Ідентифікація за зовнішніми ознаками

ВИСНОВКИ

      Криміналістична габітологія – це галузь криміналістичної техніки, що ґрунтується на засадах анатомії, антропології, біології й охоплює систему теоретичних положень про зовнішні ознаки людини, а також сукупність методів і науково-технічних засобів, що забезпечують збирання, дослідження і використання відповідних ознак для ототожнення особи.

      Криміналістична габітоскопія – це криміналістичне  вчення про ознаки зовнішнього вигляду  людини, їх матеріальних та ідеальних  відображень, про методику використання цих ознак при встановленні фактів, що мають значення для провадження досудового слідства в кримінальних справах про злочини та їх попередження. Як бачимо, габітоскопія вивчає криміналістичне ототожнення людини за ознаками зовнішності, є галуззю криміналістичної техніки, що охоплює вивчення, систематизацію, оцінку ознак зовнішності з метою застосування прийомів і методів ідентифікації особи.

      Ознака  – це характеристика, відмітна риса об'єкта. У габітології ознака характеризує зовнішність людини в цілому або  окремі її елементи (зріст, ніс, очі, волосся  тощо). Ознаки зовнішності поділяють на власні та супутні.

      Власні  – це елементи і ознаки зовнішності  людини, що проявляються у процесі  її життєдіяльності, які поділяються  на: загальнофізіологічні, анатомічні та функціональні; на загальнофізичні, анатомо-морфологічні та функціональні; на анатомічні та функціональні. Власні ознаки також можуть виступати у вигляді особливих прикмет та помітних ознак.

      Опис  людини за ознаками її зовнішності  є здавна відомим та широко використовується як дієвий інструмент для розшуку  та розслідування. Однак тільки у кінці XIX ст. дякуючи науковим дослідженням французького криміналіста-антрополога Альфонса Бертильона опис розшукуваної або встановлюваної людини перетворився у спеціальну поліційну систему під назвою «Словесний портрет», яку до цього часу успішно застосовують у своїй практичній діяльності працівники правоохоронних органів усіх держав світу.

      З точки зору вирішення ідентифікаційних завдань, стосовно ототожнення особи  людини, яка вчинила злочин або  безвісти зникла, особливі прикмети цієї людини, до числа яких належить і татуювання, є найбільш цінними й інформативними серед інших ознак зовнішності людини, а їх значення для вирішення завдань ідентифікації є загальновідомим і не потребує додаткового обґрунтування та розгляду. Однак шляхом криміналістичного дослідження змісту татуювання може бути отримана також і суттєва інформація про властивості особи її носія.

      Серед існуючого розмаїття видів татуювання для отримання криміналістичне  значимої інформації про особу злочинця насамперед становить інтерес так зване «кримінальне» татуювання, а не інші його види, як то «побутове», «пам'ятне», «декоративне» тощо, так як загальновідомо, що наявність у особи «кримінального» татуювання в першу чергу пов'язується з її кримінальним минулим і її криміногенною орієнтацією, які в свою чергу, як правило, пов'язані з відбуванням покарання у виді позбавлення волі.

      Уявний  образ зовнішності людини служить  основою різних матеріальних її відображень, які використовуються з метою  ідентифікації цієї людини під час  розслідування злочинів, розшуку безвісти зниклих та ідентифікації невпізнаних трупів.

      До  таких матеріальних відображень  у габітології належать опис методом  словесного портрета, суб'єктивний портрет, пластичні реконструкції обличчя  за черепом (скульптурний портрет).

      При проведенні портретної експертизи, її важливою частиною є оцінка виявлених  збіжних та розбіжних ознак зовнішності  та оцінка достатності цих ознак  для категоричного висновку експерта.

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1996. –       № 30. – ст. 141.
2. Кримінально-процесуальний Кодекс України // Відомості Верховної Ради. – 1961. – № 2. – ст. 15.
3. Біленчук П.Д., Лисиченко В.К., Клименко Н.І. та ін. Криміналістика: Підруч. / За ред. П.Д. Біленчука. – 2-ге вид., випр. і доп. – К.: Атіка, 2001. –   544 с.
4. Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів: Навчальний посібник. – 2-е вид. – К.: Атіка, 2002. – 640 с.
5. Криміналістика: Підруч. для студ. юрид. спец. вищ. закл. освіти / За ред. В.Ю. Шепітька. – 2-ге вид., переробл. і допов. – К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2004. – 728 с.
6. Лисенко В. Особливості використання спеціальних знань // Вісник прокуратури. – 2010. – № 12. – С. 109-115.
7. Настільна книга слідчого: [Наук.-практ. видання для слідчих і дізнавачів] / Панов М.І., Шепітько В.Ю., Коновалова В.О. та ін. – К.: Видавничий Дім "Ін Юре", 2003. – 720 с.
8. Салтевський М.В. Криміналістика. Підручник: У 2 ч. Ч. 1. – Харків: Консум, 2001. – 528 с.
9. Скригонюк М.І. Криміналістика: Підручник. – К.: Атіка, 2005. – 496 с.
10. Федченко В. Груповий метод розслідування кримінальних справ // Право України. – 2009. – № 1. – С. 51-57.
11. Шепітько В.Ю. Ідентифікація людини за ознаками зовнішності// Шепітько В.Ю. Криміналістика. – К., 2010. – С. 140-151.
12. Шеремет А.П. Поняття ідентифікації людини за ознаками зовнішності// Шеремет А.П. Криміналістика. – К., 2009. – С. 180-186.