Територіальний принцип чинності закону про кримінальну відповідальність у просторі

План 
Вступ.  
1.Територіальний принцип чинності закону про кримінальну відповідальність у просторі.  
2.Принцип громадянства щодо дії кримінального закону в просторі

3.Космополітичний (універсальний) принцип

4.Реальний принцип просторової дії кримінального закону України. Висновки 
Список нормативних актів та використаної літератури 
Задача 
 

Вступ. 
Поняття просторової дії кримінального закону має дуже важливе значення. Це пов’язано з тим, що за вчинений злочин особа повинна понести відповідальність та бути покараною. Однак, не будь-яка особа, яка вчинила злочин на території України, буде покараною і понесе відповідальність саме на території нашої держави, оскільки не на всіх осіб, які перебувають в Україні, поширюється кримінальний закон нашої держави. Те саме стосується і наших громадян, які перебувають за кордоном. 
Це питання в певній мірі є проблемними і дуже складним. Вирішення його можливе не тільки відповідно до законодавства України, але й за допомогою значної кількості міжнародних нормативно-правових актів у даній сфері, які ратифіковані Верховною Радою України. 
Крім цього, для визначення дії кримінального закону в просторі необхідно з’ясувати поняття державного кордону. Вирішення цього питання теж є непростим, оскільки на сьогоднішній день є ряд спірних питань щодо встановлення лінії державного кордону України. Необхідним є також з’ясування поняття громадянина іноземної держави та особи без громадянства а також правового статусу працівників дипломатичних і консульських установ. В якій мірі кримінальний закон України поширюється на дії цих осіб, які були вчинені в нашій державі? Виникає також питання, яким чином на національному та міжнародному рівні закріплено відносини між державами щодо видачі засуджених осіб одна одній. 

 
1. Територіальний принцип чинності закону про кримінальну відповідальність у просторі. 
Чинність закону про кримінальну відповідальність у просторі визначається на підставі таких принципів: а) територіального; б) громадянства; в) космополітичного (універсального); г) реального. Перші два принципи вважаються основними. 
Територіальний принцип. Сутність цього принципу виражена в ч. 1 ст. 6 КК, де зазначено, що особи, які вчинили злочини на території України, підлягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом. Територіальний принцип випливає із суверенітету держави, влада якої поширюється на всю її територію. закріпленим у ч. 2 ст. 6 КК, злочин визнається вчиненим на території України, якщо його було почато, продовжено, закінчено або припинено на території України, незалежно від того, де особу було віддано до суду в зв'язку з його вчиненням. Зазначене положення охоплює як випадки вчинення всього діяння на території України, так і випадки вчинення діяння як на території України, так і на території інших держав. Злочин вважається вчиненим на території України, якщо його, наприклад, було почато за кордоном а припинено чи закінчено на території України або, навпаки, розпочато в Україні, а припинено чи закінчено на території іншої держави Злочин вважається вчиненим також на території України, якщо він підготовлений за її межами, а дії, що його утворюють, початі або вчинені на її території, якщо суспільне небезпечне діяння було почато чи вчинено поза межами України, а закінчено чи суспільне небезпечні наслідки наступили на території України. Однак практично будь-яка із держав, на території якої була вчинена певна частина злочинних дій, може застосовувати щодо особи, яка вчинила злочин, свої кримінальні закони, якщо відповідальність за такі злочини в них передбачена. 
Частина 3 ст. 6 КК вказує також на випадки вчинення злочину в співучасті. Злочин визнається вчиненим на території України, якщо його виконавець або хоча б один із співучасників діяв на території України. Тому відповідно до ст. 27 КК злочин належить вважати вчиненим на території України, якщо організаційна діяльність, підмовництво, пособництво були здійснені за кордоном, а виконавець діяв на території України, а також у протилежних випадках, коли той чи інший співучасник діяв в Україні, а виконавець злочину — за кордоном.  
Територіальний принцип чинності закону в просторі вимагає з'ясування, що таке «територія України». Поняття території визначається на підставі норм внутрішньодержавних актів та міжнародного права, зокрема Закону України від 4 листопада 1991 р. «Про державний кордон України». Стаття 1 цього Закону зазначає: «Державний кордон України є лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України — суші, вод, надр, повітряного простору». 
Поняттям «територія України» охоплюються: 
а) суша, море, ріки, озера і решта водойм, надра землі в межах кордону України, а також повітряний простір над сушею і водним простором, у тому числі і над територіальним морем. До територіального моря України належать прибережні морські води шириною 12 морських миль, що відлічуються від лінії найбільшого відлину як на материку, так і на островах, належних Україні, або під прямих початкових ліній, що з'єднують відповідні точки. Географічні координати цих точок затверджуються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. В окремих випадках інша ширина територіального моря України може встановлюватися міжнародними договорами України, а при відсутності договорів — у відповідності із загальновизнаними принципами і нормами міжнародною права; 
б) військові кораблі, приписані до портів на території України, що знаходяться під прапором України у відкритому морі, в територіальному морі або портах інших держав; 
в) невійськові судна, приписані до портів на території України, що знаходяться під прапором України у відкритому морі; 
г) іноземні невійськові судна, що знаходяться в територіальному морі чи порту України. Згідно з п. 5 ст. 28 Закону України «Про державний кордон України» прикордонні війська України мають право знімати з такого судна і затримувати осіб, які вчинили злочин і підлягають кримінальній відповідальності за законодавством України, передавати цих осіб органам дізнання та слідства, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України; 
г) військові повітряні судна України, приписані до аеропортів на її території, які під розпізнавальним знаком України знаходяться у відкритому повітряному просторі, в повітряному просторі чи на аеродромі іншої держави; 
д) невійськові повітряні судна України, які приписані до аеропортів на її території і знаходяться поза межами держави у відкритому повітряному просторі під розпізнавальним знаком України. 
Виділяють також об’єкти, які не є територією України, але на які поширюються юрисдикція і сфера застосування кримінального законодавства України. Це: 
а) континентальний шельф — поверхня і надра морського дна підводних районів, що примикають до узбережжя чи до островів України і знаходяться поза зоною територіального моря до глибини 200 м або за цими межами до такого місця, де глибина покриваючих вод дозволяє розробку природних багатств цих районів. Поверхня і надра морського дна впадин, що розташовані в суцільному масиві континентального шельфу України, незалежно від глибини, є частиною континентального шельфу України.

Важливо при цьому відмітити, що дія закону про кримінальну відповідальність у просторі стосується тільки випадків учинення злочинів, пов'язаних з розвідкою континентального шельфу, розробкою його мінеральних і живих ресурсів, провадженням бурових робіт, спорудженням, експлуатацією і використанням штучних островів, установок і споруд, здійсненням морських наукових досліджень, захистом і збереженням морської сфери; прокладкою і експлуатацією підводних кабелів і трубопроводів. Разом з тим юрисдикція і сфера застосування кримінального законодавства України не поширюються на води, що покривають континентальний шельф, і повітряний простір над ним, режим яких регулюється міжнародним правом; 
б) підводні телеграфні кабелі і трубопроводи, що проходять по дну відкритого моря; 
в) наукова станція, розташована в Антарктиді. Таку станцію Україна має на острові Галиндес цього материка; 
г) запущені в космос об'єкти, що належать Україні та включені відповідно до Конвенції «Про реєстрацію об'єктів, що запускаються в космічний простір» 1975 р. у реєстр космічних об'єктів України. Такі об'єкти підпадають під юрисдикцію і сферу дії кримінального законодавства України. 
Із ч. 1 ст. 6 КК випливає, що особи, які вчинили злочини на території України, підлягають відповідальності за цим Кодексом. Закон має на увазі громадян України, іноземних громадян і осіб без громадянства (останніми вважаються особи, які проживають або знаходяться на території України, але не є її громадянами і не мають доказів своєї належності до іноземної держави), які, знаходячись на території України, вчинили злочини, передбачені КК.  
Відповідно до міжнародних угод і законів України іноземні громадяни, які користуються дипломатичним імунітетом, виключені з-під юрисдикції судових властей України. 
Дані особи за вчинений злочин на території України підлягають юрисдикції лише акредитуючої держави, тому питання про їх відповідальність вирішується дипломатичним шляхом. 
На цих осіб кримінальна юрисдикція України відповідно до ст. 13 Положення не поширюється, як виняток, лише у випадках чітко вираженої згоди на це акредитуючої держави, яке вона висловлює відповідно до пп. 1, 2 ст. 32 Конвенції позбавленням певної особи імунітету від кримінальної юрисдикції держави перебування (України). 
На загальних підставах кримінальній юрисдикції можуть підлягати ці особи лише у випадку втрати ними даного імунітету з інших причин. 
Моменти набуття і втрати дипломатичного імунітету регламентують статті 5, 8, 9, 13, 39, 43, 44 Конвенції. 
Особи, які мають обмежений дипломатичний імунітет, не підлягають кримінальній юрисдикції України лише щодо дій, вчинених ними при виконанні своїх обов’язків. 
Повним дипломатичним імунітетом користуються, глава дипломатичного представництва (посол, посланник, повірений у справах), члени дипломатичного персоналу дипломатичного представництва, які мають дипломатичний ранг (радники, торгові представники, військові аташе, перші, другі і треті секретарі, заступники представників, помічники військових аташе), а також члени сімей усіх зазначених осіб, якщо вони не є громадянами України. 
Обмежений дипломатичний імунітет відповідно до ст. 38 Конвенції має дипломатичний агент, який є громадянином України чи постійно в ній проживає. Він користується імунітетом від кримінальної юрисдикції України і особистою недоторканістю лише щодо офіційних дій, вчинених ним при виконанні своїх функцій Недоторканістю та імунітетом від кримінальної юрисдикції користуються також дипломатичні агенти, акредитовані в іншій державі, які транзитом проїжджають через територію України. Це поширюється і на членів їх сімей, які супроводжують вказаних осіб. 
Члени адміністративно-технічного персоналу дипломатичного представництва, а також члени їх сімей, якщо всі вони не є громадянами України чи не проживають в ній постійно, користуються правом особистої недоторканості і імунітетом від кримінальної юрисдикції України. Члени обслуговуючого персоналу, які не є громадянами України чи в ній постійно не проживають, користуються імунітетом від кримінальної юрисдикції України лише щодо дій, які вчиняються при виконанні службових обов’язків. 
Консульські посадові особи консульської установи, яким доручено виконання консульських функцій, в тому числі і глава консульської установи, мають обмежену дипломатичну недоторканість і обмежений імунітет від кримінальної юрисдикції України. На цих осіб кримінальна юрисдикція не поширюється лише щодо дій, які стосуються їх офіційної службової діяльності. Ці особи можуть бути затримані або арештовані у випадку переслідування за вчинення тяжкого злочину або виконання вироку суду, що вступив у законну силу. 
З’ясовуючи питання про об’єм дипломатичного імунітету консульських посадових осіб та співробітників адміністративно-технічного і обслуговуючого персоналу дипломатичного представництва, а також членів сімей всіх цих осіб, необхідно крім Конвенції і Положення, звернутись ще і до конкретного договору між Україною і відповідною іноземною державою про відкриття дипломатичного чи консульського представництва. 
Цим договором відповідно до Конвенції і Положення даним особам на підставі взаємності може бути наданий великий об’єм імунітету від юрисдикції України. 
Особисто недоторканими та вільними від кримінальної юрисдикції України є і представники іноземних держав, члени парламентських делегацій, а також на основі взаємності співробітники делегацій іноземних держав, які приїжджають в Україну чи проїжджають через неї транзитом для участі в міжнародних переговорах, міжнародних конференціях і зборах з іншими офіційними дорученнями. 
Вищезазначене стосується і членів сімей тих осіб, які їх супроводжують, якщо вони не є громадянами України. 
Особисто недоторканими та вільними від кримінальної юрисдикції України є також Генеральний Секретар ООН, його помічники та інші посадові особи ООН, а також члени їх сімей] 

2. Принцип громадянства  щодо дії кримінального закону  в просторі. 
У ч. 1 ст. 7 і в ст. 8 КК України визначено такий принцип дії кримінального закону у просторі, як принцип громадянства. Відповідно до цього принципу: 
1) громадяни України та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, у разі вчинення ними злочину за її межами, підлягають відповідальності за КК України як провило, тобто якщо інше не передбачено відповідними міжнародними договорами України; 
2) іноземці та особи без громадянства, які не проживають постійно в Україні і вчинили злочини за її межами, підлягають відповідальності за КК України як виняток, тобто лише у випадках, коли це прямо передбачено міжнародними договорами України або коли вчинений ними злочин, передбачений КК України, є особливо тяжким злочином проти прав і свобод громадян України або інтересів України. 
Принцип громадянства має значення для застосування КК України у випадках вчинення злочинів за межами України, коли на момент виявлення злочину чи встановлення винного останній знаходився на території України або був виданий їй. 
Громадянин України — це особа, яка набула громадянства України у порядку, передбаченому законами України і міжнародними договорами України. Винятковий перелік осіб, які належать до громадян України, визначено у Законі України "Про громадянство України" [30]. Крім того, згідно з цим Законом, якщо міжнародним договором України встановлено інші правила щодо визнання певних осіб громадянами України, застосовуються правила міжнародного договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Документами, які підтверджують громадянство України, є паспорт громадянина України свідоцтво про належність до громадянства України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, тимчасове посвідчення громадянина України, проїзний документ дитини, дипломатичний паспорт, службовий паспорт, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи на повернення в Україну. 
Законодавство України не визнає подвійного громадянства. Водночас, такі факти можуть мати місце у випадках, коли інша держава не визнає своїм обов'язком повідомляти Україну про надання свого громадянства тій чи іншій особі. Якщо під час провадження кримінальної справи встановлено, що особа має, крім українського, ще й громадянство іншої держави, слід виходити із того, що набуття нею іноземного громадянства виключає її із числа громадян України (принцип єдиного громадянства). 
Особою без громадянства , що проживає постійно в Україні, є особа, яку жодна із держав відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином і яка має постійне місце проживання на території Укрити їм підставі українських документів — посвідки на постійне проживання. Це може бути особа, яка перебуває на території України як іммігрант, прибула на навчання на термін дії угоди про навчання тощо. 
Випадками, коли громадяни України, відповідно до її міжнародних договорів, не підлягають відповідальності за КК України у разі вчинення ними злочину за їїмежами ( принцип покровительства) є, наприклад, відповідні положення Угоди між Україною та Республікою Польща у справі створення спільної військової частини для участі в міжнародних миротворчих і гуманітарних операціях під егідою міжнародних організацій. Згідно з цією Угодою українські військовослужбовці спільного україно-польського миротворчого батальйону у разі вчинення ними злочину на території Польщі несуть кримінальну відповідальність не за КК України, а за КК Польщі, якщо злочин не пов'язаний з виконанням службових обов'язків, або, хоча й пов'язаний з виконанням таких обов'язків, але не спрямований виключно проти майна, безпеки України або виключно проти особи, майна іншого члена Збройних Сил України або цивільного персоналу України. 
Положення ч. 2 ст. 7 відтворює правовий принцип ne bis in idem (одна дія двічі не карається), який випливає із п. 7 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, де зазначено, що ніхто не повинен бути вдруге засуджений чи покараний за злочин, за який він уже був остаточно засуджений або виправданий відповідно до закону, і ст. 61 Конституції України, згідно з якою ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. У ст. ст. 35 — 37 Європейської конвенції про передачу провадження у кримінальних справах цей принцип визначений дещо вужче. Крім того, п. п. 2 і З ст. 35 Конвенції визначають випадки, коли Договірна Держава не зобов'язана визнавати принцип ne bis in idem. 
Ч. 2 ст. 7 виключає можливість невизнання в Україні вказаного принципу і надає можливість, прямо дозволену ст. 37 цієї Конвенції, для найбільш широкого його тлумачення: громадяни України, особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які за вчинені злочини зазнали покарання за межами України, не можуть бути притягнені в Україні до кримінальної відповідальності за ці злочини у будь-якому разі. 
Проте закон не встановлює жодних перепон для того, щоб: а) притягнути особу в Україні до іншої, крім кримінальної, відповідальності. Наприклад, за вчинення розбою особа може бути притягнена до кримінальної і цивільно-правової відповідальності, за викрадення шляхом розтрати — до кримінальної, дисциплінарної і матеріальної або цивільно-правової відповідальності тощо; б) два чи більше рази притягнути особу до кримінальної відповідальності за вчинення нею двох чи більше злочинів, незалежно від того, на території України чи за її межами вони були вчинені. 
Під особами, які зазнали покарання, у ч. 2 ст. 7 слід розуміти осіб, які відповідним судовим рішенням були засуджені з призначенням їм покарання.

У межах дії Європейської конвенції про передачу провадження у кримінальних справах до вказаних осіб належать також особи, які були засуджені без призначення їм покарання, щодо яких було винесено рішення про застосування до них примусових заходів медичного чи виховного характеру, а так само особи, які були виправдані або звільнені судом від кримінальної відповідальності. Особами, які зазнали покарання, відповідно до вказаної вище Конвенції не с особи, щодо яких рішення про звільнення від кримінальної відповідальності було прийнято органом дізнання, слідчим або прокурором. 
У зв'язку з різним визначенням складу злочину у кримінальному законодавстві різних країн може постати проблема встановлення факту, зазнала особа покарання за цей самий злочин або за інший. У таких випадках слід визначити, наскільки точну юридичну оцінку отримало фактично вчинене особою діяння. Якщо, наприклад, особа вчинила умисне тяжке тілесне ушкодження, що потягло смерть потерпілого, але зазнала покарання за межами України лише за вчинення умисного тяжкого тілесного ушкодження, це не виключає можливості притягнення її до кримінальної відповідальності за КК України за вчинене діяння з урахуванням його фактичних наслідків. Те саме стосується і випадків, коли особа за межами України зазнала стягнення за діяння, яке за законодавством відповідної держави визнається адміністративним порушенням, а за законодавством України — злочином  
 
 

3. Космополітичний  (універсальний) принцип. 
Цей принцип виходить з міжнародно-правових зобов'язань України у сфері боротьби із злочинністю. Згідно з ст. 8 КК іноземці та особи без громадянства, що не проживають постійно в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають в Україні відповідальності за цим Кодексом у випадках, передбачених міжнародними договорами або якщо вони вчинили передбачені цим Кодексом особливо тяжкі злочини проти прав і свобод громадян України або інтересів України [36, c. 61]. 
Особлива частина КК містить низку статей, що були включені до КК 1960 р. і відтворені у КК 2001 р. згідно з міжнародними договорами про боротьбу з окремими злочинами. Це, зокрема, дозволяє ставити питання про видачу осіб, які вчинили на території іншої держави злочини проти інтересів України. Так, у ст. 199 «Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї» закріплені положення Міжнародної конвенції про боротьбу з підробкою грошових знаків, укладеною в Женеві 20 квітня 1929 р.1 У ст. 284 «Ненадання допомоги судну та особам, що зазнали лиха» закріплені положення брюссельських конвенцій 1910р. 
Ці статті включені до КК на підставі договорів, укладених ще колишнім СРСР, але оскільки Україна після проголошення незалежності стала правонаступницею законодавства колишньої о СРСР у частині, що не суперечить її національному законодавству і суверенітету, то і зараз такі норми КК можуть застосовуватися на підставі космополітичного (універсального) принципу не тільки до громадян України і осіб без громадянства, які постійно в ній прожинають, а й до іноземних громадян і осіб без громадянства, які постійно в ній не проживають. 
 
 

4. Реальний  принцип просторової дії кримінального  закону України. 
Цей принцип також закріплений в ст. 8 КК. Він полягає в тому, що іноземці та особи без громадянства, що не проживають постійно в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом у випадках, якщо цей злочин є особливо тяжким та був спрямований проти прав і свобод громадян України або інтересів України, наприклад, за ст. 115 у разі вбивства громадянина України на території іншої держави чи за ч. 2 ст. 258 за вчинення поза межами України терористичного акту групою осіб з метою провокації воєнного конфлікту. Застосування даного принципу можливе за умови, якщо іноземці чи особи без громадянства, які в Україні не проживають не були засуджені в іноземній державі і притягаються до кримінальної відповідальності на території України . 
Іноземцем визнається особа, яка не належить до громадянства України і є громадянином (чи підданим) іншої держави чи держав. Іноземцем треба визнавати і колишнього громадянина України, громадянство якого було припинено внаслідок виходу з громадянства України, втрати громадянства України або за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України. 
Особою без громадянства, що не проживає постійно в Україні, є особа, яку жодна із держав не вважає своїм громадянином і яка при цьому перебуває на території України тимчасово, без отримання посвідки на постійне проживання (транзитом, як турист, з метою тимчасового працевлаштування тощо), або взагалі ніколи не перебувала в Україні.(коментар) 
Під випадками, передбаченими міжнародними договорами, розуміється те, що: а) вчинені злочини належать до міжнародних злочинів або злочинів міжнародного характеру; б) відповідно до міжнародних договорів України іноземець або особа без громадянства, яка не проживає постійно в Україні, котрі вчинили вказані злочини, по користуються імунітетом від кримінальної відповідальності і можуть бути видані Україні. 
Міжнародними злочинами та злочинами міжнародного характеру є злочини, щодо яких міжнародними договорами, учасницею яких є Україна, передбачена універсальна (тобто така, що не залежить від місця вчинення злочину і громадянства винної особи) юрисдикція. До них можна віднести геноцид, торгівлю людьми, деякі злочини, пов'язані з незаконним обігом наркотичних засобів і психотропних речовин, захоплення заручників, угон повітряних суден, піратство, фальшиво монетництво , злочини проти осіб, які користуються міжнародним захистом, тощо.. 
Особливо тяжким у контексті ст. 8 є злочин, який визнається таким КК України, а не кримінальним законом іншої країни  
Поняття "злочин проти прав і свобод громадян України або інтересів України." є оціночним і має визначатися з урахуванням усіх конкретних обставин справи. Проте основним критерієм віднесення злочинів до цієї категорії є загальний, родовий і безпосередній об'єкти, а при визначенні злочинів проти прав і свобод громадян України — також наявність відповідного потерпілого. 
Зокрема, злочинами проти прав і свобод громадян України слід визнавати передбачені КК України злочини проти життя та здоров'я особи, проти волі, честі та гідності особи, проти статевої свободи та статевої недоторканності особи, а також деякі злочини проти конституційних, трудових та інших особистих прав громадян, проти власності та деякі інші. Злочинами проти інтересів України у конкретній ситуації можуть бути визнані злочини проти основ національної безпеки України, деякі злочини проти довкілля, проти громадської безпеки, проти авторитету органів державної влади, органів самоврядування та об'єднань громадян, проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, злочини у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації тощо.