Поняття, види, мета та система покарань

Під системою покарань прийнято розуміти встановлений кримінальним законом і обов'язковий для суду вичерпний перелік покарань, розташованих у певному порядку за ступенем їх суворості.

 

 

3. Ознаки системи покарань

 

Поняття системи покарань містить у собі низку ознак, а  саме :

а) система покарань встановлюється тільки законом. Жодне покарання  не може визначатися довільно, його вид, розміри, порядок і підстави застосування можуть бути зазначені  тільки в законі;

б) перелік покарань, що утворюють  систему, обов'язковий для суду. Інакше кажучи, суд, прерогативою якого є  застосування покарання, не має права  відступити від цієї системи;

в) перелік покарань, що утворюють  систему, є вичерпним. Це означає, що з погляду закону на даний момент система покарань є закінченою, завершеною. Коли говорять про систему покарань як вичерпний їх перелік, то мають  на увазі ту систему, той їх перелік, що наведений у ст. 51 КК. Тому за злочин, вчинений на території України, неможливо, наприклад, застосувати таке покарання, як тюремне ув'язнення, заслання чи звільнення від посади, тому що КК таких  покарань не передбачає;

г) система покарань передбачає їх розміщення у певному порядку  за ступенем їх суворості. У ст. 51 КК вони розташовані починаючи від  менш суворих до більш суворого. Подібного роду ступінчастість, «сходи»  покарань дають можливість суду вирішувати, яке з покарань є більш чи, навпаки, менш суворим. Ці питання виникають  при зміні вироку в касаційній чи наглядовій інстанції, призначенні  покарання в порядку ст. 69 КК чи заміні покарання більш м'яким (ст. 82 КК).

Система покарань, встановлена  в ст. 51 КК, містить в собі такі види покарань: штраф; позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або  кваліфікаційного класу; позбавлення  права обіймати певні посади чи займатися  певною діяльністю; громадські роботи; виправні роботи; службові обмеження  для військовослужбовців; конфіскація  майна; арешт; обмеження волі; тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців; позбавлення волі на певний строк; довічне позбавлення волі. Отже, КК передбачає 12 видів покарань.

За ухилення від відбування цих покарань настає кримінальна  відповідальність за статтями 389, 390 і 393 КК. Так, ухилення від виконання громадських  робіт карається за ст. 389 КК —  арештом на строк до шести місяців  або обмеженням волі на строк до трьох років.

 

 

4. Види покарань

 

До осіб, визнаних винними  у вчиненні злочину, судом можуть бути застосовані такі види покарань:

1. штраф;
2. позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу;
3. позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю;
4. громадські роботи;
5. виправні роботи;
6. службові обмеження для військовослужбовців;
7. конфіскація майна;.
8. арешт;
9. обмеження волі;
10. тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців;
11. позбавлення волі на певний строк;
12. довічне позбавлення волі.

Ст. 57 визначає систему покарань - вичерпний, загальнообов'язковий перелік  визначених за змістом видів покарань, що характеризуються внутрішньою єдністю  та узгодженістю. Система конкретно  визначених за змістом покарань дає  суду можливість при застосуванні покарання  здійснити його індивідуалізацію, врахувавши ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують  та обтяжують покарання. Вказану  систему складають дванадцять покарань. Чотири із них - громадські роботи, службові обмеження для військовослужбовців, арешт і обмеження волі - є нововведеннями, які не були відомі раніше діючому кримінальному законодавству України.

На відміну від КК1960 р. в основу побудови системи покарань в КК 2001 р. покладено критерій порівняльної суворості видів покарань і застосовано  принцип її побудови "від менш суворого до більш суворого покарання". Такий же підхід застосовано і при конструюванні санкцій норм Особливої частини КК. Орієнтуючи суди на порівняно більш м'які покарання, цей підхід має сприяти подальшій гуманізації правозастосовчої практики, застосуванню справедливого покарання, необхідного і достатнього для виправлення особи та попередження нових злочинів.

Система покарань, встановлених ст. 51, є вичерпною. Вона може бути змінена  лише шляхом прийняття відповідного закону.

Система покарань має загальнообов'язковий  характер, який проявляється у тому, що:

а) покарання, які входять до неї, можуть застосовуватися як правило до всіх засуджених (винятки встановлено, зокрема, щодо неповнолітніх, для яких закон (ст. ст. 98 -108) встановлює окрему систему покарань);

б) ці покарання є обов'язковими для суду, правоохоронних та інших органів держави, юридичних і фізичних осіб.

 

 

 

 

 

 

5. Основні та додаткові покарання

 

Основними покараннями є  громадські роботи, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, арешт, обмеження волі, тримання в  дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк, довічне позбавлення волі.

Додатковими покараннями  є позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу та конфіскація майна.

Штраф та позбавлення права  обіймати певні посади або займатися  певною діяльністю можуть застосовуватися  як основні, так і як додаткові  покарання.

За один злочин може бути призначено лише одне основне покарання, передбачене в санкції статті Особливої частини цього Кодексу. До основного покарання може бути приєднане одне чи кілька додаткових покарань у випадках та порядку, передбачених цим Кодексом.

Ухилення від покарання, призначеного вироком суду, має наслідком  відповідальність, передбачену статтями 389 та 390 цього Кодексу.

Встановлену систему покарань закон поділяє на три групи:

1) основні покарання; 

2) додаткові покарання; 

3) покарання, що можуть  застосовуватися і як основні,  і як додаткові. 

Основні покараная є найбільш суворими позбавленнями й обмеженнями  прав і свобод, що застосовуються тільки самостійно і не можуть приєднуватися  одне до іншого або поєднуватися. За один злочин може застосовуватися лише одне основне покарання, вказане  в санкції статті (частини статті) Особливої частини КК. Призначення  іншого, не вказаного в санкції  норми основного покарання, можливе  лише у випадках переходу до більш  м'якого покарання (ст. 69), заміни невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням (ст. 82), а також в порядку  амністії та помилування (ст. ст. 85-87).

Додаткові покарання, якими  є позбавлення військового, спеціального знання, рангу, чину або кваліфікаційного класу та конфіскація майна, не можуть застосовуватися самостійно. Вони приєднуються до основного покарання.

Покараннями, що мажуть застосовуватися  і як основні, і як додаткові, є  штраф та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Ці покарання як основні  застосовуються на загальних підставах. Як додаткове покарання штраф  може застосовуватися лише у випадках і межах, встановлених в Особливій  частиш КК, а позбавлення права  обіймати певні посади або займатися  певною діяльністю - і у випадках, коли воно не передбачене санкцією норми Особливої частини КК.

Штраф, позбавлення права  обіймати певні посади або займатися  певною діяльністю, а також позбавлення  військового, спеціального звання, рангу, чину, кваліфікаційного класу можуть застосовуватися як додаткові покарання  і у разі звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст. ст. 75, 77).

 

Висновок

 

У різні часи і епохи  суспільство дивилося на покарання  під різними точками зору, виходячи з основних принципів, які панували на той час. І на сьогодні у світі  немає єдиної точки зору щодо поняття  покарання і мети покарання.

Але відповідно до чинного  кримінального законодавства покарання  є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

Основними ознаками покарання  є те, що воно виступає заходом державного примусу і є юридичним наслідком  злочину, має публічний характер, а також полягає у передбаченому  законом обмеженні пав і свобод засудженого і виражає негативну  оцінку держави і суспільства  на вчинені злочинні дії. Покарання  призначаєтьяс лише особі, засудженій за учинення злочину і тегне за особою судимість.

Основна мета покарання полягає  у карі і виправленні засудженого, попередженні нових злочинів як з  боку злочинця так і з боку інших  осіб.