Клептократія

Міністерство освіти і науки України

Київський національний економічний університет імені  Вадима Гетьмана

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат на тему:

«Клептократія»

 

 

 

 

 

 

Виконала

студентка ІІ курсу,

17 групи, спеціальності 6503

факультету МЕіМ

Полевик О. А.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ - 2010

 

План

1. Поняття корупції. Зв’язок корупції та політики

2. Корумповані системи  державного врядування

3. Корупційна діяльність клептократів

4. Список використаних  джерел

 

Поняття корупції. Зв’язок корупції та політики

У стандартних випадках наявні чотири ключові складники корупції:

1. державний чиновник (А), який, діючи заради особистого зиску,
2. порушує норми державної установи і
3. завдає шкоди інтересам громадськості (В),
4. аби догодити третій стороні (С), яка винагороджує А за надання їй доступу до матеріальних благ або послуг, які в інший спосіб вона б не отримала.

Діяльність, що відповідає всім чотирьом критеріям, є корупційною, хоча є багато випадків, коли за наявності  тільки трьох із чотирьох складників все одно можна стверджувати, що певні дії чи відносини є корупційними. У разі клептократії виникають суперечки щодо наявності третьої сторони, якій догоджає цей режим, але навряд чи хто піддає сумніву те, що він корупційний. Так само винагородою для С може бути те, на що він має право, але за умови, коли державний чиновник накладає «податок» на доступ до цього. І навпаки, державний чиновник може діяти так, щоб уникати певних витрат, а не здобувати якісь вигоди, або очікуючи передусім не особистих, а політичних здобутків. Ми маємо також розрізняти види корупції, ініційовані різними агентами А або С; в першому випадку державний чиновник висуває умови дли С (від здирства до неформального «оподаткування»), в другому - їхні стосунки мають зворотний напрям (від хабарництва до систематичного руйнування політичної сфери). Можна також розпізнати різні види «взаємної» корупції, випадки, коли обмін відбувається на еквівалентних засадах і сторони рівноправні (як у ринкових угодах); такі, коли обмін хоча й асиметричний, але сторони рівноправні; а також випадки, коли ні обмін, ані сторони не є рівноправними, як у системах типу «клієнт-патрон».

Труднощі виявлення  корупції постають через неоднозначність у визначенні статусу державних службовців, їхніх ролей, правил виконання ними службових обов'язків, а також через те, що кожен критерій стає зрозумілим лише в контексті певної політичної культури з її загальноприйнятними нормами та законами, котрі зумовлюють поведінку як державних службовців, так і пересічних громадян, що мають з ними справу. Проте ще один вимір, вартий особливого наголошування, — це те, що політична корупція може існувати тільки за наявності політичної влади: політика передбачає функціонування політичних установ, тобто системи урядування, спроможної запроваджувати соціальний, політичний та економічний устрій через вироблені владою правила, підкріплені необхідною легітимністю, а якщо треба, то й інструментами примусу. Політична корупція є лише одним із засобів підриву системи політичного урядування, і треба чіткіше оцінювати межу, вихід за яку означає, що перепони для здійснення такого урядування можна справедливо вважати корупційними.

Корумповані системи державного врядування

Варто розрізняти клептократії — державні системи, де корупція поширюється на верхніх рівнях державного врядування, та інші держави, де хабарництво притаманне численним посадовцям низького рівня¹. Слід також розглянути інший вимір "ринку хабарів". Чи хабарі сплачує невелика кількість недержавних, проте могутніх власників, чи навпаки, давання хабарів децентралізоване і це роблять багато фізичних та юридичних осіб? У таблиці показано чотири можливі випадки: клептократія, двостороння монополія, мафіозна держава та конкурентне хабарництво. "Ринок" тіньових платежів може вимагати великих витрат, навіть якщо ніхто монопольно не контролює його.

Види корумпованих систем державного врядування

	Велика кількість платників  хабарів	Мала кількість платників хабарів
Хабарництво зосереджене на верхніх  рівнях державного врядування	Клептократія - держава-здирник - слабка держава	Двостороння монополія
Численні хабарники на низьких  рівнях державного врядування	Конкурентне хабарництво з можливістю розкручування спіралі	Мафіозна держава

 

Корупційна  діяльність клептократів

Розглянемо детально випадок, коли клептократичний лідер країни має справу з великою кількістю неорганізованих потенційних платників хабарів. У цьому крайньому випадку впливовий керівник уряду може організувати політичну систему таким чином, щоб вона забезпечила максимізацію його можливостей з вилучення ренти. Такий "стаціонарний бандит" (за висловом Менсура Олсона) здатний діяти в режимі приватної монополії, прагнучи до підвищення виробничої ефективності, проте обмежуючи обсяги виробництва з метою максимізації прибутків (Olson, 1993). Приватна монополія обмежує випуск, оскільки заробляє на різниці між цінами продажу і витратами. Якщо клептократ, подібно до приватного монополіста, продає приватні товари окремим індивідам та фірмам, він, найімовірніше, обмежуватиме "обсяги виробництва" (Findlay, 1991; Przeworski and Limongi, 1993: 58-59; Shleifer and Vishny, 1993). Наприклад, якщо держава контролює залізниці та телефонну мережу, такий монополіст може встановлювати монопольні ціни, обмежуючи пропозицію з метою максимізації ренти. Подібно клептократичний керівник країни, який контролює постачання на світовий ринок деяких сировинних матеріалів або сільськогосподарської продукції, імовірно, обмежуватиме обсяги виробництва, щоб зберегти світові ціни на високому рівні і тим самим підвищити свої прибутки. Водночас він прагнутиме ізолювати цей бізнес від повсякденної політики. Керівник нехтуватиме вигодами, що їх забезпечує система покровительства та фаворитизму задля отримання прибутків, що їх забезпечує добре налагоджений монопольний бізнес. Отже, якщо головні експортні сектори контролює держава, керівник віддаватиме перевагу меритократичній системі добору і кар'єрного просування посадовців, в якій винагороджуватиметься висока продуктивність і ефективна практика бізнесу. Клептократ віддаватиме перевагу стратегіям, орієнтованим на надходження більшості ресурсів до його кишені в умовах збереження продуктивності економіки. Клептократ виступатиме проти стратегій, спрямованих на розосередження вигід між широкими верствами суспільства за мінімальних можливостей отримання хабарів у центрі. Корумповані керівники підтримуватимуть стратегії, що забезпечують особисті вигоди для них, навіть якщо це призведе до зниження загального рівня суспільного добробуту.

Однак більшість клептократів не є аж такими впливовими, як розглянутий  Олсоном "стаціонарний бандит". Їхня мета полягає в максимізації особистого добробуту, однак засоби, які вони мають у своєму розпорядженні, недосконалі. Такі клептократи контролюють державу, але не всю економіку. Вони можуть мати слабкий або не досить лояльний державний апарат, недостатню ресурсну базу та розмиту й суперечливу правову систему. Такому керівникові доводиться працювати з тими важелями, що є в його розпорядженні, а вони можуть виявитися неефективними засобами забезпечення ренти. Згаданий керівник підтримує деякі заходи, які не сприяють підвищенню загального національного доходу, але натомість забезпечують його особисті вигоди, як глави держави. Слабкий клептократ, імовірно, віддасть перевагу громіздкій та неефективній державній системі, що сприятиме максимізації корупційних можливостей. Громадяни в умовах слабкої клептократії при корумпованій системі державного врядування віддають перевагу не оптимальному, а невеликому за кількісним складом урядові, однак натомість отримують надто громіздку систему державного врядування.

Прикладами, що ілюструють розглянуту модель можуть слугувати довготривалі диктаторські режими президента Альфреда Стреснера в Парагваї (1954-1989 pp.) та Мобуту Сесе Сека в Заїрі (1965-1997 pp.),а також режим Франсуа й Жана-Клода Дювальє на Гаїті (1957-1986 pp.). Замість того, щоб контролювати ефективну монопольну державу, Стреснер забезпечив собі військову підтримку, дозволивши посадовцям верхнього рівня займатися контрабандою, транспортуванням наркотиків та торгівлею зброєю.

Подібним чином у Заїрі Мобуту поставив під свій контроль третину державного бюджету і, судячи з усього, привласнював чверть із загального обсягу надходжень від експорту міді. Однак Мобуту також був змушений ділитися своїми корупційними доходами як зі своїм оточенням на посадах верхнього рівня, так і з митними інспекторами нижнього рівня та іншими посадовцями.

За даними Міністерства торгівлі Сполучених Штатів у 1977—1978 pp. 63% урядових надходжень на Гаїті були використані не за призначенням. Клептократичні цілі найвищого керівництва сприяли неефективній боротьбі серед найближчого оточення за частку вигід. Були створені інституції, які сповільнювали економічний розвиток країни, державні монополії використовувалися як "дійні корови"; а держава провадила політику дискримінації проти людей, що мали серйозні мотивації та значні здібності.

Клептократи розглядають  регулятивну систему як джерело  особистих прибутків. Вони можуть встановлювати регулятивні та ліцензувальні вимоги, існування яких неможливо пояснити жодними іншими міркуваннями окрім прагнення створити "вузьке місце", яке фірми за плату намагатимуться обминути. Клептократи виступатимуть проти ефективних регулятивних реформ, якщо останні покликані трансформувати нелегальні платежі в легальні. Клептократ спрямовуватиме субсидії до осіб або підприємств, готових платити за них..

Клептократичне керівництво країни може впливати і на розподіл надходжень від приватизації. Корумпований керівник, найімовірніше, буде зацікавлений у приватизації монополій, що забезпечують надприбутки, якщо він при цьому зможе отримати частину вигід. Проте одна справа - прагнення клептократа до приватизації державної фірми, і зовсім інша — бажання приватних інвесторів брати участь у такій приватизації. Приватна фірма практично не становить цінності для інвесторів, якщо визначений для неї режим оподаткування призводить до вилучення усіх її прибутків, або якщо вона може бути в будь-який момент за бажанням керівництва країни ренаціоналізована без належної компенсації, або якщо в галузі здійснюється надмірне й довільне регулювання.

Клептократ може опиратися  деяким приватизаційним трансакціям, котрі за чесного режиму державного врядування були б цілком ефективними, і підтримувати інші — неефективні, але такі, що забезпечують можливість отримання корупційних доходів. Неспроможність керівництва країни взяти на себе надійні зобов'язання зменшує в очах приватних інвесторів цінність фірм, що підлягають приватизації та призводить до зміщення балансу власності в бік державної. До того ж, державна власність пов'язана з можливостями вилучення додаткової ренти, що істотно перевищує прибутки самого підприємства.

Однак можливі й інші умови, що спонукають клептократа до активного впровадження приватизації. Керівник країни може, наприклад, організувати приватизацію таким чином, що вона передбачатиме примусовий продаж державних активів йому самому або членам його родини за цінами, нижчими від ринкових. Наприклад, в Індонезії Сугарто підтримував низку приватизаційних заходів, що передбачали передання державних активів фірмам, контрольованим його дітьми або найближчим оточенням (Schwarz, 1994:148—149). Навіть якщо державне майно продається сторонньому інвесторові, клептократ може підтримувати деякі заходи з приватизації, яких людина, що прагне максимізації суспільного добробуту, не допустила б.

У певний спосіб клептократ змушений діяти в той самий  спосіб, що й брокер на фондовій біржі  або агент з продажу нерухомості, які заробляють гроші з обороту. Корупційні прибутки можна отримати не лише шляхом постійного втручання державних органів у роботу ринку, а й також у процесі одноразових змін. Керівник може отримувати певну частку від будь-якої трансакції з участю державних органів і в такий спосіб — підтримувати приватизацію одних фірм і, навпаки, націоналізацію інших. Він може отримувати хабарі як за приватизацію ефективних державних фірм за низькими цінами, так і за націоналізацію неефективних приватних фірм за високими цінами. Через брак надійних зобов'язань з боку подібних керівників стосовно утримання від одноразових змін, приватні інвестори, найімовірніше, ставитимуться з підозрою до участі в трансакціях, контракти за якими в майбутньому можуть бути розірвані.

Отже, сильний клептократ реалізує модель жорстокої, але ефективної держави, обмежену лише його власною неспроможністю взяти на себе надійні зобов'язання. Слабкий клептократ керує впливовою, але неефективною державою, організованою лише з метою отримання хабарів від населення та ділових кіл. Однак деякі аналітики висловлюють відносний оптимізм стосовно корупції на високих рівнях державного врядування, стверджуючи, що незначна корупція в умовах, коли посадовці, прагнучи отримати особисту вигоду, готові "виловити усю рибу в спільному ставку" є значно серйознішою проблемою (Olson, 1993; Rodrik, 1994; Shleifer and Vishny, 1993). Якщо "спільний ставок" нічийний, усі прагнуть поставити в ньому якомога більше власних верш, а така політика є надзвичайно неефективною та швидко призводить до вичерпання суспільних ресурсів (Hardin 1968). Єдиним способом вилучення ренти є запровадження додаткових правил і регулятивних заходів. Особливо деструктивною на думку Шляйфера і Вішни (Shleifer and Vishny, 1993: 606) є практика, коли нові учасники бюрократичного ринку намагаються отримати свою частку ренти. Якщо керівник держави недостатньо слідкує за повсякденною діяльністю своїх міністрів, то їхня неконтрольована діяльність може дорого обійтися суспільству. За наявності достатніх важелів контролю, такий керівник може бути зацікавленим в обмеженні "лібералізації" і, можливо, проведенні паралельної реформи державної служби, спрямованої на зміцнення контролю. Він підтримуватиме реформу доти, доки вона не суперечить його власній меті максимізації особистого прибутку.

Правителі-клептократи  стикаються з додатковими проблемами бюрократичного контролю, які не турбують нескорумпованих керівників держав. Адже корупція на високому рівні сприяє виробленню серед бюрократів сподівань на те, що вони отримуватимуть певну частку суспільного багатства та послаблює моральні й психологічні обмеження серед посадовців нижчого рівня. Зловживання на нижчому рівні, які чесний керівник країни здатний тримати під контролем, за корумпованого керівництва можуть набути значного розвитку. Клептократичні правителі можуть виявитися неспроможними створити умови, необхідні для розвитку чесної бюрократії (Lundahl, 1997: 43). До того ж, значну кількість можливостей отримувати незаконні прибутки важко реалізувати за відсутності підлеглих, які забезпечать нездоланність перешкод і стягуватимуть хабарі. Отже, наявність продажних державних службовців обмежує інтерес корумпованого лідера до збільшення масштабів сфери впливу держави, оскільки він при цьому отримує меншу частку доходів, ніж за наявності чесних підлеглих.

Корупція на нижніх рівнях державного врядування призводить до виникнення неефективності у формі  додаткових затримок, обмежень і взаємного  впливу різних агентств. Як наслідок, особисті вигоди керівника від усього національного доходу можуть виявитися нижчими, ніж у разі існування на всіх рівнях державного врядування ефективної бюрократії. Як мінімум, деякі з втрат ефективності, що спричинюються існуванням корумпованої державної служби, перекладаються на громадян. Якому з клептократичних лідерів віддадуть перевагу громадяни: тому, що здатний забезпечити чесну бюрократичну систему, чи тому, який змушений боротися з корумпованою системою? Однозначну відповідь дати важко. У першому випадку лідер може обрати варіант, що передбачає втручання на високому рівні й тим самим максимізувати свої доходи завдяки ефективній роботі державного апарату. У другому випадку він обирає низький рівень втручання, але державні послуги при цьому надаються корумпованими посадовцями неефективно (Coolidge and Rose-Ackerman, 1997).