Структура кримінального закону

Як і відносно-визначені, альтернативні санкції можуть містити  вказівку на можливість застосування до одного із основних покарань додаткового  покарання (наприклад, санкція у  ч. 1 ст. 131 — «карається обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той же строк з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років»).

 Розділ ІІІ.  Поняття  і види тлумачення закону про  кримінальну відповідальність.

У кримінальному законі відображено загальні положення, загальні правила поведінки, порушення яких законодавець вважає злочинним. Кримінальний закон не може передбачити всіх випадків, які виникають в житті, у зв'язку з цим при його застосуванні до конкретних випадків виникає необхідність у тлумаченні.

Тлумачення права означає  переклад його абстрактних велінь на більш зрозумілу і доступну мову більш конкретних понятті висновків.

Поняття тлумачення охоплює єдність  двох процесів: усвідомлення і роз'яснення  змісту норм кримінального закону, державної волі, яка в них втілена. Усвідомлення - це внутрішній розумовий процес, що не виходить за межі свідомості самого інтерпретатора. Роз'яснення - це викладення сенсу і змісту державної волі, яка і вираження її назовні.

Таким чином, тлумачення норм кримінального закону - це діяльність суб'єктів по усвідомленню і роз'ясненню змісту правових норм.

Тлумачення є найважливішою  і найнеобхіднішою умовою, яка  забезпечує належне застосування кримінального  закону; елементом судової діяльності. Здійснюючи правосуддя, суди проводять, керуючись законом, величезну творчу роботу.

Між одиничним фактом, який має  юридичне значення, та формулою кримінального  закону, яка характеризує дану правову  норму, існує глибокий діалектичний взаємозв'язок, який розкривається тлумаченням закону. Закон, як загальне правило поведінки, може бути правильно застосовано до кожного конкретного випадку, лише при умові встановлення його істинного смислу.

Необхідність тлумачення норм на практиці обумовлена такими основними  причинами:

а)невідповідність юридичних норм фактичним умовам життя. Так, не виключено виникнення відносин, котрі не існували, або не були помітними на момент видання норм права, але з часом стають такими, що підпадають під її дію. Прикладом може бути виникнення і розповсюдження в останні роки того різновиду хуліганства, як радіохуліганство, на яке, в результаті її тлумачення, розповсюджується дія ст.206 Кримінального кодексу України;

б) юридичні норми нерідко містять спеціальні правові поняття, визначення, які мають багатозначний характер. Так, людині, що не має юридичної підготовки, нелегко визначити, хто може бути власником "джерела підвищеної небезпеки», та і саме це поняття непідготовленій відповідним чином особі нічого конкретного не дає;

в) в нормах права нерідко використовуються оціночні поняття, що виражають лише соціальне значення тих чи інших явищ. Тому без спеціальної підготовки важко визначити які дії є "особливо жорстокі", що означають "тяжкі наслідки", "малозначуще діяння", "суттєва новизна" і таке інше;

г) ще нерідко зустрічаються нечіткість, недбалість, недогляд правотворчих органів при оформленні своїх думок у нормах права. Часом їх воля знаходить свій вираз вельми схематично, деякі ознаки складу злочинів взагалі не називаються (наприклад, та чи інша 
форма вини) і встановити їх можна тільки тлумаченням;

д) необхідність тлумачення іноді виходить із самого змісту нормативного акту. Мова йде про випадки, в яких правотворчий орган використовує вирази "Іт.д.", "Іт.п.", "Інші", "Тощо". Встановити їх істинне значення можливо лише за допомогою тлумачення.

В залежності від тих  або інших критеріїв розрізняють  різні види та способи тлумачення.

Розглянемо тлумачення закону за суб’єктом.

Залежно від суб'єкта, який роз'яснює  закон, розрізняють легальне (або  офіційне), судове і наукове (або доктринальне) тлумачення.

Легальним (офіційним) зветься тлумачення, що здійснюється органом державної  влади, уповноваженим на те законом. Згідно з п. 2 ст. 150 Конституції України  правом офіційного тлумачення законів, в тому числі кримінальних, наділений Конституційний Суд України. Це тлумачення — вид правової діяльності високого юридичного рівня, оскільки акти конституційного тлумачення законів мають силу останніх. У цьому тлумаченні можливі елементи розвитку закону, але суворо в межах норми права, що тлумачиться. Положення, що наводяться в акті легального тлумачення, є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Судове тлумачення — це найбільш поширене і частіше за все застосовуване  тлумачення. Воно має два різновиди:

а) казуальне тлумачення, що дається судами при розгляді конкретної кримінальної справи. Цей вигляд тлумачення здійснює суд будь-якої інстанції. Таке тлумачення є обов'язковим тільки по тій справі, у зв'язку з якою воно проводилося. Оскільки судове тлумачення може виходити від вищих судових органів, то одночасно воно може бути взірцем правильного застосування закону для нижчих судів при розгляді аналогічних справ;

б) правозастосовне тлумачення, що дається в рекомендаціях Пленуму Верховного Суду України з найбільш складних питань застосування КК. Внаслідок вивчення і узагальнення судової практики, а також у відповідь на запити судових органів і прокуратури Пленум Верховного Суду України має право давати роз'яснення про правильність застосування того чи іншого закону при здійсненні правосуддя. Такі роз'яснення впливають на практику судів при розгляді ними конкретних кримінальних справ. Ними широко користуються інші суб'єкти застосування норм кримінального права. Прикладом такого роз'яснення може бути тлумачення, яке здійснив Пленум Верховного Суду України з питання щодо поняття попереднього зговору групи осіб при одержанні хабара. В постанові від 7 жовтня 1994 р. № 12 «Про судову практику у справах про хабарництво» Пленум пояснив: «Хабар слід вважати одержаним за попереднім зговором групою осіб, якщо у вчиненні злочину брали участь як співвиконавці дві чи більше службові особи, які домовилися про спільне одержання хабара, як до, так і після отримання пропозиції про дачу хабара, але до її одержання». Однак такі роз'яснення не можуть підміняти закон, звужувати або розширювати його зміст. Пленум Верховного Суду України — не законодавчий орган. Він тільки дає на підставі закону рекомендації, які повинні ґрунтуватися на законі, виходити з його змісту, а іноді усувати виявлені практикою непорозуміння, різночитання чинного законодавства.

Наукове (доктринальне) тлумачення — це тлумачення закону, що дається  науковими і навчальними юридичними установами, окремими вченими і практиками в монографіях, підручниках, навчальних посібниках, статтях, науково-практичних коментарях, експертних висновках. Це тлумачення не має обов'язкової сили, але відіграє помітну роль у розвитку науки кримінального права, враховується при підготовці нових законів про кримінальну відповідальність, допомагає практиці в правильному застосуванні таких законів.

Прийоми (засоби) тлумачення законів про кримінальну відповідальність можуть бути різними. Серед них потрібно виділити: граматичне, систематичне та історичне тлумачення.

Граматичне (або філологічне) тлумачення полягає у з'ясуванні змісту кримінально-правової норми шляхом етимологічного або синтаксичного аналізу її тексту, а також з'ясування значення і змісту слів, термінів, понять, застосованих в законі про кримінальну відповідальність. Так, із змісту ст. 208 «Незаконне відкриття або використання за межами України валютних рахунків» видно, що для притягнення до відповідальності за цією статтею досить встановити в діях особи незаконне, на порушення порядку, встановленого законом, відкриття або використання за межами України валютних рахунків. Для відповідальності за цією статтею досить встановити одну із зазначених у ній дій, оскільки між поняттями «відкриття» і «використання» стоїть роз'єднувальний союз «або».

Систематичне тлумачення полягає у з'ясуванні змісту закону, його окремих положень шляхом зіставлення з іншими положеннями цього ж або іншого закону. Найчастіше зіставляються положення різних норм КК. Наприклад, поняття «службова особа», використане в ст. 238, з'ясовується шляхом звернення до п. 1 примітки до ст. 364, де дається визначення службової особи. Нерідко норма КК, що тлумачиться, зіставляється з нормами кримінально-процесуального, адміністративного, цивільного, трудового законодавства. Так, для тлумачення змісту ст. 371, в якій використані поняття «затримання», «привід», «арешт», потрібно звернутися до відповідних статей КПК.

Історичне тлумачення закону полягає  у з'ясуванні умов, причин, соціальних чинників, що обумовили його прийняття, зверненні до аналогічних кримінальних законів, що були чинними раніше. Іноді для розкриття змісту закону знайомляться з його проектом, пояснювальними записками, матеріалами обговорення проекту, думками окремих вчених, які брали участь у розробці закону. Цей прийом тлумачення застосовується, як правило, науковцями при дослідженні кримінального законодавства. Історичне тлумачення дає можливість більш точно з'ясувати ті завдання, які ставив законодавець, приймаючи КК або окремі норми, що входять в нього.

Тлумачення за обсягом (результатом) може бути буквальним, обмежувальним та поширювальним. Буквальним (або адекватним) називається тлумачення, згідно з яким дійсний зміст кримінально-правової норми точно (буквально) відповідає її текстуальному вираженню (тексту, букві). Таке тлумачення має місце у випадках, коли зміст норми закону або якоїсь її частини збігається з її словесним викладенням. Наприклад, диспозиція ч. 1 ст. 114 «Шпигунство» дає точне уявлення про предмет злочину та суб'єкта шпигунства — це іноземець або особа без громадянства. Жодна з цих ознак не може бути витлумачена більш широко або вузько від буквального змісту. Як правило, буквально тлумачаться санкції норм Особливої частини КК.

Обмежувальне тлумачення має місце  при неспівпаданні тексту і змісту кримінально-правової норми, коли її значення більш вузьке за словесне вираження. Обмежувальне тлумачення дає підставу застосовувати закон до більш вузького кола випадків, ніж це виходить з його тексту. Наприклад, у ст. 304 встановлена відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність. За текстом ст. 22 кримінальна відповідальність за цей злочин може мати місце, якщо особа досягла шістнадцятирічного віку. Хоч ніяких винятків з цього положення немовби і немає, однак очевидно, що у ст. 304 маються на увазі випадки втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність дорослими, тобто особами, що досягай вісімнадцятирічного віку.

Поширювальне тлумачення має місце  при неспівпаданні тексту і змісту кримінально-правової норми, коли її значення ширше за текстуальне словесне вираження. Поширювальне тлумачення надає кримінально-правовій нормі більш широкого змісту і дозволяє застосовувати її до більш широкого кола випадків, ніж це буквально вказано в самому тексті статті КК. Наприклад, у ч. 1 ст. 213 вказано на операції з брухтом кольорових і чорних металів, здійснювані без державної реєстрації або без спеціального дозволу (ліцензії), одержання якого передбачено законодавством. У цьому разі поняття «законодавство» охоплює не тільки закони в буквальному значенні, а й підзаконні (нормативно-правові) акти, якими регулюються порядок та умови державної реєстрації або одержання відповідного дозволу (ліцензії).

Обмежувальне і поширювальне тлумачення не «звужують» і не «розширюють» зміст  закону, а лише виявляють його дійсний  смисл, який може бути або більш вузьким, або більш широким порівняно з текстом цього закону, його буквальним вираженням.

Поширювальне тлумачення закону слід відрізняти від зовні схожого  на нього застосування закону за аналогією. Під аналогією закону розуміють застосування до суспільно небезпечного діяння, що прямо не передбачене законом в момент його вчинення, статті КК, яка встановлює кримінальну відповідальність за найбільш схожий за важливістю і характером злочин. До 1958 р. аналогія закону допускалася кримінальним законодавством (ч. З ст. З Основних начал кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік 1924 p., ч. 2 ст. 7 КК Української РСР 1927 р.). На відміну від аналогії закону поширювальне тлумачення засноване на існуванні в КК кримінально-правових норм, де ознаки злочину описані або загальним чином, або не досить чітко, або суперечливо. Тлумачення цих ознак, встановлення їх змісту відповідають дійсному смислу конкретної норми, тобто законодавець «мав на увазі» саме такий її зміст. Отже, поширювальне тлумачення нічого до закону не додає, а лише більш точно розкриває його зміст. Аналогія ж має місце тоді, коли дане діяння як злочинне в законі не передбачене, коли в законі є прогалина. КК України 2001 р. у ч. 4 ст. З прямо заборонив застосування закону за аналогією. Кримінальна відповідальність за КК можлива тільки за вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого статтею Особливої частини, де дається вичерпний перелік злочинів. Неможливо застосування за аналогією і статей Загальної частини КК, що практика іноді використовувала при дії КК 1960 р.

Роль тлумачення закону виключно велика, бо тлумачення закону - необхідна складова частина процесу встановлення органами правосуддя правового значення розглядуваних фактів, подій та явищ. Правильна кваліфікація осудних дій, встановлення наявності чи відсутності в цих діях складу того чи іншого злочину - це не результат якості формально - логічної операції, механічного підведення факту під "абстрактну" формулу закону. І все ж при всіх умовах тлумачення кримінального закону завжди залишається процесом усвідомлення і роз'яснення норми і не містить в собі ніяких елементів правотворчості.

Тлумачення закону повинно  бути основане на законі і не замінювати собою закон. Тільки при цій умові  буде забезпечено однакове розуміння  кримінального закону в практиці його застосування, що говорить за його ясність. Принцип законності, який передбачає верховенство закону - повинен виступати найвищим критерієм тлумачення.

ВИСНОВОК

В роботі було вказано на ключову роль кримінального  права і кримінального закону в правовій системі України та їх значення в будуванні правової держави.

Головний  принцип кримінального закону "нема злочину, нема покарання без вказівки про те в законі" чітко відмежовує кримінальне право від всього, що таким не є . Злочинів стільки, скільки їх в кримінальному законі, і вони тільки такі, як в кримінальному законі. Покарання тільки такі, які в кримінальному законі, і їх стільки, скільки в кримінальному законі. В результаті кримінальне право отримує зовнішню і внутрішню межу, кримінальна відповідальність знаходить єдину підставу в особі складу злочину, а кримінальне покарання має в собі за необхідну умову порушення кримінально-правової заборони.

Суддя дивиться на дійсність очима кримінального  закону. Кримінальний закон - це кордон: по один бік - дозволено, по інший - заборонено; у випадках, для яких кримінальний закон нічого не дозволяє і нічого не забороняє, його нема. Але бути межею - означає розділити дійсність, яка не подільна, перервати її, хоча вона неперервна.

Суддя дивиться на дійсність очима закону і всіляку лінію бачить лише як сукупність точок. Інакше він не може сказати : так - ні, або - або. Інакше він не може судити і тим самим направляти поведінку людей.

Отже, значення кримінального права і кримінального  закону важко переоцінити. Кримінальний закон замикає собою весь правопорядок. За межами кримінального права нема права взагалі.

За межами кримінального закону є та безпосередня реальність, яка і дає правопорядку життя.