Форма співучасті

     Змова може бути про:

1. час, місце чи способи вчинення злочину;
2. про розподіл ролей;
3. про приховування слідів, здобутого .

Небезпечна форма співучасті:

1. згуртованість співучасників, більша їх злочинні стійкість, наполегливість;

2. попередність змови визначив більшу енергійність дій всіх співучасників.¹⁴

    Ознаки  цієї форми такіж, як співучасті без попередньої змови лише додається:

е. попередня змова на скоєння злочинною  групою.¹⁵

      Отже, співучасть з попередньою змовою - наявність узгодженої злочинної поведінки між співучасниками злочину, яка досягається до початку злочинної діяльності. 

      5. Злочинна організація. 

     Злочинна  організація найбільш небезпечна форма  співучасті. Нормування її частіше  всього свідчить про наслідки винних скоїти посягання, неможливе для однієї особи.

      Злочинною організацією визначається стійке об'єднання двох і більше осіб, що організувалися для спільної злочинної діяльності.

Історичними ознаками злочинної організації  є:

1. згуртованість співучасників - відданість кожного співучасника організації, готовність жертвувати всім для досягнення мети.
2. стійкість організації - утворення організації для вчинення багатьох злочинів, намір надовго чинити злочини або вчинити один що вимагав спеціальної злочинної діяльності.

Іншими  ознаками ж є:

1. розроблений і схвалений учасниками організації план злочинної діяльності або вчинення певного злочину,
2. розподіл ролей;
3. наявність організатора /керівника/ організації;
4. прикриття своєї діяльності, як своїми силами, так із допомогою сторонніх осіб;
5. вербування нових членів;
6. наявність загальних правил поведінки, ієрархія стосунків, наявність матеріальної бази.

      Особливість кримінальної відповідальності співучасників  за організовану злочинну діяльність полягає в тому, що до створення такої організації містить в діях співучасників закінчений злочин.

      Але учасники злочинної організації несуть кримінальну відповідальність лише за ті злочини, в яких вони брали участь. Ті особи, які не брали безпосередньо участі в якомусь окремому злочині, підлягають відповідальності за членство в цій організації.¹⁶

      Чинне кримінальне законодавство передбачає такі види злочинних організацій:

1. банда – елементарна форма злочинної організації. Ознаки: стійкість, озброєність, наявність спеціальної мети;
2. злочинна група. Специфічною ознакою є наявність мети;
3. група контрабандистів;
4. антидержавна організація. Мета: повалення Існуючого ладу України;
5. організована група.

     В останні роки намітилося зростання  загального рівня злочинності і  зміни в її структурі. Тому деякі  вчені наголошують на закріпленні  відповідальності за ті види суспільно-небезпечних  діянь, які не передбачені кримінальним законодавством, але криміналізація яких є об'єктивно необхідною.

      До  них належать організована злочинність, боротьба з якою визнана сьогодні пріоритетним напрямком боротьби з злочинністю. Організована злочинність повністю охоплюються поняттям складної форми співучасті, але проаналізувавши цю форму співучасті з точки зору суб’єктивної ознаки, яка характеризує рівень стійкості взаємозв'язків можна прийти до висновку. Зміни в структурі злочинності, зародження розвиток організованої злочинності - дасть підстави говорити про виникнення нової форми співучасті, яка відокремлюється вищим рівнем сталості суб'єктивних зв’язків між злочинцями.

      Отже, в кримінальному законодавстві  необхідно закріпити поняття  організованої злочинності та поняття  організованого злочинного /мафіозного/ угрупування, що мав відмінності від звичайного організованого переліку співучасників ОЗГ, ввести норму про відповідальність юридичних осіб.

      Організована  злочинність - це кримінальне системна структурне явище, що являє собою сукупність чисельних керованих злочинних формувань (груп, угрупувань, співтовариств) та злочинного середовища, які зазнаються здійсненням злочинів, як промислом і створюють систему власної безпеки, що ґрунтується на використанні комплектних протиправних засобів та методів продукції насильства, погроз тощо.

     Під поняттям організованої злочинності  розуміють виключно нове явище, те, що на Заході позначається терміном "мафія". Організована злочинність в закономірним результатом розвитку злочинності  в будь-якому суспільстві.

     Організованому  злочинному угрупуванню притаманні такі ознаки:

    1. Наявність в групі не менше  п’яти чоловік;

    2. Стійкість;

    3. Озброєність;

    4 Структурність – розподіл ролей.

     Загальновідома  схема організованої злочинної  групи - це пірамідальна структура, на верхівці якої знаходиться керівник (дон), радник, керівник загонів ("капітани, бригадири"), керівники груп ("лейтенанти"), рядові члени ("бики", "торпеди").  Ієрархічність побудови приводить до чіткого розподілу владних і виконавчих функцій всередині структури, що викликає надзвичайні складнощі в питаннях прийняття до кримінальної відповідальності представників корінного ядра злочинної групи.¹⁷

  Кримінологічні ознаки:

    1. Високий рівень зв’язків з  корумпованою частиною працівників органів державної влади, управління, правоохоронних органів.

    2. Регіональний контроль;

    3. Наявність загальних правил поведінки;

    4. Вербування нових членів;

    5. Тісний зв’язок з верхівкою  традиційної злочинності;

    6. Масштабний характер злочинної  діяльності,

    7. Політизація злочинної діяльності - тобто встановлення ОЗГ відносин з політичними партіями чи окремими політичними діячами

    8. Проникнення в легальний бізнес, встановлення контролю над банківсько-комерційною  діяльністю,

    9. Легалізація /відмивання/ капіталу,

    10. Встановлення контролю над засобами масової інформації.

      Ці  ознаки вказують на особливість організованої  злочинності, як форми злочинної  діяльності. Саме вони підлягають доведенню  в процесі кваліфікації діяння за частиною статті КК, яка передбачає обтяжуючу обставину - вчинення злочину організованою групою,

     Отже, організоване злочинне угрупування - це найвища форма злочинної співучасті. 

  Висновки

        Ґрунтовно вивчивши інститут співучасті можна зробити ряд висновків:

        Отже, співучасть - це особлива форма скоєння злочину умисно двома і більше способами, що має вищий рівень суспільної небезпеки.

    Об’єктивними  ознаками співучасті є:

1. участь у злочині двох чи  більше осіб

2. спричинення одного і того  самого, єдиного для всіх співучасників.  злочинного результату,

3. причинний зв'язок між діянням кожного співучасника і єдиний злочинний результат.

Суб'єктивною ознакою є умисел співучасників, якій включає:

1. взаємну поінформованість співучасників  про злочинну діяльність кожного або когось із них;

2. усвідомлення кожним із співучасників того, що він своїми діями спільно з діями інших вчиняв злочин або сприяв його вчиненню;

3. бажання або свідоме допускання  настання єдиного злочинного  результату.

Форми співучасті розрізняють:

1. за об'єктивною ознакою - проста  і складна співучасть,

2. за суб’єктивною ознакою - співучасть  без попередньої змови, співучасть  з попередньою змовою, злочинна  організація та законодавчо не  закріплену форму: організоване  злочинне угруповання.

Відповідно  до СТ.І9 КК співучасниками злочину  є:

1. виконавець;

2. організатор;

3. підбурювач;

4. пособник.

Причетність до злочину може проявлятись в:

1. заздалегідь  не обіцяному прихованні злочину,

2. недонесенні  про злочин,

3. потуранні  вчиненню злочину.

        Відповідальність  співучасників визначається з застосуванням  відповідної частини ст. 19 КК та тієї ст. Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за скоєний злочин.

        При призначенні  покарання необхідно враховувати  питання, що потребують спеціального вирішення  це :

1. посередня  винність,

2. співучасть у злочині з спеціальним суб’єктом,

3. провокація злочину,

4. ексцес виконавця.

5. невдале підбурювання або пособництво,

6. добровільна відмова від співучасті.

  Таким чином, форма співучасті має певні неврегульовані аспекти законодавцем. Вигнання даного аспекту в подальшому сприятиме вирішенню складної й дискусійної в юридичній науці проблеми щодо форм співучасті. 
 
 
 
 

     СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Кримінальний кодекс України: Офіційний текст. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 240 с.
2. Галиакбаров Р. Р. Квалификация групповых преступлений. – М.: Юрид. лит. – 1980. – 80с.
3. Кримінальне право України. Загальна частина // за ред. проф. Л. С. Матишевського. – К.:Юрінком Інтре. – 1997. – 500 с.
4. Коржанський М. И. Кримінальне право України. Частина загальна: Курс лекцій. – К.: Наукова думка, - 1996. – 336 с.
5. Наукова – практичний коментар кримінального кодексу України: станом на 1 січня 1997 року. / За ред. В. Ф. Бойка. – К.: Юрінком, - 1997. - 960с.
6. Постанова Пленуму Верховного Суду України 1963-1996 рр.
7. Советское уголовное право. Часть общая / Здравосмыслов Б. В., Гальфер М. А. Гришаев П. И., и др. – М.: Юрид. лит. – 1982. – 440 с.
8. Советское уголовное право. Обшая часть: Учебники /Под ред. Кригера Г. А., Кузнецовоцй И. Ф., Ю. М. Ткачевского, -2^е изд., доп. и перераб. - М.: Изд МГУ, - 1998. – 386 с.
9. Талнов П. Ф. Ответственность за  соучастие в преступлении. - М., Юрид. лит. - 1974. – 208с.
10. Фріс П. Л. І знову про відповідальність за організовану злочинну діяльність // Право України. – 1995. – №1. - С. 39.
11. Фріс П. Л. Кримінально – правові та кримінологічні ознаки організованої злочинної групи. Збірник статей викладачів юридичного факультету. Випуск 1. Ів. Франківськ – Коломия, - 1997. –190с.
12. Кримінальне право України: Загальна частина / За ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - Київ-Харків, 2001. - 342 с.
13. Ярмиш Н.Н. Теоретические проблеми причинно-следственной связи в уголовном праве (философеко-правовой анализ). - X., 2003. – 452 с.
14. Гришаев П.И., Кригер Г.А. Соучастие по уголовному праву. - М., 1959. - 181с.
15. Жаровсьха Г.П. Співучасть у злочині за кримінальним правом України: Автореф.дис... канд. юрид. наук: 12.00,08 / Ін-т дер. і права. - К, 2004. – 19 с.
16. Шнейдер М.А. Соучастие в преступлении по советскому уголовному праву. - М., 1958. – 97 с.
17. Злобин Г.А, Никифоров Б.С. Умысел и его формы. - М, - 1972. – 241 с.
18. Куринов Б.А., Кузнецова Н.Ф. Понятие преступления. - М., 1962. – 196 с.