Притягнення особи в якості обвинуваченого за кримінально – процесуальним правом України

- 44 -

                          Кіровоградський державний педагогічний університет

                                         імені Володимира Винниченка

кафедра правознавства

ПРИТЯГНЕННЯ ОСОБИ В ЯКОСТІ ОБВИНУВАЧЕНОГО ЗА КРИМІНАЛЬНО – ПРОЦЕСУАЛЬНИМ ПРАВОМ УКРАЇНИ

                                                             Підготувала курсову роботу

                                                                        з кримінального процесу України

                                             студентка 35 групи

                                                            факультету історії та права

                                                                   Кашлякова Вікторія Андріївна

                              Перевірив:

                                                            кандидат юридичних наук,

                                                             старший викладач кафедри                    

                                     правознавства

                                                                       Зеленський Сергій Миколайович

Кіровоград 2010

ПЛАН

Вступ………………………………………………………………………….. ..4

РОЗДІЛ І. Поняття і підстави притягнення особи в якості обвинуваченого………………………………………………………………… 7

РОЗДІЛ ІІ. Процесуальний порядок притягнення особи в якості обвинуваченого…………………………………………………………………10

         2.1. Пред’явлення обвинувачення………………………………….........10

         2.2. Роз’яснення обвинуваченому його процесуальних прав й обов’язків, їх захист та забезпечення реалізації у процесі досудового розслідування……………………….……………………………………….. …13

         2.3. Процесуальний порядок допиту обвинуваченого……..……….......19

         2.4. Зміна та доповнення обвинувачення на досудовому слідстві……..30

РОЗДІЛ ІІІ. Оскарження рішень слідчого та прокурора при притягненні особи в якості обвинуваченого………………………………………..………..35

Висновок………………………………………………………………..………..42

Список використаних нормативно – правових актів та літератури…………………………………………………………….….............44

Додатки…………………………………………………………………………..47

Додаток 1. Протокол допиту обвинуваченого……………………….........47

     Додаток 2. Доручення в порядку статті 114 Кримінально – процесуального Кодексу України……………………………………………...49

Додаток 3. Рапорт…………………………………………………………..50

Додаток 4. Повідомлення…………………………………………………..51

Додаток 5. Статистична картка на виявлений злочин……………………52

Додаток 6. Постанова про відмову в порушенні кримінальної справи…………………………………………………………………….......54

Додаток 7. Підписка про невиїзд…………………………………………..55

Додаток 8. Протокол роз’яснення підозрюваному \ обвинуваченому \ права на захист………………………………………………………………56

Додаток 9. Протокол ознайомлення обвинуваченого \ підозрюваного \ з матеріалами експертизи…………………………………………………….58

Додаток 10. Протокол ознайомлення обвинуваченого \ підозрюваного \ з постановою про призначення експертизи і роз’яснення йому процесуальних прав………………………………………………………….59

Додаток 11. Протокол пред’явлення обвинуваченого і вручення копії постанови про притягнення особи в якості обвинуваченого……………..60

Додаток 12. Протокол про відмову від участі захисника………………...61

Додаток 13. Постанова про прийняття відмови обвинуваченого \ підозрюваного \ від участі захисника……………………………………….62

Додаток 14. Постанова про уточнення анкетних даних…………………..63

Додаток 15. Постанова про притягнення особи в якості обвинуваченого……………………………………………………………….64

Додаток 16. Постанова про притягнення кримінальної справи до свого провадження………………………………………………………….............65

Додаток 17. Постанова про обрання запобіжного заходу………………...66

Додаток 18. Постанова про визнання та приєднання речових доказів до кримінальної справи……………………………………………….................67

Додаток 19. Постанова про здачу речових доказів на зберігання………..68

Додаток 20. Постанова про призначення судово – хімічної експертизи…………………………………………………………………….69

Додаток 21. Вимога ЦОДІ ДІТ МВС України (м. Київ)…………………..70

Додаток 22. Обвинувачений висновок…………………………………......71

ВСТУП

Суб’єкти кримінального процесу – це особи, які вступають в кримінально – процесуальні правовідносини у зв’язку з подією суспільно – небезпечного діяння (дії чи бездіяльності), чиї права, повноваження та обов’язки передбачені чинним законодавством України.

              Всі учасники кримінального процесу характеризуються окремими рисами, які вони повинні виконувати:

      Брати участь в кримінальній справі на підставах і в порядку, передбаченому кримінально – процесуальним законом за умов відсутніх обставин, до яких кримінальний закон виключає можливість їх участі в кримінальній справі;

      Мають визначені процесуальні права й обов’язки;

      Діють в кримінальному судочинстві відповідно до своїх процесуальних прав й обов’язків в встановленому порядку;

      Вступають в процесуальні правовідносини зі органами дізнання, слідчим, прокурором, суддею та свідками;

      Несуть кримінальну відповідальність за невиконання своїх процесуальних прав й обов’язків чи за порушення процесуальних прав інших учасників кримінального процесу.

Всі учасники кримінального процесу повинні дотримуватись чинного законодавства, поважаючи честь й гідність інших учасників кримінального судочинства та мають право на забезпечення особистої безпеки.

Взагалі, за характером виконуючих функцій, завдань та свого процесуального статусу варто поділити на чотири основні групи:

      Органи та посадові особи, які ведуть та здійснюють кримінально – процесуальне провадження: слідчий, на­чальник слідчого відділу, орган дізнання, особа, яка провадить дізнання, суд, прокурор. Загальним для них є охорона дер­жавних інтересів й виконання функцій, спрямованих на досягнен­ня завдань кримінального процесу. Ці органи наділені владно - розпоряд­чими повноваженнями та повинні бути не заінтересовані в резуль­татах кримінальної справи;

      Особи, які мають та відстоюють самостійний інтерес: по­терпілий, підозрюваний, обвинувачений, підсудний та правопорушник у справах протокольної форми досудової підготовки матеріалів кримінальної справи, цивільний по­зивач, цивільний відповідач. На думку деяких вчених, сюди потрібно віднести й жертву суспільно – небезпечного діяння (дії чи бездіяльності) — особу, яка постраждала від злочину, але до порушення кримінальної справи ще не визнана потерпілою;

      Особи, які захищають або представляють інтереси третіх осіб: захисник, представник цивільного позивача, представник цивільного відповідача;

      Особи, які сприяють кримінальному судочинству: свідок, за­явник про вчинення злочину, поняті, перекладач, експерт, спеціаліст, секретар судового засідання та інші учасники кримінального процесу.

Також на сьогодні в Україні існує низка чинних Законів України, Постанов Пленуму Верховного Суду України, Указів Президента України, Постанов Кабінету Міністрів України та багато інших нормативно – правових актів, в яких передбачається надання обвинуваченому, підсудному та підозрюваному правової допомоги, регулюється їх процесуальні права та обов’язки в кримінальному процесі, правила допиту слідчим неповнолітньої особи та особи, яка вже досягла віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність.

Актуальність обраної тематики полягає в тому, що у структурі досудового розслідування акт притягнення особи в якості обвинуваченого посідає особливе місце, здійснення якого означає появу у справі одного з основних учасників кримінальної справи – обвинуваченого.

              Метою даного дослідження є дотримання процесуальних прав й обов’язків обвинувачених, підозрюваних, підсудних, слідчим прийомів під час допиту особи, яка підозрюється у вчиненні суспільно – небезпечного діяння (дії чи бездіяльності), порядок пред’явлення обвинувачення та інші.

Предмет курсової роботи є процесуальні права й обов’язки обвинуваченого, підсудного та підозрюваного.

Об’єктом даного дослідження є дотримання процесуальних прав та обов’язків обвинуваченого, підозрюваного чи підсудного за кримінально – процесуальним правом України.

Завдання даного дослідження є

При підготовці курсової роботи були використанні такі нормативно – правові акти: Конституція України, Кримінально – процесуальний Кодекс України, Кримінальний Кодекс України, Накази Генеральної прокуратури України, Постанови Пленуму Верховної Суду України, Ухвали Верховного Суду України та праці видатних українських вчених, як Тертишник В.М., Коваленко Є.Г., Сербулов В.А., Пилипчик П.П., Шило О., Маляренко В.Т., Лобойко Л.М., Гапонов А. та інші науковці в даній сфері.

Дана курсова робота складається із вступу, трьох розділів, чотирьох  підрозділів, висновку, списку використаних нормативно – правових актів й літератури та додатків.

РОЗДІЛ І.

Поняття і підстави притягнення особи в якості

обвинуваченого

У кримінальному процесі України обвинувачений є центральною фігурою, навколо якої концентруються процесуальні дії органів дізнання, слідства, прокуратури і суду та інших учасників процесу. Притягнення як обвинуваченого займає особливе місце в структурі досудового слідства, воно є початковим моментом притягнення до кримінальної відповідальності. Своєчасність, обґрунтованість і законність рішення про притягнення як обвинуваченого є неодмінною умовою виконання завдань  кримінального судочинства з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був підданий кримінальному покаранню і жоден невинний не був притягнутий до кримінальної відповідальності та засуджений [12;с.340].

Притягнення особи в якості обвинуваченого є одним із найважливіших процесуальних актів, спрямованих на практичну реалізацію функції обвинувачення та забезпечення захисту прав і законних інтересів особи, щодо якої порушено кримінальну справу і ведеться розслідування, який полягає в винесенні постанови про притягнення її як обвинуваченого; пред’явленні обвинувачення; роз’ясненні обвинуваченому його прав та наданні можливостей щодо їх реалізації і допиті обвинуваченого [23;с.636].

Згідно зі статтею 43 Кримінально – процесуального кодексу України обвинуваченим є особа, щодо якої у встановленому законом порядку винесено постанову про притягнення в якості обвинуваченого. Обвинуваченим особа може стати лише після порушення кримінальної справи і з моменту винесення слідчим (стаття 131 та 132 КПК України) або прокурором ( пункт 5 частина 1 стаття 227 КПК України) постанови про притягнення до відповідальності. У справах з протокольною формою досудової підготовки матеріалів обвинуваченим особа стає з моменту складання прокурором обвинувального висновку, а в справах приватного обвинувачення – з моменту порушення кримінальної справи суддею і призначення її до розгляду [3]. Взагалі, винесення постанови про притягнення особи в якості обвинуваченого є юридичним фактом.

Підставою притягнення особи в якості обвинуваченого є наявність системи неспростовних доказів, що підтверджують винність особи у вчиненні конкретного злочину [23;с.636].

Варто відмітити, що в статті 62 Конституції України зазначено, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих не законним шляхом й на припущеннях [1]. При цьому притягнення особи в якості обвинуваченого повинно базуватися на системі сукупності доказів, під якої слід розуміти внутрішню несуперечливість множини взаємопов’язаних доказів.

Слідчий, складаючи постанову про притягнення особи в якості обвинуваченого, висловлює свої особисті думки як посадова особа про винуватість особи, яка склалась на підставі оцінки доказів [12]. За статтею 15 Кримінально – процесуального кодексу України передбачено, що по справа, які завершуються винесенням вироку, особа може бути визнана винною тільки за вироком суду [3].

Слідчий повинен оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, це передбачено в частині 1 статті 67 Кримінально – процесуального кодексу України [3].

Отже, якщо аналізувати статтю 131 Кримінально – процесуального кодексу України можна зробити висновок, що для притягнення особи в якості обвинуваченого слідчий повинен мати достовірні докази, які переконають його в тому, що:

a.      даний злочин, який розслідується, дійсно мав місце;

b.     його вчинено умисно або із необережності особою, яка підозрюється;

c.      в даному суспільно – небезпечному діяння є всі передбачені кримінальним законом ознаки складу злочину [3].

Докази, в більшості випадків належать до ознак, які характеризують об’єкт та об’єктивну сторону злочину, який розслідується.

Об’єкт злочинного діяння дуже важливо встановити не тільки для того, щоб визначити як кваліфікувати даний злочин, а й для того, щоб встановити особу, яка вчинила суспільно – небезпечне діяння.

Щодо об’єктивної сторони вчиненого злочину, то потрібно з’ясувати в чому саме полягав вчинене суспільно – небезпечне діяння, місце, час та інші обставини злочину, а в деяких випадках й причинний зв'язок між наслідками та діями, які настали.

Слідчий повинен перевірити обставини, які виключають кримінальну відповідальність та встановити підстави для притягнення особи в якості обвинуваченого, зокрема:

a.      чи немає вироку, що набрав сили й потім був скасований, ухвали чи постанови суду про закриття кримінальної справи;

b.     чи досягла особа, яка підлягає притягненню в якості обвинуваченого віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, а також чи підозрювана особа є осудно;

c.      чи не збігли строки давності кримінального розслідування;

d.     чи не скасовано застосування покарання за вчинений злочин актом амністії;

e.      чи немає в даному злочині місця для необхідної оборони та крайньої необхідності [8].

Якщо є хоча б одна вищевказана обставина, то слідчий не має права пред’явити обвинувачення особі, яка підозрюється у вчинені даного суспільно – небезпечного діяння.

Варто зазначити, що важливим значенням для проведення повного, всебічного й об’єктивного розслідування кримінальної справи повинен бути вибір моменту притягнення особи в якості обвинуваченого. Передчасне притягнення особи як обвинуваченого пов’язане із невмінням слідчого оцінювати наявність підстав. Щодо небезпечності передчасного притягнення  особи полягає в тому, що воно може призвести до необґрунтованого здійснення процедури, неправомірного застосування щодо особи, яка обвинувачується заходів процесуального примусу, оскільки після пред’явлення обвинуваченому висновок слідчий, як правило, починає обирати запобіжний захід. 

РОЗДІЛ ІІ

    Процесуальний порядок притягнення особи в якості              

   обвинуваченого

2.1. Пред’явлення обвинувачення

Пред’явлення обвинувачення – є однією із складних та важливих процесуальних дій, в процесі яких повинно бути покладено початок та здійснення актів по практичній реалізації функції обвинувачення, а також вжито необхідних у зв’язку з цим заходів щодо забезпечення гарантій захисту обвинуваченим своїх прав та обов’язків [23;с.643].

              Пред’явлення обвинувачення включає в себе певну систему правовідносин слідчого, обвинуваченого й інших учасників кримінального процесу.

Обвинувачення може бути пред’явлено не пізніше двох днів з моменту винесення слідчим постанови про притягнення особи в якості обвинуваченої [11].

Щодо порядку виклику обвинуваченого, то це передбачено в статті 134 Кримінально – процесуального кодексу України [3]. Слідчий для пред’явлення ним обвинувачення може викликати обвинуваченого по телефону, телефонограмою, телеграмою або повісткою, яку вручають обвинуваченому із зазначенням часу, місця та прізвищем слідчого, який буде пред’являти обвинувачення. 

У відповідності до статті 29 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року, із змінами та доповненнями від 12 липня 2001 року №2663-III передбачається нагляд за законністю в діяльності органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю, має своїм завданням сприяння: 1)виконання вимог Закону про невідворотність відповідальності за вчинений злочин та 2)запобіганню незаконного притягнення особи до кримінальної відповідальності. Прокурорський нагляд спрямований на те, що ніхто незаконно або необґрунтоване не був притягнений до кримінальної відповідальності [7].

В наказі Генерального прокурора України № 4 від 18 жовтня 1996 року «Про організацію роботи слідчого апарату органів прокуратури і прокурорського нагляду за додержанням законів органами попереднього слідства та дізнання» звертається увага прокурорів на необхідність періодично перевіряти у підпорядкованих прокуратурах організацію та стан нагляду за законністю притягнення громадян до кримінальної відповідальності [8].

Відповідно до статті 134 Кримінально – процесуального кодексу України зазначається, що у випадках тимчасової відсутності обвинуваченого повістка для передання йому вручається під розписку дорослим членам сім'ї, які разом з ним проживають, також житлово – експлуатаційній організації чи адміністрації за місцем його роботи. Але якщо обвинувачений перебуває під вартою, то його викликають через адміністрацію місця попереднього ув’язнення [12].

Якщо у разі обвинувачений без поважних причин не з’явився до слідчого за викликом, то він підлягає приводу. До поважних причин нез’явлення обвинуваченого до слідчого в призначений строк можна віднести несвоєчасне одержання повістки, хворобу й інші обставини, які фактично позбавляють обвинуваченого можливості своєчасно з’явитися до слідчого за викликом [12].

Як вище зазначалось, що в разі не з’явлення до слідчого обвинуваченого до нього може бути застосований привід. Привід обвинуваченого здійснюють органи внутрішніх справ за мотивованою постановою слідчого, він здійснюється вдень, окрім мотивованих випадків слідчим.

Привід обвинуваченого без попереднього виклику може бути застосований лише в тому випадку, коли обвинувачений ухиляється від слідства або не має постійного місця проживання. Постанова слідчого про привід оголошується особі, яка обвинувачується перед її виконанням [12].

Щодо розшуку обвинуваченого, то він здійснюється коли його місце перебування не встановлене. Обвинувачений може бути оголошений в розшук як під час досудового розслідування, так і одночасно з його зупиненням. Про оголошення обвинуваченого в розшук слідчий повинен скласти постанову, в якій зазначити необхідні відомості про особу, яку розшукують. Постанова слідчого про розшук та обрання відповідного виду запобіжного заходу направляється до відповідних органів дізнання, компетентних здійснювати оперативно – розшукову діяльність [23;с.643].

При затриманні обвинуваченого, якого розшукували і щодо якого вже обрано запобіжний захід тримання під вартою, органи розшуку повинні негайно доповісти про це прокуророві за місцем затримання. А прокурор, в свою чергу, протягом двадцяти чотирьох годин зобов’язаний перевірити, чи є та особа, яку затримали дійсно тією особою, яку розшукують, і вже коли упевнившись дає санкцію на відправлення заарештованого етапом до місця провадження досудового слідства.

Роз’яснення обвинуваченому його процесуальних прав й обов’язків, їх захист та забезпечення реалізації у процесі досудового розслідування

Пред’явлення обвинувачення має передувати роз’яснення обвинуваченому його процесуальних прав й обов’язків, їх захист та забезпечення реалізації у процесі досудового розслідування.

Захисник допускається до участі у кримінальній справі лише з моменту пред’явлення обвинувачення, затримання чи арешту підозрюваного, а в кримінальній справі про суспільно – небезпечне діяння, яке вчинене особою в неосудному стані або особою, яка хворіє душевною хворобою після вчинення відповідного злочину, - це з моменту отримання доказів про її душевну хворобу.

              Слідчий, відповідно до статті 21 Кримінально – процесуального кодексу України, повинен на першому ж допиті  обвинуваченого роз’яснити йому право мати захисника та скласти про це протокол, а також надати обвинуваченому можливість захищатися встановленими законом засобами [3].

              Порушення права обвинуваченого на захист у процесуальному аспекті може бути підставою для скасування вироку суду і повернення кримінальної справи на додаткове розслідування, а в кримінальному аспекті – підставою притягнення винних посадових осіб до кримінальної відповідальності.

Відповідно до пункту 1 частина 1 статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян [5].

Пунктом 2 частини 1 статті 2 вищевказаного Закону України передбачено, що право на відшкодування шкоди в роз­мірах і в порядку, передбачених цим законом, виникає у випадках закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю у діянні складу злочину або недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину [5].

Згідно до статті 374 Кримінального кодексу України: «Недопущення чи ненадання своєчасно захисника, а також інше грубе порушення права підозрюваного, обвинуваченого, підсудного на захист, вчинене особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором або суддею, - карається штрафом від трьохсот до п’ятисот неоподаткованих мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого. Ті самі дії, що призвели до засудження невинної особи у вчиненні злочину, або вчинені за попередньою змовою групою осіб, або такі, що потягли інші тяжкі наслідки, - караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років» [2].

              Роз’яснивши обвинуваченому його право на захист, слідчий зобов’язаний вжити заходи для забезпечення участі захисника у кримінальній справі.

              Захисник обвинуваченого може бути запрошений самим обвинуваченим або іншими особами за його дорученням. У тих випадках, коли з’явлення для участі у кримінальній справі захисника, обраного обвинуваченим, неможливе протягом сімдесяти двох годин, слідчий повинен запропонувати обвинуваченому іншого захисника або забезпечити участь захисника в кримінальній справі через адвокатське об’єднання [8].

              Надати обвинуваченому можливість захищатися самому – це по – перше означає, що обвинуваченого потрібно ознайомити з обвинуваченням; по – друге, роз’яснити обвинуваченому всі його процесуальні права та обов’язки; по – третє, забезпечити можливість їх реалізації у процесі досудового розслідування.

              Отже, обвинуваченому необхідно роз’яснити не тільки його процесуальне право мати захисника, а й усі інші його процесуальні права та обов’язки. В такому випадку, доцільно буде слідчому скласти один акт, відповідно до вимог статті 21 Кримінально – процесуального кодексу України єдиний протокол – протокол роз’яснення обвинуваченому його процесуальних прав та зробити копію такого протоколу вручити обвинуваченому під розписку. Даний документ інколи ще називають Декларацією прав обвинуваченого [12].

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві» №8 від 24 жовтня 2003 року передбачається, що [4].

              Взагалі, недотримання вимог статті 132 та статті 142 Кримінально – процесуального кодексу України може вже бути підставою для повернення справи до органів дізнання на додаткове розслідування. А адвокат, в свою чергу, повинен своєчасно заявити відповідні клопотання перед слідчим. Слідчий повинен оголосити постанову про притягнення особи в якості обвинуваченого та вручити її копію обвинуваченому, а також скласти протокол із зазначенням часу та дати пред’явлення обвинувачення. В свою чергу, протокол повинні підписати обвинувачений, посадова особа, тобто слідчий та особа, яка здійснює захист обвинуваченого [3].

              В разі відмови обвинуваченого ставити свій підпис в протоколі слідчий повинен зробити відмітку про відмову обвинуваченого від підпису та зазначити на протоколі мотиви відмови, про що потім повідомити прокурора.

Слід зауважити, що більш доцільним буде в разі відмова обвинуваченого поставити підпис на постанові про притягнення особи в якості обвинуваченого слідчий повинен роз’яснити особі те, що цей підпис фіксує тільки факт оголошення постанови, а не визнає обвинуваченим своєї провини.

Встановлений в статті 140 Кримінально – процесуального кодексу Україні порядок пред’явлення обвинувачення дає можливість особі, яка здійснює захист обвинуваченого перевірити за копією постанови про притягнення особи в якості обвинуваченого дотримання вимог слідчим статей 132 та 142 Кримінально – процесуального Кодексу України, і якщо це відповідає інтересам клієнта, вжити заходів до усунення недоліків постанови слідчого шляхом звернення з відповідним клопотанням [3].

              Взагалі, клопотання – це офіційне прохання про виконання певної процесуальної дії та прийняття рішення з усіх питань, які мають значення для кримінальної справи.

              Клопотання розрізняють залежно з моменту подання, й вони бувають:

a)     клопотання, які подані на стадії досудового розслідування;

b)    клопотання, які заявлені після завершення досудового розслідування при ознайомленні з матеріалами кримінальної справи [22].

Окрім того, потрібно виокремити ще процедурні клопотання, це наприклад, клопотання про надання для вивчення протоколів усіх слідчих дій за участю підзахисного; клопотання про надання матеріалів, які направляються до суду для перевірки законності та обґрунтованості арешту та інші [14].

Адвокат повинен направити клопотання до посадової особи, тобто слідчого здебільшого з метою з’ясування обставин, які мають істотне значення для розслідування кримінальної справи. Найпоширенішими, в даному випадку, є клопотання про проведення очної ставки, проведення експертиз та припинення кримінальної справи.

Стосовно клопотання про припинення кримінальної справи серед адвокатів є поширеною думка, що на початковій стадії розслідування, коли захисникові ще не відомі всі здобуті докази слідством, подавати клопотання про припинення кримінальної справи своєчасно. Таке клопотання потрібно заявляти тільки тоді, коли досудове розслідування вже завершилося та захиснику вже були надані для ознайомлення всі матеріали кримінальної справи, дана вимога передбачена статтями 217 та 218 Кримінально – процесуального кодексу України [3].

З такою позицією адвокатів дуже важко погодитись, оскільки якщо аналізувати статтю 94 Кримінально – процесуального кодексу України кримінальна справа може бути порушена слідчим лише тоді, коли є достатні дані, які безпосередньо вказують на ознаки складу злочину [3]. Слідчий в своїй постанові про притягнення особи в якості обвинуваченого на це вказує. Але якщо захисник вважає, що їх недостатньо та обвинувачений не вважає себе винуватим, вчасне подання клопотання про закриття кримінальної справи може відіграти дуже позитивну роль. Клопотання подається в письмовій формі, та воно повинно бути ретельно підготовлене та зроблене як посилання на відповідний закон, так і на обставини, які його викликали.

Згідно до статті 129 Кримінально – процесуального кодексу України слідчий, який отримав клопотання повинен розглянути його в строк не більше трьох діб та задовольнити його, якщо обставини, які заявлені в клопотанні, є вагомими для кримінальної справи [3].

Варто ще відмітити, що обвинувачений має право на повагу до його честі і гідності, захист його життя та здоров’я, на поводження з ним як невинним до набрання обвинувальним вироком законної сили, давати показання рідною мовою й безкоштовно користуватися допомогою перекладача [12].

Щодо реалізації процесуальних прав обвинуваченого, то вона пов’язана із його вступом в правовідносини між слідчим та іншими учасниками кримінальної справи й повинно встановлюватись в законному порядку.

До реалізації процесуальних прав обвинуваченого можна віднести, такі право:

a)     Право обвинуваченого давати показання або відмовлятися давати показання та відповідати на запитання. Відповідно до статті 63 Конституції України передбачається те, що ніхто не може бути примушений давати показання відносно самого себе та нести відповідальність за відмову від давання показань стосовно самого себе [1];

b)    Право обвинуваченого знати, в чому його обвинувачують або підозрюють;

c)     Право обвинуваченого мати захисника та побачення з ним до першого допиту;

d)    Право подавати докази;

e)     Право обвинуваченого подавати скарги на дії слідчого;

f)      Право обвинуваченого на ознайомлення з матеріалами кримінальної справи;

g)     Право обвинуваченого брати участь в розгляді кримінальної справи в суді;

h)    Право на забезпечення безпеки обвинуваченого;

i)       З дозволу слідчого бути присутнім при виконанні окремих слідчих дій;

j)       Заявляти відводи слідчому, прокурору, експертові, спеціалістові та перекладачеві;

k)     Заявляти клопотання про допит свідків, про проведення очної ставки, про проведення експертизи, про витребування та приєднання до кримінальної справи доказів, а також з усіх інших питань, які мають значення для встановлення істини в кримінальній справі [додаток 8].

Варто відмітити, що обвинувачений має не тільки процесуальні права, а й на нього покладено низку обов’язків.

Обвинувачений зобов’язаний з’являтися за викликом особи, яка проводить дізнання, слідчого, суду та прокурора (в разі нез’явлення обвинуваченого щодо нього можуть бути застосовані примусові заходи, які встановленні в законі – це привід або один із видів запобіжного заходу); не перешкоджати встановленню правдивих доказів щодо вирішення кримінальної справи. Обвинувачений повинен виконувати всі вимоги слідчого щодо проведення огляду його особистих речей, надання зразків для порівняльного дослідження, участь в огляді та відтворенні обстановки та обставин події, яка розслідується, а також дотримання правопорядку на судовому засіданні [14].

2.3. Процесуальний порядок допиту обвинуваченого

              Допит обвинуваченого є слідчою дією, спрямованою на одержання від обвинуваченого показань по пред’явленому йому обвинуваченню, а також з приводу всіх інших відомих йому обставин, що мають значення для правильного вирішення кримінальної справи [13].

              Взагалі, в досудовому розслідуванні кримінальної справи існують загальні правила допиту обвинуваченого, до них належать:

      Виклик особи на допит здійснюється шляхом направлення йому відповідної повістки, телеграми або телефонограми. Обвинувачений, який перебуває під вартою викликається через адміністрацію місця досудового ув’язнення. Неповнолітні особи викликаються на допит через законних представників. Обвинувачений, підсудний, підозрюваний, потерпілий або свідок, які не з’явилися на допит слідчим без поважних причин, можуть бути віддані приводу;

      Місцем проведення допиту є місце провадження досудового розслідування або місце перебування тієї особі, які допитують;

      Викликати по одній і тій же кримінальній справі особи повинні бути допитані порізно і не повинні мати можливості спілкуватися між собою. Вони також не мають право ознайомлюватись з матеріалами кримінальної справи та знати до початку судового слідства показання інших учасників кримінальної справи;

      Допит не можна проводити в нічний час (з 22:00 до 06:00 годин), окрім випадків, коли даний допит неможливо відкласти;

      Забороняється домагатись показань шляхом насильницьких дій, погроз, брехні або шантажу;

      Будь – який допит повинен спочатку починатись з того, що слідчий повинен встановити особу, яку допитує, з’ясувати її взаємовідносини з іншими учасниками процесу, роз’яснити особі, яка допитується його процесуальні права й обов’язки та проінформувати по якій справі його викликано на допит. Слідчий повинен вислухати особу, яка допитується, потім поставити запитання, але при цьому йому забороняється ставити запитання в формулюванні яких міститься відповідь, частина відповіді або підказка до них, тобто навідні запитання;

      Хід та результат допиту повинен фіксуватись в протоколі допиту;

      Якщо в процесі допиту застосовується звукозапис, кінозйомка, відеозапис та інші технічні записи документування, то про це слідчий зобов’язаний сповістити допитуваного, повідомивши йому найменування, загальні технічні характеристики та мету застосування даного засобу фіксації показань. Після закінчення допиту результати застосування технічних засобів надаються допитуваному для ознайомлення;

      Допитуючий має право відмовитися давати показання щодо самого себе, членів своєї сім'ї та близьких родичів (батьків, дітей, чоловіка чи дружину, братів чи сестер, діда, баби та онуки);

      Особа, яка допитується має право заявити відвід посадовій особі, тобто слідчому, ознайомитись з протоколом допиту, вимагати доповнення до постанови допиту і внесення до нього поправок. Особа, яка допитується повинна засвідчити своїм підписом правильність записів в постанові допиту [14].

Основною метою допиту обвинуваченого є одержання від нього правдивих показань. Допит є також є важливим засобом забезпечення його права давати показання щодо пред’явлення обвинувачення і подавати докази з метою захисту від обвинувачення.

Методи і прийоми допиту обвинуваченого повинні відповідати вимогам законності, етичності, пізнавальної ефективності, вибірковості впливу, відсутності психічного насильства та спрямованості та встановлення об’єктивної істини.

Національне законодавство України забороняє слідчому домагатися показань обвинуваченого шляхом насильницьких дій, погроз чи інших незаконних заходів. Якщо особа, яка обвинувачується відмовляється давати показання, слідчий зобов’язаний з’ясувати причини відмови і роз’яснити йому значення показань для подальшого досудового розслідування кримінальної справи та захист його законних інтересів. Для наступного допиту обвинуваченого слідчий повинен провести в присутності прокурора [13]. 

Як вже вище зазначалося, допит обвинуваченого повинно проводитись вдень, але якщо обвинувачений наполягає на негайному допиті або коли його відкладення до настання денного часу може призвести до втрати важливих доказів, допит може проводить в інший час доби [6].

На початку першого допиту обвинуваченого слідчим відповідно до вимог статті 143 Кримінально – процесуального кодексу України повинен запитати в обвинуваченого чи визнає він себе винним в пред’явленому його обвинуваченого та в якій мірі – повністю, частково або взагалі не визнає себе винним [3].

До протоколу допиту обвинуваченого також можуть додаватися різні схеми, замальовки та пояснення до них, виконанні обвинуваченим в ході допиту слідчим та підписані обвинуваченим та слідчим.

Також варто відмітити, що предметом допиту обвинуваченого є обставини, що сформульовані у постанові про притягнення особи в якості обвинуваченого. Обвинувачений не зобов’язаний давати показання в кримінальній справі, однак, дотримуючи процесуальний порядок проведення допиту та застосовуючи окремі тактичні прийоми, слідчий повинен переконати обвинуваченого у недоцільності приховування істини в кримінальній справі. Отже, показання обвинуваченого є не тільки джерелом доказів, а й засобом його захисту від обвинувачення, слідчий повинен надати обвинуваченому можливість детально викласти свої показання.

Процесуальний порядок допиту обвинуваченого визначається статтями 143 – 146 Кримінально – процесуального кодексу України, а тактичні прийоми допиту обвинуваченого мають свої особливості.

Перед допитом слідчий повинен ретельно ознайомитись з матеріалами кримінальної справи для правильного оформлення запитань для обвинуваченого.

Коли в кримінальній справі є декілька обвинувачених, важливе значення має правильне визначення слідчим питання – кого з них допитувати, слідчий повинен враховувати, яку роль відіграв той чи інший обвинувачений в спільній злочинній діяльності; яке покарання загрожує йому за вчинений злочин; в яких відносинах слідчий повинен знаходиться із іншими обвинуваченими та інші.

1.      Обвинувачений визнає себе винним

Якщо обвинувачений визнає себе винним і його показання відповідають іншим матеріалам кримінальної справи, завдання слідчого полягає в перевірці щирості такого зізнання шляхом деталізації його показання або проведенням додаткового допиту обвинуваченого слідчим. Це здійснюється з метою виключення само обмовки або приховання вчинення більш тяжкого суспільно – небезпечного діяння.

В випадкам, якщо обвинувачений визнав свою провину, але його показання не відповідають іншим матеріалам кримінальної справи перевірка показань здійснюється шляхом: деталізації показань обвинуваченого; встановленням обставин про які відомо лише тій особі, яка вчинила суспільно – небезпечне діяння; проведення повторного допиту обвинуваченого для встановлення істини обставин. В зв’язку, якщо обвинувачений не може чітко відобразити окремі обставини суспільно – небезпечного діяння, то можна скористатися тактичними прийомами актуалізації забутого.

2.      Обвинувачений визнає себе винним частково

В даній ситуації показання обвинуваченого містять свідчення, які в першу чергу суперечать матеріалам кримінальної справи. В такій ситуації рекомендується слідчому виконати такі дії, як:

- почати допит з відволікаючої бесіди на тему, яка не пов’язана із злочином який розслідується;

- вислухати показання обвинуваченого до кінця, не перебиваючи його й ретельно їх зафіксувати в протоколі допиту обвинуваченого;

- шляхом аналізу показань слідчий повинен виявити суперечності й роз’яснити суть обвинуваченому;

- слідчий повинен поступово пред’являти обвинуваченому окремі докази кримінальної справи та окремі докази, які викривають його неправдиві свідчення.

Пред’явлення обвинуваченому доказів та даних, які були отриманні шляхом здійснення оперативно – розшукової діяльності є ефективним тактичним прийомом для розкриття обвинуваченого в неправдивих показаннях, але для перевірки слідчим повинні бути використанні лише перевірені й достовірні факти.

З метою отримання від обвинуваченого правдивих показань, слідчий повинен роз’яснити обвинуваченому зміст розділу ІХ статті 45 Кримінального кодексу України щодо положення, про щире каяття та сприяння розкриттю вчиненого суспільно – небезпечного діяння є обставини, які пом’якшують кримінальну відповідальність особи, яку обвинувачують [2].

3.      Обвинувачений не визнає себе винуватим і дає неправдиві показання

При підготовці до допиту обвинуваченого слідчим необхідно ретельно ознайомитись з особою, яку обвинувачують, з матеріалами кримінальної справи, матеріалами архівних кримінальних справ, але це якщо обвинувачений був раніше судимий, умови його життя, схильність та інтереси особи, яка обвинувачується.

Під час допиту особи, яка підозрюється у вчинені суспільно – небезпечного діяння слідчому також можна застосовувати деякі тактичні прийоми, як:

- поставлення контрольних запитань щодо фактів, які точно встановленні в матеріалах кримінальної справи;

- максимально деталізувати показання обвинуваченого, який дав неправдиві показання та виклав свої показання лише в загальних рисах й схематично. Якщо обвинувачений твердить, що в нього є алібі, то його потрібно слідчому детально перевірити та детально допитати осіб, які могли б підтвердити алібі особи, яка підозрюється у вчиненні суспільно – небезпечного діяння;

- слідчий може запропонувати особі, яка обвинувачується повторно викласти показання про подію в цілому або в окремих її обставинах;

- слідчий може оголосити показання інших обвинувачених, підозрюваних, підсудних, потерпілих або свідків.

- посадова особа, яка проводить досудове розслідування може пред’явити особі, яка підозрюється лише ті докази та матеріали кримінальної справи, які засвідчують щодо його перебування та вчинення певних дій на місці злочину або які спростовують алібі обвинуваченого.

Взагалі, якщо підозрюваний був затриманий органами дізнання або до нього був застосований окремий вид запобіжного заходу, тобто взяття під варту, то його допит повинен проводитись негайно, а в разі неможливості допиту слідчим, то не пізніше 24 (двадцятичотирьох годин) після його затримання [3].

Також варто відмітити, якщо підозрюваним є особа, яка не досягла віку з якого може наставати кримінальна відповідальність, то для неї існують окремі види застосування тактичних прийомів допиту слідчим.

Тактика проведення допиту такої категорії осіб, які обвинувачуються обумовлюються їх віковими особливостями психіки, що впливають на характер сприйняття, запам’ятовування обставин даної кримінальної справи, із – за якої їх допитують. Слідчий повинен обов’язково при обиранні тактичних прийомів допиту неповнолітньої особи враховувати рівень його розвитку, також відсутність життєвого досвіду та професійних знань, недостатнє логічне мислення й схильність до навіювання і фантазування. Перед підготовкою до проведення допиту неповнолітньої особи, слідчий повинен з’ясувати хто саме із дорослих буде присутній при допиті (батьки, педагог, близькі родичі або інші особи) та доцільне місце проведення допиту ( вдома, в школі чи в кабінеті слідчого).

Обстановка проведення допиту підозрюваного повинна сприяти встановленню психологічного контакту слідчого з особою, яка підозрюється. До виклику на допит слідчому потрібно ретельно ознайомитись з даними, які характеризують особу неповнолітнього (його рівень розвитку, інтереси, схильність, особливості характеру тощо). Для встановлення психологічного контакту слідчого з неповнолітньою особою доцільно розпочати допит із бесіди на загальні теми, які становлять інтерес для особи, яка допитується, та  продемонструвати знання щодо його потреб й інтересів.

При допиті неповнолітньої особи слідчому потрібно користуватися формою вільної розповіді показань, оскільки вона забезпечує їх більшу достовірністю, а ніж форма запитання – відповідь. Слідчий повинен задавати неповнолітній особі прості, короткі, зрозуміли й конкретні запитання. Якщо особа, яка допитується не зрозуміла запитання, то слідчий повинен обов’язково змінити його формулювання або зробити простішим для неповнолітньої особи.

Також слідчим при допиті неповнолітньої особи можуть бути застосовані специфічні тактичні прийоми, до них належать:

      Роз’яснення важливості повідомлення правдивих показань;

      Демонстрація поінформованості про обставини життя особи, яка допитується, його інтереси  та соціальні потреби;

      Роз’яснення сутності й значення пред’явлених йому матеріалів кримінальної справи;

      Роз’яснення неправильно зайнятої позиції або помилкового розумінні «геройства» й «товариства» [14] .

Протокол допиту неповнолітньої особи складається слідчим після закінчення усної бесіди. Як правило, в протоколі повинно бути записано всі його показання, включаючи весь лексикон, який неповнолітній вживає в своєму спілкуванні.

Ще варто відмітити щодо присутності захисника на допиті обвинуваченого, то особа, яка надає правову допомогу підозрюваному  може допускатися на всіх стадіях процесу.

В деяких випадках участь захисника в кримінальній справі обов’язкова, незважаючи на те, що клопотання підозрюваного про участь особи, яка надає правову допомогу. В таких випадках, а також при наявності заяви клопотань обвинуваченим, підсудним чи підозрюваним захисник може бути допущений до справи з моменту пред’явлення слідчим обвинувачення, а в разі затримання особи, яка підозрюється у вчиненні суспільно – небезпечного діяння, чи застосування запобіжного заходу в вигляді взяття під варту – з моменту оголошення протоколу про затримання або постанови про застосування запобіжного заходу, але не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту затримання особи [14]. Взагалі, до захисту обвинуваченого, підозрюваного чи підсудного допускаються лише ті особи, які мають юридичну освіту та за законом мають право на надання правової допомоги або за доручення, а також особи, які мають свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю в Україні. А з моменту пред’явлення обвинуваченому для ознайомлення з матеріалами кримінальної справи та при розгляді кримінальної справи в суді захисниками можуть виступати, як близькі родичі підсудного, підозрюваного чи обвинуваченого а й його опікуни чи піклувальники.

Повноваження особи, яка надає правову допомогу для участі в кримінальній справі стверджується:

      Адвоката – орденом відповідного адвокатського об’єднання;

      Адвоката, який не є членом адвокатського об’єднання – угодою інших фахівців в галузі права, або які за законом мають право надавати правову допомогу особисто чи за дорученням юридичної особи;

      Близькі родичі, опікуни чи піклувальники – заявою обвинуваченого, підозрюваного чи підсудного про їх допуск до участі в розгляді кримінальної справи в якості захисника.

Щодо допуску захисника до участі в розгляді відповідної кримінальної справи посадові особи, які проводять дізнання, слідчий, прокурор або суддя виносять відповідну постанову, а суд, в свою чергу, ухвалу.

Відповідно до статті 45 Кримінально – процесуального кодексу України участь захисника при провад­женні дізнання, досудового слідства та в розгляді кримінальної спра­ви у судах першої інстанції є обов'язковою:

1) в кримінальних справах осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні суспільно – небезпечного діяння (дії чи бездіяльності) у віці до 18 років, — з моменту визнання особи підозрюваною чи пред'явлення їй обвинувачення;

2) в кримінальних справах про злочини осіб, які через свої фізичні або психічні вади не можуть самі реалізувати своє право на захист, — з моменту затримання особи чи пред'явлення їй обвинувачення або з моменту встановлення цих вад;

3) в кримінальних справах осіб, які не володіють мовою, якою ведеться кримінальне су­дочинство, — з моменту затримання особи або пред'явлення їй об­винувачення;

4) коли санкція статті, за якою кваліфікують злочин, передба­чає довічне ув'язнення — з моменту затримання особи чи пред'явлення їй обвинувачення;

5) при провадженні кримінальної справи про застосування примусових заходів медичного характеру — з моменту встановлення факту на­явності в особи душевної хвороби;

6) при провадженні кримінальної справи про застосування примусових заходів виховного характеру — з моменту першого допиту непов­нолітньої особи чи з моменту поміщення його до приймальника - роз­подільника [3].

В суді першої інстанції участь осіб, які надають правову допомогу повинна бути обов’язковою, якщо в апеляції ставиться питання про погіршення становища обвинуваченого, підозрюваного чи підсудного  [18].

Відповідно до статті 47 Кримінально – процесуального кодексу України адвоката запро­шують сам обвинувачений, підозрюваний, підсудний чи його законні пред­ставники, родичі або інші особи за дорученням чи по проханню обвинуваченого, підозрюваного чи підсудного. В тих випадках, коли з'явлення для участі у кримінальній справі захисника, обраного обвинуваченим, підозрюваним чи підсудним неможли­ве протягом 72 годин, посадова особа, яка провадить дізнання чи слідчий мають право запропонувати обвинуваченому запроси­ти іншого захисника або забезпечують йому захисника [3]. Особа, яка обвинувачується має право на побачення з адвокатом наодинці до першого допиту, а вже після першого допиту без обмеження кількості та тривалості. Щодо заміни одного захисника на іншого можна лише за клопотанням обвинуваченого, підсудного чи підозрюваного чи за їх згодою.

Варто відмітити, що в національному законодавстві наша держава покладає на адвокатуру завдання забезпечення обвинувачуваному, підсудному чи підозрюваному його процесуальні права й захищати його на суді та досудовому розслідуванні. Але потрібно зазначити, що ад­вокатура є добровільним професійним об'єднанням, яке не підпо­рядкована державним органам влади, об'єднанням, яким держава не керує, закон відносить адвокатуру до громадських об'єднань, що працюють на принципах самоврядування.

Сьогодні великою проблемою для слідчого постає те, що обвинуваченого, підозрюваного чи підсудного потрібно забезпечити захисником до розгляду кримінальної справи на судовому засіданні, оскільки деякі із обвинувачених не мають можливості самостійно забезпечити себе захисником або простіш за все, не мають бажання мати особу, яка захищала би його на суді. Також складним завданням для слідчого є те, що він повинен зацікавити адвоката в здійсненні малозабезпеченим обвинуваченим захисту на досудовому розслідуванні та на суді, адже адвокатські об’єднання працюють на засадах місцевого самоврядування та не керуються державою.

Обвинувачений, підсудний чи підозрюваний може відмовитись від захисника на будь –якому етапі розгляду кримінальної справи.

При відмові від захисника посадова особа, яка провадить дізнання чи слідчий повинен скласти протокол, а суд виносить ухвалу, а суддя — постанову про відмову від захисника.

Взагалі, слідчий може звільнити обвинуваченого, підсудного чи підозрюваного від оплати послуг особи, яка надає правову допомогу, якщо останній брав участь у кримінальній справі за призначенням та в разі малозабезпеченості обвинуваченого, підсудного чи підозрюваного.

Участь захисника в судовому розгляді обов'язкова також у справах осіб, між інтересами яких є протиріччя, та якщо хоч одна з них має захисника. Ці положення логічно випли­вають зі статті 261 Кримінально – процесуального кодексу України, що проголошує рівність прав та можливостей учасників судового розгляду щодо надання та дослідження доказів [3].

Слід зауважити, що порушення права обвинуваченого на захист не тільки може мати процесуальні наслідки — повернення справи на додаткове розслідування, а й тягти більш негативні наслідки, навіть притягнення винних до кримінальної відповідальності.

2.4. Зміна та доповнення обвинувачення на досудовому          слідстві

              Підставою для зміни обвинувачення в суді можуть бути тільки об’єктивно встановлені факти, щодо яких проведено досудове слідство і на які вказують дані судового слідства. Встановлені в ході судового слідства факти можуть свідчити про необхідність:

- поставити у вину під­судному нові або, навпаки, виключити деякі епізоди;

- перекваліфікувати діяння на більш тяжкий або, навпаки, менш тяжкий злочин;

- поставити у вину або виключити обставини, що обтяжують вину або пом’якшують її [10].

У будь – якому з перерахованих випадків відбулася б зміна пред’явленого обвинувачення — або за його фактичним змістом і обсягом, або за його правовими ознаками.

Проте конкретний зміст обставин, що підпадають під ці положення закону, може бути вельми різноманітним. Тому необхідно розглянути питання про розмежування обставин, при яких можливо змінити обвинувачення в суді, і тих, при яких це неприпустимо.

Завжди повинне діяти загальне правило: зміна обвинувачення в судовому засіданні можлива лише за умови, що цим не погір­шується становище підсудного. До цього правила належать:

- зміна кваліфікації скоєного без зміни фактичного складу поставлених у вину дій (наприклад у разі виключення з обвинувачення помилкового застосування кількох статей при кваліфікації одного злочину або при перекваліфікації злочину без зміни формулювання обвинувачення);

- зміна кваліфікації у зв’язку зі зміною формулювання обвинувачення, але за умови, що нова кваліфікація істотно не відрізняється від тієї, за якою пред’явлено обвинувачення (наприклад, виключення обвинувачення в проникненні в сховище й у зв’язку із цим перехід з більшої частини на меншу, в межах тієї ж статті);

- зміна кваліфікації у зв’язку з тим, що відпали деякі обвинувачення, пов’язані з обставинами скоєння злочину (наприклад, підсудний незаконно при­дбав і зберігав наркотичні засоби, а під час досудового слідства йому помилково поставлено у вину ще й незаконне виготовлення і перевезення цих засобів) [15].

              Згідно статті 141 Кримінально – процесуального кодексу України передбачається, що під зміною обвинувачення слід розуміти доповнення раніше пред'явленого обвинувачення новими епізодами злочинної діяльності, які кваліфікуються за однією і тією ж статтею кримінального закону, уточнення фактичного змісту обвинувачення, виключення із раніше пред'явленого обвинувачення епізодів злочинної діяльності, які не знайшли підтвердження [3].

Варто відмітити, що слідчий має право змінювати обвинувачення як у разі, якщо це тягне пом'якшення кримінальної відповідальності, так і у разі пред'явлення обвинувачення в більш тяжкому злочині. Але щоб право обвинуваченого на захист не порушувалось, закон зобов'язує слідчого пред'явити обвинуваченому змінене або доповнене обвинувачення, після чого допитати його [16].

Щодо досудового слідства, то під час його проведення необхідність змінити обвинувачення виникає лише в тих випадках, якщо з'ясовується, що суспільно – небезпечне діяння (дія чи бездіяльність) було неправильно кваліфіковано або якщо встановлено нові обставини чи факти, котрі істотно відрізняються від зазначених у постанові про притягнення особи в якості обвинуваченого.

Відповідно до статті 277 Кримінально – процесуального кодексу України правом змінювати обвинувачений висновок в суді закон надіється прокуророві. Він має право це зробити в ході судового розгляду, до закінчення судового слідства.

При визнанні меж й характеру зміни обвинуваченого висновку законодавець встановлює, що «зміна обвинувачення в суді не допускається, якщо цим будуть порушені правила про під­судність або обов’язковість проведення досудового слідства», дане положення закріплене в частині 2 статті 277 Кримінально – процесуальному кодексі України [3].

Проведення досудового слідства необхідне, якщо будуть встановлені обставини, істотно відмінні від пред’явленого обвинувачення, а саме:

1. Обвинувачення в здій­сненні рівного за тяжкістю, більш тяжкого або навіть менш тяжкого злочину, але спрямованого на інший порівняно з первинним обвинуваченням об’єкт посягання або при іншій формі вини.

2. Виявлення обставин, як вказують на скоєння підсудним іншого правопорушення, пов’язаного зі злочином, що становить предмет розгляду [20].

Відповідно до статті 231 Кримінально – процесуальному кодексі України встановлено, що якщо є необхідністю змінити обвинувачення на більш тяжке, кримінальна справа повертається слідчому для проведення додаткового розслідування і пред'явлення нового обвинувачуваного висновку, про що виноситься відповідна постанова. Більш тяжким є обвинувачення у вчиненні злочину, що кваліфікується за статтею Кримінального Кодексу України, санкція якої передбачає більш суворе покарання, ніж за той злочин, що зазначений слідчим в обвинувальному висновку; обвинувачення за новими фактами, епізодами злочину; зміна наслідків злочину в бік їх тяжкості; зміна приготування чи замаху на закінчений злочин; необережність як форма вини замінена на прямий умисел тощо [19].

Якщо зміна обвинувачення не є більш тяжким обвинуваченням порівняно з початковим, прокурор чи його заступник вносять зміни до обвинувального висновку, про що складають мотивовану постанову, копія якої разом з копією обвинувального висновку вручається обвинуваченому в установленому законом порядку.

Копію цієї постанови необхідно також направити слідчому, який склав обвинувальний висновок, з тим щоб звернути його увагу на допущені недоліки [3].

Як вже зазначалось, що чинним Кримінально – процесуальним кодексом України після внесення деяких змін та доповнень від 21 червня 2001 року передбачається новий порядок трансформування обвинуваченого висновку в судах.  Але в зв’язку з нечіткістю викладення статті 277 Кримінально – процесуального кодексу України щодо змін обвинуваченого вироку в судах, новиною введеного порядку дій суду, прокурора, інших учасників кримінального процесу, відсутністю офіційних роз’яснень відносно застосування цієї правової норми, а на практиці виникає багато спорів та утруднень щодо цього питання.

Між тим у більшості місцевих судів вже склалася певна практика вживання згаданої норми кримінального закону. Наприклад, судами міста Краматорська Донецької області станом на 31 травня  2002 року розглянуто 85 кримінальних справ, при розгляді яких прокурором виносилися постанови про зміну обвинувачення. При цьому прокуратура міста керувалася наступним:

1. Щодо меж, які обумовлюють для прокурора застосування статті 277 Кримінально – процесуального кодексу України:

      прокурор може змінити обвинувачення лише під час судового слідства, до оголошення судом про його закінчення в порядку статті 317 Кримінально – процесуального кодексу України;

      зміна обвинувачення в суді неможлива, якщо при цьому будуть порушені правила про підсудність (наприклад, не можна ставити питання про зміну кваліфікації дій підсудного з частини 1 на частину 2 статті 115 Кримінального Кодексу України, тому що у такому разі кримінальна справа по першій інстанції повинна розглядатися апеляційним судом);

      не допускається зміна обвинувачення, якщо у зв’язку з цим необхідно у справі проводити досудове слідство [13].

Якщо аналізувати зміст статті 277 Кримінально – процесуального кодексу України, то можна зробити висновок, що прокурор має право змінити в суді обвинувачення як в бік пом’якшення, так і погіршення становища особи, яка вважається підсудною. Аналіз цієї норми кримінального закону свідчить проте, що обмежень щодо зміни обвинувачення в бік пом’якшення немає аж до часткової або повної відмови прокурора від нього. Однак оголосити таку позицію прокурор повинен шляхом винесення постанови до кінця судового слідства. Висловлення її в промові тягне за собою порушення права потерпілого, якому кримінальний закон (тобто, частина 4 статті 277 Кримінально – процесуального кодексу України) надав право підтримувати обвинувачення у раніше пред’явленому обсязі, про що суд повинен йому роз’яснити [13].

Зміна і доповнення обвинувачення провадиться винесенням нової постанови про притягнення як обвинуваченого, де з урахуванням обставин формулюється нове обвинувачення. Потім в установленому порядку обвинуваченому оголошується обвинувачення і провадиться допит. Допит за знову пред'явленим обвинуваченням здійснюється в повному обсязі.

Іноді обвинувачений висновок змінюється шляхом виключення з нього окремих епізодів чи частини обвинувачення, які в ході розслідування не знайшли підтвердження. В цьому випадку, відповідно до частини 2 статті 141 Кримінально – процесуального кодексу України, слідчий своєю постановою закриває кримінальну справу в даній частині обвинувачення, про що оголошує особі, яка обвинувачується. Нове обвинувачення в такому разі не пред'являється. Однак, якщо виключення окремих епізодів обвинувачення тягне за собою зміни у кваліфікації злочину, то обвинувачення пред'являється з початку.

Обвинувачений висновок, який сформульований в постанові про притягнення особи в якості обвинуваченого [додаток 21], зберігає своє значення до набрання обвинувальним вироком законної сили.

РОЗДІЛ ІІІ

Оскарження рішень слідчого та прокурора про притягнення особи в якості обвинуваченого

Щодо оскарження рішень слідчого та прокурора при притягнення особи в якості обвинуваченої адвокат може оскаржити в касаційному порядку будь – який вирок суду, окрім вироку Верховного Суду України, тому що він набирає чинності негайно після його проголошення [21].

              При підготовці адвоката до ведення кримінальної справи в касаційні інстанції потрібно детально вивчити матеріали кримінальної справи, якщо він не був захисником в розгляді кримінальної справи судом першої інстанції; скласти чи доповнити адвокатське провадження; вивчити законодавчі акти, судову практику та спеціальну літературу; повинен провести бесіду з засудженим; вироблення плану захисту; одержати додаткові матеріали для подання додаткових матеріалів до касаційної інстанції(наприклад, довідок, характеристик, стан здоров’я, сімейний стан, витяги із протоколів зборів з проханням про зниження міри покарання тощо); складання тез пояснень при майбутньому розгляді кримінальної справи в судах касаційної інстанції.

              Касаційне оскарження вироку є обов’язком захисника, який здійснював захист обвинуваченого в судах першої інстанції, якщо він вважає вирок неправильним й такої думки обвинувачений. В тих випадках, коли є розходження в позиції, тоді подається одна касаційна скарга від імені адвоката.

              До розгляду кримінальної справи в касаційній інстанції не пізніше як через три доби до нього особа, яка надає правову допомогу обвинуваченому може ще подати викладені на письмі додаткові до скарги доводи і міркування, а також свої зауваження на скарги інших осіб і подання прокурора.

Згідно до частини 2 статті 353 Кримінально – процесуально кодексу України передбачається, що засуджений має право відкликати касаційну скаргу адвоката, окрім випадків, коли він через свої фізичні або психічні вади не може сам здійснювати свого права на захист, обвинувачується у вчиненні суспільно – небезпечного діяння (дії чи бездіяльності) у віці до 18 років, не володіє мовою, якою ведеться кримінальне судочинство, а також коли до особи застосовано примусовий захід медичного характеру [24].

Суд першої інстанції зобов'язаний сповістити адвоката обвинуваченого  про внесення прокурором подання або подачу скарг на вирок іншими учасниками судового розгляду кримінальної справи. Також адвокат має право ознайомитися в суді з поданням чи скаргою та подати свої заперечення, які приєднуються до справи або надсилаються до касаційної інстанції як додаток до справи не пізніше трьох діб з моменту їх надходження [3].

Згідно до статей 358 та 360 Кримінально – процесуального кодексу України зазначається, що особи, які надають правову допомогу обвинуваченим мають право брати участь в засіданні суду касаційної інстанції, заявляти там відводи та клопотання, а також давати пояснення [3]. Зміст пояснення полягає в критиці вироку суду, доказуванні його неправильності в тій чи іншій частині, а в іншому випадку, коли адвокат виступає проти подання прокурора, скарг потерпілого, цивільного позивача чи його представників в спростуванні доводів цих осіб.

На вирок, який набрав законної сили й на ухвалу суду касаційної інстанції захисник при згоді на це підзахисного може подати голові відповідного суду або відповідному прокурору та їх заступникам наглядну скаргу. В разі принесення ними протесту адвокат у необхідних випадках може бути запроше­ний на засідання суду, що розглядає справу в порядку нагляду, для дачі пояснень, згідно до частини 2 статті 391 Кримінально – процесуального кодексу України.

За клопотанням засудженого адвокат викликається в за­сідання суду, що вирішує питання, пов'язані з виконанням вироку (про відстрочку виконання, умовно - дострокове і дост­рокове звільнення від відбування покарання), де заслу­ховуються його пояснення, дана вимога зазначена в статті 411 Кримінально – процесуального кодексу України [3].

В разі відміни вироку апеляційною чи касаційною інстанцією та повернення справи на додаткове розслідування обвинувачення, яке зазначене в постанові про притягнення особи в якості обвинуваченого, зберігає своє юридичне значення поки не буде змінено або винесено нової постанови про притягнення особи в якості обвинуваченого.

Якщо обвинуваченим є посадова особа, то слідчий повинен відсторонити його від посади та винести відповідну постанову. Відповідне відсторонення від посади здійснюється за санкцією прокурора чи його заступника, а копія постанови направляється для виконання за місцем роботи особи, яка обвинувачується. Відсторонення від посади відміняється лиш е за постановою слідчого, коли в подальшому застосуванні цього заходу немає необхідності.

Також варто зазначити, що Верховним Судом України 11 березня 2009 року винесено Ухвалу на користь Особи 1, яка звернулася до суду з заявою про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури.

Особа 1 в касаційній скарзі просить скасувати Ухвалу Апеляційного суду міста Києва, а Ухвалу суду першої інстанції, тобто Білоцерківського міськрайонного суду Київської області залишити в силі, посилаючись на неправильне застосування Апеляційним судом міста Києва норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Отже, Верховний Суд України касаційну скаргу Особи 1 задовільнив, а Ухвалу Апеляційного суду Київської області від 16.10.2008 року скасував, а щодо Ухвали Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27.06.2008 року залишив в силі [9].

Варто відмітити, що чинне кримінально – процесуальне законодавство України передбачає порядок оскарження до суду в стадії досудового розслідування тільки постанови про відмову в порушенні кримінальної справи, постанови про закриття кримінальної справи, затримання особи як підозрюваної. Згідно з рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України положень частини 3 статті 120, частини 6 статті 234, частини 3 статті 236 Кримінально – процесуального кодексу України (справа про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора) № 3- рп/2003 від 30 січня 2003 року положення частини 6 статті 234, частини 3 статті 236 Кримінально – процесуального кодексу України, які унеможливлюють розгляд судом на стадії досудового слідства скарг на постанови слідчого, прокурора стосовно приводів, підстав і порядку порушення кримінальної справи щодо певної особи визнані такими, що не відповідають Конституції України. Отже, цим рішенням розширена сфера судового контролю за дотриманням конституційних прав і свобод громадян в кримінальному процесі.
              Проте законодавець не створив системи гарантій забезпечення належної процедури даного контролю, що значно ускладнює практичну реалізацію зазначеного рішення. В умовах фактичної відсутності правового регулювання цього питання особи, які застосовують такий прийом повинні самостійно шукати можливі варіанти вирішення проблеми оскарження постанови про порушення кримінальної справи, переборюючи пробіл законодавства застосуванням його за аналогією [25].

Притягнення особи в якості обвинуваченого не є остаточним висновком слідчого про винуватість обвинуваченого — остаточний обвинувальний висновок він робить після закінчення досудового слідства, дана вимога закріплена статтею 223 Кримінально – процесуального кодексу України [3]. Переконання слідчого і прокурора у вчиненні особою злочину не означає доведення її винуватості, яка відповідно до конституційно закріпленого принципу презумпції невинуватості особи може бути встановлена лише обвинувальним вироком суду (стаття 62 Конституції України). Зібрані досудовим слідством докази винуватості особи перевіряються судом й дають оцінку матеріалам під час розгляду кримінальної справи за результатами, яких суд постановляє виправдувальний або обвинувальний вирок, визнаючи особу відповідно невинуватою або винуватою у вчиненні суспільно – небезпечного діяння (дії чи бездіяльності) [16].

              Суб'єктами даного оскарження повинні бути визнана особа, щодо якої винесено постанову, її захисника та законний представник.
              Скарга на постанову слідчого або прокурора про порушення кримінальної справи щодо певної особи розглядається суддею одноособово. Статтею 236 – 2 Кримінально – процесуального кодексу України передбачено десятиденний строк розгляду суддею скарги на постанову про відмову в порушенні кримінальної справи, а статтею 236 – 6 Кримінально – процесуального кодексу України — п'ятиденний, а у випадку складності кримінальної справи — десятиденний строк розгляду скарги на постанову про закриття кримінальної справи. Постанова про порушення кримінальної справи навпаки розпочинає провадження, є першим процесуальним актом, в якому зафіксоване перше процесуальне рішення, прийняте не тільки в досу-довому провадженні, а й в розпочатому кримінальному процесі взагалі [3].            

                Прийняття даного процесуального рішення з порушенням вимог кримінального закону може мати суттєві негативні наслідки, усувати які необхідно оперативно й ефективно. Враховуючи досить стислі строки досудового слідства, динамічність провадження в кримінальній справі, зволікання з судовою перевіркою цієї постанови неприпустиме. Тому, слід вважати, що строк призначення скарги до судового розгляду має бути мінімальним — протягом трьох діб з моменту її надходження до суду.
Про час розгляду скарги мають бути повідомлені прокурор та особа, яка подала вищевказану скаргу.

Розгляд її суддею здійснюється в судовому засіданні з обов'язковою участю прокурора, а якщо особа, яка подала скаргу не з’явилася, то це не перешкоджає її розгляду. У судовому засіданні суддя оголошує скаргу, заслуховує прокурора, пояснення особи, яка подала скаргу, вивчає надані прокурором матеріали, які були підставою для порушення кримінальної справи [25]. В даному випадку варто зазначити, як сказав український вчений П. П. Пилипчук, «досліджувати докази, давати їм оцінку, в інший спосіб перевіряти, чи доведена винність підозрюваного, обвинуваченого, розглядати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінальної справи по суті, суди не вправі» [17].

Предметом перевірки законності та обґрунтованості постанови про порушення кримінальної справи щодо певної особи є наступні питання:

— чи є законні приводи та підстави до порушення кримінальної справи;

— чи є достатня сукупність фактів обґрунтовано вважати, що злочин вчинено саме тією особою, щодо якої приймається це рішення;

— чи дотримані вимоги закону, які регламентують процесуальний порядок порушення кримінальної справи;

— чи дотримані вимоги закону щодо форми та змісту постанови про порушення кримінальної справи;

— чи прийняте дане рішення компетентною особою.
              Як вже свідчить судова практика, що в результаті розгляду скарги на постанову про порушення кримінальної справи щодо певної особи судді, дійшовши висновку про незаконність прийнятого рішення, в одних випадках визнають незаконним порушення кримінальної справи і закривають провадження в ній, а в інших — скасовують постанову і направляють матеріал для проведення додаткової перевірки.

ВИСНОВОК

Зміст досудового слідства у встановленні обставин кримінальної справи, які дають підставу вважати, що суспільно – небезпечне діяння (дія чи бездіяльність) реально відбулося та вчинене певною особою, яка повинна понести відповідне покарання.

В статті 15 Кримінально – процесуального кодексу України передбачається, що правосуддя в нашій державі щодо розслідування кримінальної справи здійснюється тільки судом. Ніхто не може бути визнаний винним у вчиненні злочину та відданий кримінальному покаранню інакше як за вироком суду й відповідно до чинного законодавства.

Щодо етапу пред’явлення обвинувачення особі має дуже велике значення для здійснення правосуддя, оскільки з’являється новий учасник кримінального процесу – обвинувачений, задля покарання якого (у випадку судового доведення його вини) і розпочинається весь цей кримінальний процес.

Після пред’явлення обвинувачення правосуддя починає рухатись в одному чітко визначеному напрямку – пошуку фактів, що доводять вину особі, яка обвинувачується у вчинені суспільно – небезпечного діяння (дії чи бездіяльності).

Після того, як слідчий встановив достатню кількість доказів винності особи у вчиненні злочину і переконається у відсутності обставин або фактів, за наявності яких кримінальна справа підлягає закриттю, він виносить постанову про притягнення особи в якості обвинуваченого і після ознайомлення підозрюваного з відповідною постановою слідчий повинен допитати його.

Допит обвинуваченого є слідчою дією, спрямованою на одержання від обвинуваченого показань по пред’явленому обвинуваченню, а також з приводу всіх інших відомих йому обставин або фактів, які мають значення для правильного вирішення кримінальної справи. Слідчий зобов’язаний допитати обвинуваченого негайно після явки або приводу, але не пізніше доби після пред’явлення обвинувачення. Показання обвинуваченого мають подвійну правову природу: вони одночасно є доказами по справі і є способом захисту особи, яка обвинувачується.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ НОРМАТИВНО – ПРАВОВИХ АКТІВ ТА ПІДРУЧНИКИ:

1. НОРМАТИВНО – ПРАВОВІ АКТИ:

1.      Конституція України. – Х.: Веста: Вид–во «Ранок», 2007р. – 64 с.;

2.      Кримінальний Кодекс України. - К.: ЮрІнком Інтер, 2001р.;

3.      Кримінально – процесуальний Кодекс України. - К.: А.С.К., 2002р.;

4.      Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві» №8 від 24 жовтня 2003 року.// http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/0/0EAF1BC79E3DA1A2C2256E17004881D4?OpenDocument&CollapseView&RestrictToCategory=0EAF1BC79E3DA1A2C2256E17004881D4&Count=500&;

5.      Закон України  «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду».// http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=266%2F94-%E2%F0&test=4/UMfPEGznhhy9T.ZiX5/BQWHI4YEs80msh8Ie6;

6.      Закон України «Про попереднє ув’язнення» від 30 червня 1993 року.// http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=3352-12;

7.      Закон України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року, із змінами та доповненнями від 12 липня 2001 року.// http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1789-12&test=4/UMfPEGznhhy9T.ZiX5/BQWHI4YEs80msh8Ie6;

8.      Наказ Генерального прокурора України «Про організацію роботи слідчого апарату органів прокуратури і прокурорського нагляду за додержанням законів органами попереднього слідства та дізнання» №4 від 18 жовтня 1996 року.// http://www.uazakon.com/documents/date_7q/pg_ihnlwx.htm;

9.      Ухвала Верховного Суду України від 11 березня 2009 року.//http://www.zib.com.ua/article/1253936028438/.

2. ПІДРУЧНИКИ:

10. А.Гапонов (старший помічник прокурора м. Краматорська), Л.Хруслова (зав.кафедрою Інституту Генеральної прокуратури України).Зміна прокурором обвинувачення в суді: деякі проблемні питання.// http://mndc.naiau.kiev.ua/krok/2002/17/8.htm;

11. Коваленко Є. Г. Кримінальний процес України: Навч. посіб. — К.: Юрінком Інтер, 2004. — 576 с.

12. Сербулов В.А. Особливості акту притягнення особи як обвинуваченої у справах про корупцію та організовану злочинність.// Науково – практичний журнал №10.// http://mndc.naiau.kiev.ua/Gurnal/10text/g10_07.htm;

13. Лекція №9. Притягнення особи як обвинуваченого.// http://www.vuzlib.net/kpp_l/9.;

14. Лобойко Л.М. Кримінально – процесуальне право України: Навч. посіб. для підготовки до держ. іспиту. – 2-ге вид., доп. і перероб. –Дніпропетровськ: Юрид. акад. М-ва внутр. справ. – 2005. – 204 с.;

15. Іван Патраманський (голова Ладжинського міського суду Вінницької області). Гарантії справедливості. Обставини, що допускають і забороняють зміну обвинувачення в суді.//Газета «Закон і Бізнес». // http://www.zib.com.ua/article/1226966596725/;

16. Зміна та доповнення обвинувачення.// http://www.pravo.vuzlib.net/book_z1754_page_67.html;

17. Пилипчук П.П. Розгляд судом скарги на постанову про порушення кримінальної справи // Вісник Верховного Суду України. — 2003. — № 2 (36). — С. 59.;

18. Процесуальний порядок притягнення особи як обвинуваченого та допит обвинуваченого.// http://www.pravo.vuzlib.net/book_z1528_page_42.html;

19. Притягнення особи як обвинуваченого.// http://apelyacia.org.ua/node/1719;

20. Притягнення особи в якості обвинуваченого.// http://i-kar-100.narod.ru/referatu/001/993/13.html;

21. Нагляд за законністю та обґрунтованістю притягнення громадян до кримінальної відповідальності і реалізації обвинуваченого (підозрюваного) права на захист.// http://www.pravo.vuzlib.net/book_z440_page_43.html;

22. Науково-практичний коментар до Кримінально-процесуального кодексу України / за ред. В.Т. Маляренка, В.Г. Гончаренка. – К.: Форум, 2003р.;

23. Тертишник В.М. Кримінально – процесуальне право України: Підручник. – К.: А.С.К., 2003р.;

24. Тертишник В.М. Науково-практичний коментар до Кримінально-процесуального кодексу України. – К.: А.С.К., 2002р.;

25. Шило О. Оскарження суду постанови слідчого та прокурора про порушення кримінальної справи щодо певної особи: актуальні проблеми.//Право України, №11, 2003р.// http://pravoznavec.com.ua/period/chapter/2/32/1231.