Поняття, види, структура, тлумачення та завдання закону про кримінальну відповідальність

Автор: Пользователь скрыл имя, 28 Января 2013 в 12:29, реферат

Описание работы

Проблема закону про кримінальну відповідальність розглядалася багатьма визнаними вченими в галузі науки кримінального права. Серед них слід відзначити Дурманова Н.Д, Ковальова М.І., Шаргородського М.Д. та багато інших. Саме вони розробили теоретичну базу наукового матеріалу з данної теми, який я і використав під час написання своєї курсової роботи.

Содержание

І Вступ.
ІІ Загальна частина.
1. Поняття закону про кримінальну відповідальність.
2. Структура закону про кримінальну відповідальність.
3. Тлумачення закону про кримінальну відповідальність.
4. Завдання закону про кримінальну відповідальність.
ІІІ Висновок.
Перелік використаної літератури.

Работа содержит 1 файл

РЕФЕРАТ.doc

— 130.50 Кб (Скачать)

 

 

 

 

 

 

 

Реферат з кримінального права

на тему:

" Поняття, види, структура, тлумачення та завдання закону про кримінальну відповідальність"

 

 

 

 

 

   Виконав:

юридичного факультету

заочної форми навчання

 

 

Викладач:

 

 

 

Рецензент: _______________

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ

2010

План

І Вступ.

ІІ Загальна частина.

1. Поняття закону про  кримінальну відповідальність.

2. Структура закону  про кримінальну відповідальність.

3. Тлумачення закону  про кримінальну відповідальність.

4. Завдання закону  про кримінальну відповідальність.

ІІІ Висновок.

Перелік використаної літератури.

Вступ.

Проблема закону про  кримінальну відповідальність розглядалася багатьма визнаними вченими в  галузі науки кримінального права. Серед них слід відзначити Дурманова  Н.Д, Ковальова М.І., Шаргородського М.Д. та багато інших. Саме вони розробили теоретичну базу наукового матеріалу з данної теми, який я і використав під час написання своєї курсової роботи.

Під час написання  своєї курсової роботи я звернув  увагу на більшість проблемних питань, що стосуються данної теми. Головними питаннями, які я намагався висвітлити в цій курсовій є поняття закону про кримінальну відповідальність, його види, тлумачення та структура. Також я спробував розкрити значення кримінального закону та його завдання, бо саме це питання було надзвичайно дискусійним ще в радянській юридичній літературі та разом з тим не втратило свою актуальність і сьогодні.

Метою написання цієї курсової являється більш глибоке  дослідження питань, що являються  предметом данної роботи, їх пізнання для створення надійної теоретичної бази, яку б я міг застосувати на практиці.

 

 

 

 

 

1.Поняття  закону про кримінальну відповідальність  та його 

види.

Законодавство України  про кримінальну відповідальність складається з Кримінального  Кодексу України, який ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних нормах та принципах. Єдина система нормативно-правових актів, котра регулює питання злочинності та караності діяння зведена в єдиний кодифікований акт - Кримінальний кодекс. Закони України про кримінальну відповідальність, які прийняті після набрання чинності нині діючим Кримінальним кодексом, включаються до нього після набрання ними чинності. Тільки Кримінальний кодекс визначає злочинність та караність діяння на території України.Закон про кримінальну відповідальність визначають як нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України, котрий містить взаємоповязані юридичні норми, одні з котрих, засновуючись на Конституції України та загальновизнаних нормах міжнародного права, закріпляють підстави та принципи кримінальної відповідальності, містять загальні засади кримінального законодавства, інші - визначають, які суспільно небезпечні діяння являються злочинами, та встановлюють, які покарання можуть бути застосовані до осіб, котрі їх вчинили, або ж називають підстави та умови звільнення від кримінального покарання Александров Ю.В., Антипов В.И., Володько Н.В. и др. Уголовное право Украины: Общая часть. - К.: Аттика, 2002 - С.24..Виходячи з данного визначення, слід встановити основні ознаки кримінального закону.

1. Кримінальний закон  засновується на Конституції  України та загальновизнаних  нормах міжнародного права. Конституція  України, включивши до свого  змісту загальновизнані норми  міжнародно-правових актів в сфері  прав людини, продублювала данні  положення в нині діючому Кримінальному кодексі. „Кожна людина, обвинувачена у вчиненні злочину, має право вважатися невинною доти, поки її винність не буде встановлена в законному порядку шляхом прилюдного судового розгляду, при якому їй забезпечують усі можливості для захисту” - сказано в Загальній декларації прав людини 1948р. Данне положення дублюється в ч.1 ст.62 Конституції України та ч.2 ст.2 Кримінального кодексу. „Ніхто не може бути засуджений за злочин на підставі вчинення будь-якого діяння або за бездіяльність, які під час їх вчинення не становили злочину за національними законами або за міжнародним правом” - говорить той же міжнародно-правовий документ. Це положення є базовим для ч.2 ст.4 Кримінального кодексу, який вказує, що злочинність та караність діяння встановлюється законом про кримінальну відповідальність, який діяв на час вчинення цього діяння. Разом з тим, „Не може також призначатися покарання, тяжче від того, яке застосовувалося на час вчинення кримінального правопорушення” (Європейська конвенція про захист прав та основних свобод, 1950р.) - положення, яке являється базовим для встановлення основної засади дії кримінального закон в часі, згідно до якої „Закон про кримінальну відповідальність, що встановлює 
злочинність діяння або посилює кримінальну відповідальність, не 
має зворотної дії в часі” (ч.2 ст.5 кримінального кодексу). „Ніхто не повинен бути вдруге засуджений чи покараний за злочин, за який він уже був остаточно засуджений або виправданий відповідно до закону і кримінально-процесуального права кожної країни” (Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, 1966р.). Данний принцип наглядно відображено в ч.3 ст.2 Кримінального кодексу, згідно до якої „ніхто не може бути притягнений до кримінальної відповідальності за той самий злочин більше одного разу”, та ч.2 ст.7 ККУ, яка встановлює засади кримінальної відповідальності осіб, які скоїли злочин за кордоном - якщо данні особи за вчинені злочини зазнали кримінального покарання за межами України, вони не можуть бути притягнені в Україні до кримінальної відповідальності за ці злочини. Що ж до засад призначення та відбуття покарання, то і відносно цього аспекту на міжнародно-правовому рівні закріплено відповідні стандарти. Так, положення про те, що „ніхто не повинен зазнавати тортур, або жорстокого, нелюдського, або такого, що принижує його гідність, поводження і покарання” яке міститься в Загальній декларації прав людини 1948р., продубльовано в ст.28 Конституції України та ч.3 ст.50 ККУ, згідно до якої „покарання не має на меті завдати фізичних страждань або 
принизити людську гідність”. Рішенням Конституційного суду від 29 грудня 1999 року було скасовано смертну кару як вид покарання Кримінального кодексу 1960р. на підставі того, що таке покарання суперечить Конституції та загальновизнаним нормам міжнародного права. Новий Кримінальний кодекс України 2001р. виключає норму, котра передбачає покарання у вигляді смертної кари. Данний захід ґрунтується на Конституції України та міжнародно-правовим стандартам в галузі захисту прав людини. Так, згідно до Ст.1 Протоколу №6 до Європейської конвенції про захист прав та основних свобод від 28 квітня 1983р., „Смертна кара скасовується. Нікого не може бути засуджено до такого покарання або страчено”.

2. Кримінальний закон  приймається виключно парламентом  - Верховною Радою України. Згідно з Конституцією Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Відповідно до п.22 ст.92 Конституції України, виключно законом України визначаються діяння, які є злочинами та відповідальність за них.

3. Кримінальний закон регламентує підстави та принципи кримінальної відповідальності та звільнення від кримінальної відповідальності. Відповідно до того, які положення містить кримінальний закон, згідно з цим він включається до Загальної або Особливої частини Кримінального Кодексу.

4. Кримінальний закон  містить взаємоповязані правові  норми, котрі визначають принципи  та загальні засади кримінального  права. Він являє собою цілісну  систему правових норм, кожна  з котрих виконує свою функцію  в справі кваліфікації діяння та індивідуалізації покарання ат разом з тим має тісний зв'язок з іншими нормами, по відношенню до яких вона є або первинним, або вторинним елементом в ланцюгу кваліфікації діяння та призначення покарання.

5. Закон про кримінальну  відповідальність визначає, які суспільно небезпечні діяння являються злочинними та яке покарання чи інші міри кримінально-правового характеру призначаються за скоєння цих злочинів. Саме шляхом визначення злочинності та караності діяння, кримінальний закон і здійснює завдання кримінального законодавства, зазначені в ст.1 ККУ - „Кримінальний кодекс України має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам”.Змістом кримінального закону є правова норма. В зв'язку з цим кримінальний закон можна розділити на такі види в залежності від виду правової норми, яка входить до змісту відповідного кримінального закону. Такими видами є:

1) норми визначаючі - норми,  котрі дають визначення кримінально-правових  понять. Такою є, наприклад, норма  ч.1 ст.11 ККУ, відповідно до якої  „Злочином є передбачене цим  Кодексом суспільно небезпечне 
винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину”;

2) норми розняснюючі  - норми, котрі дають тлумачення  тих чи інших положень Кримінального  кодексу. Такими є норми, котрі  містять ся у примітках до  відповідних статей КК. Наприклад,  згідно до ч.3 Примітки до ст.185 ККУ, „У статтях 185-191 цього Кодексу у великих розмірах визнається злочин, що вчинений однією особою чи групою осіб на суму, яка в двісті п'ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину ”.

3) норми заохочуючі - норми,  котрі містять положення, котрі  поліпшують правовий стан відповідного  субєкта кримінально-правових відносин. Так, відповідно до ч.2 ст.31 ККУ,  „Не підлягають кримінальній  відповідальності при добровільній  відмові організатор, підбурювач чи пособник, якщо вони відвернули вчинення злочину або своєчасно повідомили відповідні органи державної влади про злочин, що готується або вчиняється.”

4) норми забороняючі  - переважна більшість норм Особливої  частини ККУ, котрі містять юридично заборонену поведінку субєкту злочину, за яку встановлено міру кримінального покарання.

2. Структура закону про кримінальну  відповідальність.

В структурі кримінального  закону знаходять свій безпосередній  прояв принципи кримінального права. В системі кримінального законодавства найбільш важливе принципове значення має поділ кримінального закону на дві частини: Загальну та Особливу. Обидві частини українського Кримінального кодексу являють собою органічну єдність, але разом з тим суттєво розрізняються за характером норм. Тому слід казати про окремо про систему Загальної частини та систему Особливої частини кримінального закону Дурманов Н.Д. Советский уголовный закон. - М.,1967. - С., 73.. В Загальній частині Кримінального кодексу визначаються принципи та загальні положення кримінального законодавства - завдання кримінального законодавства, підстави кримінальної відповідальності, дія кримінального закону в просторі та часі, поняття злочину, цілі покарання та його види, застосування покарання, звільнення від покарання, примусові заходи медичного та виховного характеру. В Особливій частині вказуються конкретні суспільно небезпечні та карані за кримінальним законодавством діяння та визначається конкретна міра покарання за кожне діяння. Статті Загальної частини кримінального закону не тільки визначають ті чи інші поняття чи інститути, але й приписують за певних умов компетентним установам, посадовим та іншим особам вчинити ті чи інші дії чи утриматися від них. Статті Загальної частини в єдності зі статтями Особливої частини також мають імперативний , а не декларативний, характер. Взагалі, в чинному кримінальному законодавстві не слід виділяти декотрі статті як декларативні, бо кожна стаття, включаючи й ті з них, котрі встановлюють принципи та завдання законодавства, містить конкретний припис. Статті Загальної частини, котрі стосуються злочину, за окремими виключеннями, не відрізняються за змістом від статей Особливої частини (а саме від їх диспозицій). Вони в загальній (на відміну від диспозицій Особливої частини) формі визначають, що злочинними є лише діяння, скоєні осудними особами, вчинені умисно чи з необережності, вчинені за відсутності чи за наявності таких обставин, як крайня необхідність чи необхідна оборона. Вони визначають, що злочинним є як саме скоєння злочинного діяння, так і замах на нього та співучасть в його вчиненні та ін. Такий же загальний характер мають положення Загальної частини кримінального закону, котрі стосуються покарання, особливо його видів та застосування покарання. Співвідношення Загальної та Особливої частин в сфері визначення злочину можна уявити як співвідношення загального та окремого при єдності змісту. Статті Загальної частини беруться на увагу кожний раз, коли мова йде про статтю особливої частини. В цьому відношенні Загальна частина кримінального права суттєво відрізняється від Основних положень цивільного права. Це пояснюється різноманіттям тих відносин, котрі регулює цивільне право, та строго обмеженим характером сфери, котра відводиться для кримінального права. І Загальна, і Особлива частини восновному стосуються одного предмету: визначення злочину та встановлення за нього покарання. Тому вони і являють собою нерозривне єдине ціле. Загальним принципом кримінального права являється положення про те, що дія всіх норм Загальної частини Кримінального кодексу розповсюджується і на всі статті Особливої частини Шаргородский М.Д. Уголовный закон. - М., 1948. - С.58.. Тому не можна окремі розділи Особливої частини включать до однієї групи з розділами Загальної частини. Єдність Загальної та Особливої частин зовсім не означає їх тотожності та знищення відмінностей між ними. Загальна та Особлива частини складаються з розділів, кожен з яких, в свою чергу, складається зі статей. Загальна частина складається з 15 розділів, кожен з котрих має відповідну назву: Загальні положення; Закон про кримінальну відповідальність; Злочин, його види та стадії; Особа, яка підлягає кримінальній відповідальності (субєкт злочину); Вина та її форми; Співучасть у злочині; Повторність, сукупність та рецидив злочинів; Обставини, що виключають злочинність діяння; Звільнення від кримінальної відповідальності; Покарання та його види; Призначення покарання; Звільнення від покарання та його відбування; Судимість; Примусові заходи медичного характеру та примусове лікування; Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх. Особлива частина розділена на 20 розділів, назви кожного з котрих відображає умовно обєднану в ньому групу злочинів, обєднаних між собою за родовим обєктом посягання. Система Особливої частини кримінального права відображає відносини сучасного суспільства. В основу системи норм Особливої частини Кримінального кодексу покладено характер злочинів, тобто характерні риси їх суспільної небезпечності. Для сучасного українського кримінального права являється неприйнятним класифікація злочинів за тяжкістю покарання. Оскільки кримінальне право виходить з поняття злочину, а не покарання як первинного, санкція не може являтися підставою поділу норм Особливої частини. В основу поділу Особливої частини на розділи в Кримінальному кодексі та науці кримінального права покладено, за загальним правилом, обєкт злочину, точніше, родовий обєкт злочину, тобто обєкт, однаковий для значної групи злочинів, котрі характеризуються схожими рисами, суспільною небезпекою.Поділ за родовим обєктом доповнюється виділенням декотрих груп злочинів по субєкту злочину та іншим підставам (військові злочини). При визначенні родового об'єкта посягання українське законодавство виходе не з абстрактних логічних понять, а з реальних суспільних відносин. Якщо зростає значення якої-небудь галузі суспільних відносин та якщо ця обставина знаходить свій прояв і в посиленні її кримінально-правової охорони, наприклад, у введенні нових кримінально-правових норм, то можливе виділення нової великої групи злочинів, котрі посягають на данні суспільні відносини, зі створенням нового розділу Особливої частини. З іншого боку, коли виявляється недоцільність подальшого існування якого-небудь розділу, то норми, які в ній містяться, відносяться до інших розділі. Більш складним та спірним являється питання про структуру кримінально-правової норми. Норма кримінального права - це певне правило поведінки, котра має загальнообовязкову силу та кримінально-правову санкцію за її порушення чи недотримання М.И.Ковалёв. Советское уголовное право: Курс лекций. Выпуск 2. Советский уголовный закон. - Свердловск, 1974. - С.21.. Вона являється змістом кримінального закону, виражає його сутність. Ця норма не може бути зведена до статті закону, так як стаття - лише технічне оформлення норми права. Спірним питання про структуру кримінально-правової норми являється тому, що вона дещо не підходить під класичну структурну формулу, котра складає елементи правової норми.Як відомо, прийнято ділити всяку правову норму на три складові частини: гіпотезу, диспозицію та санкцію.Гіпотеза вказує на ті фактичні обставини, за наявності котрих належить виконувати відповідне правило поведінки.Диспозиція формулює саме правило поведінки. Ця частина й визначає сутність норми.Санкція говорить про ті міри, котрі може застосувати держава в Раї порушення вказаного правила поведінки.Однак в дійсності жодна з норм кримінально права  

не формулювалась таким чином. При цьому важливо звернути увагу ще й на наступне: в нормах Загальної частини Кримінального кодексу звичайно немає санкції та дуже часто гіпотези, в нормах же Особливої частини, як правило, відсутня гіпотеза. Єдина з вказаних трьох частин - диспозиція - завжди є в будь-якій нормі. Вона складає головну ланку в ній. В силу тісного звязку норм Загальної та Особливої частини (частіше, але не завжди) перші містять в собі в зжатому чи розгорнутому вигляді всі структурні елементи норми. В залежності від цільового призначення норми окремі її елементи можуть мати домінуюче значення. Наприклад, в нормах, котрі визначають кримінально-правові поняття чи інститути, головним елементом являється диспозиція; в нормах про покарання - диспозиція чи санкція.В нормах Особливої частини ярка виражені два елементи - диспозиція та санкція. Гіпотезу можна виявити лише в окремих нормах, котрі говорять про спеціальні субєкти злочину. Як правило, в нормах Особливої частини гіпотези як такої немає. Вона розчиняється в диспозиції. В ній немає й необхідності, так як охоронна норма звернена до всякого та кожного, хто вчинить описану в диспозицію злочинну дію.Диспозиція та санкція, котрі застосовуються при побудові кримінально-правової норми, бувають різними за своїми видами. Оскільки проблема видів диспозиції в науці кримінального права, то я обмежусь лише переліком та коротким описом їх.Диспозиція не тільки відображає склад злочину, але і породжує його. Складові елементи якої-небудь дії стають складом злочину тільки тоді, коли описані в диспозиції як такі. Більшість вчених розрізняють чотири види диспозицій: описальну, просту, банкетну та посилальну.

1. Описальною являється  диспозиція, в котрій законодавець  описує ознаки складу певного  виду злочину. Зразковою являється  диспозиція ст.185 ККУ („Крадіжка”). В ній даються ознаки складу крадіжки. Там сказано, що крадіжка - таємне викрадення чужого майна. Данна диспозиція, звичайно, описальна, але вона далеко не типова для розгорнутої описальної диспозиції. Практично в ній описана тільки об'єктивна сторона крадіжки, тобто лише один з елементів складу. Безспірно, диспозиції такого виду являються найбільш розповсюдженими в нині діючому Кримінальному кодексі, але це не робить їх типовими для описальної диспозиції. Більш вдалим прикладом типової описальної диспозиції може бути диспозиція ч.1ст.364 ККУ: „Зловживання владою або службовим становищем, тобто умисне, з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб, використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам, сів складу. Безспірно, диспозиції такого виду являються найбільш розповсюдженими в нині діючому Кримінальному кодексі, але це не робить їх типовими для описальної диспозиції. Більш вдалим прикладом типової описальної диспозиції може бути диспозиція ч.1ст.364 ККУ: „Зловживання владою або службовим становищем, тобто умисне, з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб, використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб”. В наведеній диспозиції описані всі ознаки складу цього злочину. Зокрема, в ній є вказання на обєкт злочину - інтереси служби, описана об'єктивна сторона - використання службового становища всупереч..., вказано субєкт - посадова особа та умисну форму вини. До того ж в цій статті навіть відображено факультативні ознаки субєктивної сторони - мотиви злочину (корисливі).

Информация о работе Поняття, види, структура, тлумачення та завдання закону про кримінальну відповідальність