Тема: Поняття та види правопорушень

 

      Зміст 

 

      Вступ

     Протиправною поведінкою вважають поведінку, що характеризується порушенням норм права. Одним із видів такої поведінки є правопорушення. Кожне правопорушення - конкретне, оскільки його чинить конкретний індивідуальний або колективний суб'єкт у певний час, у певному місці. Правопорушення характеризується конкретно визначеними ознаками/до яких передусім належать:

     суспільна небезпечність діяння (дія чи бездіяльність), що спричиняє шкідливі наслідки чи загрожує спричиненням таких наслідків;

     протиправність  діяння; винність особи, що скоїла протиправне діяння; деліктоздатність суб'єкта правопорушення; покарання і стягнення.

     Склад правопорушення - сукупність названих у законі ознак, за наявності яких небезпечне і шкідливе діяння визнається конкретним правопорушенням. Такі ознаки мають об'єктивний і суб'єктивний характер.

     Склад правопорушення криє в собі: об'єкт; об'єктивну сторону; суб'єкт; суб'єктивну  сторону. Об'єкт правопорушення - ті суспільні відносини, які охороняються нормами права і на яких посягає  дане правопорушення. В юридичній літературі розглядають загальний, родовий, видовий та безпосередній об'єкт.

     Об'єктивна  сторона правопорушення - зовнішній  акт суспільне небезпечного діяння, яке посягає на охоронюваний нормами  права об'єкт, завдає йому шкоди чи створює загрозу заподіяння шкоди. Ознаки об'єктивної сторони правопорушення - дія чи бездіяльність, суспільне небезпечні та шкідливі наслідки, причинний зв'язок між ними, місце, час, спосіб, засоби, обставини та умови скоєння правопорушення.

 

      1. Поняття  та причини правопорушень

     Усі людські вчинки умовно можна поділити на суспільно корисні і шкідливі. Всякий вчинок, який суперечить встановленим і схваленим суспільством правилам, завдає шкоди іншим людям, є викликом суспільству, порушує моральні умови  існування людини і суспільства. Суспільно корисні вчинки узгоджуються з нормами права, а суспільно шкідливі, як правило, є порушенням правових норм. Протиправна поведінка є антиподом правомірної поведінки і породжує правопорушення.

     Отже, правопорушення - це суспільно шкідливий, протиправний вчинок, здійснення якого передбачає юридичну відповідальність. Щоб встановити, чи є конкретний вчинок або поведінка правопорушенням, необхідно проаналізувати склад правопорушення. До особливостей складу правопорушення слід віднести такі:

     • суб'єктом його є деліктоздатна особа, тобто така, що спроможна нести юридичну відповідальність за вчинене правопорушення;

     • суб'єктивна сторона правопорушення - внутрішнє психологічне ставлення суб'єкта до вчиненого протиправного діяння та його наслідків.

     Необхідною  ознакою суб'єктивної сторони правопорушення є вина у формі умислу чи необережності. При умислі суб'єкт усвідомлює протиправність свого вчинку, передбачає і бажає  настання його негативних наслідків (прямий умисел) чи свідомо допускає їх (непрямий умисел). При необережності особа передбачає можливість негативних наслідків вчинку, але легковажно розраховує їх відвернути (самовпевненість) чи не передбачає можливості настання цих наслідків, хоч могла і повинна була це зробити (недбалість). Об'єктивна сторона правопорушення — це зовнішній вираження протиправного діяння. Ця сторона відповідає на запитання, яким саме чином скоєно правопорушення, якою була діяльність (бездіяльність) суб'єкта правопорушення; чи є об'єктом правопорушення суспільні відносини, соціальні цінності, які охороняються правом і на які зазначене правопорушення посягає.

     Ознакою правопорушення є караність протиправного  діяння (поведінки) — юридична відповідальність.

     Серед причин і умов, які можуть визначати  скоєння правопорушень або сприяти їм, характерними є:

     • дефекти сімейного виховання (жорстокість, відсутність моральних принципів, культ грошей);

     • безробіття і майнова нерівність у суспільстві;

     • пияцтво і наркоманія;

     • вплив певних творів так званої масової культури (особливо перегляд фільмів, у яких популяризуються жорстокість, аморальність, насильство);

     • низький рівень правосвідомості й правової культури, правовий нігілізм.

     Сприяти скоєнню правопорушень можуть і  певні суб'єктивні причини, соціально-психологічні особливості (наявність психічних відхилень, темперамент, вік, риси характеру, фізичні вади тощо).

     Впливають на скоєння правопорушень і факти  недосконалості чинного законодавства (високі податки на суб'єктів господарської  діяльності, відсутність ліцензування певних видів діяльності, відсутність прогресивного податку на власність та ін.).

     Правопорушення, як правило, зумовлюються не якоюсь однією причиною, а відразу багатьма.

     Залежно від ступеня суспільної небезпечності  всі правопо-рушення поділяють  на злочини і проступки (провини). Злочинами визнаються правопорушення, з якими пов'язана найбільша небезпека для суспільства та особи. У 1999 р. в Україні зареєстровано 5 581 693 злочини, а в 2000 році в ув'язненні перебувало понад 177 тис. осіб.

     Залежно від галузі права розрізняють кримінальні, адміністративні, цивільні, трудові, фінансові, екологічні, процесуальні та інші правопорушення.

     Причини правопорушень:

     1) фактори суб'єктивного характеру  — низький рівень правової  культури, правовий нігілізм, омани  в ціннісній орієнтації особи в умовах розвитку ринкових відносин (наприклад, криміналізація економіки, що продовжується, збільшення кількості збройних нападів на банкірів, підприємців і об'єкти охорони);

     2) конкретні суперечності в суспільстві,  прояви суспільної кризи, хиткість  соціального становища, розбіжності рівня розвитку продуктивних сил і потреб суспільства;

     3) недоліки в правотворчості і  правозастосуванні: суперечності  нормативно-правових актів, прогалини  в законодавстві, слабка діяльність  правоохоронних органів та ін. (наприклад, рівне ставлення до всіх видів власності вимагає вживання рівних заходів їхнього захисту), (див. докладніше в § «Правомірна поведінка. Причини нестабільності правомірної поведінки»).

 

      2. Види правопорушень

     Для наукових і практичних цілей створені різні класифікації правопорушень. Види правопорушень розрізняються між собою за ступенем суспільної небезпечності (шкідливості), за об'єктами посягання, за суб'єктами, за поширеністю, за ознаками об'єктивної і суб'єктивної сторін, а також за процедурами їх розгляду.

     Проступки-делікти (лат. delictum — проступок) — це правопорушення, що завдають шкоди особі, суспільству, державі і є під­ставою для притягнення правопорушника до передбаченої законом відповідальності. Проступки можуть бути: конституційні, дисциплінарні, адміністративні, матеріальні, цивільно-правові.

     Конституційні проступки — це суспільне небезпечні протиправні діяння, які полягають  у винному (умисному чи необережному) заподіянні шкоди порядку організації  і діяльності органів влади і  управління, конституційним правам і свободам громадян, але не мають ознак складу злочину.

     Дисциплінарні проступки — це суспільне небезпечні протиправні діяння, які полягають  у невиконанні робітником, службовцем, військовослужбовцем, студентом виробничих, службових, військових або учбових обов'язків, порушенні правил внутрішнього трудового розпорядку. Підрив трудової дисципліни завдає шкоди нормальній діяльності підприємств, установ, організацій і спричиняє дисциплінарну відповідальність.

     Адміністративні проступки — це суспільне небезпечні протиправні діяння, які полягають у винному (умисному чи необережному) посяганні на суспільні відносини, що складаються у сфері державного управління і охороняються законом. Адміністративними проступками є вчинки, що заважають здійсненню нормальної виконавчої і розпорядчої діяльності державних і громадських органів і організацій, посягають на суспільний або державний порядок, власність, права і законні інтереси громадян.

     Як  правило, вони регулюються нормами  адміністративної, фінансової та інших  галузей права і не пов'язані з виконанням службових обов'язків (наприклад, порушення правил протипожежної безпеки; незаконне використання спеціальних технічних засобів негласного одержання інформації; останнім часом — порушення митних правил: недоставлення в митницю товарів і документів для контролю, пошкодження митного забезпечення, розвантаження, видача і використання імпортних вантажів без дозволу митниці, порушення зобов'язань щодо транзиту).

     Новим видом правопорушення є податкові  проступки — суспільне небезпечні протиправні діяння, які порушують  права і законні інтереси суб'єктів  податкових правовідносин. За їх вчинення встановлена юридична відповідальність.

     Матеріальні проступки — це суспільне небезпечні протиправні діяння, які полягають у винному (умисному чи необережному) заподіянні шкоди майну підприємства його працівником.

     Цивільно-правові  проступки — це суспільне небезпечні протиправні діяння, які полягають  у порушенні громадянами і  організаціями майнових і особистих немайнових відносин, що складаються між суб'єктами права і становлять для них матеріальну і духовну цінність (наприклад, невиконання зобов'язань за цивільно-правовим договором, поширення чуток, що принижують честь і гідність людини).

     Цивільно-правові  проступки регулюються нормами  цивільного, сімейного, фінансового, аграрного  права. На відміну від злочинів цивільні проступки не мають вичерпного переліку в законодавстві. Цивільно-правова  відповідальність носить значною мірою  правовідновлючий (компенсаційний) характер.

     Залежно від характеру цивільно-правового  порушення розрізняють'.

     — договірні правопорушення — пов'язані  з порушенням зобов'язань сторін цивільно-правового договору;

     — позадоговірні правопорушення —  пов'язані з недодержанням або невиконанням вимог цивільно-правових норм.

     Від цивільного правопорушення слід відрізняти: невинне заподіяння шкоди або  суб'єктивно-випадкову поведінку, об'єктивно-випадкову  дію непереборної сили, порушення  майнових прав унаслідок правомірних  дій — рятування майна.

     Від проступку слід відрізняти злочин.

     Кримінальний  злочин — це передбачене кримінальним законом суспільне небезпечне винне  діяння (дія або бездіяльність), яка  полягає у посяганні на суспільний лад держави, її політичну і економічну системи, власність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян, а так само інше суспільне небезпечне діяння, передбачене кримінальним законом, яке поля­гає в посяганні на правопорядок (наприклад, вбивство людини).

     Якщо  суспільне небезпечний проступок не заборонений кримінальним законом, він злочином не визнається.

     Якщо  проступок має всі ознаки, перелічені в кримінальному законодавстві, але не має підвищеного ступеня  суспільної не­безпечності, він також  не може бути визнаний злочином.

     Для особи, яка вчинила злочин і притягнена до відповідальності, законом як наслідок цього передбачена судимість.

     Правопорушення  за сферами громадського життя: