Кримінальне право України

Харківський національний університет  внутрішніх справ

Навчально-науковий інститут прав та масових комунікацій

Смілянський навчально- консультативний  пункт

 

 

 

 

 

Контрольна робота

 

З дисципліни : «Кримінальне право України»

 

Варіант 3

 

                                                                                            Виконала:

Студентка 1-го курсу

Групи ПЗ зм 12-3с

Володько Альвіна Олександрівна

 

 

 

 

Сміла, 2013 р.

 

Задача  № 1.

Гр-н України Пархоменко, знаходячись у Германії, був засуджений за декілька злочинів. Після відбуття покарання Пархоменко повернувся в Україну.

1. Якими принципами визначається дія закону про кримінальну відповідальність у просторі та колу осіб? Охарактеризуйте ці принципи.
2. Чи підлягає він кримінальній відповідальності в Україні, якщо кримінальний закон України передбачає за такі злочини більш суворе покарання?
3. Чи могла бути застосована процедура екстрадиції до гр-на України Пархоменко під час відбування покарання в Германії ?
4. Розкрийте поняття екстрадиції.
5. Як вирішити завдання, якщо Пархоменко - особа без громадянства?
6. Як потрібно вирішити питання, якщо Пархоменко за протиправне діяння, яке в Україні є злочином, у Германії поніс лише адміністративне стягнення?

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.Якими принципами визначається дія закону про кримінальну відповідальність у просторі та колу осіб? Охарактеризуйте ці принципи.?

Чинність закону про кримінальну відповідальність у просторі визначається на підставі таких принципів: а) територіального; б) громадянства; в) космополітичного (універсального); г) реального. Перші два принципи вважаються основними.

Територіальний  принцип. Сутність цього принципу виражена в ч. 1 ст. 6 КК, де зазначено, що особи, які вчинили злочини на території України, підлягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом. Територіальний принцип випливає із суверенітету держави, влада якої поширюється на всю її територію.

За загальним  правилом, закріпленим у ч. 2 ст. 6 КК, злочин визнається вчиненим на території  України, якщо його було почато, продовжено, закінчено або припинено на території України, незалежно від того, де особу було віддано до суду в зв'язку з його вчиненням. Зазначене положення охоплює як випадки вчинення всього діяння на території України, так і випадки вчинення діяння як на території України, так і на території інших держав. Злочин вважається вчиненим на території України, якщо його, наприклад, було почато за кордоном, а припинено чи закінчено на території України або, навпаки, розпочато в Україні, а припинено чи закінчено на території іншої держави. Злочин вважається вчиненим також на території України, якщо він підготовлений за її межами, а дії, що його утворюють, початі або вчинені на її території, або, якщо суспільне небезпечне діяння було почато чи вчинено поза межами України, а закінчено чи суспільне небезпечні наслідки наступили на території України. Однак практично будь-яка із держав, на території якої була вчинена певна частина злочинних дій, може застосовувати щодо особи, яка вчинила злочин, свої кримінальні закони, якщо відповідальність за такі злочини в них передбачена.

Частина 3 ст. 6 КК вказує також на випадки вчинення злочину в співучасті. Злочин визнається вчиненим на території України, якщо його виконавець або хоча б один із співучасників діяв на території  України. Тому відповідно до ст. 27 КК злочин належить вважати вчиненим на території України, якщо організаційна діяльність, підмовництво, пособництво були здійснені за кордоном, а виконавець діяв на території України, а також у протилежних випадках, коли той чи інший співучасник діяв в Україні, а виконавець злочину - за кордоном.

Територіальний  принцип чинності закону в просторі вимагає з'ясування, що таке "територія  України". Поняття території визначається на підставі норм державного і міжнародного права, зокрема Закону України від 4 листопада 1991 р. "Про державний кордон України"'. Стаття 1 цього Закону зазначає: "Державний кордон України є лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України - суші, вод, надр, повітряного простору".

Принцип громадянства. Відповідно до цього принципу громадяни України та особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають кримінальній відповідальності за КК України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ч. 1 ст. 7 КК).

Злочинність і  караність діяння, вчиненого за кордоном громадянами України, а також  особами без громадянства, що постійно проживають в Україні, визначаються за українськими законами незалежно від того, чи визнається таке діяння злочином в тій країні, де воно було вчинено. Таким же чином визначається відповідальність і для осіб, які мають подвійне громадянство - України та іншої держави. Якщо особи, які мають таке громадянство, вчиняють злочин поза межами України, то незалежно від того, чи є вони також громадянами держави, на території якої вчинений злочин, або ні, вони підлягають кримінальній відповідальності за КК України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами.

Якщо громадяни  України і особи без громадянства, які постійно в ній проживають, за вчинений в іншій державі злочин зазнали там же покарання, то згідно з ч. 2 ст. 7 КК вони, у разі їх повернення в Україну, вдруге не можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності за цей же злочин. Це нормативне положення введено до КК 2001 р. відповідно до ч. 1 ст. 61 Конституції України, де зазначено: "Ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення". Разом з тим засудження за межами України її громадянина або особи без громадянства, яка постійно проживає в Україні, у разі вчинення ними на території України нового злочину може мати для них певні правові наслідки. Згідно з ч. 2 ст. 9 КК рецидив злочинів, не-відбуте покарання або інші правові наслідки вироку суду іноземної держави враховуються при кваліфікації нового злочину, призначенні покарання, звільненні від кримінальної відповідальності або покарання. Це положення поширюється також на іноземців і осіб без громадянства, які постійно не проживають в Україні, у разі вчинення ними злочину на території України.

До території  України відносяться:

1)  суша в  межах державного кордону (материкова  частина й острови, а також  анклави (Калінінградська область  у Російській федерації) – частина території держави, що не має загальних границь з основною територією країни,

2)  внутрішні  води, до яких відносяться морські  води, води портів, заток, бухт, лиманів,  проток, води рік, озер і інших  водойм,

3)  прибережні  територіальні води – 12 морських миль від точки найбільшого відливу,

4)  надра в  межах державного кордону –  частина земної кори, що знаходиться  нижче ґрунту і дна водойм,

5)  повітряний  простір у межах державного  кордону на висоту 100–110 км (вище  знаходиться космічний простір, що має міжнародно-правовий режим),

6)  військові  кораблі і літаки де б вони  ні знаходилися,

7)  цивільні  кораблі і літаки, якщо вони  знаходяться у відкритому морському  або повітряному просторі.

Космополітичний (універсальний) принцип. Цей принцип виходить з міжнародно-правових зобов'язань України у сфері боротьби із злочинністю. Згідно з ст. 8 КК іноземці та особи без громадянства, що не проживають постійно в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають в Україні відповідальності за цим Кодексом у випадках, передбачених міжнародними договорами або якщо вони вчинили передбачені цим Кодексом особливо тяжкі злочини проти прав і свобод громадян України або інтересів України. Сутність цього принципу полягає у спільності інтересів кількох держав у боротьбі зі злочинами, вчинення яких на території однієї держави здатне заподіяти шкоди й інтересам інших держав, в тому числі Україні.

Особлива частина  КК містить низку статей, що були включені до КК 1960 р. і відтворені у  КК 2001 р. згідно з міжнародними договорами про боротьбу з окремими злочинами. Це, зокрема, дозволяє ставити питання про видачу осіб, які вчинили на території іншої держави злочини проти інтересів України. Так, у ст. 199 "Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї" закріплені положення Міжнародної конвенції про боротьбу з підробкою грошових знаків, укладеною в Женеві 20 квітня 1929 р. У ст. 284 "Ненадання допомоги судну та особам, що зазнали лиха" закріплені положення брюссельських конвенцій 1910 р.

Ці статті включені до КК на підставі договорів, укладених  ще колишнім СРСР, але оскільки Україна  після проголошення незалежності стала  правонаступницею законодавства колишнього СРСР у частині, що не суперечить її національному законодавству і суверенітету, то і зараз такі норми КК можуть застосовуватися на підставі космополітичного (універсального) принципу не тільки до громадян України і осіб без громадянства, які постійно в ній проживають, а й до іноземних громадян і осіб без громадянства, які постійно в ній не проживають.

В останні роки уведення таких норм до КК здійснюється на підставі міжнародних договорів, учасницею яких Україна стала  після проголошення нею незалежності. Наприклад, Міжнародна конвенція по боротьбі з вербуванням, використанням та навчанням найманців від 29 грудня 1989 р. була ратифікована Верховною Радою 14 липня 1993 р. Відповідно до цієї конвенції до КК 1960 р. була уведена ст. 63 "Найманство". У КК 2001 р. положення Конвенції відтворені, з деякими уточненнями, в ст. 447.

Реальний  принцип. Цей принцип також закріплений в ст. 8 КК. Він полягає в тому, що іноземці та особи без громадянства, що не проживають постійно в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом у випадках, якщо цей злочин є особливо тяжким та був спрямований проти прав і свобод громадян України або інтересів України, наприклад, за ст. 115 у разі вбивства громадянина України на території іншої держави чи за ч. 2 ст. 258 за вчинення поза межами України терористичного акту групою осіб з метою провокації воєнного конфлікту. Реальний принцип засновується на загальновизнаних нормах і принципах міжнародного права, сутність яких полягає в тому, що будь-яка держава має право карати діяння, що вчинені іноземцями за межами її території і порушують кримінальні закони, якщо ці діяння посягають на основні права і свободи її громадян або ставлять під загрозу безпеку держави. Застосування реального принципу можливе за умови, якщо іноземці чи особи без громадянства, які в Україні не проживають, не були засуджені в іноземній державі і притягаються до кримінальної відповідальності на території України.

2. Чи підлягає він кримінальній відповідальності в Україні, якщо кримінальний закон України передбачає за такі злочини більш суворе покарання?

Відповідно  до ч. 1 ст. 61 Конституції України, де зазначено: «Ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те ааме правопорушення».

Якщо громадяни  України і особи без громадянства, які постійно в ній проживають, за вчинений в іншій державі злочин зазнали там же покарання, то згідно з ч.2 ст. 7 КК вони, у разі їх повернення в Україну, вдруге не можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності за цей же злочин. Це нормативне положення введено до КК 2001 р.

3. Чи могла бути застосована процедура екстрадиції до то-на України Пархоменко під час відбування покарання в Германії ?

Інститут видачі осіб, які вчинили злочини, має і певні винятки. Так, згідно з ч. 1 ст. 10 КК громадяни України та особи без громадянства, що постійно в ній проживають, які вчинили злочини поза межами України, не можуть бути видані іноземній державі для притягнення до кримінальної відповідальності та віддання до суду. Відповідно до норм конституційного права України не підлягають видачі також іноземні громадяни та особи без громадянства, яким Україною було надано притулок (ст. 26 Конституції України).

Екстрадиція проводиться  на підставі двосторонніх угод між Україною й іншими країнами. Видача злочинців – право держави, але не її обов'язок. Обов'язком вона стає лише за наявності двостороннього договору про взаємну правову допомогу по кримінальних справах.

Видача може здійснюватися лише відносно певних злочинів – як правило, їх список або критерії їх визначення (тяжкість покарання тощо) встановлюється в договорі. Традиційно повинне дотримуватися правило «подвійної підсудності», тобто злочин, за здійснення якого запрошується видача, повинен признаватися таким в законодавстві як запрошуючої, так і запрошуваної торонни.

При цьому договорами встановлюються умови, які дозволяють відмовити у видачі. До них відносяться, головним чином, обґрунтовані підозри  запрошуваної держави про те, що особа переслідується по політичних мотивах або що у разі видачі воно може бути піддане тортурам або страті.

Таким чином, якщо між Германією та Україною був договір про екстрадицію  та Українська сторона подала би до Германії запит на екстрадицію Пархоменка, то він був би екстродований до України.

4. Розкрийте поняття екстрадиції.

Екстрадиція –  це видача особи, що скоїла злочин, державою, на території якого вона знаходиться, іншій державі, громадянином якої особа  є або на території якого було здійснено злочин.

Владі іноземної держави можуть бути передані тільки іноземці або особи без громадянства, що постійно не проживають в Україні, що вчинили злочин як на території України, так і за її межами, якщо така передача передбачена міжнародними договорами України (ч. 2 і ч. 3 ст. 10 КК)

 

5. Як вирішити завдання, якщо Пархоменко - особа без громадянства?

 Громадяни  України й особи без громадянства, що постійно проживають в Україні,  що вчинили злочини за її  межами, не можуть бути видані  іноземній державі для притягнення  до кримінальної відповідальності і віддання до суду (ч. 1 ст. 10 КК). Виключення складають випадки, що мають відношення до міжнародної юрисдикції, а не національної (наприклад, юрисдикція Міжнародного Гаазького трибуналу).

При цьому видача для виконання вироку може бути вчинена тільки щодо осіб, що скоїли діяння, що є кримінально караним відповідно до законодавства України і держави, зацікавленої у видачі. Видача осіб, що вчинили злочин, регламентується «Європейською Конвенцією про видачу правопорушників від 13 грудня 1957 р.», Мінською «Конвенцією про правову допомогу в правових відносинах по цивільним, сімейним і кримінальним справам» від 22 січня 1993 р.