Порушення порядку заняття господарською та банківською діяльністю

  Професійним учасником ринку цінних паперів  визнається юридична особа, яка здійснює певний вид діяльності на такому ринку  на підставі отриманої ліцензії. Якщо філія чи інший відокремлений підрозділ професійного учасника ринку цінних паперів здійснює відповідну діяльність, не отримавши копію ліцензії, завірену ДКЦПФР, такі дії потрібно розцінювати як професійну діяльність на ринку цінних паперів з порушенням умов ліцензування і у разі отримання доходу у великих розмірах кваліфікувати їх за ч. 2 ст. 202 [12, ст.480].

  Порушення порядку зайняття господарською  та банківською діяльністю вважається закінченим злочином з моменту, коли внаслідок здійснення підприємницької діяльності без державної реєстрації або господарської діяльності без ліцензії чи з порушенням умов ліцензування особа одержує дохід у великих розмірах. Отримання доходу у великому розмірі має місце тоді, коли його сума у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян (примітка до ст. 202). Зайняття підприємницькою діяльністю без державної реєстрації або зайняття господарською діяльністю без ліцензії, не пов’язані з фактичним одержанням доходу у великому розмірі, має тягнути адміністративну відповідальність, передбачену КАП (ст.ст. 160, 160-2, 164, 164-5, 177-2 КАП) та Декретом Кабінету Міністрів України “Про податок на промисел”. Здійснення банківської діяльності без банківської ліцензії, що не поєднується з одержанням доходу у великому розмірі, охоплюється ст. 166-8 КАП [11, ст.53].

  Під доходом у даному разі слід розуміти всю суму надходжень від виробництва продукції, виконання робіт чи надання послуг з урахуванням витрат, понесених у зв’язку із здійсненням такої діяльності (придбання сировини та інших товарно-матеріальних цінностей, оренда приміщень, витрати на транспортні засоби, оплата праці тощо).

  Встановлення  розміру отриманого доходу потребує звернення до податкового законодавства, яке містить механізм і правила визначення цієї величини і передбачає вираховування витрат із фактично одержаної виручки. Так, оподатковуваним об’єктом у осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, є сукупний чистий дохід, тобто різниця між валовим доходом (виручка у грошовій і натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов’язаними з одержанням доходу. Склад витрат, які з метою оподаткування виключаються з доходів громадян — суб’єктів підприємницької діяльності, а також норми витрат, які враховуються при оподаткуванні доходів таких осіб у ситуації, коли витрати не можуть бути підтверджені документально, визначені відповідними нормативно-правовими актами. Об’єктом оподаткування у підприємств є прибуток, який визначається шляхом зменшення скоригованого валового доходу звітного періоду (включає і доходи від реалізації товарів) на суму валових витрат платника податку та суму амортизаційних відрахувань [8, cт.47].

  Дії громадянина, який одержав доходи від діяльності, що містить ознаки підприємницької, без державної реєстрації і не сплатив з них податки, мають кваліфікуватись лише за ст. 202 і додаткової кваліфікації за ст. 212 не потребують, оскільки такі доходи не підлягають декларуванню згідно із податковим законодавством. Водночас самостійну кримінально-правову оцінку за ст. 212 (крім інкримінування ст. 202) має отримувати умисне ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів з тих доходів одержання яких пов’язується із зареєстрованою у встановленому порядку господарською діяльністю, яка однак здійснюється без одержання ліцензії або з порушенням умов ліцензування. Якщо зазначена діяльність не поєднується з ухиленням від сплати податків дії винного слід кваліфікувати лише за ст. 202 [12, ст.480]. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

  Розділ  1.2. Суб’єктивні ознаки.

  А. Суб’єкт.

  Суб’єктом злочину є:

  1) фізичні осудні особи незалежно  від громадянства, які досягли  16-річного віку, у т.ч. особи,  які займаються зареєстрованою  підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи;

  2) службові особи юридичних осіб  — підприємницьких та інших господарських структур, які приймають та (або) реалізують рішення про здійснення господарської діяльності без належним чином оформленої ліцензії або з порушенням умов ліцензування, а також службові особи, які не забезпечили отримання підприємством, установою чи організацією ліцензії, хоч цей обов’язок покладався на них нормативними актами, установчими документами або трудовим контрактом.

  Наявність обов’язку у певного працівника підприємства чи організації дотримуватись вимог ліцензування має встановлюватись у кожному конкретному випадку з урахуванням здійснюваного ним фактичного і юридичного контролю за фінансово-господарською діяльністю суб’єкта господарювання [12, ст.481].

  Б. Суб’єктивна сторона.

  Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

  Якщо  без державної реєстрації як суб’єкта підприємництва здійснюється діяльність, яка містить ознаки підприємницької і підлягає ліцензуванню, суб’єктивна сторона злочину додатково характеризується спеціальною метою – прагненням винного отримати від такої діяльності прибуток. Винний усвідомлює, що порушує встановлений порядок зайняття підприємницькою та іншою господарською діяльністю і бажає вчинити такі дії для того, щоб досягти мети — одержати від незареєстрованої, безліцензійної або пов’язаної з порушенням умов ліцензування діяльності дохід у великих розмірах [12, ст.481].

  Безліцензійна або пов’язана з порушенням умов ліцензування господарська діяльність, передбачена ч. 1 і ч. 2 ст. 202, в обов’язковому порядку не характеризується наявністю зазначеної мети, хоч у переважній більшості випадків винні особи переслідують саме таку мету [11, ст.52]. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

  ВИСНОВОК

  З прийняттям Конституції України у 1996 р. створено надійний фундамент для подальшого розвитку і зміцнення України як демократичної, соціальної, правової держави. Серед нагальних проблем сьогодення одним із найважливіших і складних для суспільства є питання протидії злочинності у сфері господарської діяльності. Аналіз криміногенної ситуації в Україні свідчить, що злочини у сфері господарської діяльності, поширеність яких досить велика, стають на перешкоді соціально-економічним реформам, підвищенню рівня добробуту населення, стабільності, розвитку держави та її національної безпеки.

  Кримінально-правова  охорона господарської діяльності в Україні здійснюється на підставі норм Кримінального кодексу України, аналіз якого свідчить про наявність в цілому належної правової бази для виконання державою цього завдання.

  Разом із тим, правова база забезпечення протидії злочинності у сфері господарської  діяльності може бути ефективною лише за умови її постійного вдосконалення  відповідно до сучасних реалій економічного розвитку держави. Вона має, з одного боку, ґрунтуватися на положеннях чинного цивільного та господарського законодавства, що регулює здійснення господарської діяльності та є досить динамічним, з, іншого, – оперативно змінюватися відповідно до потреб правозастосовчої практики щодо протидії новим формам злочинних проявів у цій сфері.

  Тому  існує необхідність предметної систематизації, вивчення і аналізу великої кількості  нормативно-правових актів економічного блоку і стратегічних документів планового характеру.

  Виходячи з особливостей даного складу злочину в курсовій роботі були проаналізовані основні законодавчі акти, що регулюють відносини у сфері зайняття господарською та банківською діяльністю на підставі чого були розглянуті ознаки складу злочину, передбаченого ст. 202. З’ясування основних понять, що містяться у законодавчих актах та регулюють відносини у сфері господарської та банківської діяльності надає можливість вирішувати питання про наявність у діях особи порушення встановленого законом порядку зайняття такою діяльністю. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

  СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

  1. Кримінальний кодекс України  від 05.04.2001 № 2341-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 25, с.74

  2. Господарський Кодекс України.  Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, N 18, N 19-20, N 21-22, с.144

  3. Закон України “Про банки і  банківську діяльність”. Відомості  Верховної Ради (ВВР), 2001, N 5-6, с.30

  4. Закон України “Про державне  регулювання ринку цінних паперів  в Україні”. Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, N 51, с.292

  5. Закон України “Про фінансові  послуги та державне регулювання  ринків фінансових послуг”. Відомості  Верховної Ради (ВВР), 2002, N 1, с. 12

  6. Закон України “Про державну  реєстрацію юридичних осіб та  фізичних осіб-підприємців”. Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, N 31-32, с.263

  7. Закон України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності”. Відомості Верховної Ради (ВВР), 2000, N 36, с.299

  8. Закон України “Про податок  з доходів фізичних осіб”. Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, N37, с .308

   9. Рішення ДКЦПФР “Про визначення операцій, що не відносяться до торгівлі цінними паперами як виду професійної діяльності” № 321 від 29 жовтня 2002 р./ http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main

  10. Положення про порядок видачі  банкам банківських ліцензій, письмових  дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій. Затверджене постановою Правління НБ №275 від 17 липня 2001р.http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi

  11. Постанова Пленуму Верховного  Суду України від 25 квітня 2003 р.  № 3 “Про практику застосування  судами законодавства про відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності”. Вісник Верховного Суду України — 2002. — № 4. — с. 69.

  12. Науково-практичний коментар Кримінального  кодексу України. 3-тє вид., переробл. та доповн. / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Атіка, 2005. – с. 1064.

  13. Рекомендації науково-практичної  конференції “Відповідальність  за злочини у сфері господарської  діяльності” (Харків, 5–6 жовтня 2005 року). – Х., 2005. – c. 74.