Забезпечення прав і свобод людини як один з найважливіших принципів правосуддя в правовій державі

                             Міністерство освіти і науки України

              Маріупольський державний гуманітарний університет

                                 економіко-правовий факультет

Реферат по кримінальному процесу України на тему:

“Забезпечення прав і свобод людини як    

      один з найважливіших принципів  

        правосуддя в правовій державі”

                                                                               Виконала:

                                                                               Студентка 3 курсу

                                                                               Спеціальності “Правознавство”

                                                                                302 групи

                                                                                Іванова Марія

                                                Маріуполь – 2008 р.

ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………………………..........3с.

1.Утвердження і забезпечення прав і свобод людини як головний обов'язок держави.................................................................................................................5с.

2..Поняття, загальна характеристика та класифікація основних принципів  (засад) кримінального судочинства..................................................................14с.

3.Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.............................................................................................24с.

4.Соціально-правовий механізм забезпечення (реалізації, охорони та захисту) прав людини........................................................................................................27с.

Висновки………………………………………………………………………..31с.

Список використаної літератури.......................................................................32с.

Вступ

Актуальність обраною для дослідження теми полягає у тому, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визначаються найвищою соціальною цінність. Тому, права та свободи людини і її гарантії визначають зміст і напрвленість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Одним із джерел кримінального процесу України є Конституція України, Кримінально-процесуальний кодекс, нормативно-правові акти тощо. В Конституції України безпосередньо закріплені у розділі 2 “Права, свободи та обов`язки людини і громадянина”. Так, всі люди вільні і рівні у своєму достоїнстві і правах. Права і свободи людини є нерушимі і не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийняті нових законів або внесені змін у діючи закони не допускається звуження зміста і об`єма існуючих прав і свобод. Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканість, недоторканість житла, поваги до гідності, невтручання в її особисте і сімейне життя, таємницю листування, телефоних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції тощо. Багато із цих прав закріплені в принципах (засадах) кримінального процеса.

Мета цієї роботи – розглянути як держава забезпечує ( реалізує, охороняє та захищає ) права і свободи людини.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні задачі:

1.      визначити як утверджуються і забезпечуються права і свободи людини;

2.      проаналізувати існуючу систему видової класифікації принципів (засад) кримінального процесу;

3.      визначити права і свободи людини та їх гарантії;

4.      визначити соціально-правовий механізм забезпечення (реалізації, охорони та захисту) прав людини.

Об’єктом дослідження в роботі виступають права і свободи людини.

Предмет дослідження – принципи кримінального процесу, які забезпечують права і свободи людини.

Матеріал для дослідження – Конституція України, Закони України, Кримінально-процесуальний кодекс, наукова, науково-методична література з теми, а також нормативно-правові акти України.

При написанні цієї роботи я використовувала частково-пошуковий, філософський, загальнонауковий, дослідницький та соціально-юридичний методи дослідження.

В структурному плані робота складається з вступу, в якому розкривається сутність і стан розробки наукової проблеми, на основі окресленої теми формулюються мета та основні завдання роботи, обґрунтовується структура дослідження; основної частини, висновків та списку використаної літератури. Основна частина розподіляється на п`ять розділів, в яких систематизується та фактично усвідомлюється теоретичний матеріал. Висновки викладають найбільш важливі наукові результати, одержані в роботі.

     У списку використаної літератури налічується 12 джерел.

1.Утвердження і забезпечення прав і свобод людини як головний обов'язок держави.

Людина, її права і свободи становлять у правовій державі найвищу соціальну цінність, саме на їхнє забезпечення й найповнішу реалізацію у суспільному житті має бути спрямована уся державна діяльність і насамперед діяльність у сфері державного управління. Адже конституційний лад України грунтується на визнанні людини, її життя і здоров'я, честі і гідності, недоторканості та безпеки найвищою соціальною цінністю, пріоритету її прав і свобод. Гарантування прав і свобод людини є головним обов'язком держави, держава відповідальна перед людиною та суспільством за свою діяльність (ст. З Конституції України).

Громадяни здійснюють свої права за принципом «дозволено все, що прямо не заборонено законом», а державні органи та їх посадові особи — за принципом «дозволено лише те, що прямо визначено законом». Україна визнає пріоритет загальнолюдських цінностей, дотримується загальновизнаних норм і принципів міжнародного права.

Конституційні права і свободи людини закріплені у спеціальному розділі «Права, свободи і обов'язки людини і громадянина». У свою чергу, ці права і обов'язки, разом із зазначеними вище конституційними принципами, становлять статус людини і громадянина. Будучи конкретизовані у нормах чинного законодавства, вони разом з цими нормами складають правовий статус особи, захист і здійснення якого становить головне завдання правового регулювання, діяльності управлінських ланок державного апарату.

Для того, щоб управлінські ланки активно діяли у цьому напрямі, а громадяни мали реальну можливість дієво впливати на забезпечення своїх прав і законних інтересів, необхідно реалізувати цілий ряд умов як з боку органів державного управління, так і з боку самих громадян. Ці умови, однак, не можуть розглядатися виключно у прагматично-практичному плані, оскільки розглядувана проблема має дуже важливий для її розуміння методологічний аспект.

Саме у методологічному плані великого значення набувають підходи до вирішення більш загальних проблем, наприклад, про особистість як ціннісний орієнтир в організації та діяльності апарату державного управління, про співвідношення прав і обов'язків громадян з компетенцією органів державного управління, про критерій особистості у визначенні ефективності управлінської діяльності тощо. Без визначення цих підходів важко визначити й основні орієнтири для практики державного управління щодо охорони прав і свобод людини

Цілком зрозуміло, що ефективне забезпечення прав, свобод і законних інтересів громадян може бути належним лише за умов, коли структура, форми діяльності, сам стиль праці, ставлення до людини в апараті державного управління у кожного працівника цього апарату будуть оптимальними у плані відчуття та швидкого реагування на будь-які негативні моменти, які стримують у тому чи іншому випадку практичне здійснення прав і свобод, а також законних інтересів членів суспільства.

Те ж саме можна сказати про співвідношення прав, свобод і законних інтересів громадян з компетенцією органів державного управління. У чинному законодавстві багато випадків, коли існує неузгодженість між відповідними правами й інтересами громадян та відповідними обов'язками тих чи інших управлінських структур, що дає останнім можливість, м'яко кажучи, не проявляти належної активності у реалізації прав громадян, захисті їх від порушень.

Ще більш невтішні враження з порушенням прав громадян України, коли порівнювати їх з відповідними міжнародними стандартами, які встановлені різними міжнародно-правовими актами з питань прав і свобод людини та громадянина.

У плані поліпшення захисту прав і свобод людини у сфері діяльності управлінських структур окремо стоїть питання визначеності критеріїв, за якими особистість пов'язує свою уяву щодо ефективності управлінської діяльності у тому чи іншому випадку. Звичайно, ці критерії у різних людей не можуть бути однаковими. Велике значення у такому визначенні відіграватимуть інтереси кожної конкретної людини, неоднакові навіть стосовно типових життєвих ситуацій. Адже ці інтереси кожна особа визначає, виходячи зі свого життєвого досвіду, рівня освіти, загальної та професійної культури, своїх особистих потреб і уяв. І у такій ситуації, коли ми маємо справу з багатьма розбіжностями, провідним критерієм у практичному забезпеченні прав та свобод людини є, по-перше, відповідна норма права, і, по-друге, принцип «дозволено все, окрім того, що прямо заборонено законом», усвідомлюючи при цьому, що кажучи про «закон», ми маємо на увазі й інші, основані на законі та відповідні йому нормативно-правові акти.

Саме тому ми маємо змогу визначити ті основні ознаки, які, виходячи з позиції «типового» громадянина, визначають ефективність управлінської діяльності. До цих критеріїв, на нашу думку, слід віднести: задоволення законних інтересів, з якими людина пов'язує здійснення належних управлінських дій; видання відповідної норми права; реалізацію норми права стосовно кожної конкретної людини; швидкість з якою право людини було захищено або практично реалізовано; повнота такого захисту або реалізації; визначення та задоволення в ході реалізації інших потреб й інтересів, про які вона, починаючи справу, не мала достатньої уяви; зменшення коштів і організаційних зусиль, з якими пов'язані управлінські дії щодо захисту та забезпечення потреб й інтересів громадянина тощо.

Оскільки управлінський процес, управлінські стосунки в цілому зводяться до відносин між суб'єктом і об'єктом управління, а забезпечення його ефективності залежить значною мірою від управлінської ланки, в якості якої виступає відповідний орган державного управління або конкретна посадова особа, яка подібно органу управління діє виключно у межах своєї компетенції.

Які ж умови, з точки зору належного забезпечення прав і законних інтересів громадян, сприяють якісній діяльності суб'єкта управління? Ці умови слід розділити на дві групи. Перша охоплює умови загального порядку, тобто ті, які мають значення у разі вирішення усіх питань, або більшої їх частини. Друга група – це умови, які сприяють вирішенню саме питань, пов'язаних із забезпеченням прав й свобод громадян, кожної конкретної людини. До першої групи слід віднести такі умови:

а) високі професійні знання суб'єктів державного управління (державних службовців) та їхнє уміння реалізовувати на практиці, у своїй роботі загальні завдання та принципи державної служби, принципи служіння народу України, законності, демократизму, гуманності та поваги до особистості, правосуддя, гласності, відкритості та підконтрольності, компетентності та ініціативності, дисципліни та персональної відповідальності та ін.;

б) позитивні етичні якості державних службовців, діяльність яких безпосередньо пов'язана із здійсненням прав і свобод, задоволенням законних інтересів громадян;

в) вміння державного службовця стримувати свої особисті політичні пристрасті в ім'я закону, сумлінного виконання своїх службових обов'язків;

г) питання, пов'язані з самою організацією суб'єкта управління (відповідного державного органу), із втіленням у практику наукових основ його структурної побудови, запровадження ефективних методів праці, перевірки виконання тощо.

Названі умови достатньо досліджені у літературі, як правило, саме щодо них говориться у різних виданнях, присвячених питанням теорії державного управління.

Стосовно ж умов, які безпосередньо пов'язані із забезпеченням прав і свобод громадян, то вони у літературі досліджувалися значно менше, хоча саме вони становлять реальні організаційні гарантії, які дають змогу ефективніше реалізувати права та свободи громадян, задовольняти їх законні інтереси.

Ці конкретні умови, яким повинна відповідати організація та безпосередня робота суб'єкта управління, його кадрового складу, значною мірою знаходяться у кореспондуючому зв'язку з умовами й ознаками, що забезпечують активну діяльність самих громадян у сфері здійснення їхніх прав і законних інтересів.