2. Передусім суб'єктом злочину може бути тільки фізична особа, тобто людина. Цей висновок фактично закріплений у статтях 6, 7 і 8 КК, де говориться, що нести кримінальну відповідальність можуть громадяни України, іноземці й особи без громадянства. Тому не можуть бути визнані суб'єктом злочину юридичні особи (підприємства, установи, громадські організації і т. ін.). Якщо на якомусь підприємстві внаслідок порушення певних правил виробництва, правил охорони праці загинули люди, кримінальній відповідальності підлягає не підприємство, а конкретно винні в цьому службові особи. Це передбачено багатьма статтями КК, зокрема статтями 172, 223, 271 та ін.

       Пропозиції, які зустрічалися в юридичній  літературі, стосовно передбачення в  новому КК кримінальної відповідальності юридичних осіб, не дістали підтримки  законодавця.

       3. Як зазначено в ч. 1 ст. 18, обов'язковою ознакою суб'єкта злочину є осудність особи. У частині 1 ст. 19 вказано, що «осудною визнається особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними».

 

Розв’язати  письмово задачі

      Задача 1

 
 

      1. Лобко смалив забиту свиню паяльною лампою. Коли йому принесли телеграму, він пішов до воріт. Залишена ним лампа перекинулася, полум’я охопило каністру, від вибуху загорівся хлів. Від хліва зайнялася сусідська хата, в якої вогонь знищив дах.  
 

    В частині 1 статті 7 Кримінального кодексу  України (надалі – КК) вказано:

    “Злочином визнається передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), що посягає  на суспільний лад України, його політичну  і економічну системи, власність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян, а так само інше передбачене кримінальним законодавством суспільно небезпечне діяння, яке посягає на правопорядок.”

    Щоб сказати, що людина скоїла злочин і  повинна бути за нього покарана, необхідно встановити, що вона здійснила це діяння винно, тобто діяла умисно чи необережно.

    Стаття 3 КК визначає, що кримінальній відповідальності і покаранню підлягає лише особа, винувата у вчиненні злочину, тобто  така, що навмисно або з необережності  скоїла діяння, визначене кримінальним законом як суспільно небезпечне. Із цього витікає, що однією з необхідних ознак злочину є винність особи, яка вчинила його.

    Відповідно  до статті 196 КК України передбачається відповідальність за необережне знищення або пошкодження майна.

    Основним  безпосереднім об'єктом злочину є право власності а його обов'язковим додатковим об'єктом - здоров'я або життя особи.

    Предметом необережного знищення або пошкодження  чужого майна, відповідальність за яке  передбачена ст. 196, може буті будь-яке  чуже для винного майно, крім окремих його видів, які поставлені під захист спеціальними кримінально-правовими нормами.

    3. Об'єктивна сторона злочину характеризується  суспільне не безпечними діями  або бездіяльністю, наслідками  у вигляді тяжких  тілесних ушкоджень або загибелі людей і причинним зв'язком між вказаними діями і наслідками.

    Особливістю відповідальності за необережне знищення чи пошкодження чужого майна є  те, що, на відміну від злочину, передбаченого  ст. 194, спосіб знищення чи пошкодження  майна на кваліфікацію вчиненого не впливає. Відповідальність за цей злочин обумовлена лише його наслідками. Необережне знищення або пошкодження чужого майна утворює склад злочину лише у випадку,

    Предметом злочину виступає чуже майно, зберігання чи охорона якого були доручені винній особі.

    Об'єктивну  сторону злочину характеризує сукупність трьох ознак:

    1) діяння у формі невиконання  або неналежного виконання особою, якій доручено зберігання чи  охорона чужого майна, своїх обов'язків;

    2) суспільне небезпечні наслідки  у вигляді тяжких наслідків для власника майна;

    3) причинний зв'язок між діянням  і суспільне небезпечними наслідками.

    Виходячи  з умов задачі в діяннях Лобка немає основних ознак вказаного злочину, тобто пошкодження майна не привело до суспільно-небезпечних наслідків у вигляді заподіяння шкоди здоров’ю або життю людей, отже його дії не являються кримінально-караними і мають кваліфікуватися за ст. 1166 ЦК України як завдання шкоди, завданої майну фізичної особи.

 

      Задача  2

 
 

      Ричков, працюючи водієм на міському автобусному  маршруті у державному автотранспортному підприємстві, часто самовільно залишав маршрут і перевозив громадян від ринку в приміські села, а одержані від них гроші за проїзд привласнював.  
 

      Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Ці положення Конституції поширюються на всіх без винятку службових осіб, незалежно від того, чи є вони представниками законодавчої, виконавчої або судової гілок влади, виконують свої службові обов'язки у державному чи громадському апараті, в органах місцевого самоврядування або на окремих підприємствах, в установах і організаціях. Не має також значення службове становище особи (звання, ранг, чин, кваліфікаційний клас), відомча чи галузева належність органу, сфера його діяльності, характер та обсяг повноважень або форма власності, на підставі якої створені та функціонують підприємства, установи і організації. Виконання службовими особами своїх службових функцій на підставі, в межах і у порядку, передбачених Конституцією, законами та іншими нормативними актами, забезпечує нормальну діяльність державного і громадського апарату, а також апарату управління підприємств, установ і організацій.

      Статтею 191 КК України передбачено відповідальність за привласнення, розтрату майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем.

      З об'єктивної сторонни ст. 191 КК передбачає загальною ознакою вчинення злочину особливе відношення винного до майна, яким він заволодіває. Особа в цих випадках не є сторонньою для майна: воно їй ввірене, перебуває в її віданні або особа внаслідок службового становища має певні повноваження щодо цього майна. Юридичною підставою для такого відношення винного до майна є цивільно-правові відносини, договірні відносини, спеціальне доручення, службові повноваження. Іншими словами, суб'єкт злочину здійснює повноваження щодо майна на законній підставі: наділений правомочністю щодо розпорядження, управління, доставки, зберігання майна тощо.

      Частина 2 ст. 191 КК передбачає привласнення, розтрату або заво-лодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем. Специфіка цієї форми в тому, що майно, яким винуватий заволодіває, не ввірене йому, не перебуває у його безпосередньому віданні, але внаслідок службового становища суб'єкт злочину має право оперативного управління цим майном.

      Зловживання службовим становищемяк спосіб заволодіння майном означає, що особа порушує свої повноваження і використовує організаційно-розпорядчі або адміністративно-госнодарчі функції всупереч інтересам служби для незаконного і безоплатного обертання чужого майна: незаконно дає вказівку матеріально відповідальній особі, підлеглій їй, про видачу майна; отримує майно за фіктивними документами тощо. В нашрому випадку шофер в робочий час використовував майно державного підприємства – автобусу для позамаршрутниз перевезень и додаткового заробітку.

      Закінченим  злочин у цій формі визнається з моменту незаконного безоплатного заволодіння майном або незаконної передачі його третім особам.

      Суб'єктивна  сторона— прямий умисел, корисливі мотиви та мета

      Суб'єктом привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем є особа, яка досягла 16-річного віку.

      Залежно від того у якому размірі Ричков наніс збитки підприємству, так і  будуть кваліфікуватись його дії:

      Привласнення, розтрата або заволодіння чужим  майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем – карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

      Дії, передбачені частинами першою або  другою статті 191, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, – караються обмеженням волі на строк від трьох до п'яти років або позбавленням волі на строк від трьох до восьми років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

      Дії, передбачені частинами першою, другою або третьою статті 191, якщо вони вчинені у великих розмірах, – караються позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

      Дії, передбачені частинами першою, другою, третьою або четвертою статті 191, якщо вони вчинені в особливо великих розмірах або організованою групою, – караються позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна. 

 

Список  використаних джерел

 
 
      

1. Кримінальне право України, Бажанов М.І., Баулін Ю.В., Борисов В.І. та ін.; Х.: Право, 2001р. - 368 с.
2. Кримінальне право України, Чернишова Н.В., Володько М.В., Хазін М.А.; Київ: Наукова думка, 2001.
3. Кримінальне право України, Матишевський П.С., Яценко С.С.; Київ: Юрінком, 2001. - 288с.
4. Кримінальний кодекс України: науково-практичний коментар / Ю. В. Баулін, В. І. Борисов, С. Б. Гавриш та ін., за заг. ред. В. В. Сташиса, В. Я. Тація. – К.: Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре“, 2006. – 1184 с.
5. Луць Л. Система джерел права: загальнотеоретична характеристика / Л. Луць // Проблема державотворення і захисту прав людини в Україні: матер. XІІІ регіон. наук.-практ. конфер., 8-9 лютого 2007 р. - Львів: Юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка, 2007. -629 с.
6. Марченко М.Н. Источники права: учеб. пособие / М.Н. Марченко. – М.: ТК Велби; Проспект, 2008. – 760 с.
7. Навроцький В.О. Опублікована судова практика у кримінальних справах - джерело права / В.О. Навроцький // Кримінальне право України. -2006. - № 1. - С 116-125.
8. Назаренко О.А. Джерела конституційного права: проблеми визначення / О.А. Назаренко // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. – 2002. – №2 (15). – С. 162–167.
9. Науково - практичний коментар Кримінального кодексу України: за станом законодавства на 05.04.2001.
10. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: підручник / О.Ф. Скакун. – [2-е вид.]. – Х.: Консум, 2005. – 656 с.
11. Рощина І. Принципи та аналогія у кримінальному праві України / І. Рощина // Право України. – 2007. – № 8. – С. 25–29.
12. Судово-практичний коментар до Кримінального кодексу України / упор. і авт. передм. М.І. Хавронюк. – К.: Юрисконсульт. – 2006. – 550 с.