Проблема проституция в Украине

Шейніна Л.І.

НУ«Юридична академія України імені Ярослава Мудрого»

Факультет №2

2 курс, 4 група

ПРОБЛЕМА ПРОСТИТУЦІЇ В УКРАЇНІ

Об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері громадської моралі, під якою необхідно розуміти систему поглядів та уявлень, норм та оцінок, що регулюють поведінку людей. Інакше кажучи, громадська мораль - це форма суспільної свідомості у конкретний історичний період розвитку суспільства.

Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у здійсненні статевих контактів за матеріальну винагороду. Проституція - це рід занять, що виражається у систематичному вступі жінок і чоловіків у безладні статеві стосунки за винагороду або будь-яку іншу форму відшкодування. Винагорода є обов'язковою ознакою об'єктивної сторони цього правопорушення, якщо її немає, то і немає складу цього правопорушення. Сексуальні послуги можуть оплачуватися найрізноманітнішим чином: гривнями, іноземною валютою, речами, продуктами харчування, різного роду послугами соціально-побутового або соціально-культурного призначення тощо. Виконання дій з надання сексуальних послуг характеризується тим, Що послуги можуть надаватися в будь-якій, у тому числі й неприродній (непристойній) формі, що залежить від бажання й потреб статевого партнера, досягнутої про це угоди. У своїй сукупності такі дії та готування до заняття проституцією і становлять закінчене правопорушення. Характерною ознакою дій, що утворюють об'єктивну сторону адміністративного правопорушення заняття проституцією є їхня добровільність. У випадках, коли особа чинить такі дії під впливом якогось примусу з боку інших осіб -складу цього правопорушення немає.

Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі прямого умислу.

Суб'єктом правопорушення може бути особа як жіночої, так і чоловічої статі, якій виповнилося 16 років.

За різними оцінками в Україні проституцією займається близько 250 тисяч жінок, левова доля яких – молоді дівчата віком від 10 до 20 років.

Ще коли проституція в Україні була кримінальним злочином, більшість представників правоохоронних органів та медичних працівників вважали це анекдотом, бо для того, щоб довести провину дівчини, треба було привести третю особу – свідка, який зможе посвдчити факт статевого акту та його оплати.

Зараз заняття проституцією переслідується адміністративним законом. Але реально жоден закон не здатний подолати дане явище. Тим не менш, це не привід ігнорувати проблему,  а навпаки – причина скерувати державну політику на покращення становища жінок.

При цьому дуже важливо враховувати досвід інших держав, які досягли певного успіху у цьому питанні.

В Німеччині, наприклад, був прийнятий закон, що закріпив за проституцією статус трудової діяльності, а також зобов’язав тих, хто займається проституцією проходити регулярні медичні обстеження. До того ж в Німеччині задіяним у цій сфері пропонується укладати трудові договори, що передбачає соціальне страхування, можливість отримувати допомогу за безробіттям, безкоштовну перекваліфікацію тощо.

Варто також врахувати, що Міжнародна організація праці офіційно визнала роботу у секс «індустрії» одним із видів праці.

Що стосується України, то більшість опитуваних людей виступають проти легалізації даного роду заняття. Хоча, об’єктивно, законодавче зкріплення проституції може дати набагато більше позитивних результатів, ніж кримінальна або адміністративна відповідальність за цю діяльність.

Безумовно, Україна зараз не взмозі забезпечити жодному громадянинові такий рівень соціального захисту, але з чогось треба починати. Більшість осіб зараз говорить про «боротьбу з проституцією», маючи на увазі боротьбу із самими повіями, хоча насправді, їм просто треба дати можливість вибратись.

Звичайно легалізація проституції в Україні не дасть таких результатів як в інших Євпропейських країнах, але необхідність в цьому є, і треба обрати оптимальний спосіб ведення державної політики.

Важливим є і те, які результати може дати узаконення проституції. В першу чергу, це може допомогти дати раду ситуації зі СНІДом в Україні. Крім того, вважається, що проституція може поповнити державний бюджет, адже повії почнуть офіційно платити податки, а не відкуплятися від правоохоронців, які їх «кришують».

Правильною, на мій погляд, є позиція Швеції, Великобританії та Ірландії, де до відповідальності притягають клієнта, а не особу, що надає секс-послуги. Звісно, таким шляхом проституцію також не подолати, але це дасть поштовх до формування негативної суспільної думки стосовно тих, хто бажає придбати послугу.

Ставлення ж людей до даного питання залишається наоднозначним: більшість все ж таки виступають за узаконення, але значна частина людей наполягають на відповідальності за заняття проституцією, аргументуючи свою думку тим, що для нашої країни легалізація проституції – утопічна ідея.

Отже, я вважаю, що скасування адміністративної відповідальності за проституцію та її легалізація – важливий крок для нашої країни. Поряд з цим є необхідність встановити адміністративну відповідальність клієнта, а також продовжувати боротьбу з торгівлею людьми та сутенерством в рамках кримінального законодавства.

Науковий керівник – Лайкова М.С., асистент кафедри адміністративного права України.