Злочину проти основ національної безпеки України

ЗМІСТ

     Вступ 3

Розділ  1. Поняття та структура об’єкта злочину. 5

     1.1. Загальне поняття об’єкта злочину . 5

     1.2. Об’єкти злочинів проти основ національної безпеки. 8

Розділ 2. Поняття, пріоритети та загрози національної безпеки. 12

     2.1. Поняття та пріоритети національної безпеки. 12

     2.2. Загрози національним інтересам та безпеці України. 15

Розділ 3. Класифікація та юридичні склади злочинів проти основ    національної безпеки. 19

     3.1. Класифікація злочинів проти основ національної безпеки 19

     3.2. Юридичні склади злочинів проти основ національної безпеки

            України 21

     Висновки 33

     Список  використаних джерел. 35

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП

     Актуальність  теми. Україна – є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава, яка має власну історію державотворення та розвитку демократичних інститутів, прадавні національні культурні та духовні традиції, на початку XXI століття розвивається в існуючих кордонах на основі здійснення українським народом свого невід'ємного права на самовизначення.

     Державна  політика національної безпеки України  формується і реалізується за умов, коли у сучасному світі нівелюється  різниця між внутрішніми та зовнішніми аспектами безпеки, зростає вага несилових (політичних, економічних, соціальних, енергетичних, екологічних, інформаційних тощо) складових її забезпечення.

     Підрив  суверенітету, незалежності, демократії в Україні, дії, спрямовані проти  України як соціальної й правової держави, можуть завдати значної шкоди конституційному ладу та іншим складовим національної безпеки, віддалятимуть нашу державу від досягнення сучасних ідеалів держави й суспільства, а тому посягання на ці блага є найбільш небезпечними як для самої держави, так і для суспільства й кожного його члена.

     Злочини проти основ національної безпеки України посягають не тільки на безпеку держави, а й на національну безпеку загалом, яка, відповідно до Закону «Про основи національної безпеки України», визначається як рівень захищеності життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якого забезпечується сталий розвиток суспільства.

     Саме  завдяки своєму особливому значенню злочини проти основ національної безпеки України й розміщені в розділі І Особливої частини КК.

      Таким чином , вище сказане зумовлює актуальність даної теми.

      Метою і завданням курсової роботи - є дослідження злочинів проти основ національної безпеки України. 

      Об’єктом  дослідження є кримінальне законодавство.

      Предмет дослідження – злочини проти основ національної безпеки України.

      Методи  дослідження: метод узагальнення, метод теоретичного аналізу й систематизації, метод класифікації . 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ 1

      Поняття та структура об’єкта злочину.

1. . Загальне поняття об'єкта злочину

     Кожен злочин завжди посягає на певний об'єкт, спричиняє йому шкоду або створює загрозу заподіяння такої шкоди. Будучи одним із чотирьох елементів складу злочину, об'єкт злочину дає можливість визначити суспільно-політичну сутність злочину, з'ясувати його суспільно небезпечні наслідки. Чим більш важливим є об'єкт, тим більш небезпечним є злочин, а отже, тим більш пріоритетною повинна бути кримінально-правова охорона даного об'єкта.

     Довгий  час під об'єктами злочинів розуміли зокрема, конкретні відносини, речі та стани осіб чи речей (С. В. Познишев), матеріальні та нематеріальні цінності (А. Н. Трайнін), суспільні інтереси (Б. С. Нікіфоров), охоронювані кримінальним правом блага (С. Б. Гавриш). Проте найпослідовнішим і найпоширенішим є визнання об'єкта злочину в якості суспільних відносин. Висновок про те, що об'єктом злочину є суспільні відносини, ґрунтується також і на чинному кримінальному законодавстві (наприклад, статті 1, 11, 111, 258, 377 КК). Однак деякі статті КК найчастіше всього вказують не на сам об'єкт злочину, а на окремі елементи суспільних відносин, які охороняються кримінальним законом (наприклад, статті 115-118, 146, 152, 162, 296, 331 КК), або на різноманітні норми права, що регулюють відповідні суспільні відносини (наприклад, статті 143, 202, 213, 223, 236, 240 КК)[13].

     Визнання  суспільних відносин об'єктом злочину випливає із загального вчення про суспільну сутність і призначення кримінального права, яке покликане охороняти найцінніші соціальні здобутки - особу (як сукупність суспільних властивостей і ознак людини та громадянина), її життя, здоров'я, волю, недоторканність, власність та інші законні права й свободи. Об'єктом кримінально-правової охорони є також і громадський порядок, громадська безпека, довкілля, конституційний устрій України тощо. У ст. 1 КК наводиться перелік найбільш важливих, найголовніших об'єктів, що перебувають під кримінально-правовою охороною. Проте повний і вичерпний перелік таких об'єктів міститься в Особливій частині цього Кодексу, де встановлюється і кримінальна відповідальність за конкретні посягання на них[2].

     Завдяки об'єкту як суспільним відносинам визначається небезпека протиправної поведінки  особи, відокремлюється її соціальний зміст - суспільна небезпека. Ст. 11 КК закріплює, що злочином є передбачене  цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину. Звідси, злочинним слід вважати все те, що посягає на суспільні відносини, які охороняються кримінальним законом. Якщо об'єктом кожного злочину є певні суспільні відносини, то неможливо водночас визнавати об'єктом окремих злочинів щось інше (майно, речі, предмети, норми права тощо). В іншому разі це може призвести до неправильної соціальної оцінки та юридичної кваліфікації злочину.

     Останнім  часом у вітчизняній кримінально-правовій науці поставлено під сумнів визнання об'єктом злочину суспільних відносин і пропоновану замість цього інше - соціальні цінності. Такий аксіологічний підхід до об'єкта випливає насамперед із положень Конституції України (ст. 3), в якій найвищою соціальною цінністю визнаються людина, її життя й здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека[1]. На цій підставі поняття «соціальні цінності» пропонується автоматично та беззаперечно перенести на ґрунт кримінального права. При цьому не зовсім враховуються історичні традиції, специфіка кримінально-правової галузі та її окремих інститутів.

     Наприклад, в Особливій частині КК більш  пріоритетною визнається охорона такого об'єкта, як національна безпека (розділ І «Злочини проти основ національної безпеки України»), а людське життя  та здоров'я посідають лише друге місце (розділ II «Злочини проти життя та здоров'я особи»). Крім того, замість конституційних термінів «людина» і «громадянин» у більшості розділів вживається узагальнюючий термін «особа» (розділи II, III, IV Особливої частини КК).

     Отже, об'єктом злочину є суспільні відносини між людьми, що існують у суспільстві та охороняються нормами кримінального законодавства. Зрозуміло, що при цьому йдеться тільки про найважливіші, найбільш значущі для інтересів суспільства і держави відносини, яким злочинні посягання завдають або можуть завдати значної шкоди[7]. Відносини, які не підпадають під сферу правового регулювання (звичаєві, моральні, партійні тощо), а також правом заборонені (наприклад, відносини, що виникли внаслідок згоди між правопорушниками про вчинення злочину), не можуть бути об'єктом злочину. Суспільні відносини завжди мають об'єктивний характер, існують поза і незалежно від людської свідомості, а отже, і незалежно від самого кримінального закону, і є первинними щодо нього. Більше того, суспільні відносини є первинними щодо самого злочину. Оскільки злочин завжди посягає на об'єктивно існуючий об'єкт, певну реальність, то він не може завдати шкоду тому, чого немає в об'єктивній дійсності.

     Таким чином, об'єкт злочину - це охоронювані  кримінальним законом суспільні відносини, на які посягає злочин, завдаючи їм певної шкоди або створюючи загрозу завдання такої шкоди[11].

     Правильне встановлення об'єкта злочину має  важливе теоретичне та практичне  значення. Саме об'єкт суттєво сприяє визначенню поняття злочину, значною мірою впливає на зміст об'єктивних і суб'єктивних ознак злочинів, є провідним критерієм для класифікації злочинів, а також для побудови системи Особливої частини КК. Завдяки об'єктові з'ясовується характер і ступінь суспільної небезпеки злочину, вирішується питання про правильну кваліфікацію діяння, а також про його відмежування від суміжних суспільно небезпечних посягань. Усе це дозволяє дійти висновку, що вчення про об'єкт злочину є одним із ключових у кримінально-правовій науці[10]. 

2. Об’єкти злочинів проти основ національної безпеки

 

     Спробуємо з'ясувати, на які об'єкти національної безпеки посягають злочини, передбачені  статтями 109-114 КК України. Порівняльний аналіз об'єктів злочинів цих статей (як частин складів злочинів) і об'єктів національної безпеки відповідно до Закону «Про основи національної безпеки України» наведено в таблиці №1[3].

     Таблиця №1.

     

Номер і назва статті	Об'єкт  злочину	Об'єкт  національної безпеки  на який    ' посягає  даний злочин
Ст. 109 Дії спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади	Порядок діяльності вищих  органів державної влади, встановлений Конституцією і законами України, безпека держави у політичній сфері	Державна  безпека
Ст. 110 Посягання на територіальну цілісність і недоторканність України	Безпека держави у політичній і військовій сферах, її територіальна  цілісність	Державна  безпека
Ст. 111 Державна зрада	Державна  безпека України  у будь-якій із перелічених  у статті сфер	Державна  безпека
Ст. 112 Посягання на громадського чи державного діяча	Безпека держави у політичній сфері, нормальне функціонування вищої державної влади	Державна  безпека
Ст. 113 Диверсія	Безпека держави в економічній, військовій, екологічній  і будь-яких інших  сферах	Державна безпека
Ст. 114 Шпигунство	Державна  безпека у політичній, економічній, інформаційній, військовій, науково-технічній  сферах	Державна  безпека

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Як  видно із таблиці, злочини проти  основ національної безпеки України, передбачені розділом І Особливої частини КК України, посягають лише на державну безпеку і в жодному із випадків не на особисту чи суспільну. Певна річ, постає проблема у раціональності назви даного розділу злочинами проти основ національної безпеки.

     Вирішуючи цю проблему, виділимо деякі аспекти: по-перше, можна зазначити, що всі злочини, передбачені чинним КК України, посягають на основи національної безпеки України (різниця полягає в об'єкті посягання); по-друге, законодавчо закріплена назва розділу, на нашу думку, є необгрунтованою (зважаючи на проведений аналіз об'єктів національної безпеки, на які посягають злочини, передбачені статтями 109-114).

     Очевидно, що доцільніше назвати розділ, наприклад, «Злочини проти держави» або «Державні  злочини». Іншими словами, потрібно повернутися до попередньої назви або запропонувати нову, але таку, що відповідала ж родовому об'єкту цих злочинів, оскільки структура Особливої частини КК України побудована саме на групуванні злочинів в одному розділі за спільним родовим об'єктом[16].

     Але повернімося до ознак, за якими ми можемо визначити кримінально-правове розуміння національної безпеки України.

     Оскільки  норма про злочини, що розглядаються, зараз є чинною, а законодавець чіткого розуміння нам не надав.

     Як  уже зазначалося, під основами національної безпеки (статті 109-114) розуміють пріоритетні національні інтереси. Виходячи із наведеного в таблиці аналізу, ми маємо державну безпеку та пріоритетні національні інтереси. Але куди поділося створення громадянського суспільства, розвиток демократичних інститутів для забезпечення прав і свобод людини та громадянина, досягнення національної злагоди, політичної та соціальної стабільності, гарантування прав української нації та національних меншин -України, створення самодостатньої соціально орієнтованої ринкової економіки, забезпечення екологічно та технологічно безпечних умов життєдіяльності суспільства тощо.

     Спробуємо з'ясувати, що розуміється під інтересом  взагалі, оскільки це поняття виходить за межі кримінально-правового пізнання.  Дослідженню проблеми інтересу було присвячено багато робіт з філософії, психології, політичної економії та інших наук. Достатня увага їй приділяється і в правовій науці.