Государственный строй Украины

відповідальності  держави та особи (ст. 3), гарантуванні прав і свобод

людини й громадянина  тощо.

   Верховенство  права означає пріоритет права  щодо держави, політики,

економіки, культури та інших інститутів (основ) держави, а також щодо

інших соціальних норм (моралі, звичаїв тощо).

   Принцип унітарності  нашої держави означає її єдність, соборність в

політичному, економічному, соціальному, культурному (духовному) та інших

відношеннях. Вузловим моментом єдності держави є її територіальна

єдність. У Конституції  щодо цього зазначається, що територія  України у

межах існуючого  кордону є цілісною і недоторканною (ст. 2).

  Існуючий поділ  України є адміністративно-територіальним  поділом і не має

політичного характеру. Окремі адміністративно-територіальні одиниці

мають адміністративну  автономію і певні атрибути держави (Автономна

Республіка Крим) або спеціальний статус міст республіканського  значення

(міста Київ  та Севастополь), але це не впливає  і не може впливати на

визначення форми державного устрою України як унітарної держави.

  Принцип республіканської  форми держави полягає в такій  організації

державної влади (форми  правління); за якої глава держави (Президент)

обирається народом  або парламентом, шляхом прямих або  непрямих виборів

на певний строк (4, 5, 6, 7 років), Україна відповідно до ст. 5

Конституції є  республікою, оскільки глава держави  — Президент обирається

громадянами України  на основі загального, рівного і  прямого виборчого

права шляхом таємного голосування строком на п'ять років.                                

3.        Поняття державного суверенітету України.

   Перш ніж розкривати поняття державного суверенітету, необхідно

з’ясувати поняття суверенітету взагалі,  звідки  походить  це  поняття,  які

його основні  властивості, що воно означає.

             Термін “суверенітет” в перекладі  з французької означає верховна

влада. В  державно-правовому смислі дане поняття  вперше застосоване   у  ХVІ

ст.  французьким  вченим   Ж.Боденом.  Він  вважав  суверенітет  невід’ємною

властивістю держави.

             Суверенітет   володіє   такими   основними    властивостями[2]:

           1) Суверенітет єдиний і неподільний,  він не може бути розділений.

          2) Суверенна влада постійна -  її  не  можна  передати  на  деякий

період кому-небудь.

          3) Суверенна влада необмежена  і надзаконна - жоден людський  закон

не може обмежувати суверенітет.

          4) Суверенна влада підкоряється  тільки  божественним  і  природним

законам, але не релігійним догмам.

      Спробуємо зрозуміти, що означає кожна із цих тез.

          1) В залежності від того, кому  належить суверенітет, держава   може

бути класифікована  як  монархія  (абсолютна)  чи  демократія  (республіка).

Монархія - держава, у якій суверенітетом володіє  одна людина -  монарх.  У

цьому випадку  воля однієї людини є  непорушним  законом  для  всіх  громадян

цієї держави.

          Неподільність суверенітету передбачає  збереження  форми  керування

державою  в  будь-яких  умовах.

  2). Суверенітет не можна передавати на якийсь термін іншій  людині.

Наприклад, у демократичній республіці народ  не  повинний  передавати  право

безконтрольного керування країною одній людині   чи групі людей.

  3). Цей  пункт дозволяє суверену змінювати  закони так, як  він  хоче

чи вважає за потрібне. Якби не існувало божественних  і  природних  законів,

то в  демократичній республіці (приклад  демократичної республіки  узятий  для

того, щоб  показати, що суверенна влада  незалежна  від  форми  суверена,  її

здійснюючого), народ міг би домовитися і раз  у  рік  страчувати  по тисячі

чоловік “просто так”. У реальності це значить,  що  суверен  може  змінювати

будь-які  закони крім тих, котрі входять  у  природні  і  божественні  права,

заборонені  концепцією  суверенітету.  Наприклад,  оскільки  суверенна  влада

нескінченна, остільки суверен не може призначати собі правонаступника.

  4) Сказавши  про необмеженість суверенної  влади не можна  забувати,

що маються  на увазі тільки людські закони,  а  не  природні  і  божественні.

Серед таких  можна назвати право на життя, на  приватну  власність,  на  волю

слова і  пересування і тому подібні.

Україна – суверенна і  незалежна держава

Стаття 1 Конституції  України визначає Українську державу  як суверенну і незалежну.

    Суверенність  є необхідною передумовою конституційного  ладу в будь-якій державі. Держава здатна виражати волю своїх громадян тоді, коли вона є суверенної. Суверенітет як необхідний атрибут державної влади виступає якісною рисою держави і становить важливий принцип конституційного ладу України.  Згідно з конституційними положеннями, народ як носій суверенітету і єдине джерело влади може реалізувати своє право визначати конституційний лад в Україні шляхом прийняття Конституції України на всеукраїнському референдумі.

       Згідно з Декларацією про державний  суверенітет України, прийнятою Верховною Радою Української РСР 16 липня 1990 року, державний суверенітет України це верховенство, самостійність, повнота і неподільність влади держави в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.

Ознаками суверенітету Української держави є:

****верховенство  державної влади на всій території  України;

****єдність і  неподільність державної влади;

****незалежність  і самостійність державної влади.

 Верховенство  державної влади означає: по-перше,  її необмеженість нічим і ніким, за винятком народного суверенітету (установчої влади народу України), Конституції України, громадянського суспільства, природного права і законів; по-друге, відсутність на території України будь-якої іншої конкуруючої влади, яка б могла видавати легітимні закони; по-третє, підпорядкованість державній владі всіх громадян, їх об’єднань, органів державної влади і органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб.

   Єдність  державної влади полягає в  наявності єдиної системи органів  державної влади (законодавчої,   виконавчої, судової), які мають єдині цілі та завдання діяльності, що забезпечує певну ступінь керованості суспільством.

    Незалежність  і самостійність державної влади  означає, по-перше, те, що вона  сама, без впливу інших сил,  право спроможна приймати нормативні акти та забезпечувати їх виконання за допомогою засобів державного примусу; по-друге, відсутність залежності (політичної, фінансової, організаційної) органів державної влади. 

4.Правовий характер Української держави увиразнюється передусім у принципі верховенства права, який традиційно пов’язують із ідеями панування права в життєдіяльності громадянського суспільства і який залишається одним із найпрогресивніших здобутків цивілізаційної історії людства у сфері регулювання соціальних відносин. Одностайність у підтримці й оцінюванні принципу верховенства права є безпрецедентним явищем в історії людства й жоден інший політичний ідеал ніколи не здобував такої підтримки. Поняття «право», застосовуване у словосполученні «верховенство права», передбачає безпосередній зв’язок із тим, що визнається не лише як належне, а й як справедливе. Право, відображене в правових законах, – це не лише нормативний, а й ціннісний регулятор суспільних відносин.  
 
 
 

     5. Республике присущи следующие принципы:

• Принцип существования единоличного и коллегиального главы государства — президента, парламента и кабинета министров. Парламент представляет законодательную власть. Задача президента — возглавлять исполнительную власть, но это характерно не для всех типов республик.
• Принцип выборности. Выборность на определённый срок главы государства и других верховных органов государственной власти. Так, президент и парламент должны избираться на определённый срок.
• Принцип ответственности. Юридическая ответственность главы государства. Например, согласно Конституции Российской Федерации, у парламента есть право отрешения от должности президента за тяжкие преступления против государства.
• Принцип представительства. В случаях, предусмотренных конституцией, правом выступления от имени государства обладает президент.
• Преимущественный приоритет прав личности над государственными.
• Принцип народовластия. Источником власти признается народ.
• П, четком разграничении полномочий.

 

       Существуют две основные формы республики: президентская и парламентарная, а также их смешанные формы. Президентская республика характеризуется следующими основными чертами:                 1) президент избирается всем народом на прямых выборах, независимо от парламента;                2)президент по своему усмотрению назначает и отправляет в отставку министров, для этого не требуется согласия парламента;                                                                                                                           3) президент юридически и фактически руководит правительством (даже при наличии номинальной должности премьер-министра);                                                                                                                      4) правительство не несет ответственности перед парламентом, парламент не может выразить правительству вотум недоверия.                                                                                                           Основные характеристики парламентарной республики:                                                                                    1) Президент, как правило, избирается не народом, а парламентом (непрямые выборы);                                    2) Правительство формально формируется президентом, но из представителей победившей на парламентских выборах партии (блока партий) либо из лиц, пользующихся доверием парламентского большинства;                                                                                                                                                   3) для начала своей работы правительство получает от парламента вотум доверия;                                             4) Правительство несет ответственность только перед парламентом, парламент может выразить правительству вотум недоверия, после чего правительство обязано уйти в отставку.           Полупрезидентская республика:                                                                                                             1) Президент назначает и увольняет министров, часть из которых подчиняются непосредственно президенту;                                                                                                                                                         2) Президент издает указы по широкому кругу вопросов, а также обладает правом вето в отношении принятых парламентом законов;                                                                                                                          3) главой правительства является премьер-министр;                                                                                                              4) ответственность правительства перед парламентом, парламент может вынести правительству вотум недоверия, но процедура его принятия усложнена по сравнению с парламентарной республикой;                    5) при выражении вотума недоверия правительству президент может отправить его в отставку или распустить парламент.