Попередній розгляд кримінальної справи

    Військовим  судам гарнізонів як суду першої інстанції  підсудні справи про злочини осіб, що мають військове звання до підполковника, капітана II рангу включно, крім тих справ, що підсудні військовим судам вищого рівня. Військовим судам регіонів, Військово-Морських Сил як судам першої інстанції підсудні:

    1) справи про злочини осіб, що  мають військове звання полковника, капітана І рангу і вище;

    2) справи про злочини осіб, що  обіймають посади від командира  полку, командира корабля І  рангу і вище, а також осіб, рівних їм за службовим становищем;

    3) справи про всі злочини, за  які відповідно до ст. 36 КПК, в умовах мирного часу законом передбачено можливість призначення покарання у вигляді довічного позбавлення волі.

    Кримінальні справи про злочини, вчинені суддями  Конституційного Суду України, будь-якого  місцевого чи Вищого спеціалізованого суду (Вищого господарського суду України) розглядаються по суті відповідно апеляційним судом Автономної Республіки Крим, апеляційними судами областей, міст Києва і Севастополя, а також військовими судами регіонів, Військово-Морських Сил. При цьому конкретний суд за територіальними ознаками визначається Головою Верховного Суду України або його заступником, однак справа не може розглядатись тим судом, у якому працював обвинувачений^*.

    Територіальна (місцева) підсудність визначається місцем вчинення злочину. Це найбільш поширений різновид підсудності, за допомогою якої визначають, якому конкретно із вищеназваних судів підсудна справа. За загальним правилом, кримінальна справа розглядається в тому суді, в районі діяльності якого вчинено злочин. Якщо місце вчинення злочину встановити неможливо, то у відповідності зі ст. 37 КПК, справа повинна розглядатись судом, в районі діяльності якого закінчено дізнання чи досудове слідство.

    Правильне визначення підсудності по територіальним ознакам важливо тому, що компетенція кожного суду поширюється на відповідну адміністративну одиницю (наприклад, районного – на територію району і т.д.). Територіальна ознака дозволяє розмежувати справи між однойменними судами, конкретизує, в провадження якого саме суду відноситься дана справа (якого району або області). Розгляд кримінальної справи саме в тому суді, в районі діяльності якого скоєно злочин, цілком є правильним і тому, що в цьому місці, як правило проживають підсудні, потерпілі і свідки, судді знають місцеві умови і можуть їх врахувати при прийнятті ріщення, забезпечується найбільш попереджувальний і виховний ефект судового розбіру.

    В деяких випадках неможливо виявити, на території якого району чи області  було скоєно злочин. Наприклад, коли злочин (кража, вбивство, пограбування та ін.) було скоєно під час руху потяга, самоліта. Якщо визначити місце скоєння злочину неможливе, то справа підсудна тому суду в районі діяльності якого закінчено полпереднє слідство по даній справі.

      Підсудність за зв’язком справ визначається можливістю об’єднання в одному провадженні кримінальних справ про обвинувачення однієї особи або групи осіб у вчиненні одного або кількох злочинів, справи яких підсудні за територіальною, родовою чи персональною ознакою різним судам. Цей вид підсудності визначається за такими правилами:

    1) у разі об’єднання в одному провадженні кримінальних справ по обвинуваченню двох і більше осіб у вчиненні кількох злочинів, якщо ці справи підсудні двом чи кільком однойменним судам, справу розглядає той суд, в районі діяльності якого порушено кримінальну справу або закінчено досудове слідство згядно з вимогами ст. 39 КПК. При визначенні підсудності у цій ситуації повинні враховуватися такі обставини: місце проживання більшості обвинувачених, потерпілих чи свідків; забезпечення найбільшої повноти та об’єктивності дослідження обставин справи; забезпечення максимального виховного впливу від розгляду і вирішення справи;

    2) якщо одна особа або група  осіб обвинувачуються у вчиненні  кількох злочинів, справи про  які підсудні різним судам,  то справа відповідно до ч. 1 ст. 40 КПК розглядається судом вищого рівня;

    3) якщо одна особа або група  осіб обвинувачуються у вчиненні  кількох злочинів і справа  хоча б про одну з них  або про один із злочинів  підсудна військовому суду, то  справу, відповідно до ч. 2 ст. 40 КПК, розглядає військовий суд;

    4) при обвинуваченні групи осіб у вчиненні одного або кількох злочинів, що не є військовими злочинами, якщо щодо хоча б одного з обвинувачених справа підсудна загальному суду, справа щодо всіх обвинувачених, згідно з вимогою ч. З ст. 40 КПК, розглядається загальним судом.

    З метою забезпечення найбільш об’єктивного і повного розгляду справи, а також найкращого забезпечення виховної ролі судового розгляду, в окремих випадках справу може бути передано на розгляд суду за місцем проживання чи роботи обвинуваченого або за місцем перебування більшості свідків.

    Передача  в цих випадках справи з одного суду до іншого допускається лише до початку  її розгляду в судовому засіданні.

    Питання про передачу справи з одного районного (міського) суду до іншого чи з одного військового суду гарнізону до іншого в межах Автономної Республіки Крим, однієї області, міст Києва і Севастополя, одного військового регіону чи Військово-Морських Сил вирішується головою відповідно Верховного суду Автономної Республіки Крим, обласного Київського і Севастопольського міських судів, головою військового суду регіону, Військово-Морських Сил.

    Питання про передачу справи до суду іншої  області або військового суду, міжобласного суду або військового  суду іншого регіону вирішується  Головою Верховного Суду України чи його заступником в порядку, передбаченому ст. 38 КПК. Суддя, встановивши, що кримінальна справа не підсудна певному суду, надсилає її за підсудністю, про що виносить постанову. Якщо підсудність справи іншому однойменному суду виявилася в судовому засіданні, суд продовжує розгляд справи, якщо це не може завдати шкоди повноті й об’єктивності дослідження обставин справи. Якщо ж не можна цього забезпечити, суд надсилає справу за підсудністю про що виносить ухвалу.

    Суд, виявивши в судовому засіданні, що справа підсудна суду вищого рівня або військовому суду, надсилає її за підсудністю.

    Передача  до суду нижчого рівня справи, розгляд  якої почався у судовому засіданні  суду вищого рівня, не допускається.

    Спори про підсудність між судами не допускаються. Кримінальна справа, надіслана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтями 38-41 КПК, повинна бути прийнята цим судом до свого провадження, якщо при цьому не перевищується компетенція суду у відповідності з вимогою статтей 41-42 КПК.

    При обвинуваченні однієї особи чи групи осіб в скоєнні декілької злочинів, справи яких підсудні різнойменним судам (наприклад, одне – районному суду, а друге – обласному), то справа розглядається вищестоящим судом згідно вимог ч. 1 статті 40 КПК. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Розділ  ІІ

    Після надходження від прокурора кримінальної справи з обвинувальним висновком до суду в порядку ст. 233 КПК починається третя стадія кримінального процесу - попередній розгляд справи суддею (за старим законом - віддання обвинуваченого до суду^*).

    Суддя одноособово чи суд у справі, що надійшла від прокурора з обвинувальним висновком, з’ясовує щодо кожного обвинуваченого такі питання:

    1) чи підсудна справа суду, на  розгляд якого вона надійшла;

    2) чи немає підстав для закриття  справи або її зупинення;

    3) чи складено обвинувальний висновок відповідно до вимог КПК;

    4) чи немає підстав для зміни,  скасування або обрання запобіжного  заходу;

    5) чи не було допущено під  час порушення справи, провадження  дізнання або досудового слідства  таких порушень вимог КПК, без  усунення яких справа не може бути призначена до судового розгляду;

    6) за клопотанням прокурора, обвинуваченого, його захисника чи законного  представника, потерпілого чи його  представника, суддя з’ясовує також питання про те, чи немає підстав для притягнення до кримінальної відповідальності інших осіб;

    7) за клопотанням прокурора, потерпілого  чи його представника, суддя, згідно ст. 237 КПК, з’ясовує також питання про те, чи немає підстав для кваліфікації дій обвинуваченого за статтею КК що передбачає відповідальність за більш тяжкий злочин чи для пред’явлення йому обвинувачення, яке до цього не було пред’явлено.

    Питання, що з’ясовуються суддею при попередньому розгляді справи, пов’язані з перевіркою матеріалів кримінальної справи, по якій провадилось досудове слідство.  

    Розглянемо загальний зміст цих питань.

    1. Чи підсудна справа суду, на  розгляд якого вона надійшла (п. 1 ст. 237 КПК)?

    Якщо  після одержання справи, суддя дійде висновку, що вона не підсудна даному суду, або з метою забезпечення найбільш об’єктивного і повного розгляду справи, а також виховного впливу судового розгляду її доцільно передати на розгляд суду за місцем проживання чи роботи обвинуваченого або за місцем знаходження більшості свідків, то він приймає рішення (постанову) про направлення її за підсудністю відповідно до вимог статей 38, 41 та ч. З ст. 249 КПК.

    2. Чи немає підстав для закриття справи або її зупинення згідно п. 2 ст. 237 КПК?

    За  наявності обставин, передбачених статтями 6-10 і 11і КПК, суддя своєю мотивованою  постановою закриває справу, скасовує запобіжні заходи, заходи забезпечення цивільного позову і конфіскації майна, а також вирішує питання про речові докази, зокрема про гроші, цінності та інші речі, набуті злочинним шляхом. Копія постанови протягом трьох діб після її винесення надсилається сторонам.

    На  постанову протягом семи діб від  дня її винесення сторони можуть подати апеляції до апеляційного суду, а якщо справа розглядається в  першій інстанції апеляційним судом - касаційні подання чи скарги до касаційного суду відповідно до ст. 248 КПК.

    Встановивши, що підстав для закриття справи немає, суддя має з’ясувати, чи на момент призначення справи на розгляд у судовому засіданні немає підстав для зупинення провадження по кримінальній справі. Якщо є такі підстави, наприклад, обвинувачений зник і місцеперебування його ні слідчому, ні судді невідомо, суддя повинен винести постанову про зупинення провадження в справі до розшуку обвинуваченого. Крім того, у разі захворювання обвинуваченого на хворобу, яка триває довгий час, що виключає можливість його участі в судовому розгляді справи, суддя також своєю постановою зупиняє провадження в справі до одужання обвинуваченого.

    3. Чи складено обвинувальний висновок  відповідно до вимог ч. З ст. 237 КПК.

    Відповідно  до ст. 223 КПК обвинувальний висновок повинен складатись з описової та резолютивної частин. В описовій частині зазначаються: обставини справи, як їх встановлено на досудовому слідстві; місце, час, способи, мотиви і наслідки злочину, вчиненого кожним з обвинувачених, а також докази, які зібрано в справі; відомості про потерпілого; показання кожного з обвинувачених по суті пред’явленого йому обвинувачення, доводи, наведені ним на свій захист, і результати їх перевірки; обставини, що обтяжують та пом’якшують його покарання.

    При посиланні на докази в обвинувальному висновку обов’язково повинна зазначатись нумерація аркушів справи.

    У резолютивній частині наводяться відомості  про особу кожного з обвинувачених, коротко викладається суть пред’явленого обвинувачення із зазначенням статті КК, що передбачає даний злочин. Якщо обвинувальний висновок складено мовою, якою не володіє обвинувачений, його має бути перекладено рідною мовою обвинуваченого або іншою мовою, якою він володіє. Переклад обвинувального висновку додається до справи. Крім того, обвинувальний висновок повинен бути підписаний слідчим із зазначенням місця і часу його складання. Якщо вимоги закону щодо змісту обвинувального висновку не будуть виконані, суддя повертає справу прокурору на її дооформлення.

    4. Чи немає підстав для зміни, скасування або обрання запобіжного заходу згідно з ч. 4 ст. 237 КПК?