалим, оскільки правомірність пересадки органів  і тканин чітко не визначена. Спеціальне кримінальне законодавство у  сфері незаконної трансплантації органів  і тканин людини відсутнє.

     Розглянуті  законодавчі акти, як правило, декларують захист певних прав громадян, при порушенні  яких настає кримінальна, адміністративна  та цивільна відповідальність. Кримінальний кодекс України містить багато норм, що передбачають відповідальність за різні види незаконного використання чи незаконної експлуатації людини. Зокрема, передбачена відповідальність за незаконні дії щодо усиновлення (удочеріння) (ст.169 ККУ), створення або утримання місць розпусти (ст. 302 ККУ), примушування до заняття проституцією чи сутенерство (ст. 303 ККУ), втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність (ст.304 ККУ), експлуатацію дітей (ст. 150 ККУ), порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини (ст. 143 ККУ), насильницьке донорство (ст. 144 ККУ) тощо.

     Слід  зауважити, що до законодавчої бази України  належать і чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких дана Верховною Радою України. Тому розглянуті вище міжнародні договори, які були ратифіковані Україною, є одночасно  і міжнародним, і національним законодавством України.

     Викладене свідчить, що велика кількість прав та свобод людини чи інтересів держави, котрі порушуються у процесі  вчинення торгівлі людьми, обумовлює  дуже широкий спектр напрямів суспільного  реагування на поширення цього явища  та вимагає від суспільства комплексного підходу до боротьби з ним.

     У подану нижче таблицю зведені  юридичні документи України за напрямами  боротьби з кримінальними злочинами, що розглядаються.       

     Законодавство України щодо протидії незаконному використанню людини  

     3. Які, на Вашу думку, можна визначити основні причини, що сприяли порушенню прав людини, залучення її у ситуацію торгівлі людьми в описаній історії?

     − недостатній рівень проінформованості  про можливі небезпеки пов’язані  з роботою за кордоном і можливі  дії по їх уникненню;

     − не знання своїх прав і шляху їх захисту в іншій країні;

     − острах звернутись по допомогу до органів  поліції або посольства України  в Польщі;

     − низький рівень соціальної захищеності  і заробітної плати в межах  України, спонукає людей на бездумне шукання кращої долі де-інде;

     − складна система доведення кримінальних справ до суду і не узгодженість дій усіх державних установ і  громадських організацій по запобіганню  і протидії торгівлі людьми;

     − та ін.

     4. Наскільки те, що  сталося, є помилкою  потерпілої особи?  Поясніть.

     На  мій погляд, в цій ситуації громадянка України Ольга повністю вчинила  не правильно, підставивши під загрозу  не тільки власне життя, здоровє і  т.д.,  але й власної маленької  дитини, наслідки чого можуть знайти свій прояв в майбутньому, з точки  зору психології, обидві мати і донька, зазнали сильної психологічної  травми, від якої навряд чи вдасться оговтатись щвидко і без негативних наслідків до здоровя, емоційного стану  і нормальної адаптації в соціумі.

     5. Визначте наслідки ситуації торгівлі людьми у запропонованій історії.

• небажання потерпілих свідчити проти торгівців;
• економічна, моральна, юридична непідготовленість потерпілих;
• постійний страх за себе та рідних;
• психологічний стрес потерпілих та комплекс провини;
• недовіра до правоохоронних органів (невіра у правосуддя);
• правова вразливість щодо можливості притягнення до кримінальної відповідальності за проституцію та ін.;
• недоброзичливість суспільства та правоохоронних органів;
• вплив злочинців на потерпілу на етапі досудового слідства та судового розгляду;
• недостатність державної допомоги потерпілим та недостатня взаємодія між правоохоронними органами, судами та громадськими організаціями.  
  6. Якби потерпіла особа булла членом Вашої групи, щоб Ви їй сказали?