Спілкування i комунікація. Функції спілкування

СПІЛКУВАННЯ І КОМУНІКАЦІЯ. ФУНКЦІЇ СПІЛКУВАННЯ. 
 
 
Успіхи людини в житті, її взаємини з іншими членами суспільства залежать від уміння спілкуватися. 
 
^ Спілкування - це складний процес встановлення та розвитку контактів між людьми³⁴, взаємодії особистостей, в основі якого лежить обмін думками, почуттями, волевиявленнями з метою інформування. 
 
Отже, спілкування - це «цілеспрямований, соціально зумовлений процес обміну інформацією між людьми в різних сферах їхньої пізнавально-трудової та творчої діяльності, який реалізується переважно за допомоги вербальних засобів»³⁵. 
 
Спілкування зазвичай спрямоване на досягнення певного результату, вирішення конкретної проблеми або реалізацію професійної цілі. Воно є необхідною умовою будь-якої діяльності. Через спілкування відбувається навчання й виховання людини, засвоєння нею різних форм соціального досвіду, норм і правил поведінки, традицій і звичаїв. 
 
Фахівці з проблем спілкування виокремлюють професійне (ділове) спілкування³⁶, що відбувається в умовах конкретної діяльності і є її засобом. Воно вбирає в себе особливості цієї діяльності і є її важливою частиною. Професійне спілкування, спираючись на загальні норми, часто має індивідуальний характер і виявляється у способах спілкування, що їх вибирає суб'єкт у певних комунікативних ситуаціях. 
 
Спілкування відбувається за визначеними правилами і вимагає серйозної, ґрунтовної підготовки. 
 
Правила спілкування - «рекомендації щодо ефективного спілкування, які склалися в суспільстві й віддзеркалюють комунікативні традиції певного етносу»³⁷. Ці правила засвоюються у процесі навчання та шляхом наслідування й репрезентуються в спілкуванні автоматично. 
 
Спілкування іноді ототожнюють із комунікацією, одначе вони не є синонімами. Комунікація - це цілеспрямований інформаційний обмін в різноманітних процесах спілкування. 
 
Комунікація опосередковує всі види соціальної діяльності; акумулює суспільний досвід і передає його від покоління до покоління, є чинником етнічної ідентифікації, зберігає культуру. Поняття «комунікація» ширше поняття «спілкування». Ми розглядатимемо ці терміни як синоніми «з метою наголошення на процесах соціальної взаємодії, що розглядаються в їхньому знаковому втіленні»³⁸. 
 
^ Функції спілкування  
 
Функції спілкування (від лат. гапсїіоп - виконання, здійснення) -це зовнішній прояв властивостей спілкування, ті завдання, які воно виконує у процесі діяльності індивіда в соціумі. 
 
Відомі різні класифікації функцій спілкування: одні науковці, виокремлюючи їх, розглядають спілкування в контексті його органічної єдності з життям суспільства в цілому та безпосередніми контактами людей, інші - як обмін інформацією, взаємодію та сприйняття людьми один одного, ще інші - з погляду мети спілкування. Узагальнюючи різні підходи до проблеми функцій спілкування, можна говорити про багатоаспектний характер цього феномену. 
 
Відомий фахівець з теорії та практики спілкування Ф.С. Бацевич виокремлює такі функції спілкування³⁹: 
 
контактну (створення атмосфери обопільної готовності передавати і сприймати інформацію та підтримувати зв'язок до завершення акту спілкування;

•  
  інформаційну (обмін інформацією, запитаннями і відповідями);
•  
  спонукальну (заохочення адресата до певних дій);
•  
  координаційну (узгодження дій комунікантів):
•  
  пізнавальну (адекватне сприйняття і розуміння змісту повідомлень);
•  
  емотивну (обмін емоціями);
•  
  налагодження стосунків (розуміння свого місця в системі рольових, статусних, ділових, міжособистісних стосунків);
•  
  регулятивну (залежно від мети, яку ставить перед собою адресант, він і організовує своє спілкування, дотримується певної стратегії й тактики).

 
Усі ці функції між собою тісно  взаємодіють у процесі спілкування. 
 
^ Професійне спілкування у сфері ділових взаємостосунків репрезентує й інші функції: 
 
• інструментальну (отримання і передавання інформації, необхідної для здійснення певної професійної дії, прийняття рішення); 
 
• інтегративну (засіб об'єднання ділових партнерів для спільного комунікативного процесу); 
 
• функцію самовираження (демонстрування особистісного інтелекту і потенціалу); 
 
• трансляційну (передавання конкретних способів діяльності); 
 
• функцію соціального контролю (регламентування поведінки, а іноді (коли йдеться про комерційну таємницю) й мовної акції учасників ділової взаємодії); 
 
• функцію соціалізації (розвиток навичок культури ділового спілкування); 
 
експресивну (намагання ділових партнерів передати і зрозуміти емоційні переживання один одного.) 
 
^ 2. ВИДИ І ФОРМИ СПІЛКУВАННЯ 
 
Багатоманітність функцій спілкування, беззаперечно, породжує значну кількість його видів. Враховуючи багатоаспектний характер спілкування, класифікувати його види можна за такими ознаками: 
 
1.За участю чи неучастю мовних засобів: вербальне (словесне) і невербальне (міміка, жести, постава тощо), комбіноване. 
 
2.За формою представлення мовних засобів: усне, письмове, друковане. 
 
3.За темою: політичне, наукове, побутове, релігійне, філософське, навчально-педагогічне, виховне, побутове. 
 
4.За метою: ділове і розважальне. 
 
5. За кількістю учасників: внутрішнє (комунікант спілкується сам із собою), міжособистісне (спілкуються двоє), групове (3-5 учасників), публічне (20 і більше), масове (спрямоване не на певного індивіда, а на великі маси людей і найчастіше здійснюється за допомоги засобів масової комунікації). 
 
6. За характером: опосередковане і безпосереднє, діалогічне, монологічне і полілогічне. 
 
7. За мірою офіційності: офіційне (рольове) передбачає стосунки, що опосередковуються соціальними професійними ролями {начальник - підлеглий, викладач - студент, колега - колега) і неофіційне (приватне) (спілкування друзів, приятелів тощо). 
 
8.За тривалістю: постійне (у колективі, у сім'ї), періодичне (кількаразові зустрічі), короткотривале (у транспорті, у черзі), довготривале (із друзями). 
 
9. За свободою вибору партнера: ініціативне спілкування (співрозмовники мають змогу вибирати своїх партнерів, уникати спілкування з неприємними людьми) і вимушене спілкування (особа спілкується незалежно від своїх бажань) - розмова з керівником. 
 
10.За соціальними чинниками: особистісно зорієнтоване (встановлення особистісних стосунків, насамперед товариських) і соціально зорієнтоване(встановлення статусних, рольових стосунків - лікар - пацієнт). 
 
11.За результативністю спільної взаємодії та досягнутим ефектом: необхідне (міжособистісні контакти, без яких спільна діяльність практично неможлива);бажане (міжособистісні контакти, що сприяють успішному вирішенню професійних, виробничих проблем); нейтральнне (міжособистісні контакти не заважають, але й не сприяють розв'язанню проблеми); небажане (міжособистісні контакти, які заважають досягненню мети спільної взаємодії). 
 
12. За додержанням норм - нормативне (відповідно до літературних норм); ненормативне (порушуючи нормативні норми); етикетне і неетикетне. За різними ознаками класифікують науковці й форми спілкування. Ми скористаємося тією класифікацією, в основу якої покладено організаційний аспект професійної взаємодії. Згідно з цією класифікацією виокремлюють такі форми спілкування: 

•  
  індивідуальні й групові бесіди;
•  
  телефонні розмови; 
•  
  наради;
•  
  конференції; 
•  
  збори; 
•  
  дискусії; 
•  
  полеміка.

 
Ф.С. Бацевич у підручнику «Основи комунікативної лінгвістики» подає класифікацію мовного спілкування за такими критеріями: 

•  
  залежно від форми втілення мовних засобів - монологічне, діалогічне, полілогічне;
•  
  з урахування специфіки каналів спілкування - мовлення безпосереднього спілкування (обличчям до обличчя); мовлення опосередкованого спілкування (записки, друкована продукція, телефон, радіо, телебачення, Інтернет тощо);
•  
  залежно від функції та змісту повідомлення - побутове, наукове, офіційно-ділове, естетичне.
•  
  за способом організації - стихійне (випадкова зустріч) і організоване (збори, мітинги, конференції тощо);
•  
  за сферами спілкування або стосунками комунікантів - дружнє (розмова друзів, добрих знайомих, закоханих тощо); антагоністичне (спілкування ворогів, людей, які сваряться); офіційне (рольове).

 
Усі названі форми спілкування  різняться мовними засобами, мають  стильову специфіку. 
 
 
^ 3. ОСНОВНІ ЕТАПИ СПІЛКУВАННЯ 
 
Будь-який акт спілкування складається з кількох етапів:  
 
1. Ретельна підготовка до спілкування. 
 
Цей етап передбачає: 
 
- складання плану майбутнього акту спілкування; 
 
- збирання матеріалів з предмета спілкування та їх систематизація; 
 
- умотивування аргументів на користь своєї позиції та контраргументів іншої сторони; 
 
- обґрунтування свого варіанта рішення та розгляд реакції співрозмовника. 
 
^ 2. Орієнтація в ситуації і встановлення контакту, тобто початок спілкування. 
 
На цьому етапі важливо: 
 
- дбати про створення доброзичливої атмосфери спілкування (доцільно поговорити про спільні інтереси, сказати щось приємне співрозмовникові); 
 
- не протиставляти себе співрозмовникові; 
 
- демонструвати повагу й увагу до співрозмовника (доброзичливий погляд і усмішка допоможуть установити контакт); 
 
- уникати критики, зверхності та негативних оцінювань. 
 
^ 3. Обговорення питання (проблеми).  
 
На цьому етапі доцільно дотримуватися таких правил. 
 
- лаконічно й дохідливо викладати свою інформацію; 
 
- уважно вислуховувати співрозмовника і намагатися адекватносприймати те, про що він говорить;  
 
- пам'ятати, що спілкуванню характерний діалоговий характер;  
 
- аргументувати свою позицію: наводити переконливі докази. Аргументування - це важливий спосіб переконання за допомоги вмотивованих, обгрунтованих логічних доказів. 
 
^ 4. Прийняття рішення.  
 
Щоби прийняти правильне рішення, варто:  
 
- запропонувати кілька варіантів вирішення проблеми; 
 
- уважно вислухати аргументи співрозмовника щодо можливого рішення;  
 
- визначити за настроєм співрозмовника момент для закінчення зустрічі й запропонувати кращий варіант прийняття рішення; 
 
- не виказувати ні найменшої роздратованості, навіть якщо мети не було досягнуто, триматися впевнено.  
 
^ 5. Вихід із контакту.  
 
Ініціатива завершення розмови за статусної несиметричності спілкувальників має належати особі жіночої статі, людині, старшій за віком, вищій за соціальним становищем. Наприкінці спілкування треба підсумувати результати зустрічі, попрощатися і висловити надію на подальші взаємини і спільну діяльність.  
 
Мета професійного спілкування - регулювання ділових стосунків у виробничо-професійній діяльності через розв'язання професійних завдань.  
 
Успіх професійного спілкування залежить від:  

•  
  мовця як особистості з індивідуальними ознаками; 
•  
  його знання сучасної української літературної мови як основи мови професійного спілкування. 

 
- уміння ефективно застосовувати ці знання залежно від мети, ситуації спілкування. 
 
Щоб правильно спілкуватися і досягти мети спілкування, комунікант має володіти комунікативною професійно орієнтованою компетенцією. 
 
^ 4. ПОНЯТТЯ ДІЛОВОГО СПІЛКУВАННЯ 
 
Сфери професійних стосунків, спілкування, комунікації належать до фундаментальних вимірів людського світу. Особливої гостроти ці 
 
⁴² Стахів М Український комунікативний етикет : Навчально-методичний посібник.- К.: Знання, 2008- С. 31. 
 
проблеми набувають в умовах глобалізаційних процесів, коли вельми поціновуються уміння спілкуватися, результативно вирішувати професійні проблеми, трансльовані в ту чи іншу «фахову справу». Інтереси справи, а не конкретних співрозмовників, переважають в діловому спілкуванні. 
 
^ Ділове спілкування - це цілеспрямований процес обміну інформацією, що переслідує конкретну мету. 
 
Метою ділового спілкування є організація, регулювання, оптимі-зація професійної, наукової, комерційної чи іншої діяльності. В основі ділового спілкування лежить рух до успіху суб'єктів його. Воно концентрує в собі все те, що сприяє згуртованості, комунікативному співробітництву учасників спілкування та прояву індивідуальної ініціативи. 
 
Ділове спілкування - це двосторонній процес, що репрезентує спільну мовленнєву діяльність, особливу форму контактів його суб'єктів, які представляють певну організацію, установу, компанію тощо. 
 
Шляхом зіставлення ділового спілкування як специфічної форми взаємодії і спілкування в цілому як загального виявлено такі його особливості: 
 
- наявність певного офіційного статусу об'єктів; 
 
- спрямованість на встановлення взаємовигідних контактів та підтримку стосунків між представниками взаємозацікавлених установ; 
 
- регламентованість, тобто підпорядкованість загальноприйнятим правилам і обмеженням; 
 
- передбачуваність ділових контактів, які попередньо плануються, визначається їх мета, зміст, можливі наслідки; 
 
- творчий характер взаємин, спрямованість їх на розв'язання конкретних ділових проблем, досягнення мети; 
 
- взаємоузгодженість рішень та подальша організація співпраці партнерів; 
 
- взаємодія економічних інтересів і соціальне регулювання здійснюється у правових межах. Ідеальний результат таких взаємин - це партнерські стосунки, що грунтуються на обопільній повазі й довірі; 
 
- значущість кожного партнера як особистості; 
 
- безпосередня діяльність, якою зайняті люди, а не проблеми, що хвилюють їх внутрішній світ⁴³ 
 
СтахівМ. Український комунікативний етикет : Навчально-мстодичний посібник.- К.: Знання, 2008.-С. 31. 
 
 
Отже, ділове спілкування - це будь-яка професійна комунікативна діяльність (головно-мовленнєва), репрезентована сферою, яка дає відповідь на чотири запитання: 
 
• задля якої мети ми це говоримо? 
 
• що ми хочемо сказати? 
 
• за допомоги яких мовних засобів ми це робимо? 
 
• яка реакція на наше мовлення? 
 
Ділове спілкування проникає в усі сфери суспільного життя. Компетентність у сфері ділового спілкування безпосередньо пов'язана з успіхом чи неуспіхом в будь-якій с  
 
^ 5. НЕВЕРБАЛЬНІ ЗАСОБИ СПІЛКУВАННЯ 
 
Мовлення - не єдиний спосіб спілкування. Люди обмінюються інформацією й за допомоги інших засобів -жестів, міміки, погляду, пози, рухів тіла, які часто поєднуються в різних комбінаціях. Усе це невербальні (несловесні) засоби. 
 
^ Невербальні засоби спілкування - це система немовних знаків, що слугують засобами для обміну інформацією між людьми. 
 
Один з найвідоміших фахівців з питань спілкування А. Піз стверджує, що за допомоги слів передається всього 7 % інформації, тоді як звуковими засобами - 38%, а за допомоги міміки, жестів і поз- 55%⁴⁰. Без сумніву, вербальні і невербальні засоби спілкування потрібно інтерпретувати не ізольовано, а в єдності, оскільки вони підсилюють взаємодію між співбесідниками. Між вербальними і невербальними засобами спілкування наявний своєрідний розподіл функцій: словесними передається чиста інформація, а невербальними - ставлення до партнера. Бажано розвивати вміння читати (розуміти) невербальні сигнали, оскільки вони здебільшого спонтанні, несвідомі, а тому щирі. Вміння користуватися ними сприяє формуванню культури спілкування. 
 
На думку американських вчених, для формування першого враження від співрозмовника важливими є перші чотири хвилини зустрічі, а деякі вважають, що досить і двох хвилин⁴¹. 
 
У наукових дослідженнях є різні класифікації невербальних засобів, які схематично можна представити так (див. с. 158). 
 
Кінетичні невербальні засоби є найважливішими у спілкуванні. Серед них важлива роль відводиться міміці. 
 
Міміка - це експресивні рухи м'язів обличчя, що виражають психічний стан, почуття, настрій людини в певний момент часу. 
 
Міміка репрезентує шість основних емоційних станів: гнів, радість, страх, страждання, подив і презирство. В. А. Лабунська розробила схему мімічних кодів емоційних станів  
 
 
 
 

 
 
З мімікою тісно пов'язаний візуальний контакт, тобто погляд, що становить  важливу частину спілкування. Розрізняють діловий, світський та інтимнийпогляди залежно від локалізованої спрямованості на співрозмовника. 
 
Погляд, спрямований у трикутник, вершиною якого є точка посередині чола, а основою -лінія між очима, є діловим. Він не опускається нижче очей. Якщо погляд фіксується нижче лінії очей - то це соціальний погляд. Інтимний погляд спрямовується в трикутник між очима і грудьми. 
 
Погляд має завжди відповідати типові ситуації спілкування. Неабияке значення у спілкуванні відіграють жести. 
 
Жести - це виражальні рухи рук, що передають внутрішній стан людини. 
 
За функціональним призначенням і природою вирізняють такі їх види: 
 
1. ^ Ритмічні жести дублюють інтонацію, виокремлюють певні частини висловлювання, підкреслюють логічний наголос, сповільнення чи прискорення темпу мовлення. 
 
2. Емоційні жести передають найрізноманітніші відтінки почуттів: подив, радість, захоплення, ненависть, роздратування, розчарування. 
 
3. ^ Вказівні жести виконують функцію виділення якогось предмета серед однорідних. З цією метою послуговуються рухами пальців, кисті, цілої руки.