Цивільне право України: поняття і система

Умови та порядок спадкування  регламентуються рядом цивільно-правових норм, що в своїй сукупності складають окремий цивільно-правовий інститут — спадкове право.

Отже, спадкове право — це сукупність цивільно-правових норм, які регулюють правовідносини, що виникають внаслідок переходу майна померлого до іншої особи чи до інших осіб.

Норми, що регламентують умови  та порядок спадкування, містяться  в Цивільному кодексі України (розділ VII, ст.524-— 564). Окремі норми спадкового права ми знаходимо і в інших розділах ЦК України (наприклад, ст.494), а також у нормативних актах, які регулюють діяльність державних нотаріальних контор.

Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами України справ про спадкування» від 24 червня 1983 р. (із змінами, внесеними  постановою Пленуму від 25 грудня 1992 р.) містить керівні роз'яснення щодо практики застосування окремих норм спадкового права.

Конституція України передбачає право приватної власності громадян. Спадкове право забезпечує родині померлого  можливість зберегти та використати  його майно, заощадження, чим сприяє підвищенню матеріальн ого добробуту родини померлого, зміцненню власності громадян.

Спадкове право надає  можливість кожному громадянинові розпорядитися своїм майном на випадок смерті, визначивши в заповіті його долю. Отже, воно безпосередньо спрямоване на захист особистих інтересів громадян, адже багатьом не байдуже, до кого перейде належне їм майно після їх смерті.

Водночас спадкове право  всіляко захищає інтереси членів сім'ї померлого (особливо неповнолітніх та непрацездатних членів), сприяючи цим зміцненню сім'ї.

Перш ніж розглядати сам  порядок спадкування, аналізувати  норми, що його регламентують, необхідно з'ясувати зміст ос новних понять спадкового права, таких як спадкодавець, спадкоємець, спадкове майно.

Спадкодавець — це громадянин, майно якого після його смерті переходить у спадщину до іншої особи чи до інших осіб.

Спадкодавцем може бути тільки громадянин. Причому він може бути спадкодавцем незалежно від віку, статі, стану здоров'я тощо.

Отже, спадкування відбувається як після смерті дієздатних, так і недієздатних громадян. Однак заповідати майно може лише дієздатна особа.

Підприємства, організації не можуть бути спадкодавцями.

Після припинення юридичних осіб спадкування не відбувається.

Спадкоємець — це особа, яка у випадку смерті того чи іншого громадянина набуває права одержати його спадкове майно.

Спадкоємцем може бути громадянин, юридична особа, а також держава.

Громадянин може стати  спадкоємцем незалежно від віку, статі, стану здоров'я тощо.

Отже, спадкоємцями можуть бути не тільки дієздатні, але й недієздатні громадяни. В останньому випадку відповідні дії, необхідні для прийняття спадщини, здійснюють їх законні представники — батьки, усиновителі, опікуни.

Відповідно до статті 527 ЦК України спадкоємцями можуть бути особи, які були живими на момент смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачаті при його житті і народжені після його смерті.

Не завжди особа, яка входить  в коло спадкоємців за законом, чи особа, якій заповідано майно, буде закликатися до спадкування. Законом передбачені умови, за яких спадкоємець усувається від спадщини.

Як зазначено в статті 528 ЦК України, не мають права стати  спадкоємцями ні за законом, ні за заповітом  особи, які навмисно позбавили життя  спадкодавця чи кого-небудь з спадкоємців  або зробили замах на їх життя.

Спадкоємцями за законом  не мають права стати також:

1) батьки після дітей, у відношенні яких вони позбавлені батьківських прав і не були поновлені в цих правах на момент відкриття спадщини;

2) батьки і неповнолітні  діти, що злісно ухилялися від  виконання покладених на них  в силу закону обов'язків по  утриманню спадкодавця, якщо ці  обставини підтверджені в судовому порядку. Однак ці особи можуть одержати спадщину за заповітом.

Норми статті 528 ЦК України  стимулюють дітей і батьків до сумлінного виконання покладених на них законом взаємниx обов'язків особистого та майнового характеру, і в цьому полягає виховне значення цих норм.

Спірним, з нашого погляду, є твердження М.В.Гордона, що при  вирішенні питання про усунення «негідних» спадкоємців від спадщини слід враховувати, зокрема, час складання заповіту. «Якщо спадкодавець, — зауважує М.В.Гордон, — заповідає майно спадкоємцеві, який перед тим уже вчинив дії, що дають підстави ставити питання про його усунення від спадщини, то слід вважати, що спадкодавець пробачає цьому спадкоємцю і бажає, щоб він одержав спадщину. Тому останній не усувається від спадщини» (маються на увазі лише ті спадкоємці, що згадуються в частині другій ст.528 ЦК України).

У зв'язку з цим можна  зробити висновок, що коли зазначені  дії вчинені після того, як було складено заповіт (наприклад, після складання заповіту спадкоємець почав злісно ухилятися від виконання покладених на нього обов'язків по утриманню спадкодавця), тоді таки спадкоємець усувається від спадкування за заповітом. На наш погляд, з цим висновком погодитись не можна.

 

Відповідно до статті 544 ЦК України заповідач вправі в будь-який час змінити або скасувати  зроблений ним заповіт, склавши  новий заповіт. Отже, коли дії, що дають  підстави ставити питання про усунення спадкоємця від спадщини, останній вчинить і після складання на його користь заповіту — він від спадщини не усувається. Той факт, що спадкодавець не змінив і не скасував заповіту, знаючи про негідну поведінку спадкоємця, свідчить про те, що заповідач хоче, щоб цей спадкоємець все ж таки одержав спадщину.

Таким чином, на нашу думку, не має значення час складання заповіту для вирішення питання про  усунення «негідних» спадкоємців від спадкування (маються на увазі лише ті спадкоємці, що згадуються в частині другій ст.528 ЦК України).

Зазначені правила щодо усунення за певних умов спадкоємців від спадкування застосовуються і до права на заповідальний відказ.

Зазначені в статті 528 ЦК України  «негідні» спадкоємці усуваються від  спадщини в судовому порядку. При цьому обставини, що є підставою для позбавлення права спадкування, також повинні бути встановлені в судовому порядку.

Спадкове майно — це сукупність прав та обов'язків спадкодавця, які переходять після його смерті до спадкоємців. Для визначення цього поняття застосовуються також і такі терміни, як «спадщина» або «спадкова маса». Серед майнових прав, що у складі спадкового майна переходять до спадкоємців, насамперед слід назвати право власності на різноманітне майно.

 Це право власності  на будинок, дачу, автомашину, заощадження,  предмети домашньої обстановки  та особистого вжитку, інші речі, які є об'єктом права власності  громадян. До майнових прав, що  входять у спадщину, належить  не тільки право власності  на майно, а й право вимоги, що випливає з укладених спадкодавцем  договорів (наприклад, договору  купівлі-продажу, договору позики, договору схову тощо).

Наприклад, громадянин за договором  позики передав комусь певну суму грошей. Якщо позичкодавець помре  до того, як позичальник поверне  йому позичені гроші, то право вимагати від боржника повернення боргу переходить до спадкоємців позич-кодавця.

У спадщину входить також  право на неодержану спадкодавцем заробітну  плату, майнові права авторів  літературних, художніх творів, творів мистецтва, майнові права авторів  відкриттів, винахідників, раціоналізаторів.

Як уже було зазначено, до складу спадкового майна входять і майнові обов'язки спадкодавця. Коли за життя спадкодавець мав борги, то вони переходять після його смерті до спадкоємців.

Всі майнові права, що входять  до складу спадкового майна, становлять так званий спадковий актив.

Сукупність обов'язків  спадкодавця, що переходять до спадкоємців, становить спадковий пасив.

Необхідно зазначити, що не всі  майнові права і обов'язки померлого  можуть переходити до інших осіб у спадщину. Так, не переходять до спадкоємців майнові права та обов'язки, що тісно пов'язані з особою спадкодавця. Наприклад, не переходять до спадкоємців права і обов'язки, що виникають з договору доручення (ст.392 ЦК України). Проте це не стосується тих майнових прав та обов'язків, які набуті спадкодавцем внаслідок виконаного доручення (наприклад, права на одержання обумовленої винагороди за виконання доручення).

Не переходять до спадкоємців  права спадкодавця на одержання

аліментів, право на пенсію, право на відшкодування завданої здоров'ю спадкодавця шкоди, право  членства в кооперативній чи іншій громадській організації, оскільки всі ці права тісно пов'язані з особою спадкодавця. Не переходить до спадкоємців право на користування житловою площею, яке мав спадкодавець на підставі договору житлового найму.

Відповідно до статті 564 ЦК України до складу спадкового майна не входить право на вклад в Ощадному або іншому банку за умови, що вкладник безпосередньо цим кредитним установам зробив розпорядження відносно вкладу. Не входить вклад до складу спадкового майна і тоді, коли розпорядження щодо вкладу зроблено в заповіті.

В тих випадках, коли вкладник не зробив розпорядження відносно вкладу банку і якщо таке розпорядження відсутнє в заповіті, посвідченому нотаріусом або іншими особами, які згідно з законом мають право посвідчувати заповіти, вклад входить у спадщину і переходить до спадкоємців померлого на загальних підставах.

За певних умов до складу спадкового майна не входять і страхові суми, що виплачує Держстрах за договорами добровільного особистого страхування.

Якщо такий договір страхування був укладений на користь певної особи, яка вказана страхувальником у страховому свідоцтві, то право на одержання страхової суми після смерті страхувальника в період дії договору страхування має тільки ця особа — вигодонабувач. У цьому випадку страхова сума не входить до складу спадкового майна.

До складу спадщини входять  не тільки майнові права спадкодавця, а й деякі немайнові права. Так, деякі особисті права автора можуть переходити до спадкоємців у порядку спадкування. Зокрема, до спадкоємців переходить на певний час право вирішувати питання щодо можливості видання твору та деякі інші особисті права автора.

Відкриття спадщини — це настання певних обставин, за яких у відповідних осіб виникає право спадкоємства.

Спадкування за законом 

Чинним Цивільним кодексом України передбачено такий порядок  спадкування: спадкування за законом  та спадкування за заповітом.

Кожний громадянин має  право за життя розпорядитися  своїм майном на випадок смерті. Таке розпорядження, зроблене у встановленій законом формі, називається заповітом. Право заповідати майно — один з істотних елементів цивільної  правоздатності громадян (ст.10 ЦК України). При спадкуванні за заповітом  майно померлого переходить до осіб, вказаних у заповіті.

Коли ж громадянин не залишив  заповіту або заповіт виявився недійсним, або спадкоємці за заповітом не прийняли спадщину, або не закликаються до спадкування, або громадянин розпорядився лише частиною свого майна, настає спадкування  за законом (в останньому випадку  спадкування за законом буде мати місце щодо майна, відносно якого  немає розпоряджень у заповіті).

Спадкування за законом має  місце в усіх випадках, коли і  оскільки воно не змінено заповітом (ст.524 ЦК України).

При спадкуванні за законом  майно померлого переходить до осіб, зазначених у законі. Законом встановлюється також і порядок переходу майна померлого до цих осіб.

Коло спадкоємців за законом. Коло спадкоємців за законом визначене статтями 529—531 ЦК України. Згідно з цими статтями спадкоємцями за законом є діти (в тому числі усиновлені), онуки, правнуки, дружина, батьки (усиновителі), брати, сестри, дід і баба померлого, а також непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого не менше одного року до його смерті.

Спадкоємці за законом  поділяються на дві черги.

До складу спадкоємців першої черги входять такі особи:

1. Діти. Після смерті матері діти у всіх випадках визнаються спадкоємцями за законом. Після смерті батька діти не завжди закликаються до спадкування.

Після смерті батька діти визнаються спадкоємцями за законом, якщо між батьком і дитиною є правовий зв'язок, зокрема:

2. Дружина померлого. Як  дружина спадкувати може лише  особа, яка перебувала в зареєстрованому  шлюбі з померлим на момент  відкриття спадщини. Проте жінка  визнається спадкоємцем після смерті чоловіка, а чоловік є спадкоємцем після смерті жінки незалежно від того, чи проживали вони разом, чи подавали вони одне одному матеріальну допомогу, а також незалежно від характеру особистих стосунків між ними: важливо, щоб у момент відкриття спадщини вони перебували в зареєстрованому шлюбі.

Коли ж на момент відкриття  спадщини шлюб було у встановленому  законом порядку розірвано, то колишня  дружина не має права на спадщину.

3. Батьки померлого. Мати  завжди є спадкоємцем після смерті своїх дітей. Батько ж є спадкоємцем після смерті своїх дітей за тих самих умов, за яких і діти визнаються спадкоємцями після смерті свого батька, тобто коли між ними існує правовий зв'язок.

Спадкоємцями є також  усиновителі померлого. Вітчим та мачуха не є спадкоємцями після смерті пасинка або падчерки, крім випадків, коли мало місце їх усиновлення чи факт утримання. Однак у цих випадках вони будуть спадкувати вже як усиновителі або утриманці.

4. Онуки та правнуки  померлого. Онуки та правнуки  спадкодавця належать до першої  черги спадкоємців, але вони  мають право одержати спадщину лише за умови, коли їх мати чи батько (відповідно дід або баба), які мали право на спадщину, померли ще до її відкриття.

До складу спадкоємців другої черги входять такі особи:

1. Брати та сестри померлого.  Спадкоємцями визнаються як повнорідні, так і неповнорідні брати та  сестри (такі, що мають спільних  матір та батька, і такі, що  мають спільну матір і різних батьків або спільного батька й різних матерів). Зведені брати та сестри померлого спадкоємцями не визнаються.