Повноваження адвоката – представника потерпілого на різних етапах слідства

План

Вступ

1.Загальна характеристика здійснення захисту потерпілого.

2.Повноваження адвоката – представника на різних етапах слідства.

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Згідно ст.2 КПК України завданням кримінального судочинства є охорона прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у ньому, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідаль­ності і жоден невинний не був покараний.

Участь у справі захисника, насамперед адвоката, є однією з найважливіших гарантій, врахованих законодавцем, права на захист. Згід­но ст.48 КПК захисник зобов'язаний використати всі зазначені в законі засоби і способи для з'ясування обставин справи, щоб в подальшому це привело до правильного вирішення справи.

Важливим кроком у розбудові правової держави України є Закон "Про адвокатуру", ухвалений Верховною Радою України 19 грудня 1992 р. Він проголошує, що адвокатура України здійснює свою діяльність на принципах  верховенства  закону,  незалежності,  демократизму, гуманізму і конфіденційності. Адвокат має право займатись адвокатською діяльністю індивідуально, відкривати своє адвокатське бюро, об'єднуватися з іншими адвокатами в колегії, адвокатські фірми, які діють на засадах.

1.      Загальна характеристика здійснення захисту потерпілого.

Реформування законодавства України здійснюється згідно принципів гуманізації, справедливості та забезпечення прав особи. Одним із пріоритетних завдань галузі кримінально-процесуального права крім того є захист та поновлення прав особи, якій злочином завдано шкоди, – особи, яка в порушеній кримінальній справі має підстави визнаватись і визнається потерпілим.

Водночас питання професійного захисту правпотерпілого все ще потребують свого уважного вивчення.

Потрібно зауважити, що поняття "захист" вживається у кримінальному процесі у різних значеннях: у вузькому – як функція, що здійснюється стороною, яка повністю чи частково спростовує пред’явлене обвинувачення, підозру у вчиненні злочину, доводить меншу ступінь вини або ж загалом заперечує кримінальне переслідування (наприклад "сторона захисту" – сторона, яка здійснює таку діяльність) і в широкому – як охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального судочинства. Звичайно, що згаданий термін у широкому значенні повною мірою може бути вжитий щодо потерпілого. Захист потерпілого відбувається від порушень, які вже мали місце, і виразились у наслідках злочину, що настали, та від порушень прав (реальних та потенціальних), що вчиняються (або ж можуть вчинятись) в процесі відновленнясправедливості.

Захист прав потерпілого залежно від суб’єкта, який його здійснює, можна поділити на професійний та непрофесійний. За ознакою коштовності захисту для особи, в інтересах якої він здійснюється, можна класифікувати на оплатний та безоплатний. Виходячи з обов’язковості призначення та здійснення захисту, виокремлюються обов’язковий та необов’язковий (довільний) захист. І нарешті варто виділити захист на договірних засадах (договірний) та за призначенням, враховуючи ініціативу початку представництва.

Ці класифікації на сьогодні носять більшою мірою теоретичний характер, оскільки не закріплені в чинному законодавстві щодо потерпілого. Разом з тим, вони можуть мати і суттєве практичне значення, якщо знайдуть вираження в нормах КПК.

На професійний захист прав потерпілого в літературі звертається небагато уваги. Вважається, що вони достатньо захищаються діяльністю прокурора в кримінальному процесі. Насправді ж прокурор не завжди слідує забезпеченню приватних інтересів особи, якій злочином завдано шкоду. Як правило, він допомагає здійснити права потерпілого тоді, коли це зумовлене публічним інтересом, який прокурор захищає в силу своїх повноважень, наприклад, при пред’явленні чи підтриманні цивільного позову на користь особи, при порушенні кримінальної справи приватного обвинувачення чи вступі до такої розпочатої справи. В інших випадках інтереси потерпілого можуть залишатись поза захистом. При цьому потрібно зважати, що не завжди особа має належні фізичні та психічні якості чи є достатньо освіченою, щоб забезпечити самозахист у юридичній справі.

Поняття "професійний захист" відображає в собі ознаки суб’єкта, який здійснює захист. Професійний захист потерпілих має здійснюватись особами, які мають вищу юридичну освіту та належний досвід в галузі юриспруденції. Непрофесійний захист відповідно здійснюють самі потерпілі, їх законні представники, та інші особи, які не володіють згаданими необхідними ознаками. При цьому професійний захист потерпілого може бути як оплатним так і безоплатним, обов’язковим чи необов’язковим, договірним чи за призначенням, і потрібно також врахувати співвідношення професійного захисту з іншими видами захисту, які випливають з класифікацій за іншими критеріями.

Основні питання, пов’язані з професійним захистом прав потерпілого можна звести до: суб’єкта представництва, добровільної та обов’язкової участі, підстав та порядку вступу до процесу, повноважень представника. Для з’ясування змісту ознак суб’єкта, який здійснюватиме професійне представництво потерпілого, доцільно згадати тут суб’єктивні ознаки захисника, як суб’єкта кримінального процесу.

В Кримінально-процесуальному кодексі не згадується про можливість обов’язкового представництва потерпілого, проте така думка висловлюється в літературі [2, c. 85]. Ми підтримуємо ці пропозиції, оскільки такий інститут додатково гарантуватиме права потерпілого, навіть за умов активного сприяння реалізації прав прокурором, за відсутності ж прокурора значення такого представництва зростає.

У випадках обов’язкового представництва виникає проблема забезпечення особи захистом. Якщо щодо підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого відповідні норми про обов’язкову участь захисника передбачені, то для потерпілого правове регулювання цього питання взагалі відсутнє.

На нашу думку, обов’язкове представництво потерпілого має покладатися на професійного захисника, зокрема на адвоката. Це твердження випливає з тих підстав, які дозволяють говорити про обов’язкове представництво – це фізичні та психічні вади особи, малолітство, сюди ж можна додати і такі обставини як похилий вік, неволодіння особою мови, якою ведеться судочинство. В цих випадках необхідний якісний захист прав особи, оскільки потрібно компенсувати неповну процесуальну дієздатність особи. Саме тому за відповідних підстав у потерпілого має бути обов’язково професійний захист.

При цьому представництво прав та законних інтересів потерпілого адвокатом не повинно виключати участь в представництві потерпілого інших осіб. Так, представниками потерпілого крім адвокатів можуть бути близькі родичі, опікуни, піклувальники, інші особи, з якими потерпілий чи його законні представники уклали угоду на представництво. Ці особи можуть діяти паралельно з адвокатом, адже, наприклад, КПК передбачає можливість запрошення одним підозрюваним, обвинуваченим, підсудним кількох захисників, а участь захисника не виключає участі у справі законних представників. Тому справедливо буде застосувати це положення також щодо потерпілого.

2.      Повноваження адвоката – представника на різних етапах слідства.

Допуск представника потерпілого в процес на досудовому слідстві має здійснюватись слідчим, а в суді – суддею (або судом). Повноваження представника мають бути належно оформлені, зокрема, адвоката – ордером юридичної консультації, близьких родичів – документами, що засвідчують їх родинні зв’язки з потерпілим, інших осіб – дорученням потерпілого чи законних представників. На стадії перегляду справи за нововиявленими обставинами допуск представника потерпілого має покладатися також на прокурора, який здійснює необхідне розслідування нових обставин у справі.

Крім того, в КПК має бути закріплена імперативна норма, яка б передбачала, що слідчий, прокурор, суддя (суд) допускають представником потерпілого особу, повноваження якої належним чином підтверджені. Про допуск представника має виноситись відповідна ухвала чи постанова. Відмова (в тому числі у формі невинесення постанови/ухвали) в допуску як представника особи, повноваження якої підтверджено, має бути підставою для оскарження до прокурора, суду чи вищестоящого суду.

Представник потерпілого користується практично всім комплексом прав, наданих законодавством потерпілому, за винятком права давати показання.

Кримінально-процесуальне законодавство досить чітко регулює питання про характер участі потерпілого у стадіях порушення кримінальної справи та попереднього розслідування. Порушення кримінальної справи є першою стадією кримінального процесу. В цій стадії закладається особливий комплекс відносин між органами дізнання, слідчим, прокурором, заявником та іншими особами.

Перш ніж розглядати питання про реалізацію прав потерпілого в стадії попереднього розслідування, згадаємо, якими саме правами наділяє потерпілого законодавство України. Стаття 122 КПК, що передбачає порядок роз'яснення прав потерпілого, вказує на те, що слідчий, визнавши особу потерпілою від злочину, роз'яснює їй її права, передбачені ст. 49 кодексу. А в ст. 49 КПК зазначено, що "потерпілий і його представник мають право:

-          подавати докази;

-          заявляти клопотання;

-          знайомитися з усіма матеріалами справи з моменту закінчення попереднього слідства, а в справах, де попереднє слідство не провадилося,

-          після віддання обвинуваченого до суду;

-          заявляти відводи; подавати скарги на дії особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора .

Кримінально-процесуальне законодавство регламентує процесуальні права потерпілого в суді, забезпечує його реальну участь у кримінальній справі.

Гарантією здіснення потерпілим своїх прав є дотримання процесуальних норм, що забезпечують всебічне, повне та об'єктивне дослідження обставин справи, винесення судом законного та обгрунтованого рішення. Громадянинові, визнаному потерпілим у справі, повинна бути забезпечена можливість здійснення в суді прав, наданих йому законом.

У чинному кримінально-процесуальному законодавстві не одержало чіткої регламентації питання про участь потерпілого та його представника у стадії віддання обвинуваченого до суду. В юридичній літературі на це питання звертається увага, але недостатньо. На практиці в цій стадії участь потерпілого пов'язана з розглядом у розпорядчому засіданні суду заявлених ним клопотань.

Потерпілий у стадії віддання до суду має право заявляти різні клопотання: про витребування додаткових доказів, зміну обвинуваченому запобіжного заходу, забезпечення цивільного позову тощо. Суд має право викликати в розпорядче засідання по­терпілого, що заявив клопотання, для давання пояснень. Про результати розгляду клопотання потерпі­лому обов'язково повідомляють. Відмова в задоволенні кло­потання оскарженню не підлягає, але потерпілий має право знову заявити те саме клопотання у стадії судового розгляду.

Законом закріплено право потерпілого безпосередньо або через свого представника брати участь у засіданні суду вищого рівня під час розгляду справи в апеляційному порядку. Суд, що постановив вирок, зобов'язаний повідомити потерпілого, який подав апеляційну скаргу або заперечення, про дату розгляду справи в суді вищого рівня.

У судовому засіданні апеляційної інстанції потерпілий може заявляти різні клопотання. Клопотання учасників судового розгляду повинні стосуватися частини вироку, яка оскаржена в апеляційному порядку. Стосовно них суд виносить ухвалу. Потерпілий має право в апеляційній інстанції давати пояснення, викласти свої доводи або заперечення також в межах розгляду спрви апеляційним судом. (ст. 362 КПК України).

Адвокат, який уособлює професійний захист потерпілого, користується також правами, передбаченими в Законі України "Про адвокатуру". При цьому між ним та адвокатом-захисником підозрюваного, обвинуваченого, підсудного є одна відмінність щодо обсягу прав. По-перше, права захисника в статті 48 КПК більш конкретизовані, врахована специфіка кримінального процесу та функції захисника. По-друге, в статті 48 КПК форми реалізації права захисника збирати відомості про факти, що можуть бути використані як докази у справі конкретизовані через слова "в тому числі", що принципово не обмежує перелік діяльності щодо збору доказової інформації. В статті 6 Закону України "Про адвокатуру" аналогічні форми перераховані після слова "зокрема", що розуміється як виключний перелік [1].

Висновки

Підсумовуючи вищенаведене, потрібно виокремити наступне:

1. Захист прав потерпілого можна класифікувати на професійний і непрофесійний, оплатний і безоплатний, обов’язковий та необов’язковий (довільний), на договірних засадах (договірний) та за призначенням.

2. Представництво прав та законних інтересів потерпілого адвокатом не повинно виключати участь інших осіб в представництві потерпілого.

3. Пропонується закріпити в КПК імперативну норму, яка б передбачала, що слідчий, прокурор, суддя (суд) допускають представником потерпілого особу, повноваження якої належним чином підтверджені.