Відмінність об'єкта від предмета злочину

Зовні соціальний зв'язок найчастіше знаходить свій вияв у різних формах людської діяльності. Форми цієї діяльності можуть бути різноманітними: нормальна робота підприємств торгівлі, громадського харчування, підприємств служби побуту; раціональне використання природних ресурсів; забезпечення безпечних умов праці на виробництві, нормальна службова діяльність та ін. У деяких випадках соціальний зв'язок, як і самі суспільні відносини, може виявлятися не тільки у вигляді діяльності.

Соціальний  зв'язок як елемент суспільних відносин завжди знаходиться в нерозривному зв'язку з іншими їх структурними елементами. З одного боку, на його зміст впливають суб'єкти суспільних відносин, бо він є певною формою їхньої взаємодії і взаємозв'язку; з другого - його не можна розглядати у відриві від предмета суспільних відносин, яким завжди виступає те, з приводу чого або у зв'язку з чим виникають і функціонують суспільні відносини. Отже, і сам соціальний зв'язок завжди виникає й існує у зв'язку з тими чи іншими предметами суспільних відносин.

Суспільні відносини, котрі виступають об'єктом злочину, є первинними не тільки щодо закону про кримінальну відповідальність, але й щодо самого злочину.

Отже, об'єкт злочину - це охоронювані кримінальним законом суспільні відносини, на які спрямовано суспільно небезпечне діяння і яким заподіюється шкода або створюється реальна загроза заподіяння шкоди. Ці відносини досить різноманітні (економічні, соціальні, політичні й ін.) і регулюються в суспільстві різними соціальними нормами (нормами права, моралі, звичаями).

Однією з  характерних ознак об’єкта злочину  є його реаліність.

Злочин завжди посягає на об'єктивно існуючий об'єкт, на певну реальність. Не можна посягати на те і завдавати шкоди тому, чого ще немає в об'єктивній реальності. Навіть більше, внаслідок злочинного посягання не тільки завдається реальної шкоди охоронюваним суспільним відносинам, але й, у свою чергу, створюються нові — кримінально-правові відносини. Ці відносини складаються вже між злочинцем і державою з приводу вчиненого ним злочину.

Слід запам’ятати, що об'єктом злочинів є не будь-які суспільні відносини, а лише ті, які поставлені під охорону закону про кримінальну відповідальність. Тому не тільки безпосереднім і родовим, але й загальним об'єктом усіх злочинів є не вся сукупність суспільних відносин, а тільки ті, які законодавець поставив під охорону кримінального законодавства. 
1.2. Класифікація об’єктів злочину

Суспільні відносини, на які посягають злочини і  які є об'єктами таких злочинів, дуже різноманітні. Тому з'ясування усіх видів об'єктів та їх наукова класифікація є необхідними, адже вони сприяють більш повному розкриттю сутності, а також соціально-правової значущості об'єктів, дають змогу визначити їхній вплив на розвиток кримінального законодавства і вдосконалення практики його застосування. Значною мірою класифікація об'єктів злочину полегшує застосування кримінального закону при кваліфікації злочинів.

У кримінальному  праві об'єкти злочину класифікуються по вертикалі і по горизонталі. По горизонталі кваліфікація проводиться на рівні безпосереднього об'єкта. Відповідно до неї виділяють три види об'єктів: основний безпосередній, додатковий безпосередній і факультативний безпосередній об'єкт.

У науці кримінального  права найпоширенішою є триступенева класифікація об'єктів по вертикалі. У більшості юридичний джерел радянського періоду, присвячених проблемі об’єкту злочину, “вертикальна” класифікація об’єктів включає три рівні: загальний об’єкт, родовий та безпосередній. [9, с. 29]

Ця схема  була запропонована ще в 1938 році Меньшагіним і визнана більшістю вчених, оскільки цілком відповідає потребам практики та є логічною. Ця класифікація є найпростішою, оскільки ґрунтується на співвідношенні філософських категорій «загального», «особливого» і «окремого» [ 19, с. 80].

За такою класифікацією, загальний об’єкт утворює сукупність усіх суспільних відносин, що поставлені під охорону кримінального закону [11, с. 98]. Він охоплює різноманітні суспільні відносини, які значною мірою різняться між собою за своєю соціальною значущістю, сферою дії тощо.

Загальний об'єкт  злочину має важливе значення для визначення природи і сутності злочинів, ступеня їх суспільної небезпечності, відмежування від незлочинних діянь  та ін.

Так, до числа загальних об'єктів кримінально-правової охорони Кримінального кодексу України відносить національну безпеку України,  права і свободи людини і громадянина, власність, громадський порядок і громадську безпеку, навколишнє середовище, конституційний лад України, мир і безпека людства [2,  ст. 1].

Загальний об'єкт дає можливість встановити, порушені суспільні відносини взагалі і в якій мірі вони порушені, чи можна при наявності ознак складу злочину визнати діяння злочинним.

Проте відповіді  на питання, які конкретно суспільні  відносини порушено, визначення загального об'єкта не дає, тому при подальшій конкретизації теорія кримінального права виділяє родовий об'єкт.

Під родовим  об'єктом розуміють об'єкт, яким охоплюється  певне коло тотожних чи однорідних за своєю соціальною і економічною  сутністю суспільних відносин, які через це повинні охоронятися єдиним комплексом взаємозалежних кримінально-правових норм [ 5, с. 98].

Злочини можуть відрізнятися один від одного за суб'єктами, за формою провини, за наслідками і  т.д., але вони будуть споріднені між  собою, якщо зазіхають на одну і ту ж групу суспільних відносин. Так, вбивство, доведення до самогубства, умисне тяжке тілесне ушкодження, катування та інші є однорідними, оскільки всі вони зазіхають на відносини, що забезпечують життя та здоров’я особи, тобто на один і той же родовий об'єкт. Родовий об‘єкт злочинів найчастіше зазначається в назві глави Особливої частини КК.

Родовий об’єкт злочину визначає межі кримінальної політики в сфері боротьби з посяганнями  на відповідну групу суспільних відносин, благ та інтересів.

Якщо родовий об’єкт злочину дозволяє встановити групову належність конкретного діяння, індивідуальні його ознаки визначаються безпосереднім об’єктом посягання. Безпосередній об’єкт має найбільше значення як для правотворчої, так і для правознавчої діяльності [5, с. 99].

Безпосередній об'єкт злочину - це конкретні правовідносини, права, свободи, блага, цінності яким заподіюється шкода або створюється загроза  заподіяння шкоди вчиненням злочину, що підпадає під ознаки конкретного  складу злочину.

Безпосередній об‘єкт злочину є конструктивною (обов‘язковою) ознакою будь-якого складу злочину. Його точне встановлення при кваліфікації діяння обов‘язкове. Недотримання цих вимог може призвести до судових помилок. Із урахуванням безпосереднього об‘єкту можна розмежовувати і суміжні склади злочинів.

У теорії кримінального  права застосовується також і  класифікація безпосередніх об’єктів злочину “за горизонталлю”. Необхідність такої класифікації виникає тоді, коли один і той же злочин одночасно  завдає шкоди кільком суспільним відносинам. Наприклад, при  розбої – страждає власність і життя або здоров’я людини [ 2, ст. 187 ]; при перевищенні влади або службових повноважень, якщо воно супроводжується насильством над особою – об’єктами виступають відносини власності і особа потерпілого.

Такі злочини  містять у собі декілька безпосередніх  об’єктів з яких законодавець обирає один, який висуває насамперед під  кримінально-правову охорону, як найбільш важливий у випадку вчинення конкретного діяння. [21, с. 13]

Об’єкт злочину, який визначає суспільну небезпеку конкретного діяння, входить в характеристику конкретного злочину та визначає його місце в системі родового та загального об’єктів злочину, називається основним безпосереднім об’єктом злочину (наприклад, життя при умисному вбивстві) [2, ст.115].

Об’єкт злочину, якому в кожному випадку посягання  на основний безпосередній об’єкт обов’язково спричиняється шкода  і який в зв’язку з цим знаходиться  під кримінально правовою охороною паралельно з основним безпосереднім  об’єктом – носить назву додаткового безпосереднього об’єкту злочину (наприклад, життя і здоров’я при розбої).

Факультативний  безпосередній об’єкт злочину - об’єкт, якому при вчиненні конкретного  злочину може бути спричинена шкода, однак він спеціально не знаходиться  під охороною при вчиненні даного злочину, а, як правило, оформляється іншою нормою кримінального кодексу (наприклад, власність при вчиненні хуліганства).

 

Розділ ІІ Загальна характеристика предмета як самостійної ознаки злочину 

2.1. Поняття  і ознаки предмета злочину

Проблема предмета злочину в кримінальному праві  є однією з найбільш суперечливих і маловивчених. Спеціального дослідження  предмета злочину до останнього часу не проводилось. Деякі положення  про предмет злочину розглядалися, головним чином, у зв’язку з відмежуванням його від об’єкта злочину.

Між тим, значення предмета злочину як самостійної  ознаки складу злочину та його роль в механізмі заподіяння шкоди  у сфері певних суспільних відносин і у виявленні об’єкта посягання  і кваліфікації діяння має дуже важливе самостійне теоретичне та практичне значення.

Загальному  поняттю предмета злочину приділяли  велику увагу у своїх дослідженнях М. О. Бєляєв, В. К. Глістін, М. І. Загородников, М. Й. Коржанський, С. Д. Кравцов, В. М. Кудрявцев, Ю. І. Ляпунов, Б. С. Никифоров, В.Я. Тацій, Є. А. Фролов та ін. Вивченням предмета конкретних складів злочинів займалися, зокрема, М. І. Архипцев, С. Б. Гавриш, В. І. Касинюк, М. І. Панов, М. М. Панов, А. О. Пінаєв, В. В. Сташис, А. Х. Степанюк, В. П. Тихий, зусиллями яких окреслені загальні проблеми предмета злочину або ознаки предметів окремих злочинів.

Предметом злочину  слід вважати будь-які речі матеріального  світу, з певними властивостями  яких, кримінальний закон пов’язує наявність в діях особи ознак конкретного складу злочину [ 11, с.114].

З цього випливає, що до предмета злочину необхідно відносити лише певні речі, а не будь-які цінності. Таке рішення обумовлено тим, що законодавець, описуючи той чи інший злочин найчастіше вказує саме на певні речі, а точніше, на їх ознаки, властивості.

У ряді складів  предмет називається конкретно – незаконне поводження із зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами [ 2, ст. 263]. Тут предметами виступає: вогнепальна зброя, вибухові речовини та ін.

В тих випадках, коли предмет злочину безпосередньо  визначається у диспозиції складу злочину, він стає обов’язковим елементом складу злочину, і його відсутність свідчить про відсутність складу злочину в цілому.

Так, ст. 301 КК України  “Ввезення, виготовлення, збут і розповсюдження порнографічних предметів” визначає в якості предмету злочину твори порнографічного характеру, відсутність яких свідчить про відсутність складу злочину.

Наприклад, при  вирішенні питання про кваліфікацію дій осіб, які вчинили підроблення  грошей, передусім з’ясовують, чи мають  підроблені цінні папери ті ознаки, якими повинні володіти предмети злочину, передбаченого ст. 199 КК (ці цінні папери мають знаходитися в обігу, їм притаманна велика ступінь схожості зі справжніми тощо).

Оскільки ж  предметом злочину може виступати  лише певна річ, то він завжди є  речовою (матеріальною) ознакою злочину.

В багатьох складах злочинів, передбачених КК України, немає навіть згадки про предмет злочинного посягання. Наприклад, у такому злочині як крадіжка практично перерахувати навіть тільки види предметів цього злочину  є неможливим, тому він і не виділяється.

Тому предмет  злочину є не постійною (необхідною) а факультативною ознакою складу злочину.

Однак висновок про те, що предмет є факультативною ознакою  складу злочину, потребує певного уточнення. Коли ми говоримо, що предмет є факультативним, то йдеться не про конкретний склад, а про так зване загальне поняття складу злочину. Це означає, що він притаманний не будь-якому складу злочину.

У конкретному ж складі, коли він вказаний (передбачений) безпосередньо  в законі, ця ознака є обов’язковою, і він повинен бути встановлений для правильної кваліфікації злочину. Більш того, в разі, коли предмет є обов’язковою ознакою, саме він найчастіше встановлюється раніше, ніж усі інші, і не рідко за допомогою отриманих про нього даних з'ясовується решта ознак злочину.

Предмет злочину  має важливе значення для питань кваліфікації діянь, визнання ступеня  соціальної небезпеки злочину, оскільки фізичні чи соціальні властивості  предмета злочину у багатьох випадках служать підставою для розрізнення  суміжних злочинів, а також відмінності злочину від незлочинних дій [11, с. 129 ].

Законодавець по-різному  описує ознаки предмета злочину в  кримінальному законодавстві.

Виділяють три основні  ознаки предмета злочину: фізичну, соціальну  та юридичну.

Фізична ознака характеризує матеріальність предмета злочину. Матеріальність потрібно визначати емпірично: матеріальними (фізичними) слід вважати цінності, що можуть сприйматися органами чуття людини або спеціальними технічними засобами. Визначення у такий спосіб поняття матеріальності дає змогу визнавати предметом злочину ті цінності, матеріальність яких юристами здебільшого категорично заперечувалася (чи заперечується), а також надає можливість чітко відмежовувати ці предмети від тих явищ, які можуть лише усвідомлюватися людиною.

Деякі вчені правознавці критично оцінюють те що предметом шахрайства є не тільки майно, а й право на нього, а предметом вимагання, окрім цього, і будь-які дії майнового характеру. Також видається некоректною пропозиція окремих юристів щодо визнання комп’ютерної інформації “віртуальним предметом”, оскільки “віртуальність” як термін означає умовну реальність – те, чого не існує в дійсності.