Вняльний аналіз демократичного та тоталітарного режиму

вняльний аналіз демократичного та тоталітарного режиму

 

 

 

План.

 

1. Політичний режим: типологія  та основні характеристики.

 

2. Характерні ознаки тоталітарного  політичного режиму.

 

3. Демократія, як спосіб функціонування  політичної системи. 

 

1. Політичний режим: типологія та основні характеристики.

 

Політичний режим - це система способів і методів правління державно організованим суспільством, система  способів і методів організації  суспільства та організації політичної влади, що визначають характер поліпшення життя в країні, рівень політичної свободи.

 

Щодо типології політичних режимів  то найпоширенішою в світовій політиці, науці і політичному режимі і  традиційною для вітчизняної  політології є та, що полягає у  прославленні демократії різним недемократичним режимам. Змісти політичного режиму визначається взаєминами між двома політичними субстанціями – владою і свободою. Саме обсяг повноважень влади, способи і методи її діяльності, ступінь свободи індивідів дозволяють належно оцінити характер існуючому в суспільстві політичного режиму.

 

Значну увагу характеристиці політичних режимів приділяв у своїх працях Аристотель.

 

Ознаками виділення політичного  режиму в окремій тип є:

 

- спосіб формування органів  влади; 

 

- співвідношення між гілками  влади; 

 

- становище і роль політичних партій та громадських організацій;

 

- правовий статус особи; 

 

- рівень економіко-господарського  розвитку;

 

- рівень політичної свідомості  суспільства; 

 

- порядок функціонування правоохоронних  органів і паралельних органів; 

 

- встановлена правова система, її особливості і характер;

 

- історичні, культурні традиції, звичаї народу тощо;

 

З виділенням ознак можна зробити  висновок, що політичні режими розрізняються  на основі аналізу співвідношення і  взаємодії держави і громадського суспільства.

 

В. Якушик пропонує таку класифікацію політичних режимів:

 

1) режими постійні та тимчасові, 

 

2) режими нормально та надзвичайного  функціонування,

 

3) конституційні та неконституційні; 

 

4) режими функціонування правової  держави, режими революційної законності та режими свавілля (відсутність законності);

 

5) світські, релігійні, атеїстичні 

 

6) безпартійні, одно- , дво- та  багатопартійні 

 

7) цивільні та воєнні;

 

8) режиму, що мають досить стабільну  та надійну внутрішню опори  на такі, що постійно потребують постійної підтримки ззовні;

 

9) режими, котрі опираються лише  на національні інститути влади  та такі, що підтримуються за  допомогою діючих на території  інститутів, які представляють законні  сили;

 

10)режими, що мають реально постійною і активною сферами своєї діяльності у весь світ на такі, котрі у своїй діяльності фактично обмежені рамками своєї країни і мають лише окремі компоненти загально планетарної системи забезпечення національних інтересів.

 

2. Характерні ознаки тоталітарного  політичного режиму.

 

Тоталітаризм (від ар. totalite – сукупність, повнота, від лат. Totus – весь цілий) – це політичний режим, який характеризується повним контролем держави над  усіма сферами людського життя, фактичною ліквідацією прав і  свобод громадян, репресіями щодо опозиції та інакодумців.

 

Щодо авторства цього терміну, то думки вчених розділилися називаючи  Б.Муссоліні, Д.Дженшіям, Дж. Амендолу, П. Габешши. Перша спроба наукового  аналізу належить німецько-американській  дослідниці Х. Андерт у праці “Походження тоталітаризму” (1951). Вона знаходить початки тоталітарної ідеології в діалектичному розумінні історії в перевазі теоретичного над політичним життям. Тобто відбувся відхід від тих політичних вартостей носіями яких були стародавні греки, а пізніше західноєвропейський громадянин у буржуазно-ліберальній конституційній державі. Це спричинило атомізацію суспільства, розпад авторитету, традиції, релігії. На базі атомізації та утворення маси виникло нове безкласове тоталітарне суспільство, тобто походження тоталітаризму Х. Арендт бачить у зламі класового суспільства і відсутності будь-якої суспільної структури. Вона наголошувала, що тоталітарна влада не припускала ніякої діяльності, наслідки якої неможливо передбачити, а тому тоталітарний рух повинен був усіх обдарованих, талановитих, незалежно від їх політичних орієнтацій замінити шарлатанами і дурнями, бо такі люди є найбільшою гарантією стабільного режиму.

 

Основні ознаки тоталітарного режиму:

 

- жорстокий контроль політичної  влади над усіма сферами життя суспільства в цілому і кожної особи зокрема;

 

- відсутність легальної опозиції;

 

- наявність обов‘язкової для  всіх офіційної ідеології; 

 

- непримиримість до політичного  інакодумства;

 

- знищення громадянського суспільства; 

 

- проголошення принципу політичної єдності держави і народу;

 

- повна монополізація влади  політичним лідером, який представляє  законодавчу і виконавчу владу; 

 

- існування широкого суспільно-політичного  руху, що забезпечує тоталітарній  владі масову підтримку; 

 

- всезагальна лояльність громадян досягається під загрозою терору;

 

- державний монополізм в економіці. 

 

Між дослідниками ведеться дискусія щодо того чи іншого, чи є обов‘язковою ознакою тоталітаризму ліквідація багатопартійності і абсолютне  планування у суспільному житті однієї партії. Зокрема В. Яку шик зауважує, що у деяких країнах з тоталітарним режимом зовсім немає політичних партій, в інших – одна, ще в інших – дозволяється діяльність кількох партій, які відзначають провідну роль партії-гегемона.

 

Формами прояву тоталітарного режиму є комунізм, сталінізм, фашизм, нацизм та інше. Історично першою формою тоталітаризму є комунізм радянського типу, сформований після 1917р. У 1922 р. В Італії був встановлений такий вид тоталітаризму, як фашизм. В Німеччині виникає новий суспільний устрій – націонал-соціалізм котрий мав чимало спільних рис з фашизмом та радянським комунізмом.

 

3. Демократія як спосіб функціонування  політичної системи. 

 

Термін “демократія” походить від  грецького demos – народ і kratos –  влада, що означає “народовладдя”. Дослідники стверджують, що вперше цей термін зустрічається у творчості давньогрецького мислителя Геродота.

 

У науковій літературі термін “демократія” має такі основні значення:

 

· народовладдя, яке передбачає участь усіх громадян в управлінні суспільними та державними справами;

 

· форма державного правління, яка  дозволяє різноманітним суспільним групам брати участь в управлінні;

 

· реальна свобода для всіх.

 

Демократія – це така форма організації  та функціонування політичної системи  при якій існують рівні можливості, для здійснення прав і свобод кожного члена суспільства.

 

Зміст демократії складають права  і свободи людини , рівність, соціальна  справедливість, солідарність.

 

Кожна людина розуміє демократію по-своєму: для когось вона ідентифікується зі свободою, для когось зі сваволею, одні акцентують на тому, що це система правління, яка максимально забезпечує за людиною її природні права та свободи, а інші наголошують на необхідності більшого правопорядку у демократичній державі, за словами американського президента А. Лінкольна, демократія – це “влада народу, із народу і для народу”.

 

Головною особливістю кожної демократичної  системи є принцип: ніхто не має  права змушувати людину підкорятися  владі, яку вона обирала і яка  не відстоює її інтересів та загальне добро народу.

 

Демократію характеризують:

 

- визначення  народу єдиним джерелом влади,  сувереном у державі; 

 

- рівноправність  громадян (як мінімуму – рівність  їх виборчих прав);

 

- підпорядкованість меншості волі  більшості при прийнятті рішень  та їх виконанні; 

 

- виборність законодавчих органів  влади; 

 

- пріоритет прав людини над  правами держави; 

 

- обмеження влади більшості  над меншістю;

 

- повага більшості до права  меншості мати власну точку зору і відстоювати її цивілізованими методами;

 

- верховенство закону в усіх  сферах суспільного життя; 

 

- розподіл влад з межею недопущення  її надмірної концентрації у  єдиному центрі.

 

Сучасна модель демократії – плюралістична  демократія. Це система представницького правління, за якої уряди обираються народом і є відповідальними перед ним.

 

Демократичній системі правління  приймаються такі ознаки:

 

- можливість змінити уряд без  застосування сили;

 

- легальність опозиції;

 

- вільна преса, відкритість цензури;

 

- можливість висловлення різних  ставлень, оцінок, критики органів  державної влади та місцевого  самоврядування;

 

- великий рівень участі громадян  у політичному процесі; 

 

- гарантовані права і свободи  людини й громадянина; 

 

- регулярні., чесні конкурентні вибори, у яких беруть участь усі групи населення;

 

- по-справжньому конкурентна боротьба  за владу. 

 

Протягом ХХ ст. відбувалася значна еволюція демократичного ідеалу. Якщо Й. Шумпер австрійсько-американський  теоретик демократії вважав, що для демократичного режиму достатніми є такі риси, як загальне виборче право, конкуруючі партії, що сьогодні вважаються обов‘язковим, щоб ці демократичні процедури ще й вели до демократичних результатів як відповідальність еліти перед народом, замученість мас до політики, захищеність меншості.

 

4. Принципи та основні ознаки  демократії.

 

Серед основних принципів виділяється:

 

1) принцип більшості. Рішення  з певного питання вважається  прийнятим, якщо його підтримує  більшість від тих, хто бере  участь у прийнятті рішення. Проте дії більшості не можуть ліквідовувати права меншості, які захищаються демократичними законами та політичними інститутами держави. Влада більшості повинна гармонійно поєднуватися з гарантіями права різноманітних меншин – етнічних, політичних, релігійних та інших.

 

2) право меншості на опозицію. Більшість меншість громадян  рівні у своїх правах та  свободах безвладна меншість  повинна мати можливість для  створення опозиції у суспільстві.  Більшість не повинна використовувати  свою владу з метою придушення інакодумства. Опозиція має можливість вільно розповсюджувати свої ідеї у суспільстві, а це необхідно для того, щоб громадяни могли співставляти і вибирати найефективніші програми розвитку суспільства.

 

3) принцип компромісу та консенсусу. Демократія інколи розглядається як сукупність прав і свобод, спрямованих на подолання конфлікту між суб‘єктами політичного процесу.

 

4) принцип активної участі громадян  у політичному житті суспільства.  Демократія є стабільною лише  тоді, коли у її розвитку, бере активну участь значна частина громадян. Прагнучи не лише зберегти свою свободу , але й розширити її, громадяни обговорюють політичні програми, є учасниками політичних дискусій, голосують тощо. Як мінімум громадяни повинні цікавитися тими проблемами, з якими стикається суспільство, щоб зробити компенсаційний вибір на виборах в органах державної влади та місцевого самоврядування. Політичне невігластво породжує політичну апатію, яка в свою чергу призводить до диктатури.

 

Основними ознаками демократії є:

 

· права і свободи, якими реально  володіє кожна людина в суспільстві: свобода слова, друку, зборів, право  на рівну захищеність законом  тощо;

 

· свобода ЗМІ, ЗМІ покликані  оперативно і об‘єктивно інформувати  людей про внутрішньо- та зовнішньополітичні події для того, щоб особа могла усвідомлено розібратися в питання політичного життя;

 

· рівність усі громадян перед законом. Усі  мають право на рівну захищеність  законом. Держава покликана встановити рівноправні відносини між усіма  громадянами, утверджувати рівність усіх громадян перед законом;

 

· система  стримувань противаг. Вона включає  в себе два основні елементи –  феодалізм та розподіл влади. Феодалізм  – це розподіл управлінських функцій  між центральними та місцевими органами влади. У систему стримувань і противаг входять й контроль за діяльністю органів влади зі сторони виборців.

 

· наявність  політичного й ідеологічного  плюралізму. Плюралізм передбачає багатоманіття  людей, теорій, багатопартійність. Він  не дозволяє узурпувати владу одній  політичній силі, що може призвести до диктатури та тиранії.

 

· можливість громадян відкрито висловлювати та виражати відкрито свій протест проти політики уряду, дій інших політичних і  суспільних структур. Форми протесту – найрізноманітніші: демонстрації, пікети, петиції, страйки, марші протесту тощо.

 

5. Демократія  як форма і спосіб організації  суспільно-політичного життя. 

 

Поняттю “демократія” – 2,5 тисячоліття. В античному світі  тлумачилось по різному. І нині серед  політологів спостерігається різне  бачення демократії. По-перше це поняття використовується в своєму первісному значенні для означення форми правління при якій право прийняття поліпшує рішення здійснюється усіма без винятку громадянами, тобто у прямій відповідності із діючими правами більшості. Ця форма демократії відома як пряма демократія.