Системи комутації в електрозв’язку

Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту України

Хмельницький  національний університет

Кафедра радіоелектронних апаратів і телекомунікацій 
 
 
 
 
 
 
 

Реферат з дисципліни

«Системи  комутації в електрозв’язку»

 
 
 
 
 
 
 

Виконав:

cт. гр. ТК-08-1

Петричук  В.В.

Перевірив:

викладач  кафедри РЕА і ТК

Бабій Ю.О. 
 
 
 
 
 

Хмельницький 2011 

Зміст

1.Основи побудови телефонних мереж. Класифікація телефонних

мереж й вимоги до них………………………………………………………………3

2.Побудова МТМ на аналогових АТС……………………………………………...3

3.Організація телефонних мереж сільських районів………………………………7

Список використаної літератури……………………………………………………9 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1.Основи побудови телефонних мереж. Класифікація телефонних мереж й вимоги до них

     Телефонна мережа – вторинна мережа. Сукупність пристроїв й споруд, за допомогою якихздійснюється телефонний зв’язок називається телефонною мережею.

     До  складу ТМ входять:

– комутаційні  станції (вузли комутації);

– лінійні споруди;

– громадські споруди (будинки).

Види телефонних мереж:

– МТМ – міська телефонна мережа;

– СТС (ТС САР) –  сільські телефонні мережі (телефонні  мережі

сільських адміністративних районів);

– ВТМ – відомчі  телефонні мережі;

– ЗТМ – зонова телефонна мережа;

– ММТМ – міжміські  телефонні мережі;

– МНТМ – міжнародні телефонні мережі.

В межах  України створена єдина національна телефонна мережа України.

     Вимоги  до телефонних мереж:

1 Якість обслуговування  – від абонента А до абонента  Б вірогідність

втрат не більше 0,3.

2 Якість розмовного  тракту – послаблення від абонента  А до абонента Б

не більше 28 дБ.

3 Економічність  побудови.

Перші дві вимоги суперечать третьому, необхідний компроміс 

2. Побудова МТМ на  аналогових АТС 

     Телефонна мережа з однією АТС

Структура мережі залежить від її ємності. Спочатку прийняті позначення.

     – АТС чинна

     – АТС проектована

• лінії однобічної дії, фізичні, трипровідні лінії двобічної дії,         
• лінії двобічної дії, фізичні, двопровідні                 

       – лінії, зорганізовані за допомогою систем передавання

     На  телефонній мережі невеликої ємності (до 8 тисяч номерів) будується одна телефонна станція на все місто (рис. 2.1). 

 
 
 
 
 
 
 
 

Рисунок 2.1 – Нерайонована МТМ 

     За  більшої ємності та значної території  міста значно зростають витрати  на абонентські лінії (АЛ). Тому мережа районується.

     Структура районованої мережі

     Ємність однієї станції – районної АТС (РАТС) залежить від телефонної щільності й має 10 000 номерів і менше.

     Приклад мережі з п’яти РАТС ємністю 8…10 тисяч номерів кожна, подано на рис. 5.37.

     Перша цифра в номері – це код РАТС, чотири останні цифри – це номер абонента в межах цієї РАТС. Станції з’єднуються за принципом «кожна з кожною». При цьому пучки з’єднувальних ліній є однобічної дії, тобто зв’язок від абонентів АТСj до АТСі здійснюється одним пучком ліній, а, навпаки, від АТСі до АТСj іншим пучком. Кількість пучків обчислюється за формулою

m = n(n – 1)                          
 
 

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Рисунок 2.2 – Районована МТМ 

     Для наведеної на рис. 5.37 мережі кількість  пучків m = 5 х 4 = 20. Зі зростанням кількості РАТС зростає кількість пучків ЗЛ. Приміром для десяти РАТС кількість пучків становить 90.

     Вузлоутворювання  на МТМ

     Для зменшення витрат на з’єднувальні лінії за великої кількості РАТС використовують вузлоутворювання. На першому етапі використовують вузли вхідного сполучання (ВВхС), а в подальшому – вузли вихідного сполучення (ВВС). Для першого етапу створюють вузлові райони. Наприклад, в одному районі є чотири РАТС, а в іншому – три РАТС. В межах вузлового району станції з’єднуються «кожна з кожною», а зі станціями інших вузлових районів –через ВВхС (рис. 2.3).

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Рисунок 2.4 – Вузлоутворювання на МТМ

     Якщо  до складу мережі входять сім РАТС, то кількість пучків для зв’язку за принципом «кожна з кожною» має становити 42, а в наведеній схемі їх 32.

     При збільшенні кількості РАТС різниця збільшується. Зазвичай до 8 РАТС використовується мережа, в якій станції з’єднуються «кожна з кожною», а за більшої кількості РАТС використовується вузлоутворювання.

     Окрім зменшування кількості пучків з’єднувальних ліній, самі пучки міжвузлових зв’язків збільшуються, що призводить до підвищення ступеня їхнього використовування. Приміром, пучок від РАТС-22 до ВВхС-3 поєднує зв’язок до трьох РАТС (31, 32, 33), а пучок від ВВхС-3 до РАТС-31 – від чотирьох РАТС (21, 22, 23, 24).

     Використовування  підстанцій та ВАТС на МТМ

     Для підстанцій розроблено обладнання на базі абонентських блоків координатних АТС. На мережах використовуються ПСК-1000 та ПСК-1000К. ПСК-1000 можна вмикати до АТС будь-якого типу, а ПСК-1000К до координатних АТС типу АТСК та АТСК-У. Нумерація абонентських ліній підстанцій входить до нумерації АТС, до якої її увімкнено. Підстанції використовуються для зменшення витрат на абонентські лінії.

     На  телефонних мережах також використовуються відомчі АТС, яківмикаються до РАТС так само, як і ПСК.

     Розглянемо  приклад вмикання ПСК-1000 та ВАТС (рис. 2.5). Ємність ПСК – 1000 номерів, ємність ВАТС – 1000 номерів.

       
 
 
 
 
 
 
 

Рисунок 2.5 – Вмикання ПСК-1000 та ВАТС до РАТС

     До  кожної ВАТС та ПСК-1000 вмикаються три  пучки з’єднувальних ліній: два – для місцевого зв’язку та один – для вхідного міжміського зв’язку. 

3. Організація телефонних  мереж сільських  районів 

     Структура ТМ СР

     Телефонні мережі сільських адміністративних районів будуються в межах адміністративних районів для всіх населених пунктів району з центром у райцентрі.

     У райцентрі телефонна мережа будується  аналогічно до МТМ. У невеликих РЦ зазвичай є тільки одна АТС, яка носить назву центральної станції (ЦС). В інших населених пунктах (селах, хуторах тощо) зазвичай є кінцеві АТС (КС) невеликої ємності 50…1000 номерів. Через великі відстані поміж станціями сіл (кінцевих станцій) вони зв’язуються поміж собою через ЦС.

     Якщо  райцентр – велике місто, в якому  є власна міська телефонна мережа з власними РАТС, то для зв’язку з кінцевими станціями використовується вузол

сільсько-приміський (ВСП).

     Міжміський  зв’язок абонентів СР зорганізовується через ЦС, яка виконує функції вузла з’єднувальних ліній міжміських та вузла замовно-з’єднувальних ліній. До кінцевих АТС міжміські зв’язки зорганізовуються в тих самих пучках, що й місцевий зв’язок.

     Оскільки  КС мають невеликі ємності, то пучки  ЗЛ зазвичай є двобічними, тобто одним пучком зорганізовується зв’язок від КС до ЦС та навпаки. Розглянемо приклад побудови ТМ СР (рис. 2.6).

     Телефонна мережа СР будується за радіально-вузловим принципом. Тому

на мережі окрім ЦС та КС, є й вузлові  станції (ВС). Поміж ВС та ЦС зорганізовуються три пучки ЗЛ: два – для місцевого зв’язку й один – для вхідного міжміського зв’язку. 
 
 
 
 
 

 

Рисунок 2.6 – Побудова ТМ СР 

     Нумерація абонентських ліній  на ТМ СР

     1 Закрита нумерація. На всій телефонній мережі використовується єдина п’ятизнакова нумерація й абоненти, як в місті, всі використовують для виклику п’ятизнакові номери. Використовується, якщо у всіх АТС є можливість приймати п’ятизнакові номери. Тобто на мережі відсутні станції АТСК-50/200.

     2 Відкрита нумерація з індексом виходу до ЦС. На КС використовується тризнакова нумерація для зв’язку в межах КС. Використовуються останні три цифри п’ятизнакового номера. Для виклику абонента сусідньої АТС спочатку набирається індекс виходу на ЦС (0 чи 9), а потім – п’ятизнаковий номер абонента. Використовується для мереж великої ємності (понад 8 тисяч номерів).

     3 Відкрита нумерація без індексу виходу на ЦС. В межах КС використовується тризнакова нумерація. Для виходу до абонентів інших АТС набирається повний п’ятизнаковий номер. При цьому у всіх абонентів мережі перша цифра п’ятизнакового номера є однакова, наприклад 9. Треті цифри тризнакового номера не повинні збігатися з цією цифрою. Використовується для невеликих мереж, якщо що її ємність не перевищує 8 тисяч номерів. 
 
 

     Список використаної літератури

1. Термінальне обладнання та комутаційні прилади: Навч. Посібник – Одеса: ОНАЗ ім. О. С. Попова, 2008. – 128 с.
2. Станційне обладнання сільського телефонного зв'язку: Підручник для 
   робітників / Ю. Н. Корнишев, А. Я. Марковіч, М. Н. Піскер, В. М. 
   Романцов; Під ред. Ю. Н. Корнишева. - 2-е изд, перероб. і доп. - М.: 
   Радіо і зв'язок, 1990.